Експериментальне дослідження особливостей формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. На першому (теоретичному) етапі (2006-2007 навчальний рік) була визначена галузь і проблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза і завдання дослідження.

Експериментальний етап дослідження (2007-2008 навчальний рік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи роботи із формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах.

Експериментальне навчання за пропонованими нами науковими та методичними положеннями здійснювалося на формуючому та перевірялось на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага була звернена на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення дипломної роботи і з'ясування подальших перспектив даної системи роботи. Експериментальним дослідженням були охоплені учні 3-х класів: 21 учень експериментального і 19 учнів контрольного класів Осташівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зборівського району Тернопільської області.

При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріал наступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4 класів з української мови. Тому формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі.

Також у процесі проведення експериментального дослідження ми враховували, що вивчення частин мови в початкових класах у початковій школі насамперед спрямоване на формування комунікативно-мовленнєвих умінь, а саме: збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів, що позначають предмет, явище. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати комунікативну систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються.

Формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником.

Одним із головних завдань початкового навчання української мови при вивченні іменника є розвиток умінь розрізняти предмет і слово, що його називає. Це відбувається в ході виконання різноманітних вправ із підручника та дібраних учителем спеціально. Виконуючи їх, учні спостерігають за граматичними ознаками іменника, вчаться ставити питання до слів, що означають назви конкретних речей, рослин (що?) та слів, що означають назви людей і тварин (хто?). В ході такої роботи діти привчаються уважно спостерігати, свідомо встановлюють відповідні зв'язки:

- між предметом і словом, що його називає;

- між словом і питанням, на яке відповідає.

Оперуючи терміном «іменник», діти ознайомлюються з деякими його граматичними ознаками: має рід, змінюється за числами та відмінками. Так учні від логічного поняття предметності переходять до усвідомлення граматичних ознак іменника. Осмислюючи різницю між власними і загальними назвами, навчаючись розрізняти іменники чоловічого, жіночого і середнього роду, усвідомлюючи здатність їх змінюватися за числами, відмінками і роль закінчення як засобу оформлення цих змін, школярі поглиблюють знання про іменник як частину мови.

Ми враховували, що до кінця 3 класу в молодших школярів має сформуватися розуміння іменника як частини мови, правопис відмінкових закінчень. Тут простежується взаємозв'язок: робота над граматичними ознаками (з урахуванням лексичного значення) створює основу теоретичних знань для свідомого формування орфографічних навичок. При виробленні навичок відмінювання постійно поглиблюються знання про рід, число та відмінок іменника.

При визначенні відмінка іменника спираємось на вже вироблені у молодших школярів уміння:

- встановлювати зв'язок слів у реченні;

- знаходити слово, з яким пов'язаний іменник у реченні за змістом;

- ставити питання від слова до слова.

На базі цього формується уміння співвідносити питання, за допомогою якого іменник пов'язується з іншими словами у словосполученні, з питанням відповідного відмінка.

Таким чином учні цілеспрямовано готуються до свідомого сприйняття в наступних класах матеріалу про відміни іменників на основі зв'язку знань про рід і відмінок, будову іменника, зокрема закінчення.

Поняття «іменник» поступово наповнюється новими ознаками. У кінці 3 класу визначення іменника можна дати у такому вигляді: називає предмет; відповідає на питання хто?, або що?; має рід (чоловічий, жіночий, середній); змінюється за числами; змінюється за відмінками. Звичайно, немає потреби давати таке громіздке визначення. Проте ускладнюється граматичний розбір, що потребує з'ясування і використання у певній системі всіх ознак іменника як частини мови.

Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька - ляльки, яблуко - яблука).

У процесі роботи над числом іменників учитель формував уміння:

1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням та закінченням;

2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;

3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходила у такій послідовності. Спочатку вчитель організовував спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта - парти, хлопець - хлопці, лінія - лінії, море - моря. Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки - другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів - у множині. Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один - багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини - закінчення (книга - книги, ліс - ліси).

Граматичне поняття роду іменників формувалося на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель показував дітям, що:

· іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого ї середнього;

· щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;

· рід деяких іменників слід запам'ятати (собака - ч. р.).

Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді вчитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка - здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.

Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах залежно від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.

Починати вивчення відмінювання іменників доцільно в аналізу записаного на дошці тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої бесіди:

Хліб - усьому голова, - так віддавна в народі казали,

Тож і не дивно, що люди без хліба вмирали.

Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали,

Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали,

З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали,

В хлібові силу й могутність народу вбачали.

- Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні. (Слово хліб.)

- На яке питання це слово відповідає? (Що?)

- Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

- На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)

- Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення - а.)

- Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)

Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)

Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.

На наступному етапі вивчення відмінювання іменників, актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменника слід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки.

У процесі вивчення прикметника ми враховували, що підготовка до усвідомлення поняття «прикметник» починається ще з періоду навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід було показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може, мати кілька ознак - ознаку кольору, смаку, розміру, призначення: яблуко - велике, достигле, кругле, червоне, солодке.

Одночасно з вирішенням цього завдання вчитель знайомить дітей із постановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15