Елементи народознавства при вивченні ботаніки - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Елементи народознавства при вивченні ботаніки

чень. Квіти підсніжника -- провісника тепла -- символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одні з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищено. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. Слідом за підсніжниками з'являються проліски.

Учениця. Ще земля в зимових шатах білих, та з-під снігу, майже непомітний, виглянув зненацька, серцю милий, соромливий пролісок блакитний.

Ще зимові віхоли літають, та весни розгін не зупинити, і дзвінкі краплини починають у промінні сонячнім бриніти.

Учень. Винятковою життєздатністю ніжної квітки захоплювався Олександр Олесь: Зима... і пролісок блакитний, Навколо ще лежать сніги, А він всміхається привітний, А він вже скинув ланцюги. Перший пролісок блакитний, Першу квітку весняну Шлю тобі, моя голубко, У далеку сторону.

Природа. Ось і вплели ми перші квіти в символічний «Вінець природі». А за ними й інші вплетемо.

Учень. До рослин, що першими зацвітають рано навесні, належить і первоцвіт, який, кажуть, дарує людям здоров'я. Його цілющі властивості були відомі ще давнім грекам, які вважали його квіткою священної гори богів Олімпу.

Одна з легенд розповідає, що квіти первоцвіту -- це ключі богині весни Фреї, яка мала чудове різнобарвне намисто -- веселку. В той час, коли богиня нахилялася і намисто торкалося долу, з нього випадали золоті ключі. Вони, мовляв, відкривали землю, що враз розквітала кольоровими весняними квітами. А з самих ключів, які впали на землю, в благодатному ґрунті проростали квіти первоцвіту.

Учениця. Символічним знаком весни і оберегом України є верба. Цвіт верби -- прекрасне і зворушливе диво природи. Ніжна вісниця весни зворушила душу М. Рильського: Учень. Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Ще схованих в імлі. Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині. Як знак, що щастя сад рясний Даровано мені, Вербова гілка на столі У мене розцвіла... Прилинуть серця журавлі, А в них на кожному крилі Дар сонця і тепла. Виконується пісня «Вербо моя, вербиченько».

Учень. З давніх часів верба позначала обрядовість і звичаї нашого народу, покликавши у світ стільки чудових легенд, пісень, переказів, казок. Як символ увійшло дерево і в християнські вірування. Тиждень перед Великоднем називається Вербним. З вербою в народі пов'язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом.

Легенда розповідає, як одна жінка вдень жила із своєю сім'єю, а на ніч перетворювалася на вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу -- тоді жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослішала і перетворилася на зрілу неповторну красуню весняної флори, одну з найкращих весняних квітів -- сон. Інколи його за красу і форму квітки називають диким тюльпаном.

Ось вони -- великі темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У погану погоду та на ніч квіти еону закриваються; враження таке, наче вони справді засинають. А може, назва пов'язана зі стародавнім слов'янським повір'ям, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє.

Учень. Ці квіти милі та ласкаві,

Мені всміхаються й тобі,

їх цвіт рясний в зелених травах --

Мов озеречка голубі.

В народі є таке повір'я: Якщо ти хочеш міцно спати, сходити треба в надвечір'я У ліс, щоб сон-траву шукать. У квіток, як і в людей, у кожної є своя мати. Не має матері тільки сон-квітка. У неї -- зла мачуха. І щороку ця мачуха виганяє її із землі передчасно. «Сон, сон,-- каже вона, -- скоріше збирайся та виходь, не гайся! Усі квіти розцвіли, тільки тебе немає». Тиха, покірна сон-квітка висувається із землі, озирається довкола і бачить, що в лісі немає ще нікого із її подруг. Посумує, погорює вона, схилить додолу свою прекрасну голівку, як та сирітка, та й дрімає доти, доки не з'являться з-під торішнього листя медуниця, фіалка та інші подруги.

Учениця. Від великого кохання, кажуть, народилася квітка горицвіт.

