Формування мовленнєвого етикету молодших школярів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування мовленнєвого етикету молодших школярів

а знак поваги до матері всіх своїх знайомих (незалежно од віку й службового становища) слід представляти своїй мамі першими.

Знайомлячи і називаючи себе, ви вимовляєте своє прізвище, ім'я й по батькові (чи тільки ім'я) - одне слово, називаєте себе так, якби ви воліли почути звернення до себе з боку особи, яку вам представляють. Жінка теж називає себе під час знайомства зрозуміло, якщо її попередньо не 32

відрекомендували: „Познайомтесь! Це - наш найкращий менеджер Кобзар Марія Степанівна”.

Незалежно від службового становища чоловік (хай він навіть генеральний директор Генеральної дирекції програм Укр. телерадіокомпанії), коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися, і вийшовши з-за столу, чекати поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне знає, до кого з'явилася на прийом. Коли процедура знайомства завершилася, можна викладати суть справи.

На зустрічі, що має суто діловий характер, можна й не додержувати перелічених вище правил представлення. На такій зустрічі жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і назвати себе.

Коли ви приходите на нове місце роботи, треба представитися самому або вас має представити співробітникам керівник. Під час виконання службових обов'язків ви теж можете потрапити в ситуацію, коли потрібно звертатися до незнайомих і представлятися. За етикетом, слід спочатку привітатися, а потім сказати: „Я - Приходько Григорій Юхимович, ваш дільничний лікар" або „... ваш новий співробітник".

Та ось знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід додержуватися ще й таких правил:

якщо ви не можете згадати, як звуть вашого нового знайомого, перепитайте ще раз - це краще, ніж лимати голову над якимось особливим звертанням;

у товаристві не слід перешіптуватись потай від інших; плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, багато розводитися про своє самопочуття;

розповідаючи про відсутнього, не можна казати „він” чи „вона" - треба називати людину на ім'я;

у гостині, як і в установі, слід дочекатися запрошення, обов'язково, сісти.

Першим має вітати присутній той, хто заходить у приміщення після 33

інших. Йому відповідають лише ті, хто поблизу і кому це зручно. Якщо при вході в приміщення вас зустрічає численне товариство, то не слід забувати про інше правило - не привертати до себе зайвої уваги. Тому варто обмежитися привітанням з легким поклоном; потискати руки можна тільки тим присутнім, до яких звертається у справі.

Прийшовши в гості, слід передусім вітати господиню. Та суворим поборником етикету варто знати, що господиня, вітаючи гостя, має підвестися, бо цього вимагає гостинність. Потім гість вітається з господарем дому і лише тоді з рештою жінок та чоловіків у тому порядку, у якому вони сидять - отже, незалежно від статі і старшинства.

Незалежно від статі і віку, посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього.

Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.

Вітаючись із знайомими слід подавати руку (до мужчин).

Рукостискання має бути не міцним, але й не в'ялим, щирим і дружнім. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим. Не подають руку для потиску через стіл. Вітаючись, жінка може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавичок (він може не знімати рукавичок, вітаючись із своїм другом).

Звичай цілувати руку жінці, який набуває дедалі більшого поширення, прийшов до нас з глибини віків. Поцілунок, як жест привітання існував, ще в Стародавньому Римі, де було три варіанти вітань: найближчому оточенню дозволялося цілувати правителя в губи, звичайні шановники мали цілувати йому руки, а слуги - його ноги. Тепер у багатьох країнах світу прийнято цілувати жінці руку лише в святковій обстановці. Скажімо, в Австрії жінкам цілують руку у винятково врочистих випадках. А в Польщі вважають, що цей ритуал є свідченням особливої уваги до жінки й що він сам надає врочистого характеру будь-якому зібранню. У нас чоловіки, бажаючи виявити особливу галантність із жінками під час цієї церемонії, часто-густо не можуть дочекатися врочистостей і вшановують їх таким чином у ході ділових взаємин. Однак за будь-яких обставин робити це треба зі знанням справи, що вимагає додержання певних правил. Пристрасні поборники етикету - французи добре знають, що під відкритим небом руки жінкам не цілують. Не дозволяється цілувати жінкам руки під час їжі. У гостині слід цілувати руку тільки господині. А ось в Англії у ХVІ ст., за етикетом, гість мав поцілувати господаря, господиню, їхніх дітей та ще й домашніх тварин [13, 17].

