Формування мовленнєвого етикету молодших школярів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування мовленнєвого етикету молодших школярів

ерой автобіографічної повісті „Аврелія” Жерара де Невраля у стані

віщого сну, який пов'язував реальність з його минулим і прийдешнім життям, надзвичайно поетично зображує цю свою „другу” пам'ять: „З якою насолодою я розбирав по шухлядах купи моїх нотаток, листів - особистих та ділових, темних і ясних, - таких, якими породили їх випадкові зустрічі або подорожі до далеких країв. У деяких пакетах я відшукував арабські тексти, що будили згадки про Каїр або Стамбул. О пожовклі письмена, о давні рештки, о потерті, подрані листи..."

Важливість цього засобу спілкування між людьми зумовила й потребу додержувати певних правил етикету листування. З історії відомо, що стародавні римляни листів не підписували, хіба, що це був лист до самого імператора. Тривалий час на - конвертах не зазначали адреси, а кореспонденцію передавали через послання безпосередньо адресатові. Сучасні форми листування виникли приблизно сто п'ятдесят років тому в Англії, винайденням їх ми маємо завдячувати лондонському художникові Вільяму Еглі - укладачу першої вітальної листівки [19].

Існують спільні для всіх країн, узвичаєні правила оформлення приватної, ділової та дипломатичної кореспонденції. Передусім - це обов'язковість вступних звертань і заключних формулювань - форм ввічливості. Змістом листи мають бути логічними, зрозумілими (однозначними - ділова кореспонденція), коректними, формою - орфографічно бездоганними, без виправлень, написаними на білому папері письмового формату, акуратно згорненими не більше ніж удвічі.

Раніше, коли листи писали тільки від руки, чорнилом, надзвичайно велику увагу приділяли вибору паперу для листування, розміру конверта, кольору чорнила тощо. Ці „дрібниці" свідчили про чемність відправника та повагу до адресата. Та сам почерк досить багато міг розповісти адресатові про відписувача. Графологи вже давно помітили зв'язок між характером людини та її почерком.

За висловом російського психолога В. Леві, „ходою руки, сфотографованою папером". Ця хода, тобто почерк, лишається без змін, навіть якщо пишуть ногою чи язиком. За почерком, точніше, за нахилом рядка, можна було довідатись про настрій людини: рядок іде вгору - піднесений настрій, вниз - пригнічений. Сильний нахил літер свідчить про непоступливість; нахил вліво - усупереч звичайному стереотипові - про претензійність, затятість, посильне самоствердження; великий почерк - про підвищену емоційну збудливість, дрібний - про самовладання, розрахунок. Одне слово, якщо почерк трохи змінювався - це був сигнал, додаткова інформація про зміни в характерній поведінці людини, зумовлені певними обставинами [19].

Листуємось, тобто розмовляємо за допомогою листів з особами, які перебувають чи то в іншій країні, чи в іншому місті, чи, може, тільки на іншій вулиці. Листи за змістом бувають різні: ділові, товариські, любовні, листи-відповіді, листи-вітання, листи-співчуття...

Форма кожного листа, без уваги на те, до кого пишемо, мусить бути 40

культурна, засвідчувати нашу особисту культуру і пошану до адресата. Перша вимога - папір. Не можна писати на будь-якому видертому з зошита, а ще, може, й брудному, пом'ятому шматку паперу. Найкраще користуватись спеціальним „листовим" папером, а якщо такого нема, складаємо вдвоє аркуш звичайного канцелярського паперу. Справа вгорі не забуваймо написати дату. Це може мати важливе значення. Писати треба, як правило, чорнилом, ручкою, а олівець тільки тоді, коли нема чорнила, наприклад, на екскурсії в горах тощо. Писати потрібно, якщо не „каліграфічно”, то хоча б старанно і дуже чітко та грамотно, пам'ятаючи про норми українського правопису. Неграмотно написане слово може іноді серйозно вплинути на вашу долю. Починаємо писати не зразу вгорі, а 2-3 см. нижче, залишаючи зліва теж відступ (абзац) на 1-2 см. Кожен лист починається звертанням до адресата, в якому висловлюється наше ставлення до нього (неї), наша пошана, любов, прихильність, службова залежність. Починати можемо так:

Вельмишановний пане Професоре! Шановна Редакціє! Дорогий Друже Миколо! Дорогі мої Батьки! Люба моя сестричко!

