1) у дівчаток взаємоперехід складових комплексу динамічний;

2) специфіка становлення обох комплексів полягає насамперед у функціонуванні тих якостей, які мають найменшу ступінь схожості з рештою складових (у дівчаток: наполегливість, витримка, у хлопчиків: організованість, рішучість) та найбільшу схожість (у дівчаток: ініціативність, самостійність, старанність; у хлопчиків: відповідальність, старанність, цілеспрямованість).

Головними блоками вольових якостей по класах є: у хлопчиків:

1 кл.: самостійність, організованість, витримка;

2 кл.: наполегливість, рішучість, сміливість, активність;

3 кл.: організованість, рішучість.

У дівчаток:

1 кл.: дисциплінованість, витримка, активність;

2 кл.: цілеспрямованість, наполегливість, стриманість;

3 кл.: незалежність, „ініціативність - старанність”, витримка, наполегливість.

Особливу увагу слід звернути на той факт, що провідними детермінантами, які визначають вольове становлення особистості протягом молодшого шкільного віку у дівчаток є ініціативність, у хлопчиків - відповідальність. Отже у дівчаток, насамперед, слід звертати увагу на формування спроможності застосовувати певні дії за власним почином. С. А. Пєтухов визначає такі види ініціативності: відтворююча - бажання діяти, не виходячи за межі досвіду оточуючих і творча, пов'язана з оригінальним власним задумом дитини. За ними існує така диференціація: тип А (діти спроможні лише до відтворюючої ініціативності); тип Б (діти з постійно діючою відтворюючою та епізодичною творчою ініціативністю); тип В (діти з постійно діючою творчою та відтворюючою ініціативністю). Прагнучи формувати у дівчаток молодшого шкільного віку третій тип (В) ініціативності, варто створювати для цього комплекс основних умов:

1) ставити дитину в ситуації, в яких розвивалося б уміння визначати перед собою нові задачі і втілювати їх у діяльність;

2) розвивати свідоме ставлення до власних вчинків, уміння аналізувати їх, з'ясовувати причини, які заважають досягненню мети;

3) формувати суспільно-ціннісну потребо-мотиваційну сферу, сприяти інтенсивності її прояву;

4) розвивати інтелект.

Що стосується формування відповідальності у хлопчиків, то вона повинна починатися з раннього віку і, насамперед, полягати у звільненні хлопчика від гіперопіки. А. П. Хрипкова зазначає, що за безвідповідальність хлопчика слід карати, можна демонструвати презирство, але не до дитини, а до її вчинку. Особливо дієвим є презирство, батька. Відповідальність слід виховувати у всьому. Тут не може бути частковості: або у всьому відповідальний, або у всьому безвідповідальний. М.В. Савчин, детально розробляючи питання відповідальності, підкреслює, що відповідальна дитина відрізняється від однолітків тим, що усвідомлює власні дії, може прийняти на себе провину за помилки, розуміє свій обов'язок у будь-яких ситуаціях, якісно виконує роботу. Для хлопчика основними умовами розвитку відповідальності слід вважати: вчасне якісне виконання доручень і відповідальність за власні вчинки, вміння аналізувати свою поведінку, формування інтересу до навчання. Як особлива умова - обов'язкове досягнення дитиною успіху у діяльності, вміння завжди доводити справу до кінця.

І останнє. Дані експериментального дослідження довели, що вольове становлення у дітей обох статей розгортається за трьома сюжетними лініями (про це йшлося вище), але слід, зауважити, що існують основні лінії: у дівчаток „від активності до стриманості та наполегливості”, у хлопчиків - „від витримки до активності та до сміливості”. Отже, у дівчаток 1 кл. слід особливу увагу звернути на формування активності, яка залежить від позитивних емоційних чинників, насамперед, від видів діяльності, які викликають позитивні емоції, розвитку пізнавальних мотивів, від заохочень до виконання роботи з обов'язковою позитивною оцінкою результатів (особливо на початкових стадіях), врахування днів тижня, часу доби, коли такі завдання пропонуються; обов'язкового врахування стану втоми, неврівноваженості, поганого настрою тощо. Стриманість, як вольова якість виявляється у здатності стримувати фізичні і психічні переживання, які заважають досягненню мети; у ній закріплюється гальмівна функція волі. Ця якість дозволяє контролювати дитині свою поведінку, утримуватися від дій, які є непотрібними або шкідливими, дозволяє зберігати здоровий глузд у критичних ситуаціях. Зовнішньою ознакою розвиненості якості слід вважати терплячість, витривалість, здатність переносити біль та не впадати у відчай від невдач. Отже, для дівчаток 2 кл. особливу увагу необхідно звернути на розвиток вмінь керувати моторикою, розвиток критичного мислення, формування мотивації досягнення успіху, розвиток адекватної самооцінки, що в сукупності і буде сприяти розвитку стриманості. У 3 кл. місце стриманості повинна заступати наполегливість, яка залежить від рівня розвитку інтересів та рівня досвіду дитини. Наполегливість у літературі здебільшого розглядається у таких видах діяльності (Д. Г. Ребізов):

1) значна широта і систематичність у навчанні та . трудовій діяльності (в основі - почуття обов'язку, усвідомлення значущості навчання);

2) систематичність у трудовій діяльності, відсутність у навчальній;

3) епізодичність у навчальній і трудовій діяльності.

