Елементи народознавства при вивченні ботаніки - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Елементи народознавства при вивченні ботаніки

ибулина рябчика отруйна -- у ній міститься алкалоїд імперіалін.

Від цибулини над землею підіймається стебло заввишки 15--50 см із чотирма-шістьма черговими, вузьколінійними, трохи жолобчастими сизо-зеленими листками.

У квітні-травні на верхівці стебла розвиваються досить великі -- до 3--4 см -- одиничні, дуже оригінальні, із шахово-плямистими пелюстками, пониклі квітки, що за формою нагадують напіврозкриті квітки тюльпанів. Іноді (дуже рідко) квіток на стеблі дві.

У жодної рослини нашої флори немає квіток із таким оригінальним малюнком пелюстків, як у рябчика великого. Пурпур-но-червоно-коричнюваті, вони немов спеціально розграфлені на темні та світлі квадратики, що чергуються між собою в чіткій послідовності, як на шахівниці (у народі рослину називають вінець рябий, маківка, козубець, рябоцвіт). У квітці спочатку

дозріває довгий стовпчик із трироздільною маточкою, а потім повного розвитку досягають більш короткі тичинки. Перехресне запилення відбувається завдяки бджолам і джмелям, які добувають нектар, що міститься всередині квітки. Якщо перехресне запилення не відбулося, квітка може самозапилитися: одна з тичинок подовжується, досягає маточки й висипає на неї пилок. Після запилення й запліднення квітконіжка розпрямляється, і розвивається плід-коробочка з великою кількістю плоских, крилатих насінин, які розносяться вітром і водою. Молоді рослини, що розвиваються з насінин, зацвітають на четвертий-п'ятий рік. Рослина може розмножуватися й вегетативно завдяки цибулинкам, які розвиваються серед основних лусочок цибулини.

Рябчик великий росте на вологих луках і вологих галявинах, узліссях широколистяних лісів, серед чагарників. В Україні належить до групи рідкісних рослин. Усього відомо близько десяти місцезнаходжень: у Закарпатті, Прикарпатті, Опіллі, західній частині Лісостепу, на землях Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей. Раніше ріс також на Лівобережжі -- у Полтавській і Харківській областях, але за останні десятиліття зник.

Зникає через масове збирання для весняних букетів, викопування цибулин для пересадження до приватних присадибних квітників, а також унаслідок порушення екологічних умов місцезростань, переважно через меліоративні роботи й господарське освоювання земель. З кожним роком стає дедалі більш рідкісним.

Вид перебуває під охороною закону в багатьох країнах Європи. В Україні потребує повсюдної охорони.

Четверта група

Любка дволиста (Platanthera Ьіfolia (L.) Rich.)

Одна з орхідей (родина Зозулинцеві). Довголітня рослина заввишки 20--50 см із довгими цілісними кореневими бульбами. Квітки білі, великі (6--15 см завдовжки), із приємним запахом, особливо в сутінках і вночі, коли виділяється багато пахучих речовин, тому в деяких місцях цю рослину називають нічною фіалкою. Росте в листяних і мішаних лісах, серед чагарників. Цвіте в червні -- першій половині липня. Лікарська, ефіроолійна, медоносна, декоративна рослина.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis h.)

Із зеленої сорочки, Що зіткав весною гай, Білі дивляться дзвіночки, Як їх звати -- відгадай!

М. Познанська

У багатьох народів існують легенди про конвалію. Так, українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. На Русі цю квітку пов'язують з іменами Садка, Любави та Волхови. Конвалія -- це нібито сльози царівни, пролиті нею, коли її розлюбив відважний купець. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Існує легенда, у якій розповідається не тільки про квітки, але й про червоні ягоди цієї рослини: юнак на ім'я Конвалія так гірко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на білі квіточки, а кров серця забарвила ягоди.

У давніх скандинавів конвалія була квіткою богині сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квітки конвалії приносили в жертву богам; у Франції були спеціальні свята, присвячені конвалії (улаштовувалися в першу суботу та неділю травня); священною вона була й у північноамериканських індіанців.

Відомо, що ще в І ст. до н. є. конвалії, троянди та левкої розводили єгипетські садівники. У XVI ст. садівники Західної Європи вивели різнобарвні (рожеві, червоні) сорти конвалії.

У різних країнах із цієї рослини готували всілякі ліки. Офіційно конвалія була визнана лікарською рослиною 1881 року. З конвалії виготовляють різні лікарські препарати. Найвідоміші ліки -- конвалійні краплі, або краплі Зеленіна,-- ліки від серцевих захворювань.

Наукова назва конвалії -- Конвалярія майаліс (Convallaria maialis) -- у перекладі з грецької означає «лілія долин, що цвіте в травні». Дійсно, вона близька родичка лілій, часто росте в помірно вологих долинах і цвіте в травні. Деякі вчені вважають, що її листя схоже на ланячі вушка. Звідси, можливо, і походить російська назва -- від «ландушка» -- по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього існують й інші думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя.

Називалася «гладиш» (тобто гладенький), далі «ладиш», а вже потім «ландиш». Треті учасники цієї дискусії стверджують, що назва квітки походить від слова «ладан» -- ароматичної смоли, яка під час спалювання видає чудові пахощі. А потім уже до нього додали суфікс «-иш».

Як бачимо, ця квітка справді відома й вельми популярна. Однак навряд чи вона стала б настільки знаменитою та популярною, якби не була ще й дуже розповсюдженою. Дійсно, вона не просто росте в багатьох лісах Східної півкулі, а зустрічається у величезній кількості (ботаніки через рясноту цих квітів називають деякі ліси конвалійними борами). І раптом -- конвалію оголошують охоронюваною, беруть її під захист. Ось іще один приклад благополучного виду, що став неблагополучним! Але як же це так могло статися?

