Дохристиянські вірування та релігійні уявлення слов'янського населення Київської Рус - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Дохристиянські вірування та релігійні уявлення слов'янського населення Київської Рус

сі ці історично тривалі, довгі етапи створили барвистість у світогляді та релігійних уявленнях слов'янських племен. Світ природи залишився незмінним, але протягом століть змінювалась ступінь його пізнання, осмислення природних явищ і, в зв'язку з цим, видозмінювалось певною мірою відображення картини реального світу в свідомості людей.

Основні принципи світогляду давніх русичів почали формуватися ще під час розселення сільськогосподарських слов'янських племен на території від Карпат до Волги, від Балтійського до Чорного моря.

Найбільш міцними в той час були тотемістичні вірування, коли вважалося можливим перетворення людини в тварину і навпаки. Причому, відголоски цих поглядів широко відображені в багатьох казках, легендах, піснях про оборотнів, упирів, а також в давньоруській літературі ("Слово о полку Ігоревім": "А Ігор князь поскочи горностаємъ къ тростию и бьелымъ гоголємъ на воду. Въвръжєся на бръзъ комонъ и скочи съ него бусымъ волоъкомъ").

З подальшим розвитком суспільства люди поступово починають поділяти довколишній світ на світ речей і світ духів. Людина вже вірить в існування різних духів, які нібито безпосередньо втручаються в життя племен. Відомий радянський вчений О.Ф.Лосєв пише, що демон - це спочатку сила, яка діє миттєво і про яку нічого не відомо. Далі міфологічне мислення починає "конкретизувати" цих демонів, внаслідок чого з'являються демони окремих речей, окремих явищ, то більш, то менш сильні у своєму впливі на людину і світ. Сказання про мавок, лісовиків, домовиків своєрідним чином "законсервували" і зберегли до нашого часу спосіб мислення древніх слов'ян.

Прагнучи глибоко осмислити сутність світу, якось систематизувати накопичені знання, людина приписує всьому, що її оточує, дві основи, два першопочатки - добро і зло. Звичайно, що такий поділ явищ природи був безпосередньо пов'язаний з тим, як вони впливали на життя слов'ян. Наприклад, племена, які жили вздовж берегів водоймищ, вважали, що в болотній воді живуть злі істоти, а джерельній та річковій - добрі.

Подальший розвиток продуктивних сил, успіхи в землеробстві, удосконалення знарядь праці обумовлює появу культу бога Рода та богинь Рожаниць.

На думку Б.О.Рибакова, Род стає головним божеством неба та Землі, він розпоряджається стихіями: сонцем, дощем, вітром, грозами, водою. Рожаниці - це богині родючості землі, від яких, перш за все, залежало існування східнослов'янських племен.

Ідеї розвитку природи найбільш яскраво втілені у весняно-літньому циклі язичницьких свят, початок яких слід датувати тим часом, з якого літописець Нестор почав історію становлення Русі, відповідаючи на питання: "Къто в Кыєвє нача пьрвьє къняжити и отъкуду Руськая зэмля стала эсть", тобто з V-VIст. н.е. Цей бурхливий час вніс багато змін в життя десятків племен східних слов'ян внаслідок вторгнення кочівників, термінового створення союзів. Відбувалось змішування ряду народів, асиміляційні процеси, і завершилося це розселенням слов'ян на Балканах та в лісах північно-східної Європи.

Слов'янство вийшло на світову арену; почалося сприйняття елементів візантійської культури в захоплених областях за Дунаєм. З цього часу ми можемо вже характеризувати достатнім чином сформовані слов`янську міфологію, світоглядні та релігійні уявлення.

2.2 Уявлення про простір

Уявлення слов`ян про простір є важливою частиною світоглядних та релігійних уявлень. Вони тісно пов`язані з усвідомленням людиною свого місця в оточуючому світі та багато в чому характеризують її відносини з цим світом, ставлення до нього як до дружнього чи до ворожого, опанованого чи такого, що ще тільки підлягає опануванню.

Слід зазначити, що уявлення про простір та ставлення до нього перш за все багато в чому залежали від місця того чи іншого об`єкту в уявній системі координат. Ця система координат була як горизонтальною, так і вертикальною, і складалася з 4х просторових характеристик, що в поєднанні утворювали 2 пари протилежностей "верх-низ", "право-ліво". Розглянемо кожну цю пару та ставлення слов`ян до її складових.

