Перебування в реабілітаційному центрі має особливе значення для дітей з комплексними порушеннями. Під комплексним впливом педагогічних заходів відбувається як загальний, так і мовленнєвий розвиток дітей, зокрема уточнюється звуковий склад слова, розвиваються навички аналізу і синтезу, збільшується і уточнюється словник, користуюся вже наявними граматичними формами і відбувається оволодіння новими [33, c. 167]. В контексті проблем практики зазначають, що порушення мовлення спричинюють запровадження корекції, абілітації й реабілітації та розвиток фонетико-фонематичної системи; збагачення словника; удосконалення граматичної будови мовлення; розвиток комунікативних навичок [22, c. 333].

На нашу думку, необхідно дослідити у дітей з комплексними порушеннями специфіку організації корекційно-логопедичної роботи в цілісному процесі реабілітації. Основним завданням системи логопедичної роботи є формування засобів мовлення і включення його в систему суспільних стосунків в ході спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням її психофізичних можливостей.

В кінці має бути досягнута повна або часткова компенсація порушення, що було, завадою для життєдіяльності та спілкування. Головною ланкою системи логопедичної роботи є індивідуальна логопедична програма. (див. Рис. 3.1.). Головна мета складання індивідуальної програми -- розробка змісту корекційної, абалітаційної чи реабілітаційної роботи з дитиною, спрямованої на формування психологічних новоутворень і становлення всіх видів мовленнєвої діяльності.

Індивідуальна логопедична програма

Згідно отриманих результатів логопедичного обстеження та на основі зроблених висновків фахівців, логопедична робота по розвитку мовлення у дитини з комплексними порушеннями в умовах абілітаційного процесу передбачає:

1. формування розуміння зверненого мовлення:

- учити розрізняти предмети за суттєвими ознаками, правильно їх виокремлювати з-поміж інших на слух з опорою на лексичні теми, що передбачені плануванням («Село. Город. Городина», «Овочі», «Фрукти. Ягоди», «Одяг. Взуття», «Свійські тварини», «Свійські птахи»);

2. формування наслідувальної та звуконаслідувальної діяльності:

– учити переказувати казки;

– звукам музичних інструментів:

– наслідування дій дорослих та педагогів;

– наслідування звуків і голосів тварин;

– наслідування звуків оточуючого середовища;

– наслідування мовленнєвих звуків;

3. розвиток вищих психічних процесів:

– пам'ять, мисленнєві процеси, сприймання, увага, уява;

– пізнавальні процеси;

Індивідуальна програма є комплексом взаємозв'язаних напрямів роботи з дитиною і з її батьками Потім необхідно провести психолого-педагогічне обстеження, яке дозволяє виявити інтелектуальний рівень розвитку, потенційні можливості дитини у навчанні. Стосовно логопедичної реабілітації, то в умовах соціально-реабілітаційних центрів виступають: виявлення дітей з відхиленнями в розвитку мовлення (усного і письмового); розвиток психологічної бази мовлення; абілітація, реабілітація та корекція у них навичок правильного мовлення; організація системи логопедичного впливу на порушення мовлення; підвищення логопедичної компетентності батьків цих дітей [30, c. 109].

Логопедичний вплив має на меті корекційно-розвиваючий (психогімнастика, розвиток загальної, дрібної, артикуляційної моторики, спеціальний масаж, дихальні й голосові вправи; розвиток просодичних компонентів, темпу й ритму мовлення); розвивально-абілітаційний (розвиток розуміння зверненого мовлення, розвиток звуконаслідувальних дій); розвивально-реабілітаційний (відновлення засобів мовлення, використання засобів мовлення, відновлення писемного мовлення); розвивально-комунікативний (розвиток немовленнєвих засобів, розвиток мовленнєвих засобів); логотерапевтичний (різноманітні види терапій) напрями допомоги, що полягає у комплексній роботі над подоланням вад мовлення у дітей з порушеннями розвитку.

При складанні індивідуальної программи необхідно чітко уявляти її структуру. Вона складається з трьох основних частин. У першій частині даються загальні рекомендації до проведення занять з дитиною; друга частина розкриває зміст корекційної роботи з дитиною; третя частина присвячена роботі фахівця з батьками.

