Квінтіліан намагається встановити залежність між перевантаженням учнів учбовим матеріалом та їх неминучою пасивністю. Учень, на його думку, повинен бути поставленим в такі умови роботи, які забезпечують йому можливість самостійного, творчого ставлення до навчального матеріалу, однією з умов чого є необхідність суворо обмежувати цей матеріал в обсязі. Він вважає, що дитячим головам шкодить надмірна вимогливість учителя, оскільки від неї народжується боязкість, зневіра і, нарешті, огида до навчання.

Я.А.Коменський великого значення надавав самостійній роботі у вигляді вивчення учнями першоджерел і діяльної участі в обговоренні питань, що виникають у звязку з вивченням першоджерел. Я.А. Коменський пропонує самим читати вдома зразкових письменників на ту тему, про яку професор публічно вів мову. Освіту в академіях Я.А. Коменський пропонує завершувати подорожами, які розширюють знання, дають можливість самостійно зібрати матеріал для написання наукової роботи

Таким чином, система шкільної освіти за Я. А. Коменським характеризується чіткістю, завершеністю, розрахована на те, щоб навчити дітей і молодь самостійно коритись мудрим вказівкам не з „ослячою готовністю", а з любові до народу і мала на меті перетворити школу в місце наполегливої праці, яка дає щастя і радість.

Д.Локк намагався організувати навчання так, щоб не вихователеві доводилось закликати дитину вчитися, а щоб вона сама просила його навчити. Дотримуючись таких прийомів, можна збудити в дитині бажання навчитися всього, чого б ви хотіли її навчити.

У дітей треба виховати охоту, бажання до навчання. Відстоюючи це положення, Д.Локк впадає в шкідливу крайність, вимагаючи, щоб початкове навчання читання та лічби було перетворене в цікаву гру. Великого значення в навчанні надає Локк дитячій допитливості.

Якщо дитина звертається до вихователя з питаннями, то на думку Руссо, відповідати треба в такому обсязі, щоб живити в ній допитливість, а не перенасичувати її. Якщо ж дитина починає засипати вихователя нерозумними питаннями, прагнучи підпорядкувати його своїм запитам, слід зупинитись. Варто звернути більшу увагу на мотив, що примушує дитину говорити, ніж на слова, які вона проголошує. Менше за все вихователь повинен вказувати на те, що вихованець повинен вивчати: це його справа - хотіти, шукати, знаходити; справа ж вихователя зробити навчання доступним для дитини, штучно зародити в ній це бажання і дати їй засоби задовольнити його.

Створення внутрішнього середовища при наявності в ній пізнавального інтересу завжди продуктивно для протікання діяльності, викликає підйом сил учнів. Таким чином, формуючи пізнавальний інтерес, вчитель забезпечує сприятливу атмосферу навчання, спонукати своїх учнів до розв'язання тих цілей і завдань, які ставляться навчанням. Н.І.Новіков вважав, що важливо розвивати у дітей цікавість, привчаючи їх до знань, збагачувати розум і приносячи цим задоволення. Цікавість він ототожнював з потребою в збагаченні розуму і серця. Умовою розвитку цікавості він вважав знання вчителем сил і здібностей, які дасть спостереження за заняттями дитини „по натуральному спонукати", виражати інтерес, увагу до вивченого. Увага, яка підтримується привабливістю, спонукає дітей всесторонньо поглиблюватись у те, що вивчається.

Усвідомивши і відчувши користь, дитина охоче набуває знань. Так закріплюється цікавість, яка перетворюється в схильність до занять. Ним було відмічено, що перші приємні знання і уявлення вражають через почуття і зберігаються в душі дитини.

В людині, стверджував В.Ф.Одоевский, закладено прагнення до знань. Цікавість , на його думку - одна із форм потреби людини, яка виходить із свідомості і осмислення суб'єктом вроджених ідей і звірення їх у вольових процесах з оточуючою дійсністю. Освідомлення і осмислення включає мислення, пам'ять , уявлення, а тому поступове задоволення цікавістю приводить їх до розвитку.

Ідею шляху від зацікавленості до самоосвіти озброївшись розумінням дійсності і підводячи до морального вдосконалення, захищав видатний педагог і методист Н.Ф. Бунаков. Він виводив зацікавленість із відчуттів. Початок навчання повинен бути наочним. Спостережене, а потім вже викладене в книзі для дітей не замінене без інтересу. Шлях від спостереження до прочитаного сприяє роздумам дітей, які більше думають і віддають облік в прочитаному. Якщо предмет не викликає інтересу і задоволення, діти не можуть зосередитись на ньому вольових зусиль. Інтерес розвиває самостійність, відволікає від дурних почуттів і бажань, від неземних мотивів, впливу на мораль. Важливо, щоб не тільки уроки, але і домашня робота заманювала учня розвиваючи його самостійність, була б цікавою і підсильною для дитини. Непосильна робота не може бути цікавою, не може інтересувати і зацікавлювати, а без цього домашнє завдання залишиться невиконаним. Інтерес до знання розкриває здібності до самостійного розширення розумового кругозору, воно може збудити допитливість думки, уважне і вдумливе відношення до природи і життя, розширити інтерес учня до широких суспільних інтересів.

В.Я. Стоюкін відстоював поєднання формальної і матеріальної освіти, і бачив задачу вчителя в тому, щоб на цій основі прищепити в учнів любов до самостійного заняття наукою, яка буде впливати на їх моральність. Він звертав увагу на те, що література повинна наводити учнів на питання життєві, моральні, суспільні, близькі і інтересні для кожного, коли розум учня буде безперервно збуджуватись питаннями і набувати пізнання із дослідження над даним матеріалом.

