Сприяючи накопиченню учнем опорних фактів і способів діяльності, ці роботи створюють необхідні умови для переходу дитини до виконання завдань, більш високого рівня, пізнавальної активності і самостійності.

Відтворюючі самостійні роботи. На цьому рівні в навчальній діяльності учня інтелектуальні і практичні дії протікають в плані відтворювання, структури навчальних текстів і набутого уміння розв'язання завдань.

Характерними ознаками цього типу самостійних робіт є те, що вже в самому завданні повідомляється ідея розв'язання, а учням потрібно розвивати її в конкретний спосіб застосування до умов задачі.

Самостійні роботи відтворюючого типу відрізняються від самостійних робіт за зразком тим, що вони потребують більш високого рівня відтворюючої діяльності учня. Наприклад, підібрати в логічній послідовності малюнки, які є на сторінці, скласти план розповіді, повідомлення.

Варіативні самостійні роботи. Роботи цього типу потребують від учня застосування тих знань які у нього вже є і прийомів роботи в нових умовах, розв'язання питань г завдань проблемного характеру. Наприклад, вияснити ознаки предмета, підібрати матеріал на певну тему, встановити причинно-наслідковий зв'язок явищ і фактів.

Творчі самостійні роботи. Самий високий рівень пізнавальної активності і самостійності учня проявляється в ході виконання творчих самостійних робіт де дозволяється безпосередня участь школяра у вироблені нових для нього знань. Наприклад, робота з хрестоматією, робота по написанню твору на природничу тематику, оформлення щоденників « Хочу все знати», а також на направлення образного мислення, фантазі, уявлень.

Названі самостійні роботи тісно пов'язані і взаємообумовлені. Той чи інший тип самостійної роботи в даному процесі навчання має цілий ряд елементів, які складають пізнавальну діяльність учня, характерних і для інших самостійних робіт. В цьому і виявляється перевага між типами самостійних робіт, які є основою для забезпечення оптимального засвоєння знань учнями і для розвитку їх теоретичних можливостей, оволодіння досвідом творчої діяльності.

Не підлягає сумніву, що причина недостатньої ефективності самостійних робіт учнів, є, перш за все, є недостатня наукова розробка теорії самостійної учбової діяльності. До цього часу спеціалістами з дидактики по суті не виявлено до кінця характерологічної риси і дидактичного значення різних видів самостійних робіт, недостатньо розроблена їх класифікація. Більш того, в педагогічній науці ще не склалося єдиного розуміння сутності самостійних робіт. Одними авторами вона визначається як метод навчання, другими - як прийом навчання, третіми - як форма організації учнів. Без сумніву, ефективність самостійної роботи школярів залежить від умов її організації; від змісту і характеру знань, логіки їх викладу, джерела знань; від взаємозв'язку готових знань, вкладених у зміст певного виду самостійної роботи, від якості досягнутих учнем результатів в процесі виконання цієї роботи.

Зміст і структура навчального матеріалу, є важливою умовою успішного навчання, безпосередньо не визначає характеру навчальної діяльності, на чому наголошують спеціалісти з дидактики. Навчальний матеріал повинен подаватись школярам тільки у формі системи завдань, вибір якої визначається особливостями об'єкту і структурою пізнавальної діяльності учня.

Проблема або завдання, є ядром в любій самостійній роботі, набуває в розкритті її сутності і особливо, в розробці класифікації видів самостійних робіт, значення психологічної організації матеріалу, здійснюваний для забезпечення певної структури навчальної діяльності.

Проблема чи завдання несуть в собі або необхідність в знаходженні і застосуванні нових знань вже відомими способами, або пошук нових шляхів, способів здобуття знань. В практиці навчання, нерідко зустрічаються завдання і особливо проблеми, вирішення яких має в собі і першу і другу умову. Залучаючись до цих рішень, учень виробляє в собі прагнення до пошукового пізнання, формує нові операції, прийоми розумових дій чи переносити раніше набуті знання і операції розумових дій застосованих до нового матеріалу. В даному випадку і проблема і завдання виступають руховим початком самостійної пізнавальної діяльності. Будучи внутрішньою причиною, і проблема і завдання, поступово спонукає учня до рішення самих себе, перетворюються у внутрішні мотиви, в стимул до оволодіння умінням самостійно діяти. Тільки такий підхід до розглядання сутності і ролі самостійної роботи школярів дозволяє зняти антитезу між зовнішньою обумовленістю самостійної роботи в навчальному процесі і її внутрішнім мотивом, яка обумовлює розвиток і оптимальне проявлення в діяльності учня оригінальної пізнавальної активності і самостійності, розвитку його пізнавальних здібностей. Крім цього, виділення в кожній самостійній роботі її зацікавленого початку у вигляді пізнавального завдання чи проблеми дозволить відобразити специфіку пізнання учня в кожному окремому випадку, уникнути в практиці роботи школи необдуманих, малозначимих самостійних робіт, програмувати різноманітну пізнавальну діяльність школярів і керувати процесом оволодіння пізнавальною діяльністю різної структури і різної степені складності. Це по-перше.