Учень. У затінку крислатого дуба відпочивав юнак. Поряд -- довгий спис, лук і сагайдак зі стрілами. Неподалік у траві, біля впольованої сарни, вляглися вірні мисливські пси -- теж відпочивали. На ту пору якраз проходила тут золотокоса Афродіта, богиня кохання. Поглянула Афродіта на юнака і застигла, вражена. Такого красеня вона не бачила ніколи. І світлоголова богиня, яка звикла дарувати іншим трепетну квітку кохання, цього разу закохалася сама. Обранця назвали Адонісом. Відтоді Афродіта майже ніколи не розлучалася з ним. Одного разу, під час полювання було смертельно поранено Адоніса. У невимовній скорботі пішла Афродіта в гори шукати тіло свого коханого. Довго ридала вона над загиблим. І печаль її була такою великою, що перетворила Адонісову кров на сонцесяйні квіти. Так назавжди збереглася пам'ять про прекрасного юнака.

Серед лікарських трав горицвіт -- знаменитість. Немає у світі жодної аптеки, де б не було ліків, виготовлених із цієї рослини. Отака слава і призвела до того, що навесні все менше і менше по сонячних схилах загоряється жовтих ліхтариків горицвіту. Рослина занесена до Червоної книги.

Учень. За першими гінцями весни випинають свої квіти і чарівні конвалії, які у народі ще називають маївка, кукурічка, дикий виноград, ладички, любка, язик-лісовик.

Конвалія здавна символізує вірність, ніжність, чистоту кохання. В українському фольклорі існує поетична легенда про те, як сріблясті конвалії з'явилися із щасливого сміху лісової русалки -- Мавки, коли вона вперше відчула повноту великого справжнього кохання. Є й така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу.

Учениця. Сестра нарцисів, лілій ніжних

І неповторна серед них, цвіте прекрасна білосніжка, конвалія в лісах моїх. Мов наречена з тонким станом, стоїть, всміхається мені, а запах ніжний, незрівнянний, п'янкий, мов чари весняні, її зірвать -- зганьбити вроду. На жаль, знаходяться такі -- бездушно нівечать природу, пакують квіти у мішки. А потім нишком, мов злодії, в мішках красу на торг несуть. З пучком, конвалій лиходії свою ж і совість продають.

Учень. Ну, й навели суму! А є ліси, де конвалії вже утворили цілі килими, тому що люди бережуть їх. Ось послухайте: Заголубіли травневі далі, Настала в лісі пора конвалій. Квіти-перлини всю землю вкрили, Юну дівчину заворожили.

Учениця. Ой, килимочок з ніжних квіточок, Не буду плести я з вас віночок, Не буду рвати, асе ж бо На святі щоб чарувати.

Учень. В росах світилась зелена стежина,

Там де ходила мрійна дівчина.

Конвалій білих вона не рвала,

Красу їх милу в серце забрала.

Учениця. Вирує природа, весна розбудила її. Скрізь гамірно, шумно, чути сміх, спів, кипить робота в полі, в саду, в хаті святково. Так і просяться ноги в танок. Дівчата і хлопці виходять на вулицю водити хороводи, веснянки. У нас вони називаються ще гаївками (гілками). З прадавніх часів прийшли вони до нас. Наші предки відчували природу серцем і душею, і всі добрі справи починали в певний час, завжди дуже урочисто, ніколи не забували прославляти природу. Звучать гаївки. Дівчата і хлопці водять хороводи.

Гаївки: «Ой, так-так,

цвіте мак», «Ой, лопнув обруч», «Ой,

зацвіли фіалоньки».

Учениця. Віночком в'ється барвіночок, що розквітає в наших краях як символ життя, свята, символ Великодня. Більшість віночків -- святкових купальських, весільних -- в українців традиційно барвінкові. У народі живе чудова легенда про походження цієї рослини. Діялось це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли вони якось в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі, але і їх знайшли бусурмани. Парубка зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові виріс барвінок у лісі, а губами дівчини пролилася чиста вода.

І. Драч писав:

Я пам'ятаю їх, барвінків, навесні,

Цвіли вони, синющі, навісні,

Такі блакитні, буйні, небоокі,

Такі безжальні і такі жорстокі.

