Також володіння того Великого князівства Литовського не зменшимо, а те, що буде несправедливо відторгнуте і неправильно взяте і потребуване, до володіння того князівства повернемо і повернути хочемо.
3. Чужинцям не можуть бути жалувані держання і звання
Також зобов'язуємося і обіцяємо, що у наших землях того Великого князівства ні ми, ні наші нащадки нікому з чужинців не будемо давати у власність і в держання земель, замків, міст і будь-яких звань і чинів, але тільки місцевим уродженцям тих земель названого вище нашого Великого князівства.
4. Старі посади мають бути збережені
Також постановляємо: не дивлячись на те, що ми дали писане право землям Великого князівства Литовського, однак нічим не зменшуємо старих посад Віденського і Трокського воєводств та інших, воєвод і каштелянів, і канцлерства, і маршальства земського і маршальства дворного, старост і врядників наших; кожен із них у своєму повіті повинен виконувати свої обов'язки: судити, управляти, посилати своїх децьких і посади свої виконувати відповідно до давнього звичаю; тільки судити повинні за цими писаними правами.
5. Держання не повинні відбиратися за заочним обвинуваченням
Також державці дворів наших і тіуни за заочним обвинуваченням не повинні нами позбавлятися своїх посад. А коли б когось із врядників було обвинувачено перед нами як марнотратця, який заподіяв шкоди двору нашому, то обидві сторони мають особисто з'явитися перед нами; після того як сторони буде вислухано, винуватий зазнає покарання. А без вини держання відбирати не будемо.
6. Господарь зобов'язується зберігати усі колишні постанови, а нові ухвалювати з панами радними
Також усе, що стосується збереження земських привілеїв і звичаїв, які в тих привілеях описано, підтверджено і ухвалено, або ухвалення нових і збільшення їх кількості, що сприяло б нашій і державній користі, будемо вирішувати і виконувати тільки за давніми звичаями, а також із відома, і за згодою рад наших Великого князівства Литовського.
7. Його милість господарь зобов'язується зберігати в цілості вольності княжат, панят, шляхтичів і міщан
Зобов'язуємося своїм ім'ям господарським зберігати за всією шляхтою, княжатами, панами хоруговними і всіма боярами, міщанами і їхніми людьми свободи і вольності, що дані їм як нашими предками, так і нами.
8. Господарь дозволяє всім вільно виїжджати із землі господарської для навчання лицарської справи в усякі землі, окрім земель неприятельских
Також бажаємо, щоб означені вище княжата і пани хоруговні, шляхтичі і бояри могли вільно виїжджати з наших земель Великого князівства та інших для відшукання собі кращої долі і навчання лицарської справи в усякі землі, крім земель неприятелів наших. Однак за відсутності тих, хто виїхав, як і з ними, наша служба з їхніх маєтків не повинна припинятися для нас і наших нащадків, скільки б разів не знадобилося у відповідності до земської постанови.
А якби син поїхав у лицарській справі, і залишив батька, а батько помер, не залишивши після себе опікуна над маєтками, тоді ми, господарь, маємо над тими маєтками призначити опікуна, який виконував би земську службу, а до приїзду сина або брата маєтку не тратити.
9. Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені спадкових володінь
Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені маєтків, отриманих у спадщину від батька і діда, але ці маєтки у відповідності до закону вони самі зі своїми нащадками отримують у повне володіння і як княжата і пани хоруговні, шляхтичі та міщани Великого князівства Литовського володіють ними і мають від них прибуток.
10. Простих людей господарь не повинен підносити над шляхтичами
Також не маємо не шляхтичів підносити над шляхтичами, а зберігати усіх шляхтичів у їхній гідності.
11. Про доказ шляхетності
Також постановляємо: якби хто кому сказав, що той не шляхтич, тоді той, хто доводить шляхетство, має виставити з боку батька і матері двох шляхтичів, а ті мають присягнути.
А якби його рід припинився, а він був місцевим уродженцем, тоді має виставити місцевих бояр, шляхту, які знали б, що він шляхтич. І ті бояри, яких він виставить, мають разом при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич.
А якби який чужинець був людиною приїжджою, тоді він має поїхати у свою країну, звідки він, і там перед властями має довести своє шляхетство і привезти від властей листи з печатками, доводячи свою шляхетність. Але якби з тією країною, звідки він, була війна, тоді він має поставити двох шляхтичів із тієї місцевості, звідки він, і ті мають при ньому присягнути, що він за походженням шляхтич; цим він і доведе шляхетність.
12. Якби хто кого приґанив, назвав його незаконнонародженим
Також постановляємо: якби хто кому сказав: «Ти -- позашлюбний син», -- але цього б не довів, то наказуємо, що той має цей наклеп відвести перед судом такими словами: «Що я говорив про тебе, начебто ти позашлюбний син, то на тебе брехав, як пес».
А ось яким чином має доводитися позашлюбне походження: якби його власний батько відмовився від нього і заявив, що це не його син, або записав це у заповіті, позбавляючи його спадщини, або мав його від невінча ної дружини, тоді та людина має буди визнана дійсно незаконнонародже-ною. А інших доказів не потрібно. Проте батько, одружившись вдруге, не повинен позбавляти свого сина спадщини і оголошувати його незаконнона-родженим, якщо за життя матері вважав його своїм сином.
13. Якщо хто приґанив би кого, заперечуючи шляхетство, а потім відрікся від своїх слів
Якби який шляхтич дорікав іншому, заперечуючи його шляхетство, і за це того було притягнуто до суду, то постановляємо: якщо той, кого було притягнуто до суду, не довів цього, тоді тому, чиє шляхетство приґанили, це не зашкодить і він не зобов'язаний перед судом доводити своє шляхетство.