Нарешті, збираючись поцілувати жінці руку, не піднімайте її до своїх губ, краще нахиліться самі, поцілуйте й повільно опустіть.

Не слід забувати і про особливе значення поцілунку залежно від його місцеположення - цілувати треба в тильну частину пальців, а поцілунок вище - в долоню чи зап'ясток - сповіщатиме про прагнення до інтимніших стосунків і свідчитиме про невисоку культуру.

Негарно удавати, що не помітили знайомого. Коли ви поспішаєте й хочете уникнути розмови, пришвидшіть свої кроки, давши зрозуміти, що не маєте часу для спілкування. Якщо вам неприємно з кимось зустрічатися, застосуйте вже перевірену тактику: зайдіть до найближчої крамниці чи зацікавтесь навколишнім краєвидом... Та справді вихована людина зможе подолати свою нехіть до не вельми приємної зустрічі й привітатися зі знайомими.

Для порівняння нагадаємо про своєрідність добрих манер в інших народів. Вітаючись під час зустрічі, європейці, як правило, трохи піднімають капелюха і злегка кланяються. А ось японці для привітань застосовують три види поклонів - найнижчий, із кутом тридцять ступенів, середній і легкий з кутом п'ятнадцять ступенів. Помітивши знайомого, японець вважає за свій обов'язок завмерти на місці навіть на середині вулиці. Недарма існує поняття дволикого Януса: відтак японців, з одного боку, надмірна запопадливість, з іншого - украй нерозважлива поведінка.

Проте і наші співвітчизники досить часто нагадують японців поводячись не вельми ґречно в громадських місцях.

Принагідно згадаємо і про таку просту річ, як уміння ходити, стояти, сидіти... Під час розмови треба мати правильну позу, яка б забезпечувала невимушеність постави, ходи, легкість та плавність рухів. Звичайно, можна заперечити ніби не має істотного значення для спілкування та обставина, що в колі друзів ви сидите на стільці, задерши ноги на стіл чи схилившись на спинку крісла свого приятеля або ж підпирає одвірок. Проте подібна звичка й не допомагає зацікавити розмовою товариства, а ще менш дає змогу утримувати його увагу. А як позначається на взаєминах зі співробітниками ваша невпевнена хода, напружена постава чи, навпаки, украй стрішка манера ходити з розгадуванням тулуба вперед і назад?

Людина має ходити легко і невимушено. Адже від її ходи великою мірою залежить те враження, яке вона справляє на інших людей. Тому гарної ходи вчаться спеціально: досить лиш згадати спортсменів, вояків та акторів. Утім, елегантну ходу треба мати кожному: при цьому слід пам'ятати, що такою вона стане тоді, коли її не підлаштовують під певну ситуацію - для чоловіків або жінок; на роботі чи на відпочинку тощо. Хода має бути природною, зграбною, відповідати фізичним можливостям людини [17].

Ще в давні часи вчені вдавалися до психологічних досліджень, за результатами яких намагалися дізнатися про характер, професію, звички людей у зв'язку з їхньою ходою.

Згадаймо розвідку знаменитого асирійського лікаря й письменника Абуль-Фараджа про людську ходу, де він наводить такі її прикмети, аксіоми, які тепер можуть здатися, м'яко кажучи, не домучили: „Якщо чоловік, ідучи, звичайно сіпає ногою, - це свідчить про те, що він, мовляв, думає про щось високе і складне. Особливо правдива ця прикмета в тому разі, якщо його руку зігнуті дугою".

З плином часу дослідники з'ясували й „секрет" правильної ходи.

Виявилося, що на ходу людини впливають її вік, зріст, професія та інші чинники, є певна залежність між довжиною кроку і величиною ступні. Звичайно, людина не може докорінно змінити свою ходу, штучно надати їй якихось особливих прикмет. Природа бере своє, і спостережливі завжди вирізняють вас з - поміж інших людей саме за вашою ходою й поставою.

