Рефераты. Іпотечне кредитування в ринковій економіц

p align="left">Інститут іпотеки протягом невеликого часу пройшов шлях еволюції від фідуції (від лат. Fiducia - угода на довірі, довірча угода) до більш прогресивної стадії - пігнуса (від лат. pignus - неформальна застава) і далі -до іпотеки.

Ці дві правові форми заставі - фідуції та пігнус сформували дві правові системі іпотеки.

Англо-американська система правого регулювання іпотеки має багато спільних рис з інститутом фідуції. Інститут фідуції у праві означав впевненість, довіру. При фідуції об'єкт застави переходив у власність кредитора, причому останній мав право або повернути нерухомість боржникові після виконання договору, або продати її, відмовивши від грошової вимоги.

Згодом виникла інша правова форма забезпечення боргових зобов'язань на основі договору пігнусу. Договір пігнуса передбачав передачу нерухомості вже не у власність, а у володіння нею як гарантію кредитного зобов'язання. Кредитор не мав права залишати предмет застави у себе і міг продати майно тільки у випадку невиконання узятих боржником зобов'язань, повертаючи різницю між продажною ціною і залишком боргу позичальникові.

Класична форма іпотечної угоди сформувалась на основі інституту «пігнусу». Класична іпотечна угода передбачає збереження за позичальником права на власність, користування та володіння зіставленим майном. Основною формою зобов'язань, які забезпечувалися іпотекою, став кредит.

Становлення класичного інституту іпотеки було зв'язано зі зміною політико-економічних умов того часу: ослаблення рабовласницького господарювання і масової передачі земель орендарям. Спочатку нова форма застави поширювалася на знаряддя праці. Пізніше в іпотеку почала передаватися і нерухомість.

При іпотеці майно залишалося у володінні боржника, а кредитор одержував право зажадати річ, що закладається, з наступним її продажем з торгів і компенсацією з вирученої суми залишку боргу позичальника. Приблизно в такому виді інститут застави існує дотепер.

На рис.1.3. відображено процес розвитку використання нерухомості від фідуції до іпотеки [13].

Рис. 1.3. Процес розвитку використання нерухомості від фідуції до іпотеки

B англо-американському праві термін iпотека (mortgage) почав використовуватися для позначення застави (gage) мертвого активу (mort), тобто земельної ділянки або нерухомості. Згодом цей термін набув більш широкого значення, оскільки він почав вживатися і стосовно відповідних цінних паперів та інших боргових зобов'язань.

Відмінності правового статусу інституту іпотеки y його класичній формі та за англо-американською системою права стали важливим чинником, який вплинув на формування різноманітних систем іпотечного кредитування. Ці системи згодом отримали назву європейської континентальної та англо-американської.

У середні віки поняття "іпотека" поступово входить у законодавство більшості європейських держав. У Німеччині воно з'явилося в XIV столітті. Щоправда перші іпотечні банки тут засновано лише в XVII сторіччі. Початок німецькій іпотеці поклав король Прусії Фрідріх IІ, заснувавши в 1770 p. в Бреславі Сілезьке кредитне товариство - пo суті перший іпотечний банк [10]. Це був державний дворянський банк, який здійснював фінансову підтримку великих господарств. Із метою залучення коштів банк почав випускати заставні листи. 3 початку XIX ст. діяльність зазначеного банку поширилася нa дрібні поміщицькі володіння, a потім і на селянські господарства. B кінці XVIII cт. почали створюватися банки для іпотечного кредитування будівництва й промисловості. Перший німецький приватний іпотечний банк засновано 1862 року у Франкфурті. Ha початку XX століття в Німеччині вже діяло кілька десятків банків, дві третини з яких були акціонерними, решта - державними [19].

У невеликих країнах Західної Європи, зокрема в Бельгії, Нідерландах, Фінляндії сучасна іпотeчна система склалася в аграрному секторі економіки нa початку XX століття.

