Протиріччя між системним використанням знань у практичній діяльності і рознесенням цих знань по багатьох дисциплінах та семестрах розв'язується важко. Бо реальна можливість систематизації, інтегрування знань, які надбано за всю годину навчання, виникає лише після випуску з вузові. Зорієнтованість сту-дентів на майбутнє, при традиційному навчанні усі одне виступає у вигляді абстрактної перспективи застосування знань, що не може сприяти достатній мотивації активності в навчанні.

Мало уваги надаеться розв'язанню протиріччя між реакцією «відповіді» студента, у якові його становить традиція навчання (позначка визначається викладачем, а студент відповідає на його запитання, виконує завдання) та принциповою ініціативною позицією випускника, якому належить приймати рішення в ймовірних умовах, висувати різні пропозиції в галузях економіки та управління.

Існуючі методи організації навчального процесу не дозволяють розв'язати протиріччя, яку полягає в тому, що форми організації навчально-пізнавальної діяльності студентів не є адекватними щодо форм професійної діяльності випускника вузу управління. Відтак, необхідно, щоб теоретичні знання Ііпрактичні навики виступали в ході конкретної професійної діяльності.Відтак, необхідно, щоб теоретичні знання і практичні навики виступали уході конкретної роботи не предметом, на який була спрямована активність студентів, а засобом успішної конкретної діяльності. Для цього необхідно використовувати різні підходи до планування навчального процесу, прогресивні методики викладання та організації пізнавальної діяльності студентів.

До прогресивних підходів до навчання належати: контекстний та дія-льнісний підходи, проблемне, програмоване навчання та ін. Ці методи та підходи спрямовано на індивідуалізацію та активізацію пізнавальної діяльності студентів, на корінне підвищення якості підготовки випускників вузів управління на підставі особистісного принципові, педагогіки співпраці викладача та студента за широкого використання комп'ютерної техніки та підвищення інформатизації навчального процесу

3. Проблемне навчання

При проблемному виді навчання зміст матеріалу засвоюється в процесі дозволу спеціально створюваних ситуацій. Ведучими отут є проблемно-пошу-кові методи навчання, у якому використовуїться підхід «від проблеми до знань», коли через ланцюг мотивів до процесу пізнання залучено особистість студента. Самі мотиви виникають на базі споживи, які визначаються досвідом, знаннями, переконаннями, волею. Виділяються три групи мотивів.

Безпосередчьо-спонукаючі мотиви утворюються логічною побудовою зайняти, наведенням до них цікавих прикладів, раптових яскравих аналогій, ви-користовування наочних посібників. Якщо ж при цьому викладач не спонукає студентів до пошуку шляхів вирішення проблеми, те досягається лише ефект привернення уваги, зацікавленості. Ці мотиви виникають як при традиційному, так і при проблемному навчанні.

Перспективно-спонукаючі мотиви пов'язані із доведенням до аудиторії важливості значення матеріалу у вивченні наступного розділу або іншої дисципліни, для практичної роботи в галузях виробництва, економіки та управління. Ефективність цієї групи мотивів невисока, бо досягається лише зовнішня зацікавленість, а не внутрішня, шо відноситься до пізнавальної зацікавленості до цього питання. Однак, цими мотивами необхідно широко користуватися.

Інтелектуально-спонукаючі (пізнавальні) мотиви збуджують зацікавленість у зв'язку із поставленою проблемою, яка посилюється в процесі розумової праці, подолання труднощів, находження правильних рішень.

Відтворення, моделювання, стимуляція процесу розв'язання проблеми, знайдення істини - головна позначка проблемного навчання.

Формування мотивів при будь-якій методиці має важливе значення. При застосуванні проблемного методові провідна роль належить мотивації, внаслідок того, що в ході навчального процесу перед студентами систематично ставлять-ся актуальні для них проблеми.

Проблема, у широкому значенні слова - це складні теоретичне чи практичне питання, яку потребує всебічного і комплексного вирішення. У науці вона набуває вигляду суперечливої ситуації, яка проявляється в існуванні про-тилежних позицій у поясненні будь-якик явищ, об'єктів, процесів, котрі потребують адекватної теорії для її розв'язання. Під проблемою у вузькому зна-ченні розуміють складні питання, завдання, що потребує вирішення, дослід-ження.

У педагогічному процесі розрізняють проблеми реальні -та навчальні. До реальних належати ті, вирішення яких ще невідоме науці, практиці, викладачу. Викладачу відомі як самі навчальні проблеми, так і шляхи іх розв'язання. Для студентів смороду не відомі і формулюються в навчальній меті.

Не всі завдання чи питання, що ставляться викладачем як навчальна проблема, стають проблемою для шкірного студента. Для цього необхідно, щоб студент усвідомив її. Це буде можливим лише при виконанні двох розумів. По-перше, надбаних знань винно вистачити для того, щоб розумілі суть завдання чи питання. По-другу, студент винний переконатися, що відомими йому чи методами засобами він вирішити це завдання чи питання не може. Необхідно отримані знання чи уміння посилити додатковим. Інакше кажучи, виникає проблемна ситуація, яка характеризується наявністю протиріччя між знанням (частковим) і незнанням (частковим).

