Не сиділи, склавши руки, селяни українського походження. Багато селян ще за часів Австрії купили землю, яка збереглася за ними. Добрими господарями стали родини Росів, Кіндратів, Кутерноги, Гарисимів. Сім'ї їх були великими, багатодітними. Робочої сили вистачало, щоб обробити свої поля та й заробити в багатих. Двір посесорський поволі втрачає свій вплив. Парцеляція забрала більшу частину поля. За двором залишається близько 40 моргів поля та ліси - понад 2800 моргів.

Мазури поселяються майже на всіх хуторах. Заводять господарства. Родини українського походження починають створювати свої спілки, які особливого розвитку набули у сфері виробництва легкої промисловості, торгівлі й інших господарських відносин. Поява спілок дала можливість за рахунок внесків заможних селян створити банки та кустарне виробництво. Об'єднавшись, спілки створюють організацію "Суспільної обезпечальні", "Каси хворих", які розміщалися в усіх повітах: Бережанах, Золочеві, Перемишлянах. Львівський історичний архів. Створюється організація "Сільський господар". В параграфі 1 її статуту було сказано: "Учіться господарювати..., пункт 2: Підготовляє синів і дочок господарських до праці.., 3: Організовує збут і заготовку господарських продуктів, 4: Обороняє селянські інтереси, 5: Дбає за здоровляним станом українського села" Альманах "Золотий колос" 1938 рік. та інше. Часопис "Народна справа" своїм передплатникам надавав грошову допомогу при пожежі та загибелі худоби Там же.. Селянин Сильвестр створює крамницю, яка існувала на пайових внесках селян-споживачів.

Не відстають в цьому питанні євреї і поляки. Етінгер має свою крамницю, а поляки створюють свою "спулку". Грендиш Франек мав свою крамницю, що існувала на пайових внесках колоністів. В кінці 20 років польська громада активізує свою діяльність. При підтримці графа Потоцького, місцеві багатії Жебрановичі, Проць І. і вся польська громада на руїнах двірських господарських будівель в 1929 році починають будівництво костелу.Настирливістю,що привела до початку будівництва костелу, відзначився Петро Маргусь.Він не один раз їздив до графа Потоцького за дозволом на будівництво костелу. Починають завозити з села Білого та місцевих кам'яних копалень камінь. Довозять з міст цеглу та інші будівельні матеріали. Місцева влада залучає до будівництва все населення села. Своїми кіньми селяни довозять весь будівельний матеріал. Сільський війт стежить за роботою. За непослух - кара Разом з костелом зводять чотирикімнатний будинок зі стайнями для римо-католицького ксьондза. Костел освячують 13 листопада 1932 р. в честь Станіслава Костка . В село приїхав ,середнього віку, ксьондз Цюпала. Він стежить за будівництвом будівель. В 30-х роках Цюпала захворів і помер. Похований на цвинтарі біля костелу, могила збереглася. В селі живуть римо-католики, але їх мала чисельність не дозволяє впорядкувати костел ї цвинтар. Після Цюпали ксьондзом приїхав у село Новак. Він багато працював у питаннях полонізації українських селян. Часто приходив у школу, старався впливати на дітей греко-католиків. В 1939 році ксьондз Новак виїхав у Польщу. Розповідь Роси Якима, Жох Марії.

У 20-30 роках в Галичині спостерігається процес національного відродження. Гімназії в Бережанах, Золочеві, Львівський університет випускають незначну, але активну кількість студентів-українців, духовні семінарії - священиків, які мали великий вплив на життя селян. Парох Патерига М. веде велику роботу в селі. Спільно з Чепіжаком створюють осередок організації "Просвіта", хату-читальню.

Місцеві торгові спілки ведуть роботу на реалізацію товарів національного походження. В Галичині великою популярністю користувалася папіркова фірма "Калина". В часописі за 1935 рік був поміщений вірш:

Пішов гомін по селі,

Як бив тато сина.

Як вже куриш, то кури

Папірки "Калина". Альманах "Золотий колос".