14. Про побиття шляхтича, і про того, хто його бив
Якби шляхтич побив шляхтича, тоді, відповідно до закону, має сплатити дванадцять рублів грошей. Якщо ж на шляхтича підійме руку, поб'є його і пустить кров простий селянин або міщанин, а шляхтич би те довів, тоді селянина або міщанина має бути покарано тільки відтинанням руки, а ні чим іншим, за виключенням, якби той міщанин був радним. А якщо міщанин був би радним і побив шляхтича, тоді також має сплатити дванадцять рублів грошей, а руки не втрачає.
15. Якби шляхтич вислужив у пана чи князя маєток і хотів із цим маєтком піти
Якби хто з наших підданих у кого з княжат або панят, чи у когось іншого вислужив нерухоме майно і захотів піти, то у відповідності до листів, на те йому даних, він повинен залишити маєток своєму пану або його нащадкам, а сам і його нащадки можуть вільно піти, куди хочуть; за виключенням того випадку, коли у наданих йому листах було сказано, що він міг би із цим маєтком служити, кому хоче.
І якби хто такий лист хотів дати своєму слузі, то має, скликавши сторонніх добрих людей, дати його за своєю печаткою і за печатками і належним свідченням цих людей; а сам цей пан особисто або листом має нас просити, щоб ми йому це затвердили; такий лист буде мати силу.
А якби після смерті того пана, від якого слуга за службу отримав маєток, діти того пана захотіли ділитися, а той слуга під час розподілу не заявив про отримане і листа не показав, або пан відведене слузі у нас нашим листом не підтвердив, то після розподілу такий лист не повинен мати силу, тому що слуга про нього мовчав; і той маєток відходить до спадкоємця, а слуга має служити за маєток тому, кому він дістанеться згідно з розподілом; а якщо ж не хотів би йому служити, то повинен віддати маєток з усім тим, із чим йому було дано; а сам він вільно може піти з усім своїм майном.
16. Як має бути покарано того, хто віднісся би без поваги до листів наших воєвод, старост і державців
Також постановляємо: якби хто віднісся без поваги до грамот наших воєвод, старост і державців або побив би слугу нашого або викинув листа, той має сплатити штраф так само, як за насильство: дванадцять рублів грошей, а цьому слузі -- відшкодування у відповідності до його походження, якщо на те буде судове рішення.
17. Таємні корчми повинні воєводами відбиратися
Також постановляємо і наказуємо воєводам, старостам і всім державцям нашим Великого князівства Литовського, щоб вони не допускали корчмам незаконно варити пиво у непридатних для цього місцях, а особливо тим, хто не мав би нашого дозволу за листом нашим або наших предків. А тому наказуємо, щоб кожен із вас такі корчми відбирав незалежно від того, чи належать вони духовним або світським особам, панам і усім взагалі, і забирали весь той посуд, у якому варять пиво, і доставляли би до нашого господарського двору, тому що через існування таких корчм коїться багато злочинів, а також зменшуються наші господарські прибутки, так само як і прибутки тих, хто має дозвіл за нашим листом.
Розділ ЧЕТВЕРТИЙ
ПРО СПАДКУВАННЯ ЖІНКАМИ І ПРО ВИДАННЯ ДІВЧАТ ЗАМІЖ
1. Про удову, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих дітей
Удова, що залишилася на удовиному стольці, має від чоловіка вено і дорослих синів, повинна залишитися тільки при своєму вені, а сини мають бути допущені до всіх батьківських маєтків і майна і повинні нести земську службу. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то має отримати у всьому рівну зі своїми дорослими дітьми частку у коштовностях і у майні, рухомому і нерухомому.
2. Про пустих удов, які не мають дітей
Бачачи, що деякі бездітні удови залишаються на удовиному стольці, в результаті чого відбувається багато шкоди для держави, тому що не виконується служба так, як належало б, а також і родичі втрачають багато маєтків, постановляємо, як написано нижче: бездітна удова, якщо вона має від чоловіка свого вено, має отримати тільки своє вено, а всі маєтки повинні перейти до родичів. Якщо ж вона не має від чоловіка свого вена, то повинна залишитися на третій частці, допоки не вийде заміж, а якщо заміж не вийде, тоді має лишатися на третій частці довічно, решта маєтку має перейти до родичів, а ті повинні службу нашу господарську нести.
3. Якби яка жінка була заміжня і мала дітей, а записаного чоловіком вена не мала
Якби яка жінка була заміжня, мала з чоловіком дітей, а чоловік не записав би їй вена і помер, то вона, залишившись удовою, повинна отримати рівну зі своїми дітьми частку від маєтків і майна і на цій своїй частці має залишатися довічно, якби хотіла бути удовою, а діти не повинні відбирати у неї цю частку; а якщо ж вона хотіла б вийти заміж, то повинна свою частку залишити дітям, а діти не будуть зобов'язані дати їй венця.
4. Про мачуху, яка буде мати дітей від двох чоловіків
Таким же чином і мачуха, якщо вона мала дітей від другого чоловіка, то разом зі своїми дітьми від першого і другого чоловіків повинна мати рівну частку у всіх маєтках і майні. А якби мачуха не мала дітей від другого чоловіка, то разом із дітьми від першого чоловіка повинна отримати рівну частку в маєтку, а у майні дітей частки не повинна мати, за винятком того, що сама принесла із собою або що дав їй чоловік із рухомого майна за своєю милістю. І на цій частці мачуха повинна лишатися зі своїми дітьми довічно, якби не вийшла заміж. А якби вона вийшла заміж, то цю частку повинна лишити дітям, а діти не будуть зобов'язані дати їй венця, як такій, що не має записаного чоловіком вена.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
