Під впливом політики „просвіченого абсолютизму”, нових європейських течій, політичних соціальних і культурних змін у Галичині з'являється перше покоління будителів.
Саме в середовищі українського греко-католицького духовенства з'явилися й перші пробудники національно-культурного відродження у Східній Галичини та на Закарпатті.
Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де навколо перемиського владики -- єпископа Івана Снігурського у 20--30-х роках згуртувалося невелике коло представників національно свідомої інтелігенції -- Іван Могильницький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, Антін Добрянський, Іван Лаврівський. Вони вживають заходів щодо створення початкових шкіл для місцевого населення.
З їх ініціативи були відкриті парафіяльні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Лише на терені Переміської єпархії нарахувалося понад 380 таких шкіл. Сиволюб Ю.В., Слдатенко В.Ф. передумови і зародження української національної ідеї.// УІЖ. - 1994. - №2,3. - 17с.
З'являються перші граматики (спочатку -- у рукописах, пізніше -- друком) української мови Івана Могильницького (1822), Йосипа Лозинського (1833), Йосипа Левицького (1834).
Автором першої в Галичині граматики української мови був І. Могильницький (1777-1831 рр.). В науковій розвідці „Відомості о руськом язиці” (1829 р.) від висловив свою думку щодо української мови як народної, яка має право на самостійне існування у сім'ї братніх слов'янських мов, а також про єдність галицьких і „малоросійських” українців. У даній праці І. Могильницький прагнув „оживити пам'ять про руський народ „ існування і колишня самостійність якого спирається на такі ж історичні та політичні засади, як чеського та угорського народів. З ініціативи І. Могильницького було утворено товариство галицьких священиків греко-котолицького обряду (1816 р.), яке ставило за мету поширення книжок, котрі служили б душ пастирям для „навчання вірних” а парафіянам - для „духовної поживи”. Чупилко Г. Роль церкви у становленні освіти в Україні (історичний аспект).// Рідна школа. - 2003. - №4. - 75с. Діячі товариства виявили чітке розуміння мовного питання, яке було у той час важливим елементом питання національного. Високу оцінку культурно-просвітницької діяльності товариства дав І. Франко. Він назвав його „зірницею відродження в Галичині”. Верича В. Нариси історії України (кінець XVIII - початок ХХ ст.). - Львів, 1998. - 280с.
Помітний внесок у національно-культурне відродження Галичини зробили М. Герасевич - автор твору з історії української церкви, В. Компаневич - дослідник історії монастирів, І. Лаврівський, який підготував популярну історію Русі та переклав польською мовою „Повість временних літ”.
Виходять друком перші збірки народної творчості: "Пісні польські і руські люду галицького" Вацлава Залеського (1833), вихід якої для Галичини мав таке ж значення, як "Малороссийские песни" Миколи Максимовича для Наддніпрянщини, "Руське весілля" Йосипа Лозинського (1835). Одночасно у Галичині з'являються збірки і видання з Наддніпрянської України, перші рукописні копії "Енеїди" Котляревського.
Прогресивні кола Росії того часу прихильно ставилися до виявів українського національного відродження на західноукраїнських землях. Цьому сприяла й інтелігенція Закарпаття, звідки багато талановитих діячів емігрували до Російської імперії та обіймали провідні посаді у вищих навчальних закладах Петербурга, Харкова, Одеси, Ніжина. Публікації закарпатських емігрантів Івана Орлая, Юрка Гуца-Венеліна ознайомлювали освічених росіян і українців Російської імперії з життям українського населення Закарпаття, пропагували ідею національної єдності українського народу від Дону до Карпат. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIII - початок ХХ ст.). Гол. Ред. Коваль М.В., Волковинський В.М. // УІЖ. - 1993. - №7,8. - 7с.
А на самому Закарпатті національну самосвідомість активно формували місцеві патріоти. Вони усним і друкованим словом захищали рідну мову від асиміляції з угорською, вдавали українські книжки і підручники для широких народних мас, публікували різними мовами наукові праці про українську мову. 1830 р. вперше в Австрійській імперії було надруковано граматику української мови, її написав латиною український греко-католицький священик із Закарпаття Михайло Лучкай.
Та найбільше зробив для українського національного відродження на Закарпатті священик Олександр Духнович. Він виступав за релігійну і народну єдність. Як зазначає словацький дослідник Ю. Бача: „ О. Духнович, інтересувався станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, видавав молитовник, записав твори усної народної творчості, писав і видавав літературні твори, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців „Літературноє заведеніє Пряшівськое”, видавав літературні альманахи, народні календарі. Збирав предмети для майбутнього народного музею.”Духнович О. Твори. / Упорядкувальник Рудловчак О.М. - Ужгород: Карпати, 1993. - 225с.