Основні вимоги щодо складання індивідуальних логопедичних програм:

? чітке формулювання мети логопедичної корекції;

? визначення кола питань, що конкретизують мету індивідуальної програми;

? визначення стратегії і тактики проведення логопедичної роботи;

? добирання конкретних методик і технік для логопедичної роботи;

? підготовка необхідних матеріалів та обладнання;

? чітке визначення форми логопедичної роботи (групова, індивідуальна або змішана);

? визначення загального часу для здійснення всієї системи логопедичної роботи;

? визначення періодичності зустрічей та їх тривалості;

? розробка конкретної індивідуальної логопедичної програми в цілому та визначення змісту кожного логопедичного заняття;

? планування форм участі інших осіб (батьків, медиків, соціальних педагогів тощо);

? визначення форм контролю динаміки логопедичного впливу;

? реалізація системи логопедичної роботи і внесення доповнень та змін до індивідуальної програми під час роботи;

? оцінка ефективності реалізованої індивідуальної логопедичної програми та системи логопедичних занять.

Після завершення програми складається висновок про мету, завдання та результат реалізованої індивідуальної логопедичної програми та системи логопедичної роботи в цілому з оцінкою її ефективності [17, c. 227].

Враховуючи діагноз недорозвинення мовлення різних рівнів, планування складається так, щоб логопедична робота здійснювалась таким чином, аби в кожне заняття включалися види діяльності, що впливають на розвиток фонетико-фонематичної сторони, лексико-граматичного ладу та зв'язного мовлення. Ефективність логопедичної роботи визначається чіткою організацією дітей у період їхнього перебування у центрі, правильним розподілом навантаження протягом дня, координацією й наступністю. Коректувально-логопедичний вплив здійснюється з максимальним включенням аналізаторів, залученням яскравої виразної наочності та ін [5, c. 127]. План роботи логопеда і вчителів-реабілітологів складається на основі проведеного діагностування. В залежності від рівня мовленнєвого розвитку визначається абілітаційний, реабілітаційнй та корекційний напрями логопедичної роботи по формуванню у дітей: фонетико-фонематичних компонентів мовлення; лексико-граматичних категорій; зв'язного мовлення. Формування фонетико-фонематичних компонентів мовлення. При навчанні дітей з недорозвиненням мовлення важливе місце займає розвиток фонематичної системи мовлення. Вимова звуків формується на основі фонематичного слуху; разом з тим сама артикуляція бере активну участь у формуванні фонематичного слуху. Це дозволяє свідчить, що роботу по формуванню фонематичного сприйняття (спеціальні вправи по диференціаціації фонем), фонематичного слуху (тонкий систематизований слух, наділений здатністю здійснювати операції розрізнення та впізнання фонем) необхідно проводити паралельно з формуванням правильної звуковимови [9, с. 112].

Розвиток слухової уваги здійснюється з перших етапів логопедичної роботи і проводиться з дітьми будь-якого рівня мовленнєвого розвитку -- від лепетного мовлення й майже повного його відсутності до дітей з незначними фонетико-фонемними, лексико-граматичними порушеннями.

Робота над формуванням фонематичних процесів будується з урахуванням характеру дефекту. При цьому потрібно враховувати наступне:

? розвиток фонематичного сприйняття повинне проводитися паралельно з розвитком уваги, пам'яті, мислення, процесів, тісно пов'язаних з мовленням;

? необхідно формувати навички усвідомленого засвоєння звуків мовлення;

? учити дітей контролювати свою вимову;

? обов'язково відпрацьовувати артикуляції звуків рідного мовлення, у тому числі правильно вимовлюваних;

? початку дитиною засвоюються слова, оскільки вони мають семантичне значення, а звуки-фонеми існують в його складі;

? операцію звукового аналізу і синтезу проводять тільки на основі правильно вимовлюваних звуків;

? використовування наочного матеріалу, опора на символіку дозволяє включити в діяльність більшу кількість аналізаторів;

? гра є основною формою діяльності, але необхідно враховувати й той факт, що ігрові дії у дитини з комплексними порушеннями можуть не бути несформовані, тому потрібно спеціальне навчання [17, с. 74].

Формування лексико-граматичного ладу мовлення вимагає при плануванні роботи з розвитку лексики і граматики, враховування закономірностей формування словника в онтогенезі, його особливості у дітей з мовною патологією. Основні напрями навчання:

? систематична робота по розширенню словникового запасу в процесі розвитку уявлень про предмети, явища і події навколишньої дійсності;

? уточнення конкретних понять;

? формування співвіднесеності слів, виділення дій, ознак та ін.;

? практичне засвоєння лексичних і граматичних засобів мовлення.

