У заможних селян забирали стайні для формування ферм. Створення колгоспів проходило декілька місяців. Шантажами і погрозами було створено два колгоспи. Головами колгоспів були Кіндрат Ілько та Баліцький Дмитро. Обидва колгоспи силою районних та місцевих керівників створювались на базі усуспільнення сільськогосподарського реманенту (возів, плугів, саней, молотарок, віялок), тяглової сили (коней, волів), худоби (корів, молодняку, овець, кіз, курей і іншої птиці). Шляхом усуспільнення створювались тваринницькі ферми, вівчарники, птахоферми, свинарники. Всі колгоспники залучалися до праці. Існував принцип: "Хто не робить, той не їсть!" Оплата праці проводилася на підставі кінцевих результатів праці за вироблені трудодні. Колгоспи були зобов'язані щорічно виконувати планові поставки хлібопродуктів та городніх культур державі. Ферми зобов'язані здавати м'ясо, молоко, масло, яйця, вовну, шкіри з убитих або загиблих тварин. В колгоспах був створений обліковий апарат, який вів господарський облік.
Восени 1949 року поля засіяли озимими культурами, насінням, яке було реквізовано у населення. Від заможних селян усуспільнені киратові молотилки. Змолочене зерно, крім витраченого на насіння, здано як обов'язкову здачу державі. Весною 1950 року в колгоспі не всі поля посіяні ярими зерновими, а посадка картоплі велась з реквізованого в селян. Держава виділила за здачу зернових молотарку, трактора, а через деякий час - автомашину. Поля були засіяні льоном, кок-сагизом для виготовлення резини, чумизою.
Осінь 1950 року не принесла того врожаю, на який очікували керівники. Колгоспи довелося об'єднати. Головою новоствореного колгоспу ім. С.М.Кірова на звітно-виборчих зборах було обрано Хоменка Іллю Андрійовича. До нього лояльно відносилися і альтернативні сили. Він нікого не зачіпав, його теж не зачіпали. З державними планами він потужки справлявся, але районне керівництво не було ним задоволене. На його місце прийшов Попіль, а через рік Попеля замінили на Курила Петра Дмитровича, що прийшов з провиною. Бухгалтером почав працювати Любко Петро Максимович. Курило Петро велику увагу звернув на вирощення льону. В колгоспі льон переробляли на льоноволокно спочатку дерев'яними терлицями, а потім були побудовані льоносушарки та закуплені механічні льонопереробні агрегати. Льоноволокно здавали 10-12-м номером і за нього одержували грошову оплату. Якщо в 1950 році на трудодень отримувати по 20 копійок і по 400 грамів зерна, то після переробки і реалізації льоноволокна при запровадженні в 60-х роках гарантованої оплати праці ланкова Мартиняк одержала 360 крб., а бригадири по 350-400 крб. Крім грошової оплати колгоспники одержували аванс зерном, а в кінці року після виконання державних поставок кінцевий розрахунок.
Попрацював Курило Петро недовго. На його місце був обраний Салабай Василь Олексійович. Оженився Салабай Василь на вчительці Прокопюк Євдокії Павлівні з Корсунь-Шевченківщини.
В 1950-55 роках в селі була створена партійна та комсомольська організації. Секретарями партійної організації були Мних В.М., Боднар Павло Михайлович, Бриня Іван, Гарасим Степан, Данилов, Щільник Степан.
В 1970-х роках головою колгоспу був обраний Микитюк Степан Матвійович. Це була добра людина. Його стилем роботи була довіра до свого керівного персоналу - членів правління, бригадирів Очкуся Дмитра, Корната Іллярія, Дзембіцького Михайла. Очкусь Д.М. очолював першу бригаду і відзначався як непоганий організатор праці. Дзембіцький Михайло, одружений на вчительці Гнатюк Є.М.
Часто до села приїзжав зав. статистичним управлінням Пітула Степан - заядлий мисливець.
В 1973 році в колгоспі було 5 комбайнів, кілька автомашин ГАЗ-51, ГАЗ-52, та американський "студебекер", яким їздив Григорій Яриш. Голова колгоспу мав автомашину ГАЗ-67, секретар парторганізації їздив бензовозом.
