Проте, це питання на даний час ще недостатньо вивчене. Недостатня й якість впровадження передового педагогічного досвіду в практику, що й породжує проблему формування читацьких навичок молодших школярів, як педагогічну проблему.
Тому незаперечним є той факт, що в період розбудови школи та переході її на 12-річний термін навчання результатом є те, що пропоновані у програмах норми техніки читання та розуміння учнями прочитаного тексту, не мають достатньої науково-експериментальної основи. Сама ідея необхідності спеціальних матеріалів для ретельного вивчення досягнень учнів у читанні хоч і набирає дедалі більше прихильників, та ще не є загальновизнаною. Отже, перед науковцями, методистами, вчителями-практиками виникла потреба в удосконаленні навичок читання, здійснення масових досліджень з метою їх стандартизації та застосування у повсякденній практиці, що є доказом наукової організації праці в школі.
Тема дипломної роботи "Проблемні аспекти формування навичок читання молодших школярів" є актуальною сьогодні, бо від ступеня сформованості читацьких навичок залежить не тільки навчання та успішність учнів у середній ланці, а й інтелект дитини, як особистості.
Об'єкт дослідження: психолого-дидактичні основи процесу формування читацьких навичок.
Предмет дослідження: проблемні аспекти формування читацьких навичок молодших школярів.
Метою дипломної роботи є дослідження шляхів вдосконалення навичок читання в початкових класах.
Завдання дослідження:
Вивчити стан дослідження проблеми в психолого-педагогічній і методичній літературі та в практиці сучасної школи.
Розробити зміст експериментальних досліджень та виявити його вплив на ефективність даних процесів.
Провести кількісно-якісний аналіз отриманих даних з метою його узагальнення і вироблення рекомендацій для втілення в практику сучасної школи.
Гіпотеза: ефективне формування читацьких навичок молодших школярів можливе за умови:
застосування на кожному уроці читання спеціальних вправ, що мають на меті розвиток техніки читання та розуміння прочитаного;
досягнення позитивних результатів шляхом дотримання системи роботи та методичного оновлення уроків читання в поєднанні з високим професіоналізмом та творчим підходом учителя до справи;
3) застосування на уроках диференційованих завдань, спрямованих на опанування навичками швидкочитання.
Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, які включають п'ять параграфів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Робота містить 6 малюнків, 1 таблицю і 3 діаграми.
У процесі написання дипломної роботи використовувалися теоретичні та емпіричні методи дослідження. Основними методами стали: аналіз психолого-педагогічної літератури, спостереження, протоколювання уроків та психолого-педагогічний експеримент. Практична частина характеризується відомими працями І.Т. Федоренка, В.М. Зайцева, В.І. Кузнецової, Є.Г. Сарапулової, в яких висвітлюються питання визначення основних методів організації дитячого читання і шляхів формування читацьких навичок в сучасній школі.
Питання ролі читацьких навичок у навчанні школярів і засобів їх формування є предметом педагогічних і психологічних досліджень, які здійснювали О.Я.Савченко, Л.А. Свінкова, Г.Я. Бабенко, В.І. Лозова, А.М. Алексюк, А.І. Зільберштейн, Н.Ф. Скрипченко, М.С. Вашуленко, І.П. Ґудзик.
Проте наукових праць, спеціально присвячених проблемним аспектам формування читацьких навичок молодших школярів немає. Тому визначення теми дослідження обумовлене її актуальністю, оскільки, проблема, що нами розглядається у психолого-педагогічній літературі потребує ще свого розвитку.
Розділ І. Проблемні аспекти формування читацьких навичок молодших школярів як педагогічна проблема
1.1 Дидактична сутність читання як виду мовленнєвої діяльності
Читання - настільки складний процес, що його важко чи й неможливо визначити однозначно. Адже є стільки різновидів діяльності, яка зветься читанням. Скажімо, читання мовчки гостросюжетного твору, перечитування улюблених віршів (для себе), читання вголос (для когось); читання параграфа підручника з певним навчальним завданням; перечитування власного тексту з метою його удосконалення.
Можна вважати безсумнівним, що основою всіх різновидів читання є спроможність "перекласти", перекодувати графічні знаки у зміст, втілений у друкованому чи рукописному матеріалі. Бо це справжнє чудо, що за допомогою невеликої кількості значків люди можуть передавати один одному найрізноманітніші повідомлення, ділитися враженнями, розповідати про свої почуття. Все це переконливо свідчить про те, що читання - це діяльність, це активні пошуки істини, які не в готовому вигляді чекають читача. Про це говорив академік Д.С.Лихачов у статті "Несучасні думки": "Важливі не знання самі по собі, важливі саме самостійність мислення, ініціатива, логіка, вміння відстоювати свої переконання" (Советская культура.- 1990.-13 січня).
Розглядаючи проблему дитячого читання, слід зупинитись на його двох видах: читанні мовчки та вголос. Ось тут і виникають питання: "Коли починати застосовувати обидва різновиди читання? Які тексти (відомі чи невідомі) пропонувати для читання вголос і мовчки? Що і як перевіряти під час читання? Які прийоми застосовувати для удосконалення навички читання? Чи всі прийоми однаково доцільні для обох різновидів читання?"
Слід зазначити, що ці питання мало досліджені нашою методичною наукою. Далеко не на всі питання, поставлені вище, можна отримати переконливі відповіді. У пошуках відповіді на них, необхідно хоч побіжно проаналізувати суть читання мовчки та вголос, зіставити їх відмінності та особливості. Цілком очевидно, що вони мають спільну основу; в обох випадках, щоб читати, треба засвоїти букви, навчитись складати з них склади й слова. Для обох різновидів читання важливо знати, що означають ці слова, як вони поєднуються в реченні, помічати ті з них, які найважливіші для розуміння, вміти слідкувати за розгортанням думки.
Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це традиційно для нашої школи (зазначимо, що у світовій практиці, в педагогіці, використовуються й інші підходи до розв'язання цієї проблеми).
Читання вголос має свої переваги. Воно дає змогу вчителю керувати діяльністю школяра і вчасно допомагати йому на перших кроках, коли дитина вчиться читати склади різних типів та зливати їх у слова. Читання вголос сприяє виробленню звички до літературної вимови, формує вміння інтонувати речення.
Тією чи іншою мірою інтонування властиве і для читання мовчки. Школяр має відчути інтонацію, передбачену автором. Без цього неможливе правильне прочитання й розуміння тексту. Але здійснюється це неоднаково на різних стадіях формування навички. Учень, який є початківцем у навчанні мовчазного читання, спершу подумки коментує собі текст, відтворює інтонаційні особливості речень. Це допомагає йому краще зрозуміти прочитане. Із зростанням читацького досвіду школяра, зростає його вправність у читанні. Зникає суттєва потреба в інтонуванні та коментуванні тексту, що дає змогу збагатити розумовий рівень.
Отже, суттєва різниця між читанням вголос і мовчки - це обмеження озвучування. Саме ця причина зумовлює й різницю в швидкості читання вголос і мовчки. Тож якої швидкості читання має прагнути вчитель і яких результатів у роботі з дітьми над розвитком читацьких навичок має досягти? Для цього на хвилинку заглянемо в класи.
Вчитель, піклуючись про дітей, які повільно, слабо читають, або ж важко засвоюють текст, часто забуває про розвиток цієї навички у дітей, які читають краще. Вони ж бо також претендують на нашу увагу. Орієнтуючись на високий результат, на досягнення кращих показників у навчанні дітей читанню, вчитель матиме можливість ефективніше навчати школярів з різним рівнем розвитку.
Відповідаючи на поставлене запитання про те, якої швидкості читання має прагнути вчитель, знову ж необхідно повертатись до двох різновидів читання.
Достатньою швидкістю читання вголос вважається така, яка відповідає звичайній швидкості усного мовлення людини. Це приблизно 120 слів за хвилину. Шкідливою є така практика, коли учнів заставляють читати вголос якомога швидше. Ті, що дбають про показник читання вголос, забувають про одну з прописних істин: що добре для одного виду читання, заважає іншому. Якщо здібний учень хоче показати вправність у швидкому читанні вголос, слід наголосити йому, що таке читання звернене до слухачів і має бути розраховане на них. Недоцільно й практикувати змагання між учнями у швидкості читання вголос: діти, поспішаючи, ковтають закінчення, зливають слова у суцільний потік.
Інша позиція по відношенню до читання мовчки. Чим вища техніка читання - тим краще. Але залишається обов'язковою одна умова: свідоме розуміння прочитаного.
Як показує практика, учні молодших класів при читанні мовчки з швидкістю 200-300 слів за хвилину, добре розуміють прочитаний текст. З учнями, швидкість читання яких нижча від норми, слід дотримуватись диференційованого підходу. Дітей з тимчасовою затримкою розвитку надто багато, й не звертати на них увагу - рівнозначно визнати професійну непридатність учителя, який не зумів дати їм якісної початкової освіти. Про це засвідчує у своїх методичних рекомендаціях з удосконалення техніки читання професор І.Т.Федоренко [92]: "... Є ще методисти і вчителі, які вважають, що читати завжди треба повільно, не кваплячись. Дослідження ж показують інше: при швидкому читанні увага спрямовується не на процес читання, а на сприйняття змісту прочитаного... Враження від окремих думок та прочитаних слів інтегруються, тому краще сприймаються логічні зв'язки між ними. При повільному читанні учень іноді губить початок фрази, не дійшовши до її кінця. І для розуміння прочитаного змісту йому доводиться повертатися до початку. Повільне читання, невміння працювати з книгою часом призводить до того, що школяр чим більше навчається, тим більше тупіє. Діти, які повільно читають, приречені на розумову обмеженість і зубріння".
Цілком очевидно, що у практичній роботі вчителі мають орієнтуватися як на нормативні вимоги, так і на досягнення передових педагогів -- учених і практиків.
Втішатися тим, "що 30% наших дітей за 3-4 роки оволодіють хоча б мінімальними рівнями якості читання" і "вважати це успіхом класовода", як пропонує Н.Ф. Скрипченко, - означає приректи решту з них на тягар для суспільства: якщо в цих школярів не розвинуті навички швидкочитання, а значить існує загроза відставання з усіх навчальних предметів, в умовах ринкової економіки вони не зуміють опанувати більшість сучасних професій, і саме вони поповнять собою армію безробітних.
Не таємниця, що сьогодні найбільш розвинені ті країни, де першочергову роль приділяють якісній освіті молоді. Невизначеність у такій справі може завдати шкоди.
Проблема співвідношення читання вголос та мовчки піднімалася ще в 20-ті роки XX століття. І вже тоді вчені прийшли до висновку про необхідність поєднання їх у навчанні. Так, професор Т. Гарбуз [13] писав: "На нашу думку, мовчазне читання має значно більші переваги, ніж голосне. Але це не означає, що треба користуватись виключно мовчазним читанням у школі, - це було б невірно: і голосне читання має свої позитивні риси, яких мовчазне читання не має. Голосне й мовчазне читання знайдуть своє місце в роботі, залежно від змісту, від віку дітей, від загальної форми організації педагогічного процесу треба уміти використати ту чи ту форму читання; трафарету немає і не може бути".
Страницы: 1, 2, 3, 4
