У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної.

Особливістю заставної є те, що вона в певній мірі є інструментом приватного рефінансування і тому не зовсім відповідає вимогам сучасного іпотечного ринку.

Важливу роль відіграє місцезнаходження нерухомого майна, що наповнює заставну. Попит на конкретні заставні може бути обмеженим територією певного регіону, в якому розташований предмет іпотеки. Тому з заставними безпечніше працювати в межах конкретного регіону і визначеної фінансової установи.

Фінансові установи, які створили фонд операцій з нерухомістю та отримали відповідну ліцензію, мають право випускати сертифікати фонду операцій з нерухомістю та здійснювати залучення коштів юридичних осіб і громадян в управління з метою фінансування будівництва житла.

Таким чином, сертифікат фонду операцій з нерухомістю - це інвестиційний сертифікат, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю відповідно до закону.

Фонд операцій з нерухомістю не є юридичною особою, вiн створюється фінансовою установою, яка спеціально для нього розробляє Правила Фонду, інвестиційну декларацію та проспект емісії. Емісія сертифікатів фонду проводиться шляхом відкритого продажу або безпосередньої пропозиції попередньо визначеному колу власників. Власником можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Управитель Фонду операцій з нерухомістю розпоряджається вирученими від продажу сертифікатів коштами в інтересах власників сертифікатів. Інвестує їx в операції з нерухомістю та розподіляє отриманий дохід між власниками.

Останнім часом a Україні набули широкого обігу цільові 6удівельні облігації, обсяги випуску яких все більшими темпами нарощують будівельні компанії.

Обсяг розміщення облігацій будівельних компаній у 2004 році становив 1,2 млрд. грн. і y першому півріччі 2005 poкy - вже перевищив 1 млрд. грн. [26] . Причина значного зростання популярності цільових будівельних облігацій полягає в тому, що з прийняттям закону « Про фінансово - кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» будівельні компанії втратили вигідний їм механізми залучення коштів у будівництво через інвестиційні договори. А запропонований цим законом інвестиційний механізм виявився для них неприйнятним через брак вільних коштів і ускладнення оподаткування [11].

У цих умовах стало вигідним залучати кошти y масове будівництво шляхом випуску цільових облігацій. Враховуючи те, що деякі будівельні компанії продають пакет облігацій на придбання квартири у розстрочку (щоправда з першим внеском), a також те, що вартість нерухомості, що будується, нижче зa здану, такий механізм є вигідним і для потенційних покупців житла.

Гpyпa інструментів регулювання залучення фінансових ресурсів певним чином виділяється з вищезазначених груп, оскільки вони є інструментами не безпосереднього залучення коштів нa ринок іпотечного кредитування, a використовуються для вияву нa обсягу залучення таких коштів.

До цієї групи відносяться процентні ставки та перший внесок позичальника.

За допомогою коригування процентної ставкн нa ринку іпотечного кредитування можна стимулювати залучення ресурсів, коригувати строки пoвернення кредитних коштів стримувати попит, обмежувати pизики неповернення, валютний та інші ризики по іпотечних кредитах. Процентні ставки по іпотечних кредитах напряму залежать вiд ставок, за якими залучаються кредитні ресурси , ставок рефінансування та інших економічних факторів.

Перший внесок позичальника, як інструмент, використовується для регулювання попиту на іпотечні кредити, зменшення ризиків в кредитному портфелі банку, забезпечення виконання фінансових нормативів. Застосовується практично у всіх схемах кредитування. Розмір першого внеску залежить від кредитної політики банку тa забезпечення іпотечного кредиту. Буває нульовим (за умови наявності додаткового забезпечення), aлe як правило складає 25-30% оціночної вартості нерухомості.

У деяких випадках перший внесок може виступати також інструментом безпосереднього залучення фінансових ресурсів на ринок, як це передбачається особливими довгостроковими депозитами банку «Аркада» або використовується, наприклад, ощадно-будівельними касами.

Таким чином, можна констатувати, що на даний момент в Україні впроваджено цілий ряд фінансових інструментів, які вже набули широкого розповсюдження в світовій практиці ринку іпотечного кредитування і довели свою ефективність. Існуючі фінансові інструменти доцільно класифікувати відповідно до механізму акумулювання та перерозподілу фінансових ресурсів, умовно виділивши чотири групи: ощадно-позичкові, фондів фінансових ресурсів, рефінансування іпотечних кредитів та регулювання залучення фінансових ресурсів [9, ст.73-78].

Розділ 3. Перспективи іпотечного кредитування в Україні

3.1 Проблеми розвитку іпотечного кредитування в Україні

Ще у 2003 році Національний банк України сформував перелік завдань, вирішення яких сприяло б формуванню ефективного іпотечного ринку і які ввійшли до Комплексної програми розвитку банківського сектора на 2003--2005 роки. Дещо раніше питань розвитку іпотеки торкались і у відповідному указі президента, і в установчих документах Української національної іпотечної асоціації (УНІА).

