Поєднання обох різновидів читання у процесі формування читацьких навичок допомагає вчителеві прилучати школярів до опанування, розширення й поглиблення знань учнів з усіх предметів, виховує читацьку активність і допитливість, удосконалює навички самостійної роботи з книгою, сприяє розвитку різноманітних інтересів дітей.

Передові вчителі нашої Хмельницької області застосовують ефективні форми і методи роботи для формування в учнів навичок читання, вміння осмислено сприймати і аналізувати художні твори. Так, Г.В.Міщенко, заслужена вчителька України, педагог-методист Летичівської середньої школи № 1 багато уваги приділяє виробленню навичок усвідомленого читання і розвитку їх мовлення. У І півріччі, коли більшість молодших школярів тільки оволодіває грамотою, Г.В.Міщенко концентрує роботу з книгою навколо читання вголос художніх творів (казок, віршів, оповідань).

Так, вивчаючи з дітьми вірш Марійки Підгірянки "Школа", вчителька приносить її збірку поезій, ознайомлює дітей з новою книжкою, розповідає, як готують книгу до друку, стисло повідомляє факти з життя письменниці. Потім якомога виразніше читає вірш, одночасно стежачи, як діти реагують, інтонацією голосу звертає увагу на найважливіше, роблячи паузи, що дає можливість краще осмислити окремі фрази, вдуматись у їх зміст:

Ти нас всіх научиш,

Як у світі жити,

Як зло оминати

А добро чинити...

Під час підготовки до голосних читань у ході наступних уроків, вчителька виділяє найскладніші для читань уривки, готує до читання тексту з дошки (спочатку читають мовчки або пошепки), звертає увагу на розділові знаки, пояснює незрозумілі слова.

Систематичне голосне читання - важливий засіб формування читацьких навичок школярів у молодшому шкільному віці. Воно розвиває вміння прислухатися до тексту і запам'ятовувати його, осмислюючи зміст прочитаного, образно уявляючи описувані картини, збагачує мислення і мову дітей, підвищує техніку читання.

У II півріччі більше уваги приділяється мовчазному читанню, бо саме воно має стати головним видом читання в майбутньому.

На всіх уроках читання Г.В.Міщенко готує учнів до сприймання нового матеріалу, вміло організовує роботу над твором, добивається, щоб діти розширювали своє поле зору, збільшували обсяг читання і удосконалювали техніку, розуміли ідею і усвідомлювали художні засоби.

Ретельно продумуючи кожний обов'язковий елемент уроку (підготовка учнів до читання, перше читання твору, його аналіз, узагальнення, закріплення одержаних знань), вчителька використовує різні методи підготовчої роботи:

бесіда;

розповідь;

повідомлення вчителя;

робота за малюнком, картиною;

діяльність з поповнення словникового запасу за кадрами діафільму.

Саме це сприяє формуванню якісно нових читацьких навичок у 87% її школярів. Найбільше уваги приділяється першому й повторному читанню тексту (вибіркове читання, читання твору ланцюжком) та цілеспрямованому його аналізу.

У кінці уроку підбивається підсумок, з'ясовується, чи зрозуміли діти матеріал, про що дізналися, що найбільше сподобалося, що необхідно уточнити, дається інструктаж з виконання домашнього завдання.

Учням пропонуються диференційовані як за часом, так і за формою домашні завдання: вибрати і підготувати частину із прочитаного в класі оповідання чи казки, пояснити свій вибір; намалювати словесні картинки до певних частин твору; підготуватися до творчого переказу від першої особи; підібрати прислів'я чи приказки до всього оповідання чи дійової особи; провести літературні чи життєві аналогії; пригадати, яких героїв нагадує дійова особа; підготувати усну розповідь про головний персонаж; подумати, які запитання можна поставити на наступному уроці своїм товаришам; обміркувати питання про найголовніше у творі і багато іншого.

Великого значення педагоги надають оволодінню учнями технікою читання. У практиці навчання молодших школярів цей аспект займає провідне місце, оскільки є обов'язковим і при читанні вголос, і мовчки. Передові вчителі і педагоги-новатори здійснюють цю роботу у певній системі. Так, заслуговує на увагу досвід роботи вчителів-практиків: заслужених вчителів України Г.Г.Мороз (Розтоцька середня школа), Я.Н.Дрозд (Добропільська середня школа Бучацького району, що на Тернопільщині), П.М.Нагачевської (ЗОШ № 13 м.Кам'янця-Подільського), З.М.Романюк (ЗОШ № 11 м.Тернополя), Р.А.Пальцун (ЗОШ № 15 м.Кам'янця-Подільського).

Щоб зацікавити дитину і викликати бажання удосконалити техніку читання, П.М.Нагачевська (вчитель-методист ЗОШ № 13 м.Кам'янця-Подільського) використовує у своїй практиці найрізноманітніші засоби: це і організація книжкових виставок; і постійно діючий "Куточок читання", де кожної перерви завжди пожвавлення: діти вільно беруть книжки, читають їх і діляться враженнями про прочитане; це і проведення уроків, спрямованих на формування навичок швидкого читання і культури читання. Велика увага приділяється обліку прочитаних книг, які учні ведуть у щоденниках читача. Першокласники записують назву книги, автора і виконують малюнки, а учні другого класу стисло фіксують зміст твору, дають оцінку ілюстраціям, виписують крилаті вислови, які зачитують під час уроків рідної мови чи позакласного читання.

