Тому для цієї категорії учнів сплески інтересу до нових людей, занять, явищ, які швидко згасають, характерні більше, ніж систематичність, яка вимагає постійного відновлення вольових зусиль.
Оскільки психогігієнічна функція збереження психічного здоров'я передбачає забезпечення константності певної, наявної від природи, сталої цілісності, відповідності її параметрам природної даності й одночасно нормі, визначеній родинно-суспільним гомеостазом, тобто родинно-суспільній формі, у педагогічному вимірі це є процесом формування психічної культури як виховної основи психічного здоров'я.
Взаємозумовленість форм природної даності і норм, вироблених родинно-суспільним гомеостазом, забезпечується їх зрівноважуванням засобами виховання та освіти. Дисбаланс однієї із складових призводить до виникнення гострих протиріч між нею та рештою складових взаємозалежностей: природне єство дитини (людини) - родина - суспільство.
Психогігієнічні функції корекції та відновлення рівноваги і взаємоузгодженості середовищних впливів, значущих для особистості дитини, є похідними від основної - їх збереження, яке полягає у формуванні психічної культури як виховної основи психічного здоров'я. Педагогічна корекція забезпечує виправлення, а педагогічне відновлення (реабілітація) - повернення попередніх природно набутих та прийнятних для родини і суспільства параметрів психічного розвитку.
Структура родини як психосоціальної цілісності, здатної зберігати цілісність і повноту психічного розвитку дітей та підлітків, становить собою мінімальну достатність за наявності тріади: діти - батьки - дідусі й бабусі. Така сім'я ефективніше, порівняно з двохпоколінною, виконує функцію збереження і зміцнення психічного здоров'я дітей від їх народження до пубертатного періоду розвитку.
Розглядаючи норму як основу культури, в тому числі психічної культури особистості, ми виходили з таких її сутнісних ознак, як цілісність, повнота, спадкоємність і безперешкодність сукупної творчої діяльності суспільства і людини в ньому, що забезпечують стан оптимуму життєдіяльності всього суспільного механізму.
Серцевиною, ядром виховної норми у педагогічній культурі кожного народу є його виховний ідеал. Формування і втілення виховного ідеалу і виховної норми є безперервний процес, що зберігає свою спадкоємність з покоління в покоління. Кожне наступне покоління несе в собі риси виховного ідеалу, що його продукували, про який мріяли попередні. Ідеал, що став дійсністю, є станом норми, дотримання якої є життєвою необхідністю, що визначає можливість самого існування суспільства. За усталеною термінологією це поняття визначається як “моральна норма”, проте з огляду на те, що моральна норма не може бути досягнена інакше, як засобами виховання або самовиховання і підтримувана ними, на наш погляд, достатньо обґрунтованим є вживання терміну виховна норма, який позначає міру моральної вихованості, якої прагне досягти або яку бажає підтримувати суспільство і держава. Виховна норма виступає одночасно нормою упорядкування психічної діяльності дитини педагогічними засобами. Тому у психічній нормі відображається узагальнений зміст мети виховання і визначеного цією метою виховного ідеалу, сформованого відповідним родинно-суспільним гомеостазом. Суспільна, моральна, виховна і психічна норми, утворювані родинно-суспільним гомеостазом, відображають дійсний стан його взаємоузгодженості і рівноваги, в той час як суспільні, моральні і виховні ідеали, вироблені в ньому, свідчать про усвідомлені потреби його розвитку, здатність до самоорганізації власного руху з метою врегулювання реальних і перспективних дисгармоній.
Суспільно-моральні ідеали втілюють в собі як передбачення майбутнього, антиципацію оволодіння ним, так і взірці якнайповнішого використання досвіду нації у збереженні рівноваги міжособистісних і внутрішньосуспільних взаємин. Цим самим утворення виховних ідеалів можливе на основі вибору і узагальнення суспільно-моральних ідеалів, вироблених суспільством. Аналогічною є взаємозалежність суспільно-моральних і виховних норм, що становлять собою продукт втілення суспільно-моральних ідеалів. Психічна норма є поєднанням психофізичного оптимуму людини, зокрема дитини, підлітка, із втіленням виховного впливу у виховній нормі, детермінованій родинно-суспільним гомеостазом.
В результаті проведеного дослідження нам вдалось сформулювати таке визначення: виховний ідеал становить собою певну модель досконалості людини, що відображає в собі мету відповідної виховної системи. У природному розвитку кожної нації функція створення виховного ідеалу належить її культурі, яка, в свою чергу, є продуктом родинно-суспільного гомеостазу, зокрема мистецтву, літературі, політиці. Гуманітарне знання, зокрема педагогічна наука, виявляє й узагальнює цю модель і створює інфраструктуру засобів її реалізації в педагогічній практиці.
Експертами ВООЗ підтверджена провідна роль освіти у забезпеченні людського здоров'я в цілому. Психічне здоров'я, за результатами нашого дослідження, визначається якістю і повнотою освіти, її відповідністю природним потребам людини, зокрема дитини, підлітка, юнака, та вираженістю освітньої процесуальності протягом усього періоду її життя. На ранніх етапах онтогенезу невідповідність дитини виховній нормі, що виражається в обмеженості уявлень про навколишній світ, поведінці, яка обумовлюється незначним їх запасом, дістала психіатричне визначення затримки інтелектуального розвитку внаслідок педагогічної і мікросоціальної занедбаності. Виховна норма, що включає в себе освітню норму як сформовану цілісність знань, умінь і навичок, здобутих дитиною у своєму розвитку, визначає педагогічні детермінанти психічної норми. Дисгармонії родинно-суспільного гомеостазу, що викликали появу несприятливих мікросоціальних осередків, визначають своїм існуванням виникнення розладів психічного здоров'я, детермінованих суто педагогічною недостатністю.