Виконується пісня «Несе Галя воду».

Учень. Гарно в лісі влітку. Синіють ніжні келихи лісових дзвоників, червоніють ажурні лісові гвоздики, запаморочно пахне достигаюча малина, в різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс. Звучить запис співу птахів.

Учениця. Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянда здобувала загальне визнання і захоплення людей. Вона символізувала у них молодість, красу, ласку. З давніх-давен із цією рослиною пов'язувалися різні високі почуття. Народ називав троянду рожою, ружою, рожиною. Червона ружа горіла, Під нею дівчина сиділа. В решеті воду носила І червону ружу гасила.

Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як троянді. Чудова квітка, за міфом, з'явилася з білої морської піни, з якої виринала після купання прекрасна Афродіта.

Рожу, як і чорнобривці, вплітали у вінки, що ними українські дівчата заквітчували свої голови. Ці прекрасні квіти широко використовувалися у весільних обрядах.

Разом з мальвою та півонією -- це символи віри, надії, любові.

Учень. Звідки ти взялась така чарівна?

У якій зростала ти сім'ї? Квітко півдня, сонячна царівно, у красі тобі немає рівних, музо й наречена солов'їв. Звуть твоєю матір'ю шипшину. Це вона в ясні, погожі дні виплекала донечку єдину, віддала їй пахощі ці дивній материнські соки весняні. Ти гориш в зеленолистих арках в кришталевих крапельках роси, у садах, у скверах, тихих парках -- всюди ти, велична володарка юності, кохання і краси. Виконується пісня «Троянда» композитора А. Горчинського.

Учень. Пізнього літа хлібороби виходять на жнива. По золотистому пшеничному полю пливе комбайн. Сиплеться у кузов машини добірна пшениця -- вінець невтомної цілорічної праці хлібороба. Ні з чим не зрівняти запах і смак хліба, пшеничного короваю із золотисто-рум'яною шкуринкою. Низько вклонимося тим людям, які своєю працею самовідданою уквітчують землю, доглядають її, вирощують високі врожаї. На сцену виходить Природа в українському костюмі, у руках -- вишитий рушник з короваєм, прикрашеним калиною і червоною стрічкою.

Природа (звертаючись до учасників композиції). Ось вам дарунок від наших хліборобів. їжте на здоров'я цей сонячний золотий коровай та не забувайте, що в кожній крихті його -- тепло людської душі, багатоденна клопітка праця! Жнива. Вусаті колоски густі про щось перемовляються статечно, вклоняються сусіду-вітру ґречно, що котить полем хвилі золоті. Струмує спека в сонячній імлі, йде боротьба за хліб святий, великий, щоб коровай рум'яний, сонцеликий мав завжди красне місце на столі.

Флора. А хіба можна уявити хлібне поле без його супутників: волошки, маку, ромашки?

Учень. У народі кажуть: «Очі сині, як волошки в житі». Неповторна барва, своєрідна краса цієї квітки постає в народних уявленнях насамперед на тлі житнього лану і від нього невід'ємна.

Волошка -- символ краси, вроди, мрії про щастя, про вірну і взаємну любов.

Існує чудова легенда древніх римлян про цю квітку. Красивий юнак Ціан (латиною -- синій) так захопився ніжними польовими квітами, що весь час те й робив, що плів з них вінки і гірлянди. Прикрашений волошками хлопець блукав ланами і ніяк не міг залишити їх, допоки його погляд перетинався з голубими оченятами волошок. Аж якось Флора, в яку був закоханий Ціан, знайшла юнака мертвим. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і люди назвали ці квіти Ціанус.

Учениця. Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли мак цвіте. Рослина ця відома із сивої давнини.

Існує багато легенд щодо походження цієї рослини. То мак виникає з крові убитої людини, то -- з крові дракона. Вважалося також, що квітка червоного маку постала як символ поєдинку любові та ненависті: червоні пелюстки -- це любов, чорна серцевина -- ненависть. У нашого народу колись побутували легенди про те, як українські дівчата-полонянки обпоювали маковими настоянками ординців, ті засинали, а полонянки втікали.

