Результати дослідження впроваджено в практику Донецького національного університету, Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця, Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, Головного управління державної служби України, Національного інституту стратегічних досліджень, Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, Інституту підготовки кадрів промисловості, Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи (довідки: Донецького національного університету № 335/01-26/6.6.0 від 05.04.2005; Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця № 7/16-1097 від 6.12.2004 та № 120/3 від 17.03.2005; Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського № 19/В від 17.03.2005; Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти № 01-14/159 від 17.03.2005; Головного управління державної служби України № 03/2535 від 18.03.2005; Національного інституту стратегічних досліджень № 293/432 від 13.12.2004; Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” № 32/01 від 27.10.2004; Інституту підготовки кадрів промисловості № 121 від 21.03.2005; Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи № 38 від 05.04.2005).
Публікації. Основні результати дослідження представлені в монографії “Педагогічна психогігієна: теорія та методика”, 24 статтях у наукових фахових виданнях (журналах, збірниках наукових праць), 4 статтях у наукових виданнях до 1996 р. включно, 2-х науково-методичних рекомендаціях, 10 статтях у матеріалах доповідей наукових конференцій (всього 40 публікацій).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаної літератури, який налічує 217 назв (з них 11 - іноземними мовами). В роботі міститься 25 таблиць, 17 рисунків і 8 формул, що займають 15 сторінок. Загальний зміст дисертації викладений на 428 сторінках, основний - на 382 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтована актуальність дослідження методологічних засад та теоретичного узагальнення проблеми збереження психічного здоров'я у процесі навчання і виховання дитини, підлітка, юнака, забезпечення необхідних для цього педагогічних і психосоціальних умов.
Відзначена стійка тенденція зростання наукового інтересу до психогігієнічних ідей та закономірностей, вироблених людською цивілізацією, як важливих засобів власного самозбереження. Окреслено наукові підходи, що детермінують визначення об'єкта та предмета, мети і завдань дослідження, його науково-теоретичного значення. Підкреслено особливе значення розроблення прикладного (ужиткового) аспекту методики педагогічної психогігієни, що ґрунтується на вивченні психолого-педагогічних закономірностей виникнення і процесуальності соціально- та еколого-психологічних депресорів.
Визначено методологічну основу дослідження. Подаються відомості про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації та структуру.
У першому розділі - “Культурно-історичний розвиток проблеми душевного здоров'я” - здійснено історико-теоретичне дослідження світоглядного розвитку психогігієнічних ідей, що охоплює розгляд найістотніших закономірностей збереження, зміцнення і відновлення душевної гармонії людини в давніх культурах Середземномор'я, Індії і Китаю, у спадкоємності язичницьких та християнських традицій української людинознавчої культури, науковому розробленні теорії пізнання, теорії емоцій, теорії щастя українськими вченими ХУІІ-ХУІІІ ст., обґрунтуванні гігіології як загальної науки про здоров'я та нервово-психічної гігієни у другій половині ХІХ ст., виникненні і набутті стійких організаційних форм психогігієнічного руху у ХХ ст.
Показано, що психогігієнічні ідеї, вироблені людською цивілізацією як засіб самозбереження власного психічного життя, пов'язані з культурно-історичним розвитком людства, історією розвитку філософської думки, педагогічної культури, формуванням моральних засад суспільного життя. Відображено давньокитайські, давньоіндійські та найдавніші античні уявлення про здоров'я душі, зокрема аналіз давньогрецької міфологеми, з якої походить термін “психогігієна”.
Для правильного розуміння наступних трансформацій семантики терміну “гігієна” з'ясовано міфологічний контекст, в якому воно застосовувалось: з виділеної міфологічної тріади богів - Лікування, Здоров'я і Всезцілення - лише здоров'я характеризується розквітом усіх властивостей життя. В той же час лікування і всезцілення виражають різні способи його (життя) повернення або відновлення попереднього стану життєвого розквіту - здоров'я.
Встановлено, що в первісній семантиці слово гігієна означає найповніший вияв життя, його розквіт, буяння, розвій. Духовна культура, що вбирає в себе ідеї можливостей людського існування, цим самим виконує психогігієнічну функцію, спрямовуючи почуття, мислення і уяву людини й відповідного суспільного утворення на самозбереження власного єства, його відтворення у майбутніх поколіннях.
Майже одночасне виникнення філософії у середземноморсько-китайсько-індійських центрах в VІ ст. до н.е. співмірне з розробленням поглядів на людське щастя скіфського філософа Анахарза Придніпрянського (VІІ-VІ ст. до н.е.), сутність поглядів якого, за визначенням Г.Кониського, полягає в тому, що щастям людини є свобода, а отже тільки вільна людина може бути щасливою.
