Водна стихія має велике символічне значення у слов`янській міфологічній системі, вона розумілася як кордон між світами та окремий потойбічний світ. Таке ставлення виливалося в уособлення сили цієї стихії у вигляді ряду подекуди ворожих до людини водяних духів, образи яких мають багато спільного з аналогічними образами в інших культурах. У племен, які не мали безпосереднього зв'язку із морем, воно набувало радше символічного значення, ставало синонімом чужої, далекої країни. В народних замовляннях світ за морем - це своєрідний антисвіт, куди відсилаються хвороби. Людина, що перетнула море, за уявленнями слов'ян, принесла з собою звідти частку чогось "потойбічного". Купці, "заморські гості" досить часто навіть у фольклорі наділяються надприродними якостями. Взяти хоча б Садка, якому вдалося перехитрувати самого Морського царя. Слов'янський водяник теж, як і лісовик, має антропоморфний вигляд. Це товстий чоловік із великим черевом, одутлим обличчям, іноді він вкритий лускою. Він має своє господарство, володіє чередами худоби, табунами коней. Спосіб життя водяника наближений до людського. Він має дружину, дітей. Дружини водяників - жіночі водяні божества (русалки, водяниці). Бувальщини згадують так званих "водяних шутовок", у яких "все так, як у нас у хаті, вони шиють, прядуть". Взагалі, образ водяних дів у слов`ян, як і у багатьох народів, є одним з найпоетичніших, він майже завжди несе еротичне забарвлення. Один із фольклорних сюжетів розповідає, як юнак, покохавши русалку, вже не міг знайти спокою в цьому світі і втопився, щоб не розлучатися із коханою. Мотив кохання і смерті, втілений в образі водяних дів, очевидно, мав символізувати подвійне ставлення до води як подательки добра, урожаю і, одночасно, примхливої стихії, що може вимагати людських жертв.
Розглянувши образи нижчих духів, що уособлювали сили менш опанованого людиною середовища, перейдемо до ближчих та більш приязних до людини духів, пов`язаних з його оселею та господарською діяльністю - польовика та домовика.
Польовик та інші хлібні духи.
Пльовик - уособлення духу полів, іх господар. Дуже близькими за своїми функціями до польовика Полуденниця, тільки вона небезпечна, може карати того, хто працює в полі в саму полудневу спеку, коли належить відпочивати. На думку Д. К. Зеленіна, Полуденниця може являти собою персоніфікацію сонячного удару. У слов'ян цей дух полів був також подекуди відомий під іменем Діда. Після обжинків зв'язували і прикрашали останнє колосся, "завиваючи" Діду бороду. Згадки про це зустрічаємо в жнивних піснях. До культу родючості мали відношення також і духи жіночої статі - віли. Південнослов'янська жнивна пісня розповідає про вілу, яка допомагала дівчині жати.
Домовик.
Образ духу-покровителя дому при всій своїй, здавалось би, простоті та однозначності, є дуже цікавим. Перш за все слід з'ясувати корені уявлень, що викликали появу цього образу, та різні версії його походження. За християнською традицією, домовики, так само як і водяники, лісовики, інші природні духи, розуміються як біси. Один з апокрифів розповідає, що коли бог скинув бісів з небес, "той хто упав у воду, став водяником, в ліс - лісовиком, на дім - домовиком...". Проте, в народній уяві, домовик, на відміну від природних духів, так і не перейшов в розряд "нечистої сили". Ймовірно, це можна пояснити тим, що, не зважаючи на впровадження християнства, язичницькі елементи світогляду все ще були досить сильними, і найяскравіше вони проявлялися саме у ставленні до персонажів так званої "нижчої міфології" - головних дійових осіб народних казок і легенд. Людина епохи родового ладу не могла наділяти негативними рисами істоту, яка мешкала з нею під одним дахом, була, фактично, "своєю". Існує думка, що в образі домовика поєднувалися культ предків та культ домашнього вогнища. Перший є більш вираженим, хоча, найвірогідніше обидва вони є тісно пов'язаними. Риси культу предків яскраво простежуються в обрядах, пов'язаних із вшануванням домовика, а в свідомості первісної людини предки були такими ж членами роду, як і живі нащадки. Домовика дуже поважали, остерігаючись називати його просто по імені. Про нього шанобливо говорили "хазяїн", "дідусь". (остання назва може бути ще одним свідченням розуміння хатнього духа перш за все як духа предка).