Наполегливість, як якість, на формування якої у дівчаток 9 - 10 років необхідно звернути особливу увагу, сприяє розвитку здатності постійно утримувати у свідомості поставлену мету та будувати власну поведінку таким чином, щоб наблизити її реалізацію; вона розвиває вміння адекватно оцінювати умови діяльності і, в разі необхідності, тимчасово припиняти рух до поставленої цілі, щоб мати змогу мобілізувати психічні та фізичні сили для її досягнення.

Основними умовами розвитку якості є:

1) формування уміння не відволікатися на другорядні справи у процесі виконання основного завдання;

2) увага до випадків не доведення розпочатої справи до кінця;

3) формування готовності докласти зусилля або підкорити в разі необхідності свою поведінку майбутньому результату, іноді навіть всупереч діючим у даний момент бажанням;

4) виховання почуття обов'язку і відповідальності за доручену справу.

У групах хлопчиків початкових класів сюжетна лінія вольового розвитку починається з витримки, тобто уміння долати імпульсивність у поведінці, керувати почуттями, які заважають досягненню кінцевої мети у діяльності. Здатність до витримки значною мірою залежить від збалансованості процесів збудження і гальмування. А тому основний шлях виховання якості полягає у систематичному тренуванні гальмівного процесу. У цьому випадку ми зможемо спостерігати за такими зовнішніми проявами як: пригнічення дитиною зайвої моторної розв'язаності, імпульсивності, спроможність утримуватися від шкідливих звичок, здатність іти на певні жертви задля досягнення мети. Це стосується хлопчиків 1-го класу. У 2-му класі продовженню цієї лінії є активність, її прояви та умови формування аналогічні до попередньо наведеної інформації стосовно розвитку даної якості у дівчаток. І нарешті, у 3-му класі у хлопчиків особливу увагу слід звернути на сміливість. Звісно, важливо, щоб вона ґрунтувалася на адекватній оцінці своїх сил і можливостей. Якщо в даному віці вони переоцінюватимуться, то вчинки будуть безрозсудними, небезпечними, загрозливими для життя і здоров'я; якщо недооцінюватимуться, то хлопчик страждає від невпевненості в собі; виростає боязким, з підвищеним рівнем тривожності, нездатним до прийняття серйозних рішень. Прояви сміливості пов'язані з типологічними особливостями, зокрема: збудливі, неврівноважені типи більше схильні до невиправданого ризику, гальмівні - невпевнені в собі. Щодо умов, які б сприяли розвитку сміливості, то це насамперед: розвиток адекватної самооцінки дитини, розвиток мотивації на досягнення успіху; створення ситуацій, які б сприяли обов'язковому прояву готовності до переборення страху і невпевненості в собі; продумана система заохочень у ситуаціях, коли дитина змогла перебороти перешкоди, які заважають досягненню поставленої мети.

Підводячи підсумок щодо вище сказаного, хочемо зазначити, що формування вольових якостей дитини починається в сім'ї. І, перш за все, найпростішими умовами, які повинні забезпечити батьки, є:

а) створення виваженого, продуманого режиму дня дитини;

б) обов'язкове забезпечення рухової активності;

в) створення умов для доведення розпочатої справи до кінця;

г) надання дитині доцільної самостійності;

д) наявність у дитини обов'язків у сім'ї, які вона спочатку буде виконувати під контролем дорослих, а згодом -- під самоконтролем. Дотримання таких вимог до організації життєдіяльності дитини і цілеспрямоване формування ключових вольових якостей у конкретні вікові періоди сприятиме ефективності процесу вольового становлення особистості протягом молодшого шкільного віку.

ВИСНОВОК

Працюючи над темою курсової роботи, переглянувши і проаналізувавши велику кількість наукової літератури, я прийшла до багатьох важливих висновків, що дасть мені змогу правильно здійснювати індивідуальний підхід у справі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку. Віднаходити засоби впливу на поведінку школярів для корекції негативних її проявів. Правильно застосовувати різні форми роботи по вихованню і формуванню особистості молодшого школяра.

Я переконалася, що є багато шляхів, методів та прийомів формування волі в дітей початкових класів. Однак часто батьки і педагоги допускаються багатьох помилок у виховному процесі, що призводить до формування негативних вольових якостей (негативізму, безініціативності, боягузтва, впертості, безпринципності, несамостійності та ін.).