"Верх" - "низ".

Сприйняття цієї пари координат було пов`язане, перш за все, зі сприйняттям неба та землі як протилежностей, що у поєднанні складають всесвіт. Ця пара у системі координат тісно пов`язана з релігійними та космологічними уявленнями. Небо мислилося як "божественне", як місце перебування богів та душ померлих предків, що відлітають у Вирій (Ірій), як джерело виявлення ознак божої волі у вигляді дощу чи спекотного сонця. Воно поставало як чоловічий символ, Земля ж, на противагу ньому, - як жіночий (детальніше про це див. нижче). Але порівняно з іншими парами системи просторових координат пара "верх-низ" не була визначальною та найбільш значущою. Про це може свідчити, зокрема, те, що у билинах та казках дія фактично не відбувається в вертикальній площині, вона завжди сконцентрована у площині горизонтальній. Це може бути зумовлено, перш за все, географічними умовами (більша частина давньоруського населення мешкала на рівнинах).

"Праве" - "ліве".

Ця пара характеризується загальним ставленням до правого як до засвоєного, свого, світлого, доброго, зрозумілого, профанного, того, що належить світу людей. Ліва сторона сприймалася, навпаки, як незрозуміла, таємнича, ворожа, темна, сакральна, така, що належить до потойбічного чи нелюдського світу. Таке ставлення відображено в самій мові: слова "правий", "правь", "правда", "правити" мають позитивне значення, вони ніби несуть у собі семантику логічного усвідомлення ходу речей, раціонального підходу до світу, можливості активної участі в його перетворенні ("виправити", "управління"). На противагу цьому, прикметник "лівий" навіть у наш час несе на собі відбиток негативного ставлення, чогось потаємного, незрозумілого, малодозволеного, ірраціонального. Причиною цього може бути те, що більшість людей від природи володіють правою рукою краще, ніж лівою, та активно розвивають її моторику впродовж життя, застосовуючи ліву руку лише як допоміжну. Тому правий бік простору, правий бік світу стає більш зрозумілим та освоєним, більше підлягає свідомому перетворенню, ви-прав-ленню, є більш "людським" за своїм значенням. А все, що пов`язане з лівою рукою та відповідно з лівою стороною взагалі, від початку лякає, здається чужим, ворожим та незрозумілим, неосвоєним, таким, що не підлягає у-прав-лінню. Якщо визначати культуру в цілому як все, що має своєю причиною діяльність людини, то саме права сторона є культурною та засвоєною.

"Схід" - "захід".

Ця пара тісно пов`язана перш за все з увагою до неба та сонця. Головним у визначенні протиставлення сходу та заходу було те, що сонце з`являлося в одній з цих сторін і зникало в іншій. Цікаве сприйняття цієї пари та сторін світу в цілому при розташуванні житла як осередку освоєного простору (про це див. нижче). Уявлення про відносини сходу та заходу цілком співвідносилося з загальнолюдською концепцією підземного океану, в який опускається сонце на заході, пропливає його вночі і випливає на іншому кінці землі вранці. Схід, таким чином, асоціювалася з молодістю, початком, активність, народженням, захід - зі старістю, завершенням, пасивністю та смертю.

Слід також відзначити, що сприйнятті світу в цілому та простору зокрема слов`янським населенням Київської Русі були характеризувалося особливостями його міфологічної свідомості. Ці особливості - анімітизм, анімізм та антропоморфізм.

Анімітизм - це оживлення всього світу в цілому та його окремих об`єктів зокрема. Світ мислився як жива система, що сама підтримує себе у сталому та гармонійному стані. Живими мислилися камені, скелі, земля, все довкола. Анімізм - це одухотворення речей. Прикладом анімізму можуть слугувати уявлення про мавок, які являли собою душі дерев та неодмінно були присутніми, наприклад, у старих деревах з дуплами. Одухотворення вимагало як наслідок шанобливого ставлення до одухотворених речей. Так, дерева з дуплами не могли бути зрубаними, якщо ж так ставалося, людина мала попросити у дерева пробачення та зробити все, аби мавка могла переселитися в інше дерево.

Антропоморфізм - це олюднення речей та істот, що біологічно не належать до світу людей. Прикладом антропоморфізму може слугувати шанобливе звертання до тварин як до родичів у казках (вовчику-братику, лисичка-сестричка, тут маємо також справу з пережитками тотемізму) і наділення кожної тварини специфічно людськими рисами характеру, особливостями (лиса хитра, ведмідь добрий, заєць - боягуз).