На користь цієї версії говорить те, що домовик перш за все опікується тим, щоб у господарстві був лад, недбалих хазяїв він може і покарати. Може покарати, коли господарі не пом'януть, як потрібно, померлого родича. Ще не любить домовик сварок і розладів у родині. В одній із народних бувальщин, зібраних В.І.Далем, розповідається, як домовик щипав гулящу невістку, яка заводила собі коханців. Ще одна риса домовика, яка теж може бути розтлумачена як його зв'язок із потойбічним світом - здатність провіщати долю. Він може вночі сісти на груди, тоді треба запитати: це на добро чи на зло? Домовик зв'язаний із певною родиною, місцем, тому при переїзді його обовязково забирали з собою. Вірили, що якщо не забрати домовика, то він почне робити шкоду. Тут знов простежується мотив помсти духа предка за зневагу до себе. Перевозили домовика, як правило, на лопаті, якою саджали хліб у піч. Виходячи з даного факту, можемо зробити висновок, що вшанування домовика дійсно в значній мірі було елементом культу предків, а не намаганням задобрити нечисту силу. Адже хліб і все, що було пов'язано з його приготуванням, мало у слов'ян сакральне значення. Особливою пошаною користувалася піч. "Залаявся б - так піч у хаті"- говорить народна приказка. Можемо припустити, що певний зв'язок домовика із хлібом, який був символом родючості, теж дає змогу співвіднести його з духами предків. Поведінка домовика часто може бути наочною ілюстрацією відносин в системі "своє"- "чуже". Існують згадки, що домовики із сусідніх дворів можуть ворогувати між собою, шкодять, крадуть припаси.
Цікавою особливістю саме слов'янського хатнього духа є надзвичайна розгалудженість цього образу. Фактично кожна господарська будівля мала свого покровителя - дворовик, хлівник, сарайник, огуменник тощо. Причому зазначається, що всі ці духи залежать від волі домовика. " Є домовики відлюдькуваті, а є дружні: пускають у двір огуменника, сарайника...". Можемо припустити, що якась частина цих духів обумовлена наявністю великої кількості господарських будівель, перш за все, пов'язаних із землеробськими роботами. Можливо, що деякі духи є просто різними назвами домовика (сусідко, лизень, пічник - найулюбленіше місце проживання домовика - під піччю). Чим далі від дому знаходяться будівлі, якими опікуються ті чи інші духи, тим менш приязно налаштовані вони до людини. Тут також вступає в дію протиставлення "своє - чуже". Лазник - істота із "складним характером". Може дуже жорстоко покарати тих, хто не дотримується відповідних правил, наприклад, ходить у лазню вночі. Проте, хоч лазник і не такий близький до людей, як домовик, все ж він вважався "своїм" і міг захистити від "чужих". Лазниця-обдериха в одній із бувальщин ховає дівчину, за якою женуться привиди.
Таким чином, можна побачити, що образи нижчіх духів та ставлення до них залежали у дохристиянській Русі від того, які саме стихії чи місця ці духи оусоблювали і, відповідно, наскільки близькими вони були людині, наскільки сприймалися як "свої" чи "ворожі". Система цих взаємин була складною і багатогранною, і її аналіз допомагає пізнати внутрішній світ та світоглядні вірування населення Київської Русі.
3.2 Головні боги слов`янського пантеону
Проблема відношень слов'ян зі світом своїх богів ще не досить вивчена істориками. Коло письмових джерел з цього питання дуже обмежене - в середньовічних письмових джерелах згадок про слов`янську релігію надзвичайно мало. На противагу цьому, дуже насиченими є матеріали етнографії, історії мистецтва, лінгвістики та інших дисциплін. Це, за словами, культуролога Мирослава Поповича, дозволяє дослідникам будувати одну фантастичну реконструкцію слов'янських пантеонів за іншою. Аби запобігти "фантастичності" реконструкцій, звернімося, перш за все, саме до скупих писемних джерел.
