В народі існують легенди, що з чемериці варили дівчата навар, щоб причаровувати хлопців. На Прикарпатті збереглось багато приказок і пісень. Мати, яка любила сина і не бажала, щоб він ходив до вдовиці, говорила: "Дати пити чемериці, щоб не йшов до вдовиці". Уривок пісні записав Федько М.М. в селі Довжки Сколівського району.
Ймовірність походження назви села від назви трави чемериця підсилюється подібністю назви сусіднього села Кропивна. Згідно переказів, люди, що поселилися у яру біля потічка, врятувалися від турків у кропивах, що густо росли тут.
Перша письмова згадка датується 1389 роком. В документі "Lustrat Lwowski" говориться, що село Чемеринці було передане магнатом Потоцьким Миколі з Гологір за певну послугу. Микола разом з Чемеринцями одержав село Смереківку (Віцень) та Вишнівчик. З цього випливає, що король Польщі Казимир IV Ягелович та його поперед-ники роздавали землі за вислуги магнатам, а ті давали в користування литовським, польським, німецьким колоністам. В "Lustrati..." згадується, що в селі поселили понад 50 гайдуків.
Однак, про походження села можна висунути й іншу гіпотезу. Очевидно назву села принесли ще його жителі. На Вкраїні тотожних назв населених пунктів дуже багато. На основі адміністративно-тери-торіального поділу, назви з коренем "чемер" зустрічаються в багатьох регіонах України. Якщо простежувати їх географічне положення, то напрошується висновок, що віками кочуючи з місця на місце найдавніші поселенці під тиском кочових племен, спасаючись, заселяли одні території, потім їх залишали і просувалися на захід. Подібні назви: Чемер в Чернігівській області, Чмерин у Волинській, Чмереси Барські у Вінницькій, Чемериське у Вінницькій та Черкаській, Чемеривці у Хмельницькій, Чемерне у Рівненській, Жемеринці у Хмельницькій областях. Адміністративно-територіальний поділ. - К.: Політвидав, 1973. Така міграція назв населених пунктів зустрічається і з іншими назвами, наприклад, Новосілка, Біле, Кропивна та інші.
Існує здогадка, що село могло дістати назву від прізвища Чемеринcький (Чемерис). Такі прізвища на сьогоднішній день часто зустрічається на Прикарпатті і навіть у Перемишлянському районі. Очевидно, село міг так назвати перший поселенець, але це довести важко за відсутності письмових джерел.
Другу згадку про село знаходимо в судових матеріалах Львівського Громадського суду за 1443 рік. В суді розглядалася судова справа по конфлікту між Миколою Клюсом та Марією (Марушею) Ольшанською за маєтності. Документи дають можливість встановити, що родина Потоцьких протягом всіх століть передавала у спадщину навколишні села. Землі здавались не за ласку родини Потоцьких, а в оренду. В Золочеві, Поморянах були замки Потоцьких. В замках жила близька родина, а в селах будувалися двірські будівлі. У кожному селі був двір, яким керував дворецький. Помістя дворецького було на місці сучасного будинку "Просвіти", а господарські будівлі розміщалися на території теперішніх руїн колгоспних корівників та на місці, де у 1929 році побудований костел.
За помістям зберігалися поля. Дворецький стежив за виконанням розпоряджень родини Потоцьких щодо виконання умов орендних договорів, збирання податків у формі частини врожаю, відробітку малоімущими панщини, сплати грошових податків.
З другої половини XV століття в селі ліси контролювалися лісничими, яких призначали Потоцькі. Вони мали також підтримку від родини Ольховських, Кожуховських, Даниловичів, які брали в Потоцьких землі в оренду, крім лісових масивів. Гайдуки помагали збирати податки грошима та натурою, стежили, як селяни відробляли панщину. За даними панщина становила в XV столітті 1-3 дні. В XV ст. місцеві заможні селяни, що вийшли з гайдуцьких коренів (родин) вели жваву торгівлю з містами Дунаїв, Гологори, Золочевим, Поморянами, а також їздили на ярмарки у місто Львів. В Львові вони продавали зерно, м'ясо, мед, птицю. У Львові можна було придбати товари, які привозилися з Угорщини, Туреччини та з інших країн. Свідченням того є різні монети, що знаходять на території Прикарпаття (угорського, польського, італійського походження).