І ще треба пам'ятати, що в поставі й манерах дуже часто відображається характер особистості. І чоловіків здебільшого енергійна хода, розмірений крок і широкі рухи. Однак, ідучи, не слід надто розмахувати руками, широко розставляти ноги чи ходити перевальцем.

Жінкам властива пряма постава, гнучкі і плавні рухи, сумірні їхнім кроком. Неелегантний має вигляд постава з похнюпленою головою, опущеними очима, розслаблено звислими руками. Як відомо хода в жінки на високих підборах і у вузькій спідниці граційніша.

І чоловікам, і жінкам, ідучи вдвох, треба намагатися крокувати в ногу, особливо коли ідуть під руку.

За нормами сучасного етикету, жінка має йти справа від чоловіка.

Перебуваючи в товаристві, стоячи чи сидячи не слід задирати ноги на стіл чи двері, перехрещувати або переплітати їх чи обхоплювати ними ніжки столів чи стільців. На стільці рекомендується сидіти прямо й вільно, не горблячись, не спираючись та не похитуючись. Не можна сидіти на краю, спиратися ліктями на спинку свого чи чужого стільця або постукувати ногою по них - це страшенно дратує.

Сидіти треба рівно, тримаючи коліна поряд, одну ногу можна виставити трохи вперед чи легко схрестити ноги в щиколотках.

Чоловіки мають вставати, коли входить чи виходить жінка. Молоді мають теж підніматися, якщо до кімнати заходять чи виходять з неї старші [14].

У товаристві неґречно повертатись до когось спиною. Дозволяється стояти чи сидіти, повернувшись обличчям до співрозмовників або в крайньому разі боком.

Незайняті руки мають спокійно лежати на колінах або на столі. Слід уникати жестикуляції: негарно їх крутити, постукувати ними, ляскати по столі, прикривати під час розмови ними рот, плескати співрозмовника по плечу, поправляти знайомому одяг чи знімати нитку (тільки з дозволу його власника), відставляти мізинець під час куріння, танцю чи їжі, вказувати на когось пальцем тощо.

Між іншим, за „поведінкою" рук вельми часто можна судити про душевний стан людини і міру володіння собою. Якщо ви надто сильно хвилюєтесь, очікуючи на розмову, приміром, з майбутнім роботодавцем, у жодному разі не тримайте в руках маленьких предметів, як - то: олівець, візитка, сигарета тощо, бо найлегше помітити, як тремтить рука, коли тримаєш щось невеличке. Зрозуміло нервовий дрож, та ще й чітко виражений зовні, бо ви безумисне його підкреслюєте з допомогою дрібних речей, свідчитиме про ваш душевний неспокій, дискомфорт, невпевненість в собі, тривожність, зрештою про невміння поводити себе. Наслідки цього можуть бути вельми прикрими: адже відомо, що при прийомі на роботу керівник віддасть перевагу людям, можливо, не з такими блискучими професійними вміннями, але душевно врівноваженим, спокійним, певним себе. Отож, слід стежити за „поведінкою" своїх рук.

Манера стояти, сидіти, тримати руки й ноги є свідченням ставлення людини до свого оточення. Її поведінка має бути коректною.

Встановлені від віків норми поведінки одного стану не раз вважалися не відповідними, грубими, простацькими в іншому суспільному стані. Проте тепер ми маємо відшліфовані правила поведінки, якими маємо користуватись повсякдень, а не в окремих місцях, чи з окремими людьми, чи в окремих ситуаціях.

Листування - це один із видів монологічного мовлення. Листування й досі лишається одним із основних і найпоширеніших засобів зв'язку між людьми. Програючи телефонові, телексу, телефаксу, комп'ютерному зв'язку в швидкості передачі інформації, лист має безперечні переваги, коли справа стосується обсягу повідомлення, ґрунтовності викладу інформації, аргументів, особистісних прикмет, його форми спілкування.

Листи - то ми, наші думки і наміри, матеріалізований на папері вияв уваги до людини, люб'язного ставлення до навколишніх, то-наша пам'ять. Не випадково з давніх часів уміння листуватись було мистецтвом, кращі зразки якого дали початок епістолярному жанрові в літературі - у формі листів писалось філософські й політичні трактати, вірші, новели, навіть романи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11