А ще хто? Там і Клим.

Що діти робили? На полі косили і сушили сіно.

А ще що зробили? Сіно склали у скирти.

Логічний наголос виконує дві важливі функції в текстуальній і усній мові: смислову та емоційну.

Роль смислової функції зв'язана з зовнішньою стороною мови: вона вказує на місце наголосу в мовному такті чи окремій фразі і на відносний ступінь смислового навантаження виділених наголосом слів.

Роль емоційної функції пов'язана з внутрішньою стороною мови. Вона вказує на почуття, якими сповнені слова, виділені наголосом, і на технічні прийоми виділення та координацію наголосів у фразі.

Вже з першого класу вчитель навчає дітей розуміти значення наголосів у реченні. А така робота не є легкою. Недосвідченому читцеві кожне слово може здатися однаково важливим, коли відповідно до змісту твору треба виділяти лише окремі.

Не знаючи, як визначати місце логічних наголосів, читець виділятиме їх формально, надаватиме перевагу будь-якому слову у мовному такті чи й у фразі взагалі. А це значить нехтувати справжнім змістом.

Виділені наголосом слова у фразі залежать не тільки від змісту мовного такту, фрази, де вони можуть бути більш важливими або менш важливими, а й від змісту попередніх і наступних фраз, тобто від контексту. Таку залежність логічного наголосу окремої фрази від контексту читець повинен вважати основним правилом у своїй практиці знаходити його місце серед інших слів і визначенні ступеня його смислового навантаження.

Учням слід пояснити, що якби ми розглядали фразу ізольовано від контексту, вона могла б мати зовсім інший зміст

Розгляд фрази в контексті -- найбільш правильний спосіб знаходження місця логічного наголосу. Проте, виходячи з цього загального способу, можна вивести ще ряд окремих правил, які полегшать роботу читця -- вкажуть на відносно постійне місце тактових логічних наголосів. Такими стійкими логічними наголосами слід вважати:

1. Слова, що дають нове поняття, тобто слова, які вперше вказують на предмет, особу чи явище, зв'язане з подальшим викладом матеріалу, наприклад:

Жив собі на світі бідняк. // І був у нього син / -- Янош.

В одного злого хазяїна був віл. // Роботящий віл був...

При вимові цих фраз для читця важливо донести до слухачів у першому прикладі поняття про те, хто саме жив на світі. Отже, бідняк. У другому -- те, що було в злого хазяїна. Отже, віл.

Користуючись правилом «нового поняття», треба знати й таке. Якщо слово, що дає фразі нове поняття в послідовному тексті, повторюється, то вдруге логічного наголосу на себе вже не приймає, оскільки втрачає першу значимість: слухачам воно відоме і зосереджувати на ньому увагу немає потреби. Більше того, якщо його виділити наголосом, то це може викликати в слухачів серйозні непорозуміння. Наголосити, наприклад, у другій фразі першого прикладу слово у нього, яке стоїть замість попереднього, головного бідняк, чи повторне віл у другому прикладі, у змісті обох фраз виявляться приховані протиставлення, які нічим не виправдовуються і зовсім недоречні[36, с. 91].

2. Слова, що визначають у фразі ту особу, предмет чи явище, які явно або приховано протиставляються чи зіставляються одне з одним.

У зіставленнях протилежність таких ознак передається в основному лише ствердженням, наприклад:

Ще недавно у віконце /

кожен день дивилось сонце. //

А тепер пора настала --/

хуртовина загуляла.

Слова, що зіставляються або протиставляються, можуть виражатися: Іменником:

--Не олені твоє багатство. // Тепер ти й сам бачиш, / що справжнє багатство людини / -- це сила / й здоров'я.

Прикметником:

Юрба нас невеличка, / зате ж бо гомінка!

Числівником:

Не турбуйся так даремно, / все одно, вельможний пане, / вловиш нас сьогодні десять, / завтра двадцять знов настане.

Дієсловом:

-- Де вже миритися? / Битися з тобою, / з іродом проклятим!..

Прислівником:

...Сергійко сердився: // -- Та не там? // Ось тут ...

Різними частинами мови:

Ось він і прийшов, / червень довгожданий! //Не тільки сам прийшов, / а й літечко красне привів із собою.

Є ще й приховані протиставлення. У них одна з протилежних сторін, стверджуюча, відома, а друга, заперечна, усвідомлюється, домислюється і в той же час вказує на слово у фразі, в якому виражено ствердження, наприклад:

Восени і горобець багатий.

Усвідомлюємо: восени не тільки, скажімо, людина чи й тварина багаті, а й горобець. Усвідомлене, домислене -- людина чи тварина -- вказує на слово горобець.

3. Слова, що позначають порівнювані предмети, дії чи поняття у фразі, думка якої побудована на порівнянні.

В коротких порівняннях, як правило, слова, які виражають те, з чим порівнюється, і слова, які виражають те, що порівнюється, збігаються при вимові, тобто вимовляються без паузи, отже, й наголошуються лише одні з них переважно ті, які виражають результат порівняння:

Як те море, / біле поле ...