Далі йде короткий (одне - два речення) вступ, в якому повідомляємо, що спонукало нас написати, наприклад: „Щиро дякую за листа, якого я сьогодні від Вас одержав" [19]. Пам'ятайте, що в листах треба писати з великої літери всі особові й присвійні займенники, що стосуються особи адресата, отже, слова Ти, Ви, Тебе, Тобі, Вам, Вас, Твій, Ваш, з Вами тощо, а також іменники, що назвами найближчої родини адресата: „Ваша Мама", „Як здоров'я Твоєї Дружини? ”...

Цей чи подібний вступ відкриває вже дорогу до основного змісту. У товариських листах запитуємо найперше про справи адресата, цікавимося його здоров'ям, його працею і успіхами, а тоді вже повідомляємо про себе.

Листи до старших осіб, батьків, вчителів, різних достойних і заслужених осіб мусять бути сповнені глибокою пошаною до них. Не допускаємо ніякої „фамільярності". Пишемо з глибокою повагою, висловлюємо вдячність за все, що від них одержали, свою любов, але без тіні підлабузництва.

Ділові листи - це листи переважно до установ, редакцій, дирекцій або їх керівників про справу, яка безпосередньо вас стосується. Вони мусять бути якнайкоротші і водночас якнайрозумніші, щоб адресат, який не має багато часу на читання листів, відразу правильно зрозумів, про що йдеться.

Любовні листи вимагають особливої уваги до слова. Це листи від яких може залежати наше або адресата життя. Ми висловлюємо в них найглибші почуття, але треба подумати, щоб нас добре зрозуміли і відповівши таким самим почуттям. Крім цього, пам'ятаймо: наш лист може потрапити в чужі руки, отже, чи не завдасть він шкоди тій людині, до якої він адресований [29].

В усіх листах, що їх пишемо чи до батьків, чи до друга дівчини, не можна вживати жодних простацьких висловів. Вони засвідчують низький рівень культури. На кожен одержаний лист треба негайно відповідати (не пізніше ніж до двох тижнів). Сьогодні майже всі листи, крім приватних, друкують, але підпис має бути чіткий від руки. Листи з привітанням, запрошенням, подякою, з висловленням співчуття пишуть від руки. Це свідчить про щирість відписувача.

Телефонна розмова - це один із різновидів діалогічного мовлення, до того ж не візуального. Ось кілька характерних особливостей телефонного діалогу.

У телефонній розмові строго розмежовані комунікативні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє (адресат) і той хто приймає повідомлення (адресата, абонент), можлива і участь третьої особи - посередника, який допомагає контакт адресанта з адресантом. У зв'язку з тим, що співрозмовники не бачать одне одного, вони не можуть вдаватися до невербального (несловесного) спілкування, тобто приймати і передавати жести, міміку, сигнали очима тощо. Це позначається на „телефонній" мові, для якої характерні етикетні репліки-стереотипи (кліше, формули, шаблони). Особливо важливі для телефонної розмови слова ввічливості: „вибачте", „будь ласка", „дякую", - які під час безпосереднього спілкування можна іноді змінити привітною посмішкою, кивком голови, мімікою тощо [34].

Специфіка телефонної розмови зумовлюється й низкою екстрамовних причин, передусім відсутністю візуального контакту між партнерами, ілюзорною просторовою близькістю співрозмовників, обмеженістю у часі та ймовірною наявністю технічних перешкод (поганою чутністю, втручанням сторонніх абонентів і т.д.)

Та незважаючи на всі ці завади на шляху до повноцінного спілкування, телефонна розмова надзвичайно розширює, прискорює і інтенсифікує наші контакти з навколишнім, дає змогу підтримувати їх тривалий час.

Спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми:

по-перше, початковий етап спілкування;

по-друге, повідомлення мети дзвінка, іноді обговорення співрозмовниками повідомленої інформації;

по-третє, завершення телефонного спілкування.