Розгляд проблеми людського щастя в українській людинознавчій традиції включає в себе питання, пов'язані із здоров'ям і навчанням, хоч кожне з них не є самодостатнім у визначенні найбільш високих вимірів сенсу життя. Система давніх вірувань українського народу, що пізніше була доповнена античними і християнськими вченнями, визначала способи пояснення людиною навколишнього світу і власного єства, створюючи тим самим основу сенсу і значень для повномірного буття психічної цілісності людини. Уявлення про повноту життя, що становили зміст психічних переживань, включали прихильність володарів світу (Сварог, Перун), сонячної сили як основи життя (Даждьбог, Хорс), багатства і достатку (Велес), війни і милування, щадіння (Стрибог), покровительства у пологах при народженні дитини (Мокоша), вірного подружжя, любові і веселощів (Лада і Ладо), любові взагалі (Лель, Полель), любові і пристрасті, сили та хоробрості (Ярило) тощо.
Особливості впливу цієї дохристиянської системи ідеалів людини полягали в індивідуалізації вибору значень відповідно до потреб психічного стану: стан фрустрації через невдачу, викликану “неприхильністю” одного з богів, компенсувався станом надії на іншого, близького за значенням. Цим пояснюється багатозначність, відсутність чітких меж у тлумаченні значень більшої частини давньослов'янських образів богів. Спроби дослідників уточнити їх функціональну семантику можуть бути продуктивними лише при дотриманні засад додатності, доповнювання, збагачення новими аспектами і вимірами.
Генералізація значень, що відбулася із насадженням християнської доктрини, з одного боку, сприяла уніфікації соціально-психічного змісту переживань, яка упорядковувала психогенність середовища, робила його монозначущим, позбавленим нез'ясованого, рівною мірою доступним для всіх, а з іншого - концентрувала психогенність, адже поза Богом був лише диявол і вибір існував лише між спасінням і загибеллю, райською благодаттю і пекельними муками.
Протиставлення душевного і тілесного, багатоваріантності сенсу життя і його генералізації викликало потребу теолого-педагогічного їх вирішення. Розвиток ідей самозбереження людини, самопізнання та рівноваги афектів душі проаналізований нами у творі І.Гізеля “Мир с Богом человеку”, курсі “Психологія, або трактат про душу” С.Яворського, аналогічному курсі С.Кулябки, п'ятій книзі підручника “Про риторичне мистецтво” під назвою “Про трактування афектів душі” Ф.Прокоповича, у “Філософському курсі, викладеному в Києво-Могилянській Академії благородним любителям мудрості в 1729-1730 роках високоповажним отцем Стефаном Калиновським”, в ученні Г.Кониського, Г.Сковороди, в розділі “Про психологію” твору “Філософічні пропозиції…” Я.Козельського.
Встановлено, що українська людинознавча культура від найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття відзначається спадкоємним розробленням і розв'язанням на кожному з етапів свого розвитку проблеми душевного здоров'я людини, зокрема моральних його аспектів, визначенням природовідповідної діяльності у русі людини до власного щастя. Значне місце у цьому процесі належить розгляду суспільних складових упорядкування і регуляції індивідуальних психічних станів, зокрема змісту колективного психічного життя, який на різних етапах розвитку визначався двома релігійними світоглядами - язичництвом та християнством.
Найважливіша особливість теорії виховання, створеної українськими педагогами цього періоду, - визначення природної основи дитини, збереження якої є головним завданням батьків і учителів, виховання здатності до розпізнавання відповідного власній природі щастя, до самостійних дій щодо зрівноважування емоцій (афектів) і пристрастей, їх спрямовування для досягнення життєвої мети.
І.О.Сікорський одним із перших у світовій науці визначив нервово-психічну гігієну як галузь пізнання і практичної діяльності суспільства щодо забезпечення морального, розумового і фізичного здоров'я населення, попередження його психофізичного занепаду і виродження.
Певний науковий ґрунт для цього склали відомі на той час дослідження німецьких вчених Е.Фейхтерслебена і Ф.Шольца, які ставили і розв'язували проблему дієтики душі та діететики духу. Взаємозв'язки педагогіки, психології і гігієни були розкриті В.Фармаковським, О.С.Віреніусом, І.П.Скворцовим.
Ідея здоров'я духовного життя людини і народу, до якого вона належить, на початку ХХ століття знаходила своє вираження у громадському русі просвіти українського суспільства, у який включились відомі педагоги і психологи - Б.Грінченко, І.Огієнко, Ю.Сірий, С.Сірополко, І.Стешенко, С.Русова, Я.Чепіга, С.Черкасенко, Г.Шерстюк та інші. Спрямованість і зміст роботи просвітницьких об'єднань сприяли оздоровленню моральних основ життя українського суспільства, створенню громадської системи товариської взаємодопомоги населенню.
У 1908 р. за активної участі американського психіатра А.Майєра в штаті Коннектикут було засновано психогігієнічне товариство, а в 1909 р. - Американський національний комітет психогігієни, у 1910 р. на першій конференції психіатрів США і Канади була утворена Міжнародна асоціація з психогігієни, психогігієнічні ліги були створені в тридцяти країнах світу, виникла самостійна психогігієнічна преса.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