Важливу роль в господарському житті селян відігравав Королівський Привілей 1447 року, за яким селяни були прикріплені до феодальних володінь. Привілей надавав селянину передавати наділ в інші руки, щоб переселитись в інші місцевості. Історія УРСР, т. 1, с. 96.
За часів правління короля Сигізмунда І (1506-1548) землі найчас-тіше давалися в довічне володіння (до живота). У 30-50-х роках XVI ст. великі магнати роздавали землі до 3-х животів, тобто до смерті онука - держателя землі. Там же, с. 110.
У 1557 році "Установа на волоки" - аграрна реформа короля Сигизмунда ІІ Августа виділяла кожному селянському двору по 10-11 моргів поля.
За "Волочною помірою" було переглянуто право власника на землю, на шляхетство. Вільно захоплені землі відбиралися. Там же, с. 112.
У 80-х роках XVI ст. було здійснено обмір всіх лісів. Було запроваджено покарання за самовільне вирубування дерев. Безплатно селянин міг з лісу брати хмиз та збирати гриби, ягоди, малину, ожину. Історія УРСР, т. 1, с. 132.
В 1435 році король видав постанову, за якою селянин міг перейти до іншого пана лише на Різдво. Там же, с. 124.
Загарбавши Галичину та інші території України, польський король оселив у селах гайдуків. Вони були щедро наділені землями. Їм дозволялося женитися, запроваджувати господарство. Потоцькі заселили в селі понад 50 гайдуків. Ємсенко М. “Історія села Чемеринці”, 1962 р.
Згідно вимог "Уставу" 1528 року від 30-40 селянських дворів в час війни феодал повинен був вислати в похід 1 вершника Історія УРСР, т. 1, с.142. та кілька піших воїнів. А війни постійно тривожили польську державу. Зі сходу та півдня постійно поляки зазнавали набігів кримських татар, а з Балканського півострова - османських полчищ, з заходу - тевтонських загарбників. Оборонні сили Польщі були розкидані по кордонах з сусідніми державами так, що вони не мали сили припинити напади турків та татар.
Королівські та сеймові постанови мали велике значення для зміц-нення польського панування, укорінення феодальних порядків. Дворецькі і лісничі ці постанови виконували добросовісно. Від тих місцевих власників земельних угідь, які на початку чинили опір колонізаторській політиці, відбирали землі, лісові угіддя і розподіляли гайдукам по 15-20 моргів, іншим - по 10-11 моргів.
За часів Галицького князівства в кожному селі були общинні "громадські" поля. Згідно "Установи про волоки" кожен двір у Чемеринцях одержав наділ по 10-11 моргів поля. За цей наділ селяни повинні були працювати на землях двору, тобто відробляти панщину, платити податок "чинш" на користь держави, здавати двору і державі натурою (мед, яйця, зерно, птицю) та інше. Дворецькі кращі землі закріплювали за собою, а селянам землі виділяли там, де їм було не на вигоду. Тому село з давніх давен не було централізованим, складалося з багатьох хуторів.
До місцевого населення польські правлячі кола ставилися як до поневолених. Привілеї мали гайдуки. Вони почували себе на землях села повними господарями. Спочатку жили на комірстві, потім одружувалися з місцевими дівчатами, заводили господарства. Держава їх підтримувала, надавала допомогу, звільняла від податків та панщини. Гайдуцькі поселенці на місцях в селах стали міцною опорою для укорінення населення польського походження на українських землях.
Польський мемуарист Владіслав Польнарович в книзі "З джерел Сяну, Стрия і Дністра" політику Польщі на загарбаних землях називає "сколонізованіє і загосподарювання" на східних окресах. В книзі яскраво показана політика короля і магнатів щодо місцевого населення і поляків, що оселилися в землях Галичини.
Розділ ІІ.
НАБІГИ ТАТАР, ТУРЕЦЬКІ СПУСТОШЕННЯ СЕЛА
Ще задовго до загарбання українських земель польською владою наші землі часто спустошувалися кочовиками. У ІХ ст. по землях пройшли полчища угрів, які зайняли Дунайську долину і осіли тут.