В.І. Водовозов стверджував, що розвиток інтересу відкриває простір реального змісту, пов'язаного з життям. Воно повинно служити для наочних живих пояснень. Дітей більше інтересує те, що вже закріплено в їх досвіді.

Навчання стає інтересним, коли воно звернене не до відхиленого пояснення, а коли діти знайомляться з предметами.

Закономірності пізнавальної діяльності учня послужили основою для П.П. Блонского стверджувати про наявність елементів творчості навіть в усному відтворені учнем матеріалу підручника. Це, по його твердженню, опущення деталей в розповіді; спрощення подій і структури викладу змісту фактичного матеріалу підручника, трансформація в більш знайоме, більш привичне; внесення в розповідь дечого нового, чого немає в змісті підручника. І навпаки, при виконанні різних практичних робіт учень самостійно практикується, виготовляє той чи інший предмет, деталь. Тут є всі основи вважати цю діяльність творчою .

1.2 Самостійна робота як метод навчання: характеристика основних понять проблеми

До цього часу немає єдиної думки про те, що потрібно розуміти під поняттям «самостійна робота», і це, без сумніву гальмує розвиток практики навчання. Якщо вчитель чи директор школи не знають чітко, яка робота учнів буде самостійною, то, очевидно, що не можна говорити про розвиток самостійності школярів на уроках. Відсутність єдиного розуміння поняття не дає можливості авторам підручників і дидактичних матеріалів будувати систему самостійних робіт з позиції єдиних дидактичних вимог, незалежних від навчального предмету, але враховуючи вікові особливості учнів вони подають по різному характеристику цього поняття.

Нільсон О.А. у книзі « Теория и практика самостоятельной работы учащихся» самостійну роботу пояснює так - це вид навчальної діяльності, при якій учні під керівництвом вчителя виконують індивідуальні; групові чи фронтальні навчальні завдання, застосовуючи при цьому розумові і фізичні зусилля [27].

Есипов Б.П. у книзі «Самостоятельная работа учащихся на уроках» самостійну роботу пояснює так. Самостійна робота школярів включена в навчальний процес - це така робота, яка виконується без посереднього втручання вчителя, без його завдань, без спеціально відведеного для цього часу, при цьому школярі свідомо прагнуть добитися поставленої в завданні мети, застосовуючи свої знання, уміння, зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових чи фізичних сил [17].

Микельсон Р. М. пояснює самостійну роботу так: це виконання учнями завдань без всякої допомоги, але під наглядом вчителя .

Голант Е. Я. визначення не подає, але підкреслює як ознаки самостійної роботи активність школярів в розумових і практичних діях. Попереджує, що не можна ототожнювати самостійність школярів як рису особистості з самостійною роботою як умовою виховання цієї риси. Домашні завдання, які проходять в плані « повторення вивченого в класі без всяких відхилень», автор не включає в самостійні. Припускає в самостійній роботі наявність завдань.

Дайри Н.Г. виділяє наступні ознаки самостійної роботи: « а) учень веде її сам, без посторонньої прямої допомоги; б) він в дійсності опирається на свої знання, уміння, переконання, життєвий досвід, світогляд, використовує це при розгляді питань, і розв'язує його по-своєму, виражає особистісне відношення, виказує свою аргументацію, проявляє ініціативу, творчий початок; в) зміст роботи - навчальне, виховне - є важливим, повноцінним і тому збагачує учня, викликає напруженість і розвиває його.

Срода Р.Б. під самостійною роботою розуміє « таку діяльність, яку вони виконують, проявляють максимум активності, творчості, самостійного судження, ініціативи».

ПІдкасистий П.І. зазначає «самостійна робота - це не форма організації навчальних занять і не метод навчання». Її розглядають як засіб втягнення учнів в самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації. І як різні засоби, самостійна робота без визначення в ній чітко сформованого завдання залишається в кращому випадку нейтральною по відношенню до характеру пізнавальної діяльності учня. Сформована в кожному конкретному типі і виді самостійної роботи завдання (якщо воно приймається учнем ) дозволяє включати школярів в керуючись пізнавальну діяльність, тобто викликає у них певну розумову активність різної структури, яка регулюється усвідомленою ним метою .

Самостійну роботу потрібно розглядати, як засіб організації і виконання учнями певної діяльності у співвідношенні з поставленою метою.

Підкасистий П. І. в роботі «Самостоятельная деятельность учащихся» підкреслював необхідність такої організації самостійної роботи в сучасній школі, при якій «школярі не тільки засвоювали передбачену програмою систему знань, умінь і навичок, а також розвивали свої творчі можливості і готувалися до неперервного навчання. Однак вказані цілі недосяжні, якщо учні не володіють в достатній їм елементарній формі методами науки і наукового пізнання» [ЗО].

Одною з головних ознак самостійної роботи як дидактичної категорії Підкасистий П. І. виділяє те, що «мета діяльності учня несе в собі одночасно і функцію управління цією діяльністю»[ЗО].

В роботі «Самостоятельная деятельность учащихся» Підкасистий П. І. пропонує наступну класифікацію самостійної роботи [ЗО]:

- самостійна робота за зразком ;

- відтворюючі самостійні роботи ;

- варіативні самостійні роботи ;

- творчі самостійні роботи.

Страницы: 1, 2, 3, 4