Учень. Мак і волошки в українському віночку з'являються лише в 16--17 ст. То були часи боротьби українського народу за свою незалежність. Кожна родина когось втратила у тій боротьбі і розцвіла пролита кров маковою квіткою у віночку. Квіти маку в українців -- символ печалі й туги, волошки -- символ прозріння.

Учень. Скромну, милу і чисту ромашку вплели люди у традиційний український віночок, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту та ніжність, заспокоює серце.

Учениця.

Обіч стежини польової,

Немов ровесниці-сестриці,

Ведуть розмову між собою

Стрункі ромашки яснолиці.

Хор коників дзвінкоголосих Пісні співає їм щосили. їх побілили чисті роси, А сонечко позолотило. Медово пахне тут повітря, Вітрець приносить запах кашки.

Ми линемо на крилах літа У царство білої ромашки. Учениця. Мальовниче диво дарує нам природа, коли цвіте льон. Наче озеро блакитне, зорові не ввібрати його безмежної синяви. Здавна в українців лляна біла пряжа -- символ дівчини, а тонка пряжа -- символ дівочої витонченості. Тому бути умілою майстринею лляного прядива і ткацтва вважалося не тільки традиційним обов'язком, а й ознакою честі кожної дівчини, доброї господині. Особливе місце серед корисних рослин займає льон у народних веснянках, засівалках. У багатьох українських синів голубі, як льон, очі. Виконується пісня «А льон цвіте синьо-синьо».

Учень. Та приходить журлива пора прощання з літечком. Чарівниця-осінь розвішує на гілках дерев золоті дукати багряного листя. А в кришталево-прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на прощальний бенкет одягає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барв. Звучить мелодія Й. Штрауса «Казки Віденського лісу».

Учень. Ти -- в осінньому лісі. Отож роздивись в день погожий на барви казкові: кучеряві дуби в височінь піднялись і ведуть таємничу розмову. В золотистих косинках берізки стоять, мов дівчата зійшлися у коло; пурпуровими кронами клени горять, розпаливши багаття довкола.

Ось калина рубінами грон пломенитьвся в промінні осіннього сонця, і безхмарного неба блакить заглядає крізь крони в віконця.

Учень. Так, прекрасна калина в осінньому лісі, немов заквітчана дівчина. А без верби та калини нема й України.

Учениця. Калина -- символ неньки-України. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих самовідданих патріоток ніби і зросли калинові кущі. Найчастіше з калиною у цвіту порівнюють дівчину, бо «дівчина, як у лузі калина». Згадаймо у Т. Шевченка: Зацвіла в долині Червона калина. Ніби засміялась Дівчина-дитина.

Учениця. Тече вода з-під явора,

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Учень. Над Дніпровою сагою

Стоїть явір між лозою.

Між лозою з ялиною,

З червоною калиною.

А калина з ялиною

Та гнучкою лозиною,

Мов дівчата з гаю,

Виходжаючи, співають...

Учениця. Посадила стара мати

Три ясени в полі,

А невістка посадила

Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині,

А дівчина заручена --

Червону калину.

Виконується пісня «При долині кущ калини».

Учень. Нахилилися в задумі стиглі грона калини, що завжди символізували мужність і силу народу в боротьбі за національну свободу: «А ми тую калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо». Виконується пісня «Ой, у лузі червона калина».

Природа. Ще не всі квіти ми вплели в український віночок. У ньому традиційно було дванадцять квіток, і кожна з них -- оберіг. Український віночок -- знахар душі, бо в ньому є така чудодійна сила, що болі знімає, волосся дівчат береже. Тож плетімо, друзі, завжди ці вінки в наших душах. І нехай це буде вінок прекрасний рідній матінці-Природі. Носімо завжди його з великою повагою і пошаною, бо поки є вона, доти і ми будемо.