У розгорнутих порівняннях слова, які виражають те, що саме порівнюється і ті, які виражають те, з чим саме порівнюється, розділені між собою ще певною кількістю слів і при вимові вимагають паузи, наголоси припадають як на перші, так і на другі:

Надійшла весна прекрасна,

многоцвітна, / тепла, / ясна,

Ніби дівчинка в вінку...

Перевагу слід надавати тим порівнюваним словам, які містять у собі більше смислового та емоційного навантаження. Також, слід пам'ятати, що порівнювані слова не завжди бувають головними у загальній фразі. Це значить, що інші слова можуть витіснити їх на другий план. І щоб не допустити в цьому помилки, необхідно враховувати контекст і при ньому перше правило «нового поняття». В таких випадках перевагу одному з пояснюваних слів надаємо тільки в межах їх пари з наголошенням не на шкоду для головних наголосів цілої фрази.

4. Слова, що в питальному реченні виражають суть питання:

-- А хто, / хто в цій рукавичці?

Чи любить дівчинка свою бабусю?

В усіх цих прикладах суть запитання виражають слова «А хто, хто», «чи полюбить», хоч і характер самих запитань різний. Ця закономірність характеризується в першому прикладі самим питальним займенником, який для особливого підкреслення суті запитання повторюється. У другому прикладі -- питальними частками «чи», які завжди пов'язані зі словами, що виражають суть запитання. У таких прикладах вони знаходяться у парному зв'язку.

Речення питальної структури досить різноманітні за своїм складом і характером питальної думки, і до визначення в них слів, які виражають суть запитання, треба підходити серйозно і не поспішаючи. В одних реченнях загальне запитання може об'єднувати дві і більше питальні думки, де кожна з них має свій логічний наголос:

Ходить гарбуз по городу, /

питається свого роду://

- Ой чи живі,) чи здорові/

всі родичі гарбузові?

Наголошуються слова «живі», «здорові». Вони і вказують на окремі питальні думки цілісних фраз.

В інших випадках зміст загального запитання може створювати лише одна питальна думка, але суть запитання можуть виражати не тільке одне, а й більше слів:

-- А чого в тебе такі брудні руки? Ти(,) мабуть (,) не любиш воду / й мило?

У наведеному прикладі зміст однієї думки -- мабуть, не любиш умиватися -- виражають слова «воду» і «мило».

Питальні речення можуть одночасно об'єднувати в собі й інші, вже відомі правила визначення наголосу. В таких випадках необхідно визначати слова, які виражають суть запитання, і брати до уваги наголошені слова за іншим правилом. Наприклад, у такій фразі:

-- Мамо, / чи кожна пташина /

в вирій на зиму літає?

виділяються слова «мамо» (звертання на початку фрази) і «кожна» (виражає суть запитання). Але такий порядок визначення наголосів стосується лише їх місця у фразі серед інших слів. Роль і місце головного наголосу визначається загальним змістом фрази. Правило виділення логічного наголосу в питальних реченнях не виключає все-таки загального правила контексту. В роботі над виразним читанням можуть зустрітися такі речення, в яких поза контекстом важко визначити суть запитання. Наприклад:

Це ж чиї цікаві очки

поглядають, сонця ждуть?

Найшвидше ми виділили б слово «чиї», оскільки це питальний займенник і відповідає правилу питальних речень. Проте контекст наступної фрази, яка побудована на запереченні:

То не очки, то листочки,

то берізки так ростуть,--

вказує на інше слово -- очки.

5. Слова-звертання, що стоять на початку фрази:

Мамо, / іде вже зима, /

снігом травицю вкриває.

Звертання, що стоять на початку фрази і повторюються, наголошується кожне з них:

Морозе, / морозе, / йди до нас куті їсти.

Галю, / Петрику, / Кіндрате,

годі (,) ледарі (,) вам спати! (61)

Татусю, / татусю. / куди йдеш?

При поширених звертаннях, тобто при яких стоять пояснюючі слова, наголошуються тільки звертання:

Зоре моя вечірняя, / зійди над горою...

Коли на початку фрази виступає кілька звертань однорідних чи неоднорідних, об'єднаних сурядним зв'язком, то наголошуються за правилом кожне з них:

Синичко, / синичко, / зеленая птичко, / заспівай!

Також наголошуються на початку фрази і звертання з вигуками «Ой». Вигук вимовляється зі звертанням злито:

-- Ой (,) Катрусю, / нікому ж не кажи про букваря!

Звертання в середині або в кінці фрази не наголошуються.

6. Слова, що виступають у реченні однорідними членами.

Прості однорідні члени наголошуються всі в однаковій мірі, бо вони перебувають в однаковому відношенні і до спільного для них члена речення:

День був ясний, / сонячний І та теплий.

Також наголошуються і поширені однорідні члени речення, що мають при собі залежні слова. А залежні від них слова не наголошуються:

Ми любимо весну, /

зелену, / чудесну, /

грімницю у тучі,/

і дощик співучий, /

і луки широкі, і

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8