Як відомо, незаповнене і безбарвне предметне середовище справляє на дітей негативний вплив, гальмує розвиток особистості. Перенасичене предметне середовище так само погано впливає на психіку малят. І тільки періодично поновлюване, варіативне, оптимально організоване предметно -ігрове середовище має розвивальний вплив, спонукає дитину до активної пізнавальної діяльності, позитивно впливає на її емоційну сферу.

Однією з перших звернула увагу на проблему розвивального середовища М. Монтессорі, яка найважливішою передумовою розкриття дитиною внутрішнього потенціалу вважала вільну самостійну діяльність у створеному педагогом просторово-предметному середовищі [35, c. 432]. Сучасні дослідники розглядають розвивальне предметне середовище як систему матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її психічного і фізичного розвитку. Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення повноцінної життєдіяльності дитини. Сюди відносять архітектурно-ландшафтні та природничо-екологічні об'єкти; ігрові та спортивні майданчики; конструктори; тематичні набори іграшок, посібників; аудіовізуальні та інформаційні засоби виховання і навчання. Розвивальне предметне середовище має відповідати віковим особливостям дітей. Загалом, воно визначається взаємозв'язком таких складових:

? продукти діяльності фахівців -- художників, проектувальників, конструкторів, майстрів-оздоблювачів (твори мистецтва, меблі, інструменти, предмети, вироби прикладного мистецтва, посібники, іграшки);

? результати діяльності персоналу освітнього закладу і батьків з організації та оформлення побуту (облаштування зон, виставок, виготовлення посібників та іграшок-саморобок, оформлення кімнат до свят тощо);

? результати участі дітей у створенні інтер'єру під керівництвом вихователя.

Усі елементи розвивального середовища покликані забезпечувати і стимулювати вільний вибір і зміну видів діяльності дитини, створювати актуальні для неї і доступні для її розвитку проблемні ситуації. Особливо ефективно впливає на дітей, передусім на їхню рухову активність, модульне предметно-ігрове середовище. Предметами-модулями можуть бути легкі куби різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і середні за розміром модулі -- «меблі-іграшки». Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок тощо. Захопившись предметами-модулями, дитина долає межі власних можливостей та легко оволодіває новими елементами дій [6, c. 42-46].

Реабілітація засобами освіти означає на рівні організації особливі форми організації освітнього середовища, що не потрібні дитині, яка нормально розвивається й чим краще вирішується це завдання засобами освіти, тим вище потенційні можливості інтеграції дитини з комплексними порушеннями в розвитку в суспільство, тим більше вона підготовлена до самостійного дорослого життя, тобто соціально компетентна. Комплексна реабілітація дитини з комплексними порушеннями можлива за умов створення інноваційного освітньо-реабілітаційного, корекційно-розвивального середовища, яке системно поєднує в собі медичні, психологічні, педагогічні та соціальні аспекти, сприяє саморегуляції поведінки, самореабілітації, розвитку і саморозвитку дитини як суб'єкта життєдіяльності [18, c. 231].

Під життєдіяльністю дитини з комплексними порушеннями ми розуміємо таку організацію процесу життя на основі соціальних форм і способів діяльності, спілкування і поведінки, що склалася в дизонтогенезі.

Домінуючими умовами створення реабілітаційного простору є :

- орієнтація всіх процесуальних компонентів освітньо-реабілітаційної системи на становлення життєвої компетентності кожного вихованця

-збагачене умовами для різноманітних видів діяльності, сенсорними та мотиваційними стимулами, інформаційно, проблемно та рефлексивно насичене, корекційно та розвивально спрямоване середовище

- створення інноваційної освітньо-реабілітаційної системи, метою якої є фізичне, психічне, духовне здоров'я дитини з особливими потребами.