В духовному житті село не спало. "Просвітницька хата-читальня" несла в село ідеї українського відродження. І плоди цього появилися в скорому часі.

Працювала місцева школа. Базилевич Р., Микитин Т. та інші вчителі кували в учнів почуття національної гордості. Жінка Базилевича більше працювала на користь польської влади. Підручник історії Польщі вихваляв польських королів та Юзефа Пілсудського, а вчителька не могла, тай не хотіла, йти дальше вимог програми. Не відставав від неї і вчитель співів Кокульський, який вчив дітей польських пісень.

Війт Конський помер. Його замінив Павло Сипко. Він походив із старої польської родини, що вела свій родовід ще з 1380 років. В селі українці його називали "Габраль". Це була людина пихата, він вважав себе королем Чемеринців. Любив піднімати руку, особливо до молоді українського походження. Намагався говорити "каліченою" польською мовою. Дружив з польськими поліцаями з Дунаєва та місцевим керівником стрільців Й.Чаком Напідпитку вихвалявся своїм польським походженням і ділами, які мало хто бачив. Зі спогадів старожилів. У протистоянні -національне питання не було осторонь. Проявляв активно свою діяльність, щоб зашкодити під час виборів українцям - кандидатам до сейму. Силою заставляли голосувати за поляків. Однак, на виборах пройшов священик Каськин. Зі спогадів учительки Кривоніс Я.П. записав Федько М.М.

В селі щорічно святкували в неділю свято "Свободи" 16 травня - день скасування кріпосного права. У 1938 році поляки відзначали 20-річчя панування Польщі, а селяни - 90 років скасування кріпацтва. Біля церкви ще в 1848 році було поставлено хрест на честь цієї дати, важливої для українського народу. Селяни прибрали цей хрест квітами та синьо-жовтими стрічками. Вранці в неділю 16 травня 1938 року селяни почали сходитися до церкви. Отець Патерига старанно готувався до свята. Проте, війт Сипко П. та Чак Й. зібрали свою ватагу і вирішили зірвати урочистість свята. На чолі гурту "щельців" у супроводі Чака Сипко П. підійшов до хреста, навколо якого юрмилися селяни, і користуючись владою, наказав зняти з хреста синьо-жовті стрічки. Селяни не виконали його наказу. Сипко П. сам підійшов до хреста і почав зривати стрічки. На нього накинулися жінки: Курило Марина, Проць Ганна, Проць Ксеня, а також Курило Василь та інші. Вони стягли Сипка з хреста і кинули на дерев'яну частоколову церковну огорожу. Селяни з обуренням і криком прогнали Сипка П. і його поплічників від церкви. За таку образу Сипко. П подав до суду в Бережани. Суд покарав активних учасників конфлікту. Селяни ще довго пам'ятали неділю 16 травня - свято "Свободи". У селі про цей день була складена пісня:

Чи ви чули, добрі люди,

Що то за спокуса,

В Чемеринцях на "Свободи"

Обдерли Ісуса.

Першим був то Петро Конський,

Другим - Павло Сипко,

Приказали з хреста зняти

Синьо-жовте "вшистко".

Наші хлопці-українці,

Міцні, як соколи,

Та й кинули Павла Сипка

Та на частоколи. Пісня записана Федько М.М. від старожила Проць Теклі.

На міжнародній арені стали згущатися хмари. В Німеччині та Італії виникають фашистські партії, які дали можливість прийти до влади Адольфу Гітлеру та Муссоліні. В Німеччині починаються масові погроми та винищення євреїв. Польща, як держава, що була санітарним буфером проти комуністичної Росії, поступово починає втрачати свій авторитет. Помирає Й.Пілсудський, Ринь Шліглий виявився надто гоноровим, щоб залучити на свій захист Англію, Францію і США, які в 1918-1923 роках сприяли відновленню Польщі.

В такій політичній обстановці починає пробуджуватися ідея національної незалежності. Вже весною 1939 року в селах Прикарпаття створюються молодіжні організації "Пласт", "Соколи" та інші.