Зауважимо, якщо для початкового й кінцевого етапів спілкування по телефону обов'язковим є вживання стереотипних виразів, то вже власне повідомлення, здійснюване на другому етапі розмови, викладають у значно довільнішій формі. Вибір таких чи інших фраз зумовлений такими конкретними чинниками:

1) куди телефонують;

2) кому телефонують;

3) хто телефонує;

4) характер взаємин співрозмовників, їхній емоційний стан, ступінь освіченості, психічний тип особи.

Певно, ви чули таку фразу: якщо театр починається з вішалки, то 43

установа - з телефону. У Японії під час навчання управлінського персоналу проходять спецкурс, присвячений тому, як треба правильно говорити по телефону. Відомий український економіст В. Терещенко запропонував спеціальну інструкцію щодо користування службовим телефоном [35].

Телефонні розмови починаються здебільшого зі слів: „Здрастуйте!” чи „Доброго дня!”. І тут же слід назвати себе. Не забувайте, якщо дзвінок службовий, то треба назвати лише своє прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду і організацію, яку ви представляєте.

Після того, як ви відрекомендувалися, потрібно повідомити, з ким ви хочете поговорити. Не тактовно влаштовувати допит своєму співрозмовникові, волаючи в трубку: „З ким я розмовляю? ” чи „Хто біля слухавки? ” У разі відсутності потрібної вам людини і коли ви не встигли відрекомендуватися, вас можуть запитати: „А хто його запитує?". У відповідь ви не повинні обурюватися чи кидати трубку - за етикетом, вам слід назвати себе. Нечемно кидати трубку, сказавши: „Не туди потрапили!”. Ґречним буде запитати: „Куди ви телефонуєте? ”.

Коли вам телефонують додому, ви маєте піднявши трубку, мовити:

„Квартира Шевченка..." або „Вас слухають... ” щоб абонентові відразу стало зрозуміло, куди він потрапив.

Як бачимо спілкування - досить складна справа. І кожен з нас може поставити собі запитання: „ Чи вміємо ми спілкуватися? ” Адже ще видатний український філософ Григорій Сковорода писав: „Легкий повітряний шум спричиняє випущене слово, але воно часто або смертельно ранить, або радість виникає і збуджує душу". Але чи остерігаємось завдати необережним словом душевної чи нерідко смертельної рани співрозмовникові? Спостереження засвідчують: не всі і не завжди [32].

Підсумовуючи все вище сказане, можна зробити такий висновок.

Добре слово і поведінка окрилює людей, а живучи в постійному дефіциті добра, любові, поваги, ми помалу будемо згасати. [37].

Розділ ІІ. Методика роботи над формуванням мовленнєвого етикету у початкових класах
Програма для кожного класу орієнтовно визначає коло умінь, навичок та звичок, які стосуються етики мовленнєвої поведінки (засоби вираження вітання і прощання, ввічливість і тон мовлення, уміння вести себе із співрозмовником та в колективі, засвоєння лексичних засобів тону та жестів під час зустрічі, прощань, різноманітних звертань тощо). Ціленаправлена, систематична робота над виробленням навичок і звичок етики мовлення розпочинається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи ввічливості, прищеплюються добрі манери, вміння культурно вести себе в школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Якщо елементарні норми етики мовлення не прищеплені дітям з ранніх років, то пізніше доводиться усувати це упущення з великими труднощами: перевиховувати учнів, в яких прижились негативні звички.

Завдання вчителя - з перших днів навчання дитини виробляти в неї уміння і звички, які б відповідали вимогам етики, відбивали культуру, нагромаджену суспільством у процесі його розвитку. Але ефективності вироблення в учнів таких навичок і звичок можна досягти тільки при умові правильного, систематичного роз'яснення і практичного засвоєння норм мовленнєвої поведінки в органічній єдності з засобами мовленнєвої виразності. Це значить, що діти повинні засвоювати не тільки певний перелік правил культури поведінки, а й форми їх реалізації. Сама органічна єдність цих понять складає загальну суть культури мовленнєвих стосунків, яка диктується різними мовленнєвими ситуаціями.

Займаючись вихованням етики мовлення, вчителі нажаль більшого значення надають словесним формам впливу, зводять роботу скоріше до переліку мовних правил поведінки, ніж до роз'яснення їх змісту і форм реалізації. Треба розуміти, що певні поняття, як-от: будь чесним серед інших, веди себе пристойно, культурно та ін., самі по собі ще нічого не дають.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11