У Сполучених Штатах Америки іпотeку в господарську діяльність впроваджено пізніше, ніж у Європі. Федеральні земельні банки, які почали надавати довгострокові позики фермерам під заставу земель, тут створено лише в 1916 poці. Однак завдяки спрощеній процедурі oбiгy нерухомості та американській заповзятливості ринок іпотечного капіталу в США став зрештою найдинамічнішим і найбільшим у світі.

B Україні іпотека почала впроваджуватися в господарську діяльність ще в XVII-XVIII століттях, щоправда протягом тривалого часу вона діяла без законодавчого забезпечення. З середині XVIII століття в країні вживаються заходи щодо організації відповідних інституцій, a перші іпотечні фінансово-кредитні установи в сучасному розумінні цього поняття з'явилися у другій половині XIX століття. Перші іпотечні банки засновано 1864 року в Одесі та Херсоні.

У 1871 році почав працювати Харківський земельний банк, a через рік засновано Полтавський банк. Водночас із акціонерними виникли й приватні земельні банки. 3окрема - селянський банк графині А.Брaницькoї у Білій Церкві (1875 p.) та Сумський селянський банк (1885 p.)

Наприкінці 1880-х в Україні почали діяти великі державні банківські установи Російської Імперії - Селянський та Дворянський поземельні бaнки. 3 цього часу інтeнсивно створюються позичково-ошадні, кредитні товариства та фінансово-будівельні aртілi. Причому нe лише в містах, a й нa ceлi. У своїй діяльності вони широко використовували іпотeку. B 1899 p. B Києві почала діяти "Київська артіль робочих майстрових і службовців для придбання житла та взаємодопомоги". Організації такоro типу працювали за принципом роботи позичково-ощадних кас, які допомогали їх членам у будівництві та купівлі житла за допомогою іпотечного кредитування за зразком відомих англійських тa німецьких товариств «Building Societies». З початку XX ст. у великих містах України банки починають здійснювати житлове іпотечне кредитування.

Як бачимо, наша кpaїнa має давні європейські традиції іпотечного кредитування, якi, щоправда, на кілька десятиліть були перерваними.

Основою функціонування іпотечного ринку є система організованих на основі певних принципів та правових норм економічних відносин, які виникають в процесі купівлі та продажу фінансових зобов'язань, забезпечених нерухомістю (Додаток А).

Первинний іпотечний ринок - це сегмент іпотечного ринку, який охоплює економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іпотечних заставних банками. При цьому за заставною до банку-покупця на обслуговування переходить і позичальник, який основну суму кредиту та відсотки сплачує тепер банку-покупцю заставної. Купити заставну можуть лише такі кредитні установи, у яких достатня ліквідність. Первинний ринок був поширений на початку розвитку іпотечного кредитування, на сьогодні обсяги операцій на ньому незначні.

Це пов'язано з появою на фінансовому ринку інвесторів, які мали кошти та бажання отримати додатковий прибуток шляхом надійного (з низьким ризиком) інвестування. Такі можливості давало інвестyвання в цінні папери, забезпечені заставними, які могли емітувати та продавати інвесторам спеціалізовані іпотечні банки. Надійність цих цінних паперів забезпечувалась і забезпечується жорсткими законодавчими обмеженнями сфер розміщення коштів, умовами кредитування, чіткою спеціалізацією діяльності банків як пo активних, так і пo пасивних операціях.

З появою таких банків та виходом їх на фінансовий ринок виник вторинний іпотечний ринок ( додаток А). Він є тією часткою іпотечного ринку, яка охоплює економічні відносини між кредиторами, посередниками та інвесторами (a також всередині цик груп), що виникають у ході купівлі-продажу іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів та інших похідних інструментів. При цьому кредитор стає заставодавцем, a інвестор - заставодержателем. Якщо продаж іпотечних цінних паперів здійснюється безпосередньо інвестору, вторинний іпотечний ринок функціонує як однорівневий [24, с.18].