Влітку в селі Кузбатиця, як розповідає старожителька Лис, біля хати Ровецького зібрались понад 300 чоловік. "До села приїхав зі Львова п. Зенон та з Липовець - п. Маркіян, псевдо "Синій". Я була разом із чоловіком на цих зборах. П.Зенон говорив, що поляки вже не довго будуть панувати на українських землях, що німці вирішать їх долю. Тому нам, українцям, треба створювати свою армію. Зброю відбирати в поліції і "щельців", шукати зброю, заховану ще з Першої світової війни. На зборах були з Чемеринців Роман Курило, Михайло Шеремета, Герасим Петро, Волошин Дмитро, Волошин Василь, Гужельник і багато інших, з Білого - Михайло Мних, з Поточан - Юстин, з Новосілки - Матяк. Були також з Вишнівчика, Ладанців, Боршева та інших сіл.

На зборах Курило Роман був обраний сотником, Шеремета Михайло - станичним. Я з іншими жінками готувала обід і добре чула, що робилося на подвір'ї, де було близько 300 осіб. Пообідавши, учас-ники зборів співали "Ще не вмерла Україна", "Ой у лузі Червона калина", "Не пора, не пора" та інші. Це було велике свято, якого я довго не могла забути."Із спогадів старожительки Лис, записав Федько М.М.

Пан Зенон та Маркіян з Липовець поїхали з села, а через деякий час ми почули, що хлопці з нашого села створюють свою збройну силу. Коли довідався про збори війт Сипко Павло та поліцай Кулеба Іван, приїхали на Кузбатицю і допитували селян, про що йшла мова на зборах. В селі ширилися чутки, що поляки скоро втечуть, що українці будуть мати свою державу. Окремі, радикально налаштованні, поляки скаженіли, обурливо ставилися до українців, погрожуючи: “Ми вас ще будемо бити і хоронити у ваших синьо-жовтих лахах”.

Через деякий час, згадував Проць Олекса, який був присутній на зборах, "ми приступили до діяльності". В Дунаєві був постерунок польської поліції. Була там зброя: карабіни, патрони, револьвери, гранати. На зборах нашого Чемеринецького загону було вирішено заволодіти, тобто реквізувати зброю. Окремим учасникам операції було доручено вивчити умови зберігання зброї. Виявилося, що зброю охороняють, і з голими руками здійснити задум було безглуздям. Тоді вирішили взяти зброю в "щельців" - не пам'ятаю, скільки карабінів. Кілька поліцаїв на підводах їхали в Перемишляни. Очевидно, була якась нарада, про що нам дали знати з Дунаєва. Нас, декілька хлопців, засіли на повороті на Дунаїв і чекали появи підвід. Нарешті дві підводи появились на дорозі. Ми вискочили на дорогу і захопили поліцаїв так, що вони без опору віддали нам всю зброю та патрони. Спогади записані Федько М.М. Кулеба Роман згадує, що, коли почалася польсько-німецько-радян-ська війна, польські солдати йшли з Дунаєва, Смереківки через гору на Перемишляни. Хлопці з села виходили на дорогу і відбирали карабіни. Поляки зброю віддавали без опору, мабуть тому, що боялися, коли попадуть в полон до німців чи росіян, їм можна буде виплутатися з ситуації без зброї. Там же

З села почався виїзд поляків до Польщі. В цей час виїхали багатій Міклушка, ксьондз Новак та багато інших. З села багато хлопців, що служили в польський армії, загинули в боях з німцями та військами Червоної армії. Згадуючи про виїзд поляків, селяни співали пісні:

Пішли пани із торбами,

Що нас били нагаями". Пісня записана від Гарасим Наталі

Колишні протиріччя показали себе. Невідомо за що був вбитий у лісі мельник Даніц.

Жителі села чекали звільнення: волі, свободи, правди, яка твердо спала. В селі залишилися польські родини старожилів та декілька сімей мазурів. Серед селян існувала ненависть до євреїв-визискувачів, до власника корчми Хуника, до колишніх заправил, що вірно вислужувалися польському режимові.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17