До господарської діяльності Микитюк С.М. відносився добросовісно. При його керівництві був добре налагоджений облік. Середня врожайність становила 20-21 ц з гектара, а в 1975 році - 9 ц з га, картоплі 200 ц з га. Звичайно, обліковий апарат, зоотехніки і агроном старалися робити приписки.
Щодо виконання планів по молоку. В Дунаєві була молочарня, куди звозили молоко з навколишніх сіл. Керував нею Андрій. Від нього залежало збільшення продажу молока державі. Зоотехнік Салабай Володимир навідувався в Дунаїв і "збільшував надої". Щось подібне робилося на м'ясокомбінатах.
На колгоспних зборах часто буди присутні високі чини з району, які сварили керівників колгоспу за допущені недоліки.
Вже в 70-х роках по всій Україні склалися умови, за якими промислові підприємства грабували ледве животіючі колгоспи. Сільськогосподарська техніка ціною запчастин, паливно-мастильних матеріалів брала гроші, а центнер пшениці коштував 18 крб., 1 кг м'яса - 1,20 крб., літра молока - 20 копійок. Затрати на зведення стаєнь комплексного доїння чотирирядних корівників, податки, затрати на придбання нової техніки вплинули на ріст довготермінових та короткотермінових позик. Борги обох позик досягли 700 тис. крб. В селі Вишнівчик колгосп ім. Мічуріна мав ще більші борги. Тому районним та обласним начальством було вирішено об'єднати колгоспи. На зборах Микитюк С.М. розповів про стан справ у колгоспі ім. Кірова, Беньковський Михайло Михайлович - про життя колгоспу ім. Мічуріна. На зборах був присутній Гірний Йосип Іванович. Виступили бригадири, ланкові. Виступив також я. У своєму виступі я використав афоризм: "Кораблю, який не знає свого причалу, не допомагають попутні вітри". На застіллі добре мені влетіло за цей вислів. Мовляв, що колгоспом керує райком, а не попутній вітер.
Михайло Михайлович Беньковський, колишній сотник УПА (Ворон). До обрання його головою в Чемеринцях на цій посаді він керував у Куровичах. Про нього писала Ірина Вільде, як про доброго господаря, любителя екзотики. В Куровичах він при хаті тримав ведмедя. За молодих років володів богатирською силою, любив компанії. Вже зимою після його виборів все районне начальство, а також чин зі Львова приїхали на полювання. Ще в суботу Беньковський зібрав всіх своїх підлеглих, а також мисливців Винярського Володимира Івановича, Матяка Павла, Очкуся Дмитра. Дзембіцький і інші мали завдання вигукувати в лісі, щоб наганяти на мисливців дичину. Я відповідав за кухню: пік картоплю, чищену, на старому салі в перекинутому догори дном відрі, варив із свіжої риби уху, пік шашлики. Вечеря була призначена на 17.00. Я приготував все, але мисливці появилися в 19.40. Ніч, холодні шашлики, картопля ледь-ледь тепла, уху підігріли. Все на морозі втратило свої смакові якості. Однак, з докорами в мою адресу, повечеряли. Звичайно, продуктів та горілки, коньяку випили багато. Розрахунок робив колгосп.
В селі була побудована крамниця та будинок для сільської їдальні. Головою споживчого товариства в Дунаєві довгий час працював Гнатяк Павло Михайлович. Це була чесна, працьовита людина. В селі Дунаєві ним був створений продовольчий та промисловий магазини, книжковий та залізоскоб'яний магазини. В Чемеринцях в приміщенні сільської їдальні відкрито залізоскоб'яний магазин, на хуторах Гуральня, Кутерноги, Кузбаниця - магазини-надомники. Добре працювала шкільна їдальня, в якій діти харчувалися.
Беньковський М.М. викинув з костелу склад, реставрував його, зробивши адмінбудинок. Тут була пошта, кабінети політосвіти та секретаря парткому. Було за часи Микитюка та Беньковського побудовано чотирирядний двокомплексний корівник з автопоїлками, з червоним куточком та буфетом на фермі. Доярки забезпечувалися чаєм, хлібом з маслом або печивом.