Комплекс заходів, які дозволяють створити оптимальний варіант реабілітаційного простору: урахування результатів моніторингового дослідження психо-фізіологічного стану дитини з особливими потребами комплексне проектування завдань реабілітації кожного вихованця вибір оптимального та ефективного змісту абілітації / реабілітації комплексне використання фронтальних, групових та індивідуальних форм і методів реабілітації координація впливів на особистість дитини з особливими потребами організація діалогічного спілкування, що базується на принципах довіри інформаційно-методичне забезпечення реабілітаційного простору [23, c. 34].

Комплексний підхід до організації освітньо-реабілітаційного, корекційно-розвивального середовища зумовлює врахуваня різноманості процесів, які відбуваються у розвивальному середовищі, які можна виділити в окремі специфічні простори, що переплітаються та взаємодіють один з одним, складаючи єдине ціле. Зокрема, структура середовища складається з ігрових кімнат для кожної вікової групи, спеціалізованих приміщень для реалізації різних видів творчої діяльності (танцклас, студія образотворчого мистецтва, театральна студія, музична зала тощо) та універсальної (для всіх вікових груп) ігрової зони. Зміст освітньо-реабілітаційного, корекційно-розвивального середовища має задовольняти всі потреби щодо розвитку дитини та становлення її творчих здібностей.

Створити таке середовище можливо за умови дотримання таких вимог:

? розвиваюче середовище має бути адекватне вікові дітей та відповідати їх функціональним можливостям з незначним перевищенням ступеня складності;

? розвиваюче середовище має бути динамічне, варіативне, різноманітне. Хоча воно організовується дорослими, але повністю підвладне дитині, не обмежує її діяльності, забезпечує повну свободу;

? розвиваюче середовище повинно сприяти орієнтовно-пізнавальній діяльності, що забезпечує засвоєння нових знань, формування розумових дій, розвитку провідних психічних процесів дитини;

? всі ігрові предмети мають бути якісні, бо що досконаліша форма, то повніше реалізується її призначення. Забороняється використання предметів з розмитими контурами, пропорціями, перекошеними кутами, погано підігнаними з'єднаннями, адже все те впливає на розвиток окоміру, не сприяє вдосконаленню точності рухів. Зовнішній вигляд іграшки (її конструкція, колір, форма, фактура) має спонукати дитину до гри;

? необхідно включати у предметно-розвиваюче середовище національні, етнокультурні особливості, аби маля творчо прилучалося до духовних цінностей народу, вчилося любові до рідної землі [8, c. 264].

Отже, розвиваюче середовище забезпечує педагогічну взаємодію, а саме: комплексний освітньо-реабілітаційний та корекційно-розвивальний процес дітей з комплексними порушеннями розвитку, що сприяє розвитку їх пізнавально-інтелектуальних, емоційно-особистісних властивостей та поведінки, є його важливою складовою частиною.

2.2 Завдання та напрями педагогічної допомоги дітям з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру

За тлумачним словником термін «допомога» визначається, як сприяння будь-кому, у будь-чому, участь в будь-чому, що приносить полегшення кому-небудь [15, c. 274]. В побутовому житті українців термін вживався переважно, як поміч, підмога, порятунок у значенні взаємодопомоги, запрошення сусідів на термінову роботу, у більш пізній період термін набув більш широкого значення, як матеріальна допомога, шефство, сприяння, підтримка [5, с.103].

На думку А.В. Мудрика допомога -- це свідома спроба допомогти людині (групі людей): у придбанні знань, установок і навичок, необхідних для задоволення власних потреб і аналогічних потреб інших людей; в усвідомленні своїх цінностей; у розвитку самосвідомості, самореалізації; у розвитку сприйнятливості по відношенню до себе й інших, до соціальних проблем; у розвитку відчуття причетності до групи, соціуму [7, с.58].

Отже, педагогічна допомога -- це свідома спроба професійної допомогти особам з комплексними порушеннями у придбанні знань, умінь і навичок, необхідних для задоволення власних потреб у процесі спеціального корекційно-реабілітаційного навчання і виховання в умовах закладів включених у педагогічний процес у яких створюються спеціальні умови для забезпечення соціальної адаптації.