Здатність сприймати оточуючий світ як цілком живий, такий, що має душу (анімізм), та наділяти його об`єкти людськими якостями (антропоморфізм) найбільш яскраво знаходять свій вираз у ставленні людини до частин оточуючого простору (небо, земля, сонце) та його окремих стихій (вода, вогонь) та об`єктів (дерево, трава). Отож, розглянемо ставлення до головних частин та об`єктів оточуючого простору.

Небо.

Давні слов`яни вже проводили астрономічні спостереження. Так, вони виявили, що серед незчисленної кількості зірок, що повільно рухаються по небу, є нерухома Полярна зірка, і що вона завжди вказує на Північ. Була знайдена ось зіркового небозводу - ось світу, а сузір`я, що були поряд, отримали назви різних звірів. Спочатку (що навіть і зараз збереглося у народів Сибіру) це була Лосиха та її донька, від яких народжуються всі звірі сибірської тайги. Легенду про "оленьців малих", які випадали із небесної хмари, в 1114 р. руський літописець записав у Ладозі. Пізніше дві небесні господині світу лосино-оленього вигляду замінилися двома небесними ведмедицями - Великою та Малою. Так народилося ще в незапам`ятний час уявлення про двох могутніх небесних господарок, які керували круговоротом зіркового небозводу (а значить, і всім світом), і які народжували звірів на потребу людині. Пізніше у землеробських народів господарки світу почали зображуватись у вигляді двох жінок і під іменем двох Рожаниць були широко відомі на Русі. Цікаво, що культ Рожаниць дожив до XVIIст., коли все ще переписувались церковні повчання проти них, а пісні та хороводи на честь Рожаниць та зображення їх в народній вишиванці, де їх уявляли у вигляді вершниць із сохою по боках богині Макоші, дожили до кінця XIXст.

Польський вчений К.Мошинський наводить дані про те, що селяни в різних місцях слов`янського світу по розташуванню зірок, перш за все сузір'їв Великої та Малої Ведмедиць, Оріону, Плеяд (зіркове скопище у сузір`ї Тельця) та Чумацького Шляху, а також за розташуванням Венери визначали не тільки нічний час, але й дати року. Зірки були і годинником, і календарем. Зірки визначали і долю - "свій час", персональний час кожної особи.

Особливістю слов`янського уявлення про небо є те, що незнання процесу випаровування земної води та утворення хмар, тумана, роси привело до своєрідного уявлення про постійні запаси води десь високо над землею, на небі. Ця небесна волога іноді, в невизначений час, може прийняти вигляд хмар і пролитися над землею дощем, сприяти росту трав та врожаю. Звідси з`являється уявлення про господаря небесної води, який розпоряджається дощами, грозовими зливами та блискавками. Так до двох архаїчних Рожаниць додається могутній Род - володар неба та всього Всесвіту, великий "життєдавець", який вдихає життя в усе живе дощовими краплинками. Культ Рода дожив у східнослов`янських землях до XVIIст.

Сонце.

Воно є джерелом світла та тепла, умовою проростання та життя усього в природі. Весь річний цикл язичницьких обрядів був побудований на чотирьох сонячних фазах і підпорядкований дванадцяти сонячним місяцям (детальніше про це див. нижче). Сонце та сонячні знаки широко відображені в образотворчому мистецтві, народній вишивці, гончарстві, солярними символами пронизана вся народна творчість. Символом сонця етнографи вважають шлюбну обручку. І усюди воно було символом добра, злагоди, знаком світла, який розганяє темряву. Цим можна пояснити поклоніння слов`ян вогню, шанобливе ставлення до нього як до "представника" Сонця на Землі. Сонячний диск був уособлений в окреме божество - Хорса, "Великого Хорса" (в "Слові о полку Ігоревім"), від імені якого походить слово "хорошо" (первісне значення - "сонячно"). Але денну освітленість світового простору слов`яни приписували не тільки сонцю, але й особливому безістотному світлу, яке в більш пізніший час стало називатися "білим світом" та означати весь населений простір взагалі. Божеством сонця, сонячного дня (може, й самого "білого світу") був Дажбог, ім`я якого з часом перетворилося в ім`я "подателя благ" - "Даждьбог".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12