В селі була тракторна бригада, бригадиром якої був Писарчук Іван Петрович, людина з неабиякими господарськими здібностями. Його життя проходило на колесах, в пошуках запчастин в Прибалтиці і Ростові.
Мінялися й голови сільських рад. В 1947-49 роках головою був Новосад Микола. Не відзначався він і талантом і розумом. Обрали люди - бачили кого. І в скорому часі його замінила Грендиш Олена Павлівна. Опісля головою був трохи Бриня Іван, який став секретарем партійної організації, а його замінив Гарасим Степан Дмитрович. Партійні збори, засідання виконкому проводилися регулярно - так вимагали районні партійні органи. Не було жодного засідання виконкому, партійних зборів, щоб не було районних представників. Щорічні звітно-партійні збори перетворювалися на моралізовані словесні баталії, з обвинуваченням кожного в усіх неземних гріхах. Писалися стоси протоколів з високими рішеннями, які не виконувалися, а залишалися мертвою писаниною, що здавалася в архів райкому партії. На всіх зборах колгоспників, партійної організації, загальних зборах селян голосували одноголосно.
При Беньковському на хуторі Гута була побудована колиба, в якій працювали Кулеба Мирон, а потім Костишин Марія. Різалися колгоспні барани, але не всі гроші йшли в колгоспну касу.
На балі в колибі відзначив своє 60-річчя Михайло Беньковський, а колгоспний оркестр програв туш в честь круглої дати. На балі були всі голови колгоспів, працівники райкому, керівники районних відомств, крім культури та освіти. На цей день був призначений об'їзд по господарствах по підготовці до зими.
В колгоспі була свиноферма. Поросят продавали наліво і направо. Списували на падіж, а вартість 1 кг свинини доходила до "золотої" свині. З доповіді першого секретаря райкому на Пленумі РК КП України.
Колгосп мав 2 пасіки. Пасічниками були Жох Тарас та Жох Ярослав. Тут також були затрати, які перевищували прибутки.
Були розкрадання комбікорму. Вели боротьбу з доярками за 2-4 кг вкраденого в торбинку комбікорму, а про тих що крали центнерами - мовчали. Правда, в 1974 році в селі відбувся показовий суд над Чепіжаком Ілярієм. На цьому суді я був засідателем. Судили Чепіжака за комбікорм. Я виступив в його захист, вказавши на загибель його батька на фронті, велику сім'ю, перестарілу маму, хвору жінку. Адвокат зі Львова щиро подякувала мені. А Чепіжакові присудили один рік примусових робіт.
Годували свої корови начальство всіх колгоспних рангів, умовно виписуючи в рахунок оплати праці.
В час жнив на полях працювали комплексні бригади комбайнерів. Для них організовувалося дворазове харчування. Щоб їжа була калорійною, різали свиней, велику рогату худобу. Печінку забирали ті, хто ближче був до розподілу.
Часто в школі можна було почути в 1974-1980 роках: "Мій чоловік не хоче нічого їсти, пропадають страви з печінкою та курятиною".
На фермах часто гинули від поганого догляду телята. Колишня доярка Проць розповідала, що її судили за падіж телят. Суддя на суді запитав, чи телята лежали на підстилці з соломи, чи на голій підлозі. Я сказала правду, що ніякої підстилки не було. Суд мене оправдав. З протоколу партійних зборів.
Розкрадали фірами солому, сіно. Начальство для своєї худоби брало буряки з кагатів, сіно зі скирт, сінаж, пивну дробину, мелясу, а колгоспні корови на папері з'їдали все. Як гриби в лісі після дощу в працівників ферми почали рости нові добротні будинки, появились мотоцикли, автомашини. На фермах були передовики, на славу яких працювали інші. До нагород представляли ланкових, бригадирів, трактористів, комбайнерів. Показники їх заслуг надувалися з праці інших. На час жнив призначалися за ланками комбайнерів комісари, які проводили бесіди, "ідеологічно забезпечували виконання соціалістичних зобов'язань". Там же. Комісари слідкували, чи немає розкрадання зернових. Комбайнер, як хотів вкрасти, то не очищав весь зерновий ківш, а ввечері його очищував і реалізовував за самогон. Вивозилось зерно наліво з колгоспного току під час очистки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