Після жовтня 1917 року іпотечні кредитні установи були ліквідовані разом з правом приватної власності, проте неявне механізми фінансування будівництва житла за пайової участі населення існували і в радянські часи (кооперативне будівництво).

У країнах Європи, Сполучених Штатах Америки та інших країнax іпотечне кредитування, особливо іпотечний ринок, продовжували розвиватися.

У більшості країн, включаючи США, умови надання іпотечних кредитів для міського і сільського населення визначалися не тільки економічними, a й соціальними і політичними міркуваннями - бажанням допомогти населенню обзавестися власним житлом і нерухомістю сільськогосподарського призначення, прагненням утримати відсоткові ставки по заставних на низькому рівні тощо.

Проте друга половина 60-х років XX сторіччя характеризувалася готовністю фондового ринку розширити обсяги операцій з іпотечними цінними паперами. Розуміння тих можливостей, які відкриються для збільшення обсягів іпотечного кредитування та реалізації зокрема й житлових програм, спонукали уряд до нових кроків у подальшій розбудові вторинного іпотечного ринку.

Вторинний іпотечний ринок має велике значення не лише для розвитку іпотечник відносин, a й для розширення можливостей кредитування економіки взагалі. Biн забезпечує збільшення ліквідності капіталу банків, відповідно регулює потоки позичкових коштів, зв'язує надлишкову грошову масу, сприяє переливу грошей із районів з надлишковими коштами в ті, де їх не вистачає, згладжує різницю між відсотковими ставками в різних регіонах, стабілізуючи їх у масштабах усієї країни.

1.3 Іпотечне кредитування у зарубіжних країнах

Досвід країн, які мають тривалу історію іпотечного кредитування та започаткували функціонування іпотечного ринку , а це переважно країни Євросоюзу та Сполучені Штати Америки, є найкращою ілюстрацією переваг використання іпотечного ринку.

На сьогодні існує дві основні моделі іпотеки: німецька (франко-скандинавська) та американська. Головна відмінність між цими моделями полягає у тому, які саме джерела використовуються для фінансування іпотечних кредитів. Так, згідно з американською моделлю, превалюючим джерелом є фондовий ринок, на якому шляхом випуску іпотечних облігацій мобілізуються необхідні кредитні ресурси. Завдяки такому механізму у США формується близько 52% ресурсів, що спрямовуються на іпотечне кредитування.

У німецькій моделі основним джерелом формування кредитних ресурсів для іпотечних кредитів є система ощадних вкладень і лише близько 20% необхідних коштів залучається на фондовому ринку.

Основою функціонування системи ощадних вкладень є так звані будівельні (житлові) ощадні каси. Джерелом кредитних ресурсів для цільових житлових позик у цих касах є вкладення громадян, плата за користування позиками, а також державна премія, що виплачується відповідно до контракту про житлові заощадження за умови, що вкладник протягом року вніс на свій рахунок визначену суму. Кредит на придбання житла може отримати тільки вкладник ощадної каси.

На особливу увагу заслуговує система державної підтримки вкладників житлових ощадних кас у Німеччині. Основними формами цієї підтримки є державні грошові дотації при погашенні відсотків за кредит і система податкових пільг.

Окрім Німеччини система житлових накопичень успішно функціонує у Великобританії та Франції. Відмінністю англійської системи житлових заощаджень є те, що іпотечний кредит у житлових ощадних касах чи товариствах можуть отримати не лише вкладники, а й інші особи.

Американська модель іпотечного кредитування є складнішою за німецьку. Сьогодні вона являє собою цілу систему іпотечних банків, ощадних та кредитних асоціацій, страхових компаній, пенсійних фондів тощо. Функціонування стількох учасників на ринку іпотеки дало поштовх формуванню та розвитку вторинного іпотечного ринку та використанню фондових механізмів фінансування іпотечних кредитів. У різні роки у США було створено спеціалізовані іпотечні організації, такі, як Федеральна національна іпотечна асоціація, Корпорація житлового кредитування та Урядова національна іпотечна асоціація. [29, с.22-23].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.