Зрозуміло, що розвиток і вольових якостей тісно пов'язаний з діяльністю дитини, її відношенням до навчання, а також до суспільно-корисних справ.

Сімейне виховання є важливим фактором у формуванні вольових якостей молодшого школяра. Дитина легко піддається навіюванню, копіює поведінку дорослих, тому взірцем має бути людина з чистими помислами і гідною поведінкою.

Велику роль у формуванні волі дитини відіграє шкільний колектив. Молодші школярі здатні до глибоких колективних переживань, захоплення важливою діяльністю, в основі якої лежить служіння суспільству, гуманне ставлення до людей.

З другого боку не сформованість волі дітей і особистості в цілому призводить до деяких труднощів, пов'язаних з тим, що діти мало обдумують і недостатньо контролюють свої вчинки, не завжди вміють керуватися у своїй поведінці „Правилами для учнів”. Іноді першокласник не виконує правил поведінки тому, що забуває їх, бо вони ще не закріпилися ні в його свідомості, ні в досвіді поведінки, тому їх слід повторювати.

Дуже важливо, щоб дитина, знаючи правила поведінки, навчилася жити за цими правилами, щоб це стало її звичною поведінкою. Для цього потрібні постійні тренування у правильній поведінці, які здійснюються під контролем педагогів та батьків.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИХОВАННЯ ВОЛІ

1. Краще не приймати рішення, ніж прийняти й не виконати його. Вже прийняте рішення потрібно обов'язково виконувати. Кожна маленька перемога зміцнює волю, а кожна маленька поразка - розслаблює.

2. Мета повинна бути суспільно корисною, привабливою, щоб вона сприяла мобілізації розумових, душевних та фізичних сил і виконана робота принесла потім радість і моральне задоволення.

3. Кожне поставлене завдання потрібно ретельно обдумувати не приймати важливих рішень:

- коли ви в стані сильного емоційного збудження, гніву і т.д.;

- коли ви не можете враховувати найбільш суттєві обставини, пов'язані з виконанням вашого рішення.

4. Прийняте рішення повинне відповідати вашим можливостям. Людина досягне мети тільки тоді, коли:

- здійснить вольове зусилля, необхідне для виконання рішення;

- матиме знання й уміння, необхідні для цього;

- в неї буде розвинута та чи інша вольова якість (витримка, цілеспрямованість, сміливість);

- вона матиме час необхідний для виконання рішення;

- матиме засоби для її досягнення.

5. Поставлена мета повинна бути абсолютно конкретною. Конкретність виражається:

- в точності вказаного строку для виконання рішення;

- в точному визначенні мінімального об'єму щоденної запланованої праці;

- в визначенні строку загальної тривалості роботи над чим-небудь;

- в точному визначенні бажаного результату;

- в вказані засобів для реалізації прийнятого рішення.

6. Головну мету слід розробити на ряд проміжних. Досягнення головної мети найбільш ефективно відбудеться шляхом поєднання ближньої, середньої та дальньої перспектив.

7. Досягнення поставлених цілей повинно допомагати в житті, а не робити з нас рабів поставлених рішень.

8. Не слід відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні.

9. Слід пам'ятати, що виховання волі - це гартування тіла й душі, а не знущання над ними.

10. Не варто відкладати справу незавершеною, необхідно доводити розпочате до кінця.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. М., 1997

2. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение М., 1985

3. Бех І.Д. Від волі до особистості. К., 1995

4. Бодалев А.А. Психология о личности. М., 1988

5. Бонсович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1968

6. Вікова психологія (За ред. Г.С.Костюка). К., 1976

7. Возрастная и педагогическая психология. (Под ред. А.В.Петровского). М., 1979

8. Вікова та педагогічна психологія (За ред. О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін.). К., 2001

9. Кон И.С. Открытие «Я». М., 1978

10. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. М., 1988

11. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К., 1989

12. Крутецький В.А. Психология. М., 1986

13. Крутецький В.А. Психология обучения и воспитания. М., 1976

14. Кумешка И.Ю. Возрастная психология. М., 1997

15. Котырло В.К. Развитие волевого поведения школьников. К., 1987

16. Петровский А.В. Быть личностью. М., 1990

17. Психология развивающейся личности (Под ред. А.В.Петровского). М., 1987

18. Ривес С.М. Воспитание воли учащихся в процессе обучения. М., 1968

19. Рувинский Л.И. Самовоспитание чувств, интеллекта, воли. М., 1983

20. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. М., 1986

21. Семенов В.И. Воля и ее воспитание. М., 1976

22. Толстых Н.Н. Психология воспитания воли у младших школьников. М., 1979

23. Трофимов Ю.Л. Психологія. К., 2000

24. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. М., 1981

25. Самота П.Р. Самосвідомість та її розвиток у дітей. К., 1965

26. Якобсок С.Г. Психологические проблемы этического развития детей. М., 1984

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8