Для третьокласників і четвертокласників проводяться ігри, які використовує Г.Г.Мороз (Розтоцька середня школа). Літературні ігри мають на меті не тільки перевірити знання учнів, а й показати рівень досягнення сформованості читацьких навичок молодших школярів. Саме діти, які добре оволоділи цією навичкою, зуміють швидко відшукати у незнайомому тексті вжите прислів'я, приказку чи влучний вислів, найшвидше прочитати мовчки текст і передати вголос, на суд журі, його зміст, найвиразніше прочитати невідомий для себе вірш, швидко передати інтонацію запропонованих для мовчазного ознайомлення діалогів дійових осіб і ін. Саме такі форми роботи з молодшими школярами сприяють удосконаленню обох різновидів читання - вголос і мовчки, впливають на покращення розумового розвитку і забезпечують успішне навчання учнів з усіх предметів шкільного циклу.

З цього приводу швейцарський педагог Е.Дево говорив, що школярів треба привчати до думки, що читати - це значить прагнути зрозуміти зміст, який зашифрований з допомогою графічних знаків. Переглядати, шукати очима на сторінці те чи інше місце тексту - це теж читання, і воно здійснюється мовчки. Чому ж для "себе" частіше читають мовчки? Перш за все тому, що на таке читання витрачається значно менше часу, а в читанні вголос сама природа поклала межу біля 150-200 слів за хвилину. А от у читанні мовчки наші можливості набагато більші, і треба вчитись користатись ними. Та слід пам'ятати, що під час читання (вголос чи мовчки) головним є розуміння тексту, що читається.

Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки необхідне для того, щоб учні свідомо виконували завдання на удосконалення навички читання.

Ефективне формування навички читання вголос та мовчки потребує визначеності ще з одного радикального питання: який текст (відомий чи невідомий) пропонувати дітям для читання. Для цього слід пригадати, як вчитель проводить роботу над текстом:

вступне слово вчителя;

пояснення значення деяких слів із тексту;

читання тексту вчителем;

запитання з метою перевірки розуміння прочитаного;

читання тексту дітьми.

Щодо останнього пункту, то є різні способи щодо організації цієї роботи: від звичайного ланцюжка до прийомів типу "Буксир". Та всі вони зводяться до читання учнями тексту, з яким їх уже ознайомив вчитель.

Чи є складними ці завдання? Очевидно, що так, бо коли перекласти ознайомлення з текстом на самих школярів, виникли б "технічні" труднощі, які властиві учням-початківцям: необхідно, вдивляючись у букви, об'єднувати речення в текст за допомогою інтонації. Тому вчитель взяв на себе проблему першого ознайомлення з текстом, позбавивши учнів непорозумінь під час самостійного ознайомлення з прочитаним. Але це оправдує себе тільки на перших етапах, коли йде процес формування читацьких навичок. Далі - дитину треба вчити самостійно сприймати, розуміти і аналізувати незнайомий текст. Тому цю роботу можна починати після того, коли діти навчились читати цілими словами. Цікавими тренувальними вправами є елементи гри, які мають місце на уроках читання. Учневі пропонують відшукати предмет, який заховано в класі, а для цього дають картку-інструкцію, яку дитина 1-го класу читає мовчки. "Шукач" повинен якомога швидше знайти предмет, прочитавши текст. Такі ігри є надзвичайно корисними, бо складну навчальну проблему з формування читацьких навичок перетворюють на цілком посильну справу. Присутній елемент гри дає можливість не пасувати перед труднощами.

Не менш важливо зробити цікавим читання за підручником. Для самостійної роботи доцільно запропонувати учням твори, які не дуже складні за лексикою (казки, оповідання, гостросюжетні твори), де переважають діалоги, розмовна лексика. Обов'язкове при цьому усне випередження в роботі над матеріалом, що читається. Можна запропонувати ще й такі прийоми: вчитель починає читати, а діти продовжують; ознайомлення учнів із запитаннями та завданнями до тексту; виконання диференційованих завдань з урахуванням індивідуальних можливостей учнів (використання матеріалів "Класної бібліотеки").

Отже, необхідність до сприймання учнями незнайомих текстів полягає ще й в тому, що як би ми добре й виразно не читали зміст того чи іншого твору, існуватиме частина дітей, яка проявлятиме пасивність. Обов'язок вчителя - зарадити цьому, тобто прилучити школярів до самостійного читання.

Поєднуючи читання вголос та мовчки, а також читання відомого та невідомого текстів, стає проблемним іще один аспект: як саме (вголос чи мовчки) читати учням запропонований вчителем новий текст?

Багатоплановість цієї проблеми вирішується такими рекомендаціями-чинниками:

- у букварний період корисно спершу пропонувати читання вголос, а пізніше - давати для самостійного читання невеликі тексти;

- на наступних етапах для удосконалення виразності (чіткості, правильності вимови, осмисленого інтонування) використовують читання вголос; а для самостійного сприймання та розуміння тексту - читання мовчки.

В.Сухомлинський [85] з цього приводу писав: "Діти відкривають книжку... Це читання - не повторні вправи, а глибоко особисте переживання яскравих образів... Кожна дитина вкладає в слово своє індивідуальне сприймання". Та в той же час В.Сухомлинський наголошував і на тому, що "вкрай необхідно привчати дітей самостійно спілкуватися з книжкою,., прагнучи до роздумів і міркувань".

Страницы: 1, 2, 3, 4