ВИСНОВКИ

1) Методика ознайомлення дітей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципі. Необхідність і доцільність такого навчального предмета обґрунтована можливістю реалізації краєзнавчого принципу у вихованні дітей, який передусім передбачає комплексність, всебічність, доцільність вивчення рідного краю, своєї Вітчизни. Втілення принципу краєзнавства в життя в роботі з ботаніки тісно пов'язане з принципом регіонального підходу в ознайомленні з народознавчим матеріалом. Вікові особливості дітей дошкільного віку не дають змогу їм обійняти весь зміст духовної культури українців, яка має свою специфіку відповідно до кожного етнічного району нашої держави. Відповідно до принципу регіональності дітей потрібно ознайомити з одягом певної місцевості та його назвами, прийнятими у цьому регіоні. Дітей також слід ознайомити з місцевим рослинним світом.

2) Основними формами у роботі є групова з використанням нетрадиційних форм навчання.

3) Використання елементів народознавства на уроках ботаніки розвиває у дітей інтерес не тільки до предмету, але й залучає до творчого пошуку.

4) В роботі представлені розробки проведення 2-х уроків з ботаніки при вивченні теми „Різноманітність покритонасінних та їх охорона”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Білоус С. Уроки екологічного виховання // Рідна школа. - 1997 - № 6. - С. 70 - 72.

2. Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. -- К.: НПУ, 2000. -- 4.1. -- 278 с.

3. Бурлака Я.І., Вихрущ В.О. Про форми організації навчальної діяльності школярів. // Рад. школа. -- 1984. -- № 5. -- С. 39 -- 44.

4. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К.: Вид. центр „Академія”, 2001. - 576 с.

5. Выбор методов обучения в средней школе. / Под ред. Ю. К. Бабанского. -- М, 1981. -- 176 с.

6. Горленко В. Ф., Наулко В. І. Народні знання і світоглядні уявлення українців // Рад. шк. -- І 991. -- № 1.

7. Гузик Н. П., Пучков Н. П. Лекционно-семинарская система обучения. - К., 1979. -- 94 с.

8. Гусак Т. Нестандартні уроки: формування відповідального ставлення школярів до учніння. // Рідна школа. - 1999. - № 9. - С.49 - 50.

9. Дьяченко В.К. Общие формы организации процесса обучения. -- Красноярск, 1984. -- 184 с.

10. Дьяченко В. К. Организационная структура учебного процесса и ее развитие. - М., 1989. - 160 с.

11. Заверуха В., Ратушний М. Зелений розмай. -- К.: Веселка, 1978.

12. Зайчекно І.В. Педагогіка: Навч. посібник. - Чернігів, 2003. - 528 с.

13. Кизенко В.І. Педагогічні функції і зміст факультативного навчання в основній школі. // Педагогіка і психологія - 1997. - № 2. - С. 24 - 32.

14. Ковальчук О.В. Українське народознавство: Кн. для вчителя. -- К.: Освіта, 1992.

15. Кондратюк А. З вишневого саду. -- К.: Молодь, 1991.

16. Краевский В.В. Концепция содержания и личностно ориентированное образование // Химия: методика преподавания в школе. - 2001. - №2 - С. 3.

17. Митник О. Народження нестандартного уроку // Початкова школа. - 1997. - № 12. - С. 11 - 13.

18. Момот Л.Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. -- К., 1985. -- 63 с.

19. Педагогіка. / За ред. А.М. Алексюка. - К., 1985. - 295 с.

20. Похила Л.С, Степанюк А.В., Яцук Г.Ф. Народна мудрість та її використання в процесі вивчення біології. -- Тернопіль, 1992.

21. Римаренко В.Є. Семінарські заняття в школі. -- К., 1981. -- 124 с.

22. Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с.

23. Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. -- К., 1982.-- 176 с.

24. Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. -- К., 1993.

25. Скуратівський В. Берегиня: Художні оповіді, новели.-- К.: Рад. письм., 1987.

26. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. - К.: Вид-во „Академія”, 2000. - 544 с.

27. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І. Мальованого. - К.: Освіта, 1992. - 160 с.

28. Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // Рідна школа. - 2001. - № 3. - С 13 - 15.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5