Почнемо із того, що мало хто повертається з весняного лісу без букетика (а то й букетів) конвалій. Як приємно дивитися на нього в кімнаті, як приємно подарувати такий букетик другові! Так, приємно. Але скільки таких букетиків вивезено з лісу, скільки в результаті знищено квітів?!

Але це не єдина причина зникнення конвалії. її у великій кількості заготовлюють для фармакологічної промисловості, але часто це роблять неправильно, не знаючи, як, коли та що треба заготовлювати. Можливо, й тобі доводилося брати участь у заготовлянні лікарських рослин. Ти, звичайно, старався, слушно вважаючи, що це потрібна та корисна справа. І, можливо, не знав, що для приготування ліків придатною є тільки та конвалія, яку зібрано навесні. А в дитячих таборах заготовляння лікарських рослин відбувається, як правило, улітку, коли конвалія вже відцвіла і не може бути лікарською сировиною.

Крім того, треба ще знати особливості цієї рослини, її доволі складне життя.

Перший рік конвалія-сіянець (рослина, що розвинулася з насінини) ховається під землею. Лише на другий рік з'являється зелений листок.

До осені в землі утворюється грубе кореневище. Воно росте (приблизно сантиметрів на 15 за рік), розростається, викидає безліч довгих шнурів. З них на поверхні землі з'являються нові листки. Іноді, прийшовши на яку-небудь галявину, ти можеш побачити густі зарості конвалії. Ці рослини мають одне кореневище. Через це рослина дуже вразлива: досить ушкодити маленьку частину кореневища -- і загинуть усі конвалійні заростіна галявинці. Ось одна з причин зникнення конвалій. Це треба постійно пам'ятати, навіть коли ти заготовлятимеш конвалії як лікарські рослини за всіма правилами збирання. І ще не можна забувати, що ця прекрасна квітка є отруйною.

V. Підсумок уроку

Що на уроці було головним? Що було цікавим? Про що нове дізналися? Чого навчилися на уроці?

Ці запитання можна поставити фронтально всьому класові, кожній групі для обговорення або індивідуально (кожний може відповісти на ці запитання в зошиті чи на аркуші).

Скласти звіт про подорож сторінками Червоної книги, скласти «Записку нащадкам», написати твір-мініатюру на тему «Як складуться взаємини людини та природи в майбутньому? ».

Урок-інсценізація „Різноманітність покритонасінних”

Мета: поглиблення знань учнів про рослини, їх походження і значення в природі та житті людини; розвиток пізнавального інтересу; виховання на народних традиціях ціннісного ставлення до природи.

Урок проводиться у гарно прибраному актовому залі або навчальному кабінеті, де влаштовано виставку учнівських робіт з теми «Природа і фантазія», в центрі якої -- традиційний український вінок з кольоровими стрічками, що символізує вінець природі.

Під час літературної композиції демонструються гербарії та слайди рослин, про які йдеться.

Музичний супровід -- твори П, Чайковського з циклу «Пори року» та твори інших композиторів.

Ведуча свята символізує Природу, вона вбрана в український народний костюм. Дві дівчинки, відповідно вбрані, символізують Флору і Фауну.

Вступне слово вчителя. З прадавніх часів людина була пов'язана з природою. На жаль, ми віддаляємося від неї -- змеліоровані душі нехтують одвічними законами природи. Звідси, вочевидь, і найбільші катаклізми, з якими ми зіткнулися і перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Україні зникло близько трьох тисяч річок, викреслено з ужитку історичні озера й болота, занапащено отрутохімікатами мільйони гектарів найкращих у світі чорноземів, до Червоної книги занесено навіть колись найшанованішого сусіда сільських обійсть -- в'яза. А якою трагедією обернулася для нас чорнобильська катастрофа!

Навколишнє середовище, себто природа, є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки. З українською природою пов'язано безліч народних традицій.

Наші пращури з благоговінням схилялися перед культом дерева. Скажімо, язичники майже всі обрядові дійства влаштовували біля дубів, які вважалися священними деревами.

Дуже поетичним був у наших пращурів обряд «Топтати ряст». Як тільки на узліссях з'являлися перші листочки провісника весни, люди поспішали на околиці босоніж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмінно оздоровиться, набереться сили, а відтак і зустріне наступну весну.

Можна навести безліч інших не менш цікавих сюжетів, що безпосередньо пов'язані з обрядовими діями, живим спілкуванням людини і природи.

Давайте спробуємо сьогодні здійснити екскурс у природу, знайти відповідь на сакраментальне -- кому топтати ряст? Тільки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицій, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокійний і тривожний час. Учень. Здавна люди вірили у богів -- покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин -- богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний -- фауною.

Природа. Були у матері-Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить,-- не міг забуть і розлюбить.

Фауна. Голубооку звали Флора, у неї очі, наче зорі. Завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна.

Флора. А Фауна -- швидка, як вітер, могла за птахами летіти, і за оленями стрибати, та з білочками пустувати.

Фауна. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили, то ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі -- світ рослинний, Флора, а жвавій Фауні -- тваринний, щоб берегли і поглядали, від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині Живого світу дві богині Звучить музика.

Учень. Заглянь у природу! Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нове життя.

Учень. Іде весна!

Учень. Благослови, мати!

Учень. Весну закликати!

Учень. Весну зустрічати!

Учень. Зиму проводжати!

Учениця. Нумо, дівчата, весну зустрічати! Учасники свята відтворюють обряд зустрічі весни. Водять хороводи, виконують веснянки «А вже весна, а вже красна...», «Розлилися води на чотири броди...»

Учень. Прийшла зеленоока весна. І от з'являються перші посланці весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5