Розвиток зв'язного мовлення. Однією з найважливіших завдань корекційно-логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями є навчання їх зв'язному мовленню. Діти повинні навчитися грамотно і послідовно висловлювати свої думки, користуватися діалогічним і монологічним мовленням, тобто вони повинні оволодіти навиками мовленнєвого спілкування, мовленнєвої комунікації [46, c. 239]. Для того, щоб діти могли планувати розгорнені вислови, виділяти смислові ланки художнього тексту, послідовно передавати в своїй розповіді ті або інші події, правильно користуватися граматичним оформленням мовленням, необхідно цілеспрямовано активізувати і розвивати психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уяву, мислення та ін.), що тісно пов'язані з формуванням зв'язного мовлення. В.П. Глухов виділяє основні завдання при навчанні дітей граматично правильному зв'язному мовленню:

— коректувальне формування і включення в «мовленнєвий арсенал» дітей мовленнєвих (морфолого-синтаксичних, лексичних) засобів побудови зв'язних висловів;

— засвоєння норм смислового і синтаксичного зв'язку між реченнями у складі тексту і відповідних мовленнєвих засобів їх виразу;

— забезпечення достатньої мовленнєвої практики як основи практичного засвоєння закономірностей усного мовлення, мовлення, як засобу спілкування.

Детально методики навчання зв'язного мовлення дітей з низьким рівнем сформованості мовлення описані авторами В.П. Глуховим, Н.З. Жуковою, О.М.Мастюковою, Т.Б. Філічевою та ін. Це і навчання дітей складанню розповідей по наочному сприйняттю, описових розповідей, розповідей і казок по сюжетній картинці і серії сюжетних картинок, творчих розповідей, переказу художнього твору, заучуванню віршів та ін. [9, с. 16].

Крім традиційних методів, прийомів можна використовувати, ляльковий театр (ляльок діти можуть зшити разом з батьками), пальчиковий театр, фланелеграф, прийоми ігрової казкотерапії. Робота з ляльками сприяє розвитку дрібної моторики пальців, умінню виразно маніпулювати персонажами, наслідувати їх голос, інтонації, вести діалоги.

Логопедична робота традиційно складається з чотирьох блоків.

1. Діагностичний блок включає два етапи обстеження мовлення дитини: під час вступу її для виявлення порушень мовлення і при випуску - для відстежування динаміки. У зв'язку з обмеженістю часу реабілітації на стаціонарі, діагностика усного і письмового мовлення здійснюється за допомогою експрес-методик. При виявленні відхилень в розвитку мовлення проводиться ретельніше обстеження, результати якого заносяться в логопедичну карту (Додаток А), складену на основі розробок Р.І. Лалаєвою, З.А. Ріпиною, І.Н. Садовниковою, Н.М. Трубніковою [6, c. 49].

2. Планово-прогностичний блок передбачає складання індивідуального плану корекції для кожної дитини з порушенням мовлення. Визначається як віддалена (корекція або компенсація порушених функцій), так і найближча мета логопедичної реабілітації (що досягається за час перебування). Логопед за допомогою педіатра і психолога визначає частоту і тривалість своїх занять, що залежить від тягаря основного порушення, глибини і структури мовленнєвого недоліку, психофізичного стану дитини (Додаток В, Г, Д).

3. Коректувально-розвиваючий блок включає організацію логопедичних занять відповідно до індивідуального плану. Після кожного заняття заповнюється індивідуальний зошит дитини (для роботи вдома з батьками або самостійно), а також дається завдання для вечірньої або вранішньої роботи з вчителем-ребілітологом (фіксується в зошиті взаємозв'язку логопеда і вчителя) [9, c. 274]. Вміст традиційних логопедичних занять збагачується вживанням нетрадиційних прийомів (робота з піском, переказ віршів за допомогою пантоміміки, діяльність, що театралізується, релаксація), які сприяють встановленню і закріпленню асоціативних зв'язків в третинних зонах кори головного мозку. Вони доповнюються інтегрованими заняттями логопеда і музичного керівника (Додаток Ж).

4. Інформаційно-консультативний блок включає консультації для батьків, вихователів і інших фахівців центрів [6, c. 53].

Надалі, після закінчення курсу реабілітації, можливі чотири варіанти:

1) дитина продовжує індивідуальні логопедичні заняття в умовах нестаціонарного обслуговування;

2) дитина займається удома по рекомендаціях логопеда (1 раз в 2 тижні логопед дає нові);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13