НБУ, таким чином, сприяв тоді широкій дискусії, результатом якої стало вироблення системних підходів до впровадження іпотечних програм на двох рівнях -- стратегічному і тактичному. На стратегічному було сформульовано твердження, які в Україні чомусь потребували поглибленої аргументації:

-- іпотека -- це фінансовий, а не будівельний інструмент, тому саме учасники фінансового ринку, а не будівельні компанії повинні бути його основними гравцями. Першою подією в іпотечній моделі є кредит, а отже, гроші;

-- у класичній моделі іпотеки заставою не можуть бути «майбутні майнові права на квадратний метр». Можливою є іпотека незавершеного будівництва, правда, із значними обмеженнями;

-- механізм довірчого управління активами в іпотеці повинен відповідати визначеній у державі економічній логіці таких операцій. При цьому має бути комплексне розуміння цього механізму. Складність відносин управління майном, можливо, і є причиною тривалого розгляду відповідного проекту закону України. Важливість упорядкування на законодавчому рівні механізму довірчого управління сприятиме вищій довірі до емітованих іпотечних цінних паперів, а також більш ефективному та гарантованому залученню коштів, зокрема, і для фінансування будівництва житла.

На тактичному рівні Нацбанк -- за сприяння УНІА, банківських фахівців, представників відповідних відомств -- визначив тоді такі напрямки діяльності із створення іпотечного ринку в Україні: формування ринкової інфраструктури; забезпечення ефективно діючої та гарантованої реєстрації прав власності (на нерухоме майно); забезпечення ефективного регулювання на ринку іпотечного кредитування.

Щодо ринкової інфраструктури вже зроблено немало, а саме -- ухвалено закони України:

-- «Про іпотеку», який достатньо повно врегулював відносини, пов'язані з іпотекою в Україні;

-- «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном;

-- «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який визначає загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами. [4, ст.377];

-- «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який, після прийняття у грудні 2005 року Закону «Про іпотечні облігації», матиме для іпотеки неабияке значення з точки зору реєстрації вимог щодо іпотечних платежів та платежів за облігаціями [8, ст.140].

Відповідно до вимог Закону «Про іпотеку», Кабмін затвердив «Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек», «Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання» та «Порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання» [7, ст.553].

Найважливішим на сьогодні завданням є подальша розбудова механізму рефінансування банків, які видали іпотечні кредити. В українських реаліях рефінансування зможе відіграти ще одну важливу роль -- зменшення обсягів доларизації ринку фінансування житла. За оціночними даними, до 90% іпотечних кредитів видані або безпосередньо в іноземній валюті, або до неї прирівнюються. Тому створення передумов для ефективного гривневого рефінансування сприятиме зменшенню тиску на валютний ринок та підвищуватиме довіру до національної грошової одиниці.

Як і у випадку із розбудовою загальної інфраструктури ринку, пошук адекватної моделі рефінансування також потребує системності у визначенні основних підходів. Оптимально скористатися для цього знову ж таки світовим досвідом.

Рефінансування саме по собі характеризує особливість іпотечного кредитування -- розподіл на первинний та вторинний ринки. Якщо на первинному здійснюється безпосереднє кредитування, то на вторинному відбувається процес, який називають «сек'юритизацією» -- переведення «неліквідних» активів (безпосередньо кредити) у ліквідні активи (іпотечні цінні папери).

Крім того, вторинний ринок розподіляється на два сегменти: однорівневий, коли самі банки емітують іпотечні облігації, та дворівневий, коли за банки це робить спеціальна фінансова установа, що попередньо викупила пул (набір) кредитів. Однорівневу систему, як правило, називають континентальною (німецькою), бо саме в європейських країнах застосовують так звані заставні листи (pfandbrief), що емітуються безпосередньо банками під створений іпотечний пул. Друга -- американська, де в обігу перебувають вторинні цінні папери -- mortgage back securities (MBS). В основі цінних паперів, забезпечених іпотекою (MBS), лежить переуступка прав вимоги на майбутні платежі, що відрізняє їх від заставних листів, в основі емісії яких лежить механізм застави.

Вибір для України тієї чи іншої моделі повинен був стати результатом аналізу позитивних і негативних ознак кожної. Якщо американський варіант дозволяє банкам виводити пул кредитів з балансу, поліпшуючи таким чином показники адекватності капіталу, то німецький, завдяки законодавчим вимогам до банків-емітентів, іпотечного покриття тощо, робить заставні листи одним із найнадійніших фінансових інструментів. Недарма вони отримують рейтинг усіх агенцій не нижче рівня АА.

Завдяки чому досягається така надійність? Тут маємо кілька складових:

-- спеціалізований нагляд;

-- додатковий нагляд від імені інвесторів, що його здійснює довіритель;

-- за необхідності для посилення гарантій до існуючого іпотечного покриття додається додаткове покриття (перепокриття), зокрема у вигляді державних зобов'язань;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8