По-друге такий підхід до розглядання сутності самостійної роботи дозволяє перш за все підходити до неї з позиції самостійної діяльності учня, яка включає в себе знову операції, які формуються, чи здійснення сформованих раніше операцій, застосованих до нового матеріалу.

Самостійність учнів у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильного застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов'язковість і різноманітність самостійних робіт.

На кожному уроці можуть бути використані, як зазначають вчені Е. Я. Голант, М. О. Данилов, Б. П. Есіпов, М. М. Скаткіна, самостійні роботи різного за дидактичною метою призначення: перевірні, підготовчі, навчальні [13; 17].

Основна функція перевірних самостійних робіт - контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.

Самостійні роботи, які класифікуються по дидактичному призначенню, вчені П. І. Підкасистий, М. І. Махмутов, І. Я. Лернер поділяють на такі види: самостійні роботи для отримання нових знань; для застосування знань; для повторення і перевірки знань, умінь, навичок [31 ].

Такий підхід класифікації самостійних робіт односторонній. Він обумовлюється в основному особливостями етапів процесу пізнання, в силу чого процесуальна сторона самостійної роботи школярів, як така, не розкривається. Процес навчання розглядається, як процес учнівського пізнання,в ході якого крок за кроком школяр повинен відкривати невідкрите, пізнавати непізнанне, досліджувати недосліджене і так далі, це все зводиться до засвоєння знань, умінь і навичок. Звичайно, що в школяра в процесі такого навчання навряд чи сформується потрібність творчого відношення до засвоєння знань, потрібність у подальшій самоосвіті.

І.І. Малкін вважає, що кожний вид самостійної роботи одночасно визначає характер пізнавальної діяльності учня і сам визначається її структурою. Враховуючи це, він пропонує наступну класифікацію:

1) самостійні роботи репродуктивного виду: а)відтворюючі; б) тренувальні; в)оглядові; г) перевірочні;

2) самостійні роботи пізнавально-пошукового виду: а) підготовчі;

б) констатуючі; в)експериментально-пошукові; г) логічно-пошукові;

3) самостійні роботи творчого виду: а) художньо - образні; б) науково-творчі; в)конструктивно-технічні;

4) самостійні роботи пізнавально-практичного виду: а) навчально-практичні; б)загально-практичні.

Класифікація І. Малкіна відповідає високим вимогам сучасної освіти. В її основі лежать два вихідних положення: а) сутність характеру процесу мислення визначаються видом розв'язаного завдання; б) вплив навчання на розумовий розвиток учнів обумовлюється характером пізнавальної діяльності, в процесі якої інтенсивно розвиваються ті здібності , які необхідні. Ці два підходи не викликають сумніву. Вони досліджені добре психологами, логіками і дидактами.

Щоб самостійна робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.

Самостійна робота на уроці - органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель має:

- визначити її місце в структурі уроку;

- знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

- передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей;

- правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи;

- дібрати потрібний дидактичний матеріал;

- знайти раціональний спосіб перевірки роботи.
Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Самостійну роботу залежно від її мети можна проводити на різних етапах уроку . Найчастіше вчителі відносять її до закріплення і повторення. І дуже рідко - до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй слід пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.

Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам'яті: здорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання.

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання ( йдеться про розробку навчальних завдань, їх формування, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу).

1.3 Психолого-педагогічні особливості самостійної учбової діяльності молодших школярів

Головний стимул навчання в нашій школі - моральний, і в першу чергу -зацікавленість навчання. Навчити дітей вчитися, прищепити їм стійкий інтерес до знань та прагнення самостійно збагачуватись ними - одна з основних проблем.

У молодших школярів формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для успішного засвоєння курсу середньої школи, розвиваються пізнавальні сили й здібності, закріплюються їхні вміння й навички самостійного засвоєння й осмислення навчального матеріалу. Обов'язковою умовою виховання цих якостей є підвищення пізнавальної активності учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів.

Видатний педагог В.О.Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа має бути справжнім домом радості.

Щоб реалізувати цю вимогу, треба знати пізнавальні інтереси молодших школярів: який навчальний предмет найбільш подобається учневі і чому, про що хотів би він дізнатися на уроках, прочитати в книгах, чим любить займатись у вільний час.

Страницы: 1, 2, 3, 4