Якщо студент зрозумів завдання і знає шлях його розв'язання (тобто він не потребує здобуття нових знань), те проблемної ситуації не виникає: немає протиріччя, є повне знання. У випадку, коли знань недостатньо навіть для того, щоб з розуміти завдання, усвідомити його, те проблемна ситуація також не може виникнути і немає ніяких протиріч, є повне незнання.

Важливо щоб завдання чи питання, сформульоване викладачем як проблема, поставали б перед студентами в якості професійної чи пізнавальної зацікавленості, щоб смороду усвідомили для собі необхідність вирішення проб-леми. Ці вимоги до навчальної проблеми знаходяться в повній відповідності з реальними проблемами в науці і практиці. Дійсно, можна сформулювати безліч завдань, алі ніхто не буде їх вирішувати і смороду не стануть проблемою для тієї години, доку наука і практика не зацікавиться в їх вирішенні, доку не виникне в цьому необхідність.

Таким чином, утворення проблемних ситуацій -- праворуч не проста. Викладач винний наперед знаті, що студентам уже відомо з попереднього навчання чи досвіду, а про що смороду повніші будуть дізнатись для розв'язання проблеми. Керуючись метою навчання й опираючись на наявні знання, викладач так формулює проблему, щоб вона зацікавила студентів і була ними усвідомлена. Сама по собі проблема винна викликати пізнавальну активність студента і вимагати від нього подолання перешкод, пов'язаних з необхідністю здобування нових знань.

Навчальні проблеми, які формулюються викладачем дійсно повинні витікати із внутрішньої логіки, побудови навчальної дисціпліни і відображати головні суттєві сторони й особливості явища чи процесу, які вивчаються. Їх масштаби можуть бути різними й охоплювати дисципліну в цілому, окрему тему, заняття чи, навіть, частину його. Великі фундаментальні проблеми викладач, як правило, доводити до відома студентів у вступній лекції і показує шляхи їх розв'язання протягом всього лекційного курсові, розщепляючи на більш мілкі проблеми і підпроблеми. У заключній лекції підводяться підсумки вирішення фундаментальних проблем.

Проблемне викладення навчального матеріалу на лекціях доповнюється завданнями творчого характерові для виконання їх студентами в ході самостійної роботи на семінарських, лабораторних та інших заняттях. Як навчальні проблеми даються курсові і дипломні роботи (проекти, завдання).

Завдання можуть бути наступних типів:

-пошук рішення иа основі необхідних, алі недостатніх вихідних даних;

-вибір оптимального рішення із великої кількості варіантів з повними і

неповними даними;

-знаходження приводові для оптимального рішення завдання;

-вибір рішення на основі аналогів;

-вирішення завдання про суперечливими даними та інше.

Вирішення таких завдань передбачає поєднання індуктивного і дедуктивного методів мислення. Деякі із них потребують шляхів модельної перебудови проблемних ситуацій, у тому числі із використанням ЕОМ. Широко засгоствуються аналогії, екстраполяція, інтерполяція та інші загальні методи нукового пошуку.

Такий чином, проблемне навчання необхідно розглядати як змістово-методичну систему педагогічного стимулювання творчої участі студентів у ви-рішенні навчальних проблем у межах програми дисциплін чи групи дисциплін, які вивчаються. Цілеспрямованість використання прийомів і засобів, які об'єд-нані цією системою, дозволяє вдосконалювати навчальний процес, краще вирі-шувати завдання поліпшення підготовки спеціалістів.

Інакше кажучи, при проблемному навчанні викладач не повідомляє знань у «тоговому вигляді», а ставити проблемні завдання, заохочує пошук шляхів і засобів їх вирішення. Сама проблема ніби «прокладає шлях» до нових знань і засобів дій. Принципово важливим є ті, що нові знання вводяться до творчої думки учня не зазаради отримання наступної дози нових звань, а з метою вирішення поставленої проблеми. У даному випадку розв'язання проблеми (нового навчально-пізнавального завдання) потребує звернення до творчого мислення, пошуку, адже шляхом використання лише відомих знань і засобів вирішити завдання неможливо. У цьому й полягає якісний (а не тільки кількісний) приріст ефективності навчального процесу.

Можна сформулювати наступні основні умови успішності проблемного навчання. Це забезпечення достатньої мотивації, здатної викликати зацікавленість до змісту проблеми, раціонального співвідношення відомого і невідомого, тобто посильної роботи з проблемами, що виникають на шкірному етапові, важливість (значущість) отриманих у ході розв'язання проблеми результатів. Успішність проблемного навчання залежить також від ступеня складності проблеми, яка виводиться із співвідношення відомого і невідомого студентам у межах як даної дисципліни, так суміжних, частки творчої участі студентів у процесі вирішення проблеми.

У постановці та розв'язанні навчальних проблем використовують слідуючи такі основні заходи і засоби:

- аналіз і оцінка конкретних ситуацій;

- виявлення наслідково-пошукового зв'язку між ними;

- викладання різних поглядів та спонукання до виявлення правильного рішення;

- встановлення пізнавальних завдань, які потребують пошуку нових знань у літературі, експериментах, розрахунках;

- спонукання до аналізу теоретичних і практичних питань з метою становлення І самостійного формулювання навчальних проблем;

- створення такої ситуації для студентів, яка має декілька варіантів вирішення;

-систематизація предметів, фактів, що охоплює міжпредметні зв'язки.

За ступенем участі викладача і студентів у вирішенні проблем можна виділити три рівня:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5