У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що роблять?, і визначають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що робить? що роблять? що робив? що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/ множини [14, 53].

Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один - багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями.

Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова [77, 154].

Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та II дієвідмін.

Під час вивчення теми «Дієслово» слід:

1) сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;

2) розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні;

3) виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін [51, 107].

Усі ці завдання розв'язуються одночасно.

Молодші школярі знайомляться з прислівником як частиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.

Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб:

1) досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;

2) навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;

3) сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення;

4) домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою [2, 62].

Як самостійна частина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час у вчителя з'являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників («маленьких слів») з іншими словами.

У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прийменників і злитого - префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників, діти дізнаються, з якими прийменниками вживаються окремі відмінки [53, 2].

Головне завдання вчителя під час опрацювання прийменника - це:

· формування уміння виділяти прийменники з мовного потоку;

· показ ролі прийменників у реченні;

· формування навичок роздільного написання прийменників із наступними словами.

Уміння виділяти прийменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамоти, коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входять прийменники.

Тут можна використати прийоми підраховування кількості слів у реченні, постановки допоміжного слова між прийменником і словом (у мами - у моєї мами) і т. ін. [77, 157].

На цьому етапі ознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показує їх ролі у реченні. У 2 класі цьому завданню підпорядковується вся робота над засвоєнням прийменника. Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що:

· слова у, до, з, на, над та інші називаються прийменниками;

· прийменники служать для зв'язку слів у реченні.

Крім того, удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо від інших слів.

У 3 класі робота над вивченням прийменників спрямовується на розвиток в учнів уміння розрізняти прийменники і префікси.

Учні повинні усвідомити, що:

1) прийменники служать для зв'язку слів у реченні, а префікси - для утворення слів;

2) прийменники пишуться окремо із словами, а префікси - разом (вони є частиною слова);

3) між прийменником і наступним словом можна поставити допоміжне слово, а між префіксом і коренем - ні [73, 43].

Отже, наступність і системність в опрацюванні частин мови у початкових класах виражається в етапах їх опрацювання, тобто формування граматичних понять. Зокрема, спочатку відбувається аналіз мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Далі - узагальнення істотних ознак, встановлення зв'язків між ними та введення терміна. Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань.

2. Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів

2.1 Відбір навчального матеріалу до вивчення частин мови в 3 класі

Для формування загального поняття про частини мови у 3 класі навчальною програмою виділяється 4 години. При цьому здійснюється спостереження за словами, що відповідають на питання: хто? що? який? яка? яке? які? що робить? що роблять? скільки? котрий? котра? котре? котрі? де? коли? як?, а також за службовими словами, до яких не можна поставити питання (і, та, на, від, до, але тощо). В учнів формується уміння розпізнавати такі слова, ставити до них питання.

Третьокласники виконують логічні вправи на розрізнення слів за родовими та видовими ознаками та за смисловими групами у межах кожної частини мови. Також здійснюється спостереження і добір спільнокореневих слів, які належать до різних частин мови, розрізнення їх за питаннями, значенням, роллю в реченні та за граматичним і смисловим зв'язком з іншими словами (в межах словосполучень і речень).

Результатом засвоєння теми «Частини мови»» у 3 класі є розрізнення слів, що відповідають на питання різних частин мови (серед них числівників, прислівників без уживання терміна), які розрізнюються за родом, числом (іменники, прикметники), стоять у формі того чи іншого часу (дієслово); вміння будувати сполучення зі слів, що є різними частинами мови, використовуючи службові слова: пішли до лісу; космічна ракета; хлопчики і дівчатка; розрізнювати слова за родовими і видовими ознаками: птахи: лелеки, зозулі, синиці, горобці; дерева: дуб, клен, яблуня, вишня; кольори: червоний, фіолетовий, зелений тощо; добирати групи спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови, вводить їх у словосполучення і речення (дуб, дубовий, задубіти; сміх, смішний, усміхатися).

На формування поняття іменника у 3 класі навчальна програма виділяє 13 год. При цьому формується загальне поняття (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні за допомогою закінчень та прийменників). Учні вивчають іменники, що означають назви істот (хто?), та іменники, які означають назви неістот (що?), ознайомлюються з власними і загальними іменниками, правилами написання великої букви у власних іменниках.

У процесі вивчення цієї частини мови здійснюється формування поняття предметності на прикладах іменників, які означають опредмечені якості, дії, вивчаються правила вживання іменників у прямому і переносному значеннях. Також третьокласники вивчають рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. У них формується уміння віднести слово до одного з родів, а також уміння змінювання іменників за числами (однина і множина).

Проводиться практичне ознайомлення з відмінками іменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження за змінюванням іменників за відмінками і спостереження за влучним уживанням іменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль, вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типу висловлювання. Учні виконують вправи на заміну в тексті недоречних лексичних повторів.

Результатом засвоєння теми «Іменник»» у 3 класі є уявлення про іменник як частину мови; впізнавання в тексті і самостійний добір іменників; вміння ставити питання до іменників, що належать до різних родів; побудова сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; розрізнення іменників - назв істот і неістот, вміння правильно ставити до них питання. Також третьокласник розрізнює власні і загальні іменники, добирає відповідні приклади; вживає в письмових текстах власні іменники з великою буквою; відносить до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис); розрізнює і пояснює в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; визначає рід іменників, ставить питання і відносить іменник до одного з родів; змінює іменники за числами; визначає число іменників; знає назви відмінків і відмінкові питання; змінює іменники різних родів за відмінка ми з орієнтуванням на зразок, навчальну таблицю;
добирає найуживаніші (1-3) синоніми та антонім до заданих іменників; вживає синоніми і антоніми в усних і письмових висловлюваннях; бере участь в удосконаленні навчальних і власних текстів за допомогою синонімів.

Наведемо зразки вправ на формування загального поняття про іменник (див. додаток А).

1. Вправа «Хто? Що?».

Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т. ін. У відповідь учні, сигналізують картками «Хто?» «Що?»

2. Вправа Хто більше?».

Клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них - м'який приголосний, відповідають на питання що? Друга команда добирає такі ж за звукоскладною будовою іменники, але відповідати вини мають на питання хто? (Що? - ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? - дід, віл кіт, рись).

3. Вправа «Істота чи неістота».

На магнітофонній стрічці записані іменник. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар).

Учні слухають запис, на кожний іменник сигналізують картками «Хто?» «Що?» або «Істота» «Неістота».

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15