Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько - культурного об'єднання “Руська трійця”. Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем в політичну площину. Наприкінці 1836 р. побачила світ "Русалка Дністрова". В цьому творі активно пропагується і висвітлюється ідея національного визволення українського народу. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків -- борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: "Русалка Дністрова", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній виказані -- була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів. Отже, "Русалка Дністрова" стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності "Руської трійці".

Революційна хвиля, що прокотилася Європою 1848-1849 рр., започаткували новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, проголошено конституцію, створено парламент. Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

На другому етапі національно-культурного відродження відбувається патріотичне пробудження, маси активно включаються у культурницькі процеси. На західноукраїнських землях хронологія та зміст цього етапу схожі з аналогічними процесами в Наддніпрянській Україні з тією особливістю, що значно виразніше в Західній Україні відбувається процес побудови елементів громадянського суспільства в рамках національного відродження, даючи простір радикалізації українського національного руху. Передусім, це стосується діяльності народовців та численних громадських організацій, періодичних видань, освітніх установ. Новий конституційний устрій надавав нові можливості для громадянської активності, основним стимулом у ній виступала дедалі гостра конкуренція з москвофілами і поляками. В міру того як мобілізовувала свої сили українська громада, поглиблювалась конфронтація між ними. Вибух громадсько-культурної активності після революції 1848-1849 рр. був таким сильним, що висунув українців Галичини на авансцену всеукраїнського національного руху. Насправді, поширення ідей національного відродження було процесом важким і повільним. На середину ХІХ ст. воно не просунулось далі виникнення невеликих суспільних організаційних груп української інтелігенції. Щоб вийти за межі культурницького етапу, належало подолати численні перешкоди. За винятком інтелігенції і духовенства, в аграрному, традиціоналістському, провінційному суспільстві Західної України тоді ще не було соціальних верств, масово чутливих до ідей національного пробудження. Важко було протистояти потужному впливові розвинутих і більш престижних польських і австрійських культур.

Третій етап національного відродження характеризується появою масового політичного національного руху з відповідними політичними програмами та ідеєю національної самостійності. Найґрунтовніше цей етап проявляє себе в діяльності політичних партій на Західній Україні, зокрема Русько-української радикальної, національно-демократичної та соціал-демократичної. Підводячи підсумки процесу національно-культурного відродження в Україні у другій половині XIX--на початку XX ст., слід зазначити, що незважаючи на певну суперечливість, а в окремих випадках і непослідовність, український національний рух стимулював не тільки загальний соціально-економічний, політичний, культурний і науковий прогрес усього українського суспільства, але й зростання громадянської свідомості широких народних мас. Тогочасна демократична інтелігенція на Україні виявилася гідною бути провідником прогресивних сил нації. Із плином часу український патріотизм зміцнювало усвідомлення історичної традиції. І врешті - решт з'явився єднальний мовний чинник, який полегшив утворення національної мови, літератури та культури. Релігія, яка справляла найбільший вплив на ранньомодерну людину, відіграла тут головну роль. Як наднаціональна інституція, церква була головним чинником виникнення національних почуттів.

Якщо керуватися поняттям лінійного розвитку, українська ідентичність була врешті перерваним віддзеркаленням західноєвропейської моделі національного будівництва. Проте, розглядаючи цей розвиток як діалектичний, а не лінійний процес, появу української ідентичності можна вважати важливим кроком в українському національному будівництві. Завдяки зацікавленості старовиною та ностальгії за нею українська еліта зуміла зберегти рештки української ідентичності. У той же час, під впливом Гердера та романтизму, наступне покоління відкрило український народ з його самобутньою молоддю.

Із самого початку процесу поширення національної свідомості між Східною і Західною Україною спостерігалися важливі відмінності. На Лівобережжі зберігали силу традиції козаччини й пам'ять про часи Гетьманщини і української автономії. В Західній Україні національно-культурна діяльність в деяких сферах проходила доволі повільно, і опір йому чинила консервативна частина греко-католицької церкви. Проте, тут не відбувалось драматичних відступів і зростання національної свідомості з часом ставало все відчутнішим. Особливістю західноукраїнського відродження також було те, що в Галичині, Буковині і Закарпатті воно почалося раніше. Провідною соціальною силою національного відродження тут було прогресивна частина українського духовенства та національна інтелігенція. Нарешті, цей паралельний розвиток мав ще один важливий результат: після століть обмежених контактів східні і західні українці почали виявляти посилений взаємний інтерес, тобто національне відродження дало імпульс відродженню державного і початку національно-культурної та територіальної інтеграції.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грицак Я. Нарис історії України. - К.: Генеза, 1996. - 480с.

2. Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1990. - 430с.

3. Культура українського народу: Навчальний посібник/ Русанівський В.М., Вервес Г.Д., Гончаренко М.В. та ін. - К.: Либідь, 1994. - 370с.

4. Попович М. Нарис історії культури України. - К.: Артек, 2001. - 585с.

5. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. - К.: Генеза, 2001. - 290с.

6. Сарбей В.Г. Національне відродження України. Т.9. - К.: Либідь, 1999. - 310с.

7. Політична історія України: Посібник за ред. Танцюри В. І. - К.: Академія, 2001. - 388с.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.2. - К.: Глобус, 1992. - 410с.

9. Грушевський М.С. Історія українського народу. - К.: Либідь, 1990. - 560с.

10. Історія України: нове бачення:/ Гужій О.І., Котляр М.Ф. Т.2 - К.: Україна, 1995. - 489с.

11. Іванченко Р. Історія без міфів. - К.: Український письменник, 1996. - 310с.

12. Історія України: Навчальний посібник/ Лановик Б.Д. - К.: Знання, 2000. - 395с.

13. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.2. - К.: Либідь, 1992. - 689с.

14. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1. - К.: Основи, 1994. - 554с.

15. Голубець К., Крип'якевич І. Велика історія України від найдавніших часів. Т.2. - К.: Глобус, 1993. - 467с.

16. Романюк М.М., Галушко М.В. Українські часописи Львова (1848-1900). Т.1 - Львів: Світ, 2001.- 320с.

17. Грушевський М. Ілюстрована історія України., Десятка тисяча. - К.: Либідь, 1913. - 669с.

18. Толочко П.П. Народний рух на Миргородщині // Київська старовина. - 2002. - №3. - С.20 - 25.

19. Крип'якевич І.П. Історія України: Навчальний посібник. - К.: Просвіта, 1992. - 550с.

20. Голубенко П. Україна і Росія у світових культурних взаєминах. - К.: Дніпро, 1993. - 420с.

21. Грушевский М.Г. Очерк истории украинского народа. - К.: Глобус, 1991. - 460с.

22. Єфименко О.Я Історія України та її народ. - К.: Мистецтво, 1992. - 346с.

23. Українське національне відродження (ХІХ - поч. ХХ ст. ): Навчальне видавництво/ Тичина А.К., Бондарчук Н., Зав'ялова І.М. та ін. - Ізмаїл: ІДПІ, 1993. - 118с.

24. Качкан В.А. Українське народознавство в іменах/ Навчальний посібник. Т.2. - К.: - Либідь. 1995. - 380с.

25. Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. - К.: Наукова думка, 1991. - 367с.

26. Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь, 1994. - 563с.

27. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність/ Збірник наукових праць. Вип. 1. - К.: Наукова думка, 1992. - 354с.

28. Струкевич О.К. Українська нація до націоналізму: пошуки критеріїв ідентичності в Українській Гетьманщині XVIII ст.// УІЖ. - 1999. - №6. - С.17 - 34.

29. Сарбей В. Т. Становление и консолидация нации и подъем национального движения на Украине во ІІ пол. ХІХ ст.// УИЖ. - 1993. - №5. - С. 3 - 15.

30. Вівчарик М.М. Українська нація: шлях до самовизначення: - К.: Вища школа, 2001. - 313с.

31. Жмыр Б.Ф. История становления Украинского национального сознания// Философия и социологическая мысль.- 1991. - №3. - С.116 - 167.

32. Моголій П. Українське національне відродження.// УІЖ. - 1991. - №3. - С. 97 - 110.

33. Сиволюб Ю.В., Солдатенко В.Ф. Передумови і зародження українськї національної ідеї// УІЖ. - 1994. - №2,3. - С.14 - 30.

34. Камаринець Т. На світанку відродження.// Дзвін. - 1991. - №1. - С. 136 - 149.

35. Власенко А. Третий шанс о предпосылках национального возрождения Украины// Политика и время. - 1991. - №12. - С.4 - 10.

36. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К.: Либідь, 1993. - 433с.

37. Філіпчук В.О. Початки українського національного відродження на Буковині.// УІЖ. - 1999. - №2. - С.58 - 73.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12