Ось які письмові згадки про слов`янських богів ми маємо на сьогоднішній день.
"Повість минулих літ" оповідає про язичницьку реформу Володимира: "И нача къняжити Володимир Кыеве един, и постави кумиры на хълму въне двора теремного - Перуна древляна, а главу его сребрену и ус злат и Хърса, и Дажьбога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь…".
Повчання проти язичництва перераховують як божеств, що входили до пантеону, так і тих, що не були включені до нього.
"Слово про ідоли" називає Перун, Хорс, Макош та віли. В іншому місці: Перун, Хорс, Макош, Переплут, Род та Рожаниці.
"Слово Христолюбця": Перун, Хорс, Макош та віли, Семаргл, Род та рожаниці (в другому варіанті - Волос).
"Слово Іоана Златоуста": Перен, Хурс, Макош. В іншому місці: Стрибог, Дажбог, Переплут.
Звернімося тепер до функцій, якими були наділені слов`янські боги, згадки про яких найчастіше зустрічаються у джерелах. Розглянемо окремо кожного з них.
Перун - грізний бог, повелитель небесних явищ, бой війни. Культ Перуна пов'язаний з культом дубових дерев на узвищщах. 2 серпня - Перунів день. В цей день вся нечиста сила, рятуючись від вогняних стріл Перуна, перетворюється в різних тварин, тому 2 серпня собак та котів до дому не пускали, щоб не навести гнів Перуна. Думка Є.В.Анічкова, з якою згоден і Б.О.Рибаков, полягає в тому, що спроба зробити бога Перуна верховним богом може бути віднесена лише до епохи Володимира .
Перунові присвячувалися свята, пов`язані із закінченням весняно-літніх польових робіт. Пізніше православна церков, пристосовуючись до існуючих звичаїв, віднесла на це свято Іллін день і включила його до переліку християнських свят.
Велес (Волос) не увійшов до пантеону, який ввів Володимир. Серед богів, яким князь велів поставити "ідоли", Велес не згадується, але його ідол в Києві все-ж таки був, розташований окремо від Володимирового пантеону на Подолі. Велес - бог скотарства та багатства, опікун тваринного світу, волхвів, пастухів, торговців. На свято Велеса слов'яни звивали у "бороду" останні колосся на дарунок цьому богу.
Дажбог (Даждьбог) - син Сварога. Верховний бог піднебесного простору, бог сонця, який обходить та зігріває землю, слідкує за дотриманням на ній встановленого його батьком порядку. Першу згадку про цього бога знаходимо у південнослов'янському перекладі візантійського хронографа VI-VIIIст. Іоана Малали. Пізніше цей бог став родоначальником руського народу, тому в "Слові о полку Ігоревім" русичей названо даждьбожими онуками.
Сварог - бог небесного вогню, батько Дажбога. Цікаво, що його ім'я має спільний корінь з ім'ям індоарійського суворого небесного бога Варуни та давньогрецького Урана-неба та етимологічно співпадає з давньоіранським "сварга" - "небо".
Стрибог - бог різних небесних стихій. Ось згадка про нього зі "Слова о полку Ігоревім":
"О, русская земля! уже ты за холмом!
Вот ветры, внуки Стрибога, веют с моря стрелами
на храбрые полки Игоревы…"
Хорс - бог сонячного диску. На ідолах Хорса зображено з сонячними знаками. Сонячні культи у слов`ян мали дуже велике значення, це відзначав і відомий польський вчений К.Мошинський, який займався аналізом пережитків давніх вірувань у слов'ян на основі етнографічних матеріалів. "Народний культ сонця змішувався у слов'ян з культом християнського бога так значимо, так глибоко, як жоден із культів, що продовжують язичницьку релігію".
Симарегл (Симаргл, Семаргл) - "Це загадковий божок, про якого мало що знаємо. Але, видно, що це був один з важливих богів, коли князь Володимир у 980 році поставив йому боввана в Києві для вселюдних жертвоприношень" - так пише про нього Іван Огієнко. А ось думка дослідника Кононенка: "Це бог насіння, паростків, коріння, рослин, охоронець рослин та зелені".
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