В XII-XIV століттях тут виникла могутня держава - Галицьке князівство, яке відстоювало у важких умовах землі від нашестя кочовиків. В ХІІІ ст. загрозою Східної Європи стає татаро-монгольське ханство. На балканському півострові, після перемоги на Косовому полі, оселяються турки-османці. Після розпаду Золотої Орди в Крим і південь України прийшли татари, які осіли, зайнявши великі простори українських земель. Кочові татарські племена були постійною загрозою нашим землям. В XVI столітті Крим стає залежним від турків-османців. Османська імперія, розгромивши Візантійські володіння, стала однією з найсильніших держав на Півдні. Захопивши вигідні сухопутні та морські шляхи, турки та татари здобули вигідні для себе умови, щоб вирішувати долю народів Східної Європи.
Польщі (в 1340-1380 рр.) вдалося загарбати землі України. Край, багатий чорноземними полями, лісовими масивами, річками, багатими на рибу, села, що з покон віків розводили бджолярство. Такий край не міг не приваблювати татар та турків. Люди, що жили тут були фізично здоровими. Чоловіки на ринках работоргівлі приносили великі бариші завойовникам, а красиві українські дівчата приносили великі гроші, поповнюючи гареми ханів, баїв та інших багачів. В селах працелюбні селяни вирощували велику рогату худобу, овець, породистих коней. Все це не могло не породити жадоби до легкої наживи, здобутої шляхом завоювання, грабежу чи ясиру.
Вже в 1399 році турецький хан Тімур Кутлук вторгся в польські володіння і розгромив польське військо під Луцьком. Протягом 1433-1470 років татари понад 10 разів спустошували землі Прикарпаття, палили села, вбивали старших людей, а молодь гнали разом із худобою, щоб продати на невільничих ринках у Кафі, Бахчисараї, Стамбулі.
У 1407-1408 роках під час польсько-литовської війни проти Росії, яка претендувала на українські землі, загострюються польсько-росій-ські відносини.
В 1474 році кримські татари зайняли Вишнівчик, Чемеринці, вели бої за Дунаїв.
В 1488-1491 роках село було спустошене татарами. А в 1500, 1502-1508, 1520, 1524 роках татари були постійними "гостями" на території Прикарпаття. Архівні документи Львівського державного історичного архіву.
В 1594 році турецький хан Махмед ІІІ збирає більш ніж 30-тисячне військо і вторгається в землі Прикарпаття. Причиною цього вторгнення стала участь Речі Посполитої у війні спільно з російським царством за Івана Грозного проти Туреччини. Війська турків пройшли спустошливим походом, захопивши все Прикарпаття. Чемеринці і навколишні міста і села були спалені. Махмет ІІІ дійшов до Добромиля. Недалеко від цього містечка 10-тисячне військо польське на чолі з Яном Замоським здобуло перемогу над передовими силами турків. Історія Польщі. - Варшава, 1925. Далі Добромиля турки не пішли, а повернули на Карпати, нищачи все на своєму шляху. На загарбаних поляками землях починаються повстання козаків. В Прикарпатті дають про себе знати опришки, коріння яких сягає часів занепаду Галицького князівства.
В 1616 році Кримська орда вдерлася на Поділля, "умиваючи руки в нашій крові, плюндруючи все вогнем і мечем", як писав сучасник. Історія УРСР, т. І, с. 216. В цей час боротьбу проти Туреччини починають вести запорізькі козаки. Козаки на чолі з нашим земляком з села Кульчиці Самбірського повіту Петром Конашевичем-Сагайдачним нищать на морі турецкі галери, багато разів вторгаються у володіння кримських татар: Кафу, Балаклаву, Бахчисарай та інші міста. Про Сагайдачного новини йшли від повіту до повіту, від села до села. Тому на Січ щодня приходили втікачі з панських маєтків. Не зробимо великого гріха, якщо скажемо, що і з володінь Потоцьких - Поморян, Дунаєва, Чемеринців, Гологір - були втікачі до Січі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