З наведених методологічних засад, що встановлюють функціональність освіти в її значенні для психічного здоров'я і, зокрема дітей та підлітків, найголовнішими для вирішення проблеми педагогічної психогігієни є такі:
- розгляд освіти як засобу опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобу змістового структурування цієї організації;
- визнання самоцінності освіти як засобу повномірної і якісної реалізації дитиною, підлітком, юнаком, дорослою людиною її життєвих функцій і креативного потенціалу;
- виділення природної закономірності освітньої функції, взаємозверненої до пізнання себе і світу, що є основою активності людини, починаючи з ранніх етапів її онтогенезу;
- утворення цілісності систематизованих значень у взаємозв'язку із способами їх застосування (знань і вмінь учня) як нормоутворюючої системи, що визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми;
- врахування достатніх меж оволодіння освітнім інструментарієм як засобу реалізації власних природних можливостей;
- генералізація освітнього змісту, надання йому універсальної здатності до систематизації і узагальнення значень на противагу тенденціям локалізації та спеціалізації, які перешкоджають реалізації адаптивного потенціалу дітей і підлітків, обмежують коло функціонально важливих взаємозв'язків у родинно-суспільному гомеостазі.
Визначена нами освітня процесуальність є важливим психогігієнічним принципом, що обумовлює дієвість освітньої функції. Здійснення освітньої процесуальності безпосередньо пов'язане із відповідністю або невідповідністю того, що пізнається, природним потребам людини як невід'ємної частини її родинно-суспільного гомеостазу.
Вираженість і адекватна здійснюваність пізнавальних потреб людини протягом усього її життя, включаючи старість і вік довгожительства, входить до реалізації психогігієнічного принципу освітньої процесуальності.
Встановлено, що психогігієнічна роль освіти полягає у розвитку адаптаційних можливостей дитини, підлітка, юнака, дорослої людини до культурних умов життя суспільства, що невпинно ускладнюються. Освіта виступає засобом опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобом змістовного структурування цієї організації. Самоцінність освіти виражається у її впливі на стан психічного здоров'я людини, у виборі способу життя й усвідомленому ставленні до свого організму. Освіта виступає також як нормоутворююча система, яка визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми. Здійснення цілісності пізнавальних потреб особистості і суспільства втілюється в освітній процесуальності, безперешкодність і безупинність якої є педагогічним показником психічного здоров'я. Вікові особливості освітньої процесуальності реалізуються на кожному з виховних, освітніх, освітньо-кваліфікаційних рівнів системи освіти і мають власну психогігієнічну специфіку.
Проведений теоретичний аналіз філософської, зокрема культурологічної, педагогічної, психологічної та медичної літератури дав змогу виявити розвиток протягом періоду, що охоплює понад два з половиною тисячоліття, основної суспільної мети виховання - мети людської досконалості. Культура, що поєднує в собі науку, мистецтво, літературу, освіту, політику господарювання (економіку), інші галузі, є засобом досягнення людиною цієї мети.
В основу досягнення суспільної мети ми поклали розроблений у ході нашого дослідження цілісний заохочувально-спонукальний механізм, який охоплює найголовніші сфери духовно-інтелектуального та матеріального обслуговування суспільства і держави. Методологічною засадою розроблення цього заохочувально-спонукального механізму є обґрунтований нами принцип ідейно-реалістичної єдності, а також засади народності та природовідповідності. Оволодіння знаннями про себе і навколишній світ, вироблення гармонійної індивідуальної та суспільної системи природного перетворення опредмеченого змісту людської свідомості відповідно до адаптаційних можливостей дітей, учнів, студентів, спеціалістів є важливим соціальним, педагогічним і психологічним завданням у галузі психогігієни навчання й виховання. Розроблений з цією метою заохочувально-спонукальний механізм освітньої процесуальності забезпечує психогігієнічні умови здійснення даного завдання.
Четвертий розділ - “Основи індивідуальної психорегуляції” - висвітлює закономірності вікової періодизації психорегуляційних етапів, лімінальної (порогової) динаміки індивідуального сенсу, розвитку адаптивності дітей і підлітків, а також особливості формування психогігієнічної позиції педагога.
Індивідуальна психорегуляція представлена як відображення здатності до збереження психічного гомеостазу особистості, дійова властивість цієї здатності. Проведене дослідження дало змогу зробити висновок про те, що індивідуальний вияв психорегуляційного потенціалу надійно корелює з розвитком мовлення та інших допоміжних інструментів опредмечення психічного. Виховний вплив, предметом якого є індивідуальна соціорегуляція дитини та підлітка, несе в собі психогігієнічний зміст щодо процесуальності збереження їх психічного здоров'я, якщо забезпечує накопичення певних енергетичних можливостей, заощаджує дитячі сили, відновлює їх за допомогою позитивних почуттів.
Встановлено, що здатність до індивідуальної саморегуляції особистості проходить у своєму розвитку кілька вікових етапів і детермінується соціокультурними впливами виховного середовища, виступаючи продуктом виявленої здатності до соціальної регуляції як наслідку досягнення відповідності власної психічної організації умовам ускладнюваних взаємин у соціальному середовищі. Індивідуальна неповторність вияву психорегуляційних механізмів особистості полягає у заповненні дитиною, підлітком вакууму “значень-для-себе” власною творчістю, що є показником енергопотенціалу як базального компоненту психічного здоров'я. Символізація цих значень, що виникає з початком розвитку мовлення, сприяє утворенню антиципаційної цілісності лонгітюдної життєвої програми особистості. Засоби педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу полягають у використанні системи психогімнастичних вправ, що стимулюють взаємоузгодження механізмів соціальної та індивідуальної психорегуляції особистості дітей і підлітків на даних вікових етапах.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