Педагогічна реабілітація є вельми популярною в європейській та американській галузі допомоги дітям з комплексними порушеннями. Її представники мають великий досвід впливу в реабілітаційних центрах, соціальних службах і лікувальних установах за кордоном, можуть бути, безумовно, корисними і в українських вітчизняних корекційно-реабілітаційних закладах [55, c. 367-371]. Прикладом може бути інтегральна реабілітаційна технологія, як педагогічний вплив з достатньо широким спектром видів роботи з дітьми, що не може бути зведений до тільки освітньої реабілітації. Адже ця комплексна реабілітація не тільки вирішує завдання прямого заміщення втрачених функцій фізичного здоров'я, використовуючи медичні технології, а також використовує і суто психолого-педагогічні та корекційно-педагогічні засоби для вироблення у дитини соціальних навичок, здійснення соціальної-побутової адаптації, формування компенсаторних умінь життя, мотивацій до діяльності та особистісних потреб [37, c. 97-102]. Програма терапії проектується таким чином, щоб максимально сприяти використанню функцій, що відповідають вимогам навколишнього світу: соціального, соціального особистісного та побутового середовища. Істотною особливістю педагогічної допомоги є активне залучення людини у терапевтичний процес [9, c. 102].

Педагоги працюють зі всіма віковими групами у різних сферах суспільства. Місцями їх роботи можуть бути лікарні, клініки, денні реабілітаційні центри, програми допомоги на дому та ін. Педагогічний вплив спирається на особистісно-орієнтовані та середовищно-орієнтовані програми, що проектуються таким чином, щоб полегшити виконання щоденних завдань і адаптацію в умовах, в яких дитинаживе та соціалізується. Педагоги визнають важливість командної взаємодії, кооперації й координації дій з іншими спеціалістами, сім'ями й волонтерами для реалізація цілісного підходу реабілітаційного процесу в умовах реабілітаційних центрів [4, c. 56].

В Австралійській національній асоціації педагогів обіймають різні аспекти реабілітаційної технології. Педагогічна робота -- має відношення до діяльності стосовно фізичного й психічного здоров'я дітей будь-якого віку. Мета терапії досягається завдяки діяльності, призначеної для зменшення та контролю патології: відновлення і (або) зміцнення функціональних можливостей; допомоги (фасилітації) опануванню навичками і функціональними здібностями для адаптації або виробництва; поліпшення та збереження здоров'я. Педагогічна реабілітація тренує, зберігає та розвиває адекватну поведінку у різних сферах життя і навчання відповідно до особливостей перебігу порушення та стану дитини. Бразильська асоціація педагогів визначає педагогічний реабілітаційний вплив як галузь знань у сферах здоров'я, освіти і соціальній сфері [27, c. 44]. Канадська асоціація реабілітологів стверджує, що педагог може надавати прямі послуги не тільки окремим клієнтам, але й виконувати свої функції як менеджер, дослідник, розробник реабілітаційних програм. При навчанні майбутнього фахівця-педагога у Франції (Г.В. Габль) реабілітаційним технологіям відбувається за такими концептуальними підходами, що її методи розглядаються та застосовуються на двох рівнях. На рівні особистості мета полягає в заповненні відповідних прогалин й компенсуванні дефіцитних функцій, сприянні реструктуризації особистості або розвитку збережених здібностей для функціональної та особистісної адаптації дитини. Для цього реабілітолог створює умови, що імітують навчальну діяльність або міжособистісну взаємодію. На рівні оточення працює як у сфері міжособистісних взаємовідношень, так і на рівні матеріального, архітектурного і міського середовища з метою перетворити це середовище на більш доступне. Через це педагог має щільно взаємодіяти з відповідними промисловими та комерційними підприємствами (і як з роботодавцями, і як з виробниками), місцевими громадами, асоціаціями тощо [45, c. 334].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13