Розглядаючи громадсько-культурну та просвітницьку діяльність О. Духновича, слід мати на увазі, що не тільки мадяризація спротивлю вала духовний розвиток закарпатських українців-русинів. Природні умови також були слабкими, принагідними. Через це, на думку І. Франка, „хвилі катастроф важливих інформацій доходили в дуже ослабленій формі”. І все ж у 1848 р. в Галичині виходить ряд українських видань: „Зоря Галицька”, „Дневник Руський”, „Галичо-Руський Вісник”, „Новини”. Закарпатці тоді не мали жодного видання. Зрозуміло, що за таких умов найсвідоміші й найактивніші, як О. Духнович, почали активно дописувати до галицьких періодичних видань. Відомо, що 6 квітня 1849 р. Духнович у газеті „Зоря Галицька” опублікував статтю „Состояніє Русинів в Угорщині”, у якій виступив справжнім поборником єднання закарпатських і галицьких українців - не якийсь там четвертий чи п'ятий східнослов'янський народ, а народ руський, тобто український, а їхня історія - „тая самая”. О Духнович чітко висловився проти будь-якого сепаратизму, відокремлення. „Настійна необхідність об'єднання закарпатських та галицьких русинів, єдність всіх русинів” Там само. - 230с. - такої думки він дотримувався упродовж усього життя, усвідомлюючи, що в умовах мадяризації, германізації ч іншої асиміляції надто швидко наступить винародовлення. О. Духнович підтримував міцні зв'язки з побратимами - галичанами.
Чимало цікавих думок залишив О. Духнович про формування мови закарпатських русинів. „Я стараюся,- писав він,- о мові карпато-ілі бескидо-руській, народами в Галичині й Угорщині употребляємой”. Там само. - 243с. Учений виступає за очищення народної мови від полонізмів, мадяризмів, германізмів, провінціалізмів, диктує про написання ряду слів. І хоча не всі його пропозиції були прийняті, він загалом обстоював позицію: для народу слід писати народною мовою.
На демократичних і прогресивних принципах тодішньої європейської педагогічної думки О.Духнович розглядає дидактико-методичні питання педагогіки.
На демократичних і прогресивних принципах тодішньої європейської педагогічної думки О. Духнович розглядає дидактико-методичні питання педагогіки. Так, у книжці „Народна педагогія” детально продумана й укладена в систему як організація шкільництва, так и саме навчання дітей у школі та за її межами. Ця система ґрунтувалася на активній участі школярів у навчанні та свідомій праці вчителів і батьків у навчально-виховному процесі, на глибокому усвідомлені, що саме освіта й добре виховання підростаючого покоління - то надійний національний фундамент народу. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки. - К.: Либідь, 2002. - 400с.
Великої популярності набув серед населення Закарпаття його високопатріотичний вірш „ Я русин був, єсмь і буду...”, який став для закарпатських українців молитовником рідною мовою. Завдяки працям О.Духновича українська мова проникає у шкільну освіту на Закарпатті, формуючи національну свідомість місцевих українців.
В добу дворянського українського відродження на початку ХІХ ст. помітно зростає зацікавлення класичною філософією. Одним із перших українських вчених, які познайомилися з філософськими творами І. Канта, був Петро Лодій із Закарпаття (1764-1829 рр.). У 1782 р. він навчався у Львівській греко-католицькій семінарії, а згодом став професором філософії Львівського університету (1787-1802 рр.). Потім П. Лодій був запрошений на викладацьку роботу до Краківського та Петербурзького університетів. У свої наукові твори з проблем філософії він прагнув ввести русько-слов'янську термінологію, близьку до тодішньої народної мови, був автором підручника з логіки - „Логічні настанови” (1815 р.), який отримав високу оцінку наукової громадськості. Качкан В.А. Українське народознавство в іменах. У 2-х томах. Т.2. - К.: Либідь, 1995. - 160с.
Досліджуючи історію греко-католицької церкви на Україні, М.С. Грушевський наголошував, що дана церква „...стала для Західної України такою же національною церквою, якою перед тим була церква православна”.
На початку 30-х років на арену національного життя виступає нове покоління інтелігенції, вихованців Львівської семінарії, очолюване "Руською трійцею" -- Маркіяном Шашкевичем (1811-1843рр.), Яковом Головацьким (1814-1888рр.) та Іваном Вагилевичем (1811-1866 рр.).
Культурно-просвітницька діяльність „Руської трійці” започаткувала справжнє , національно-культурне відродження в Галичині. Головним девізом їх творчості стало твердження: „народ руський - одне з головних поколінь слов'янських , русини Галичини є часткою великого українського народу, який має свою історію, мову і культуру”. Грушевський М. С. Історія українського народу. - К.: Либідь, 1990. - 310с.
На відміну від старшого покоління, яке було тісно пов'язане з церковними традиціями, старослов'янською церковною мовою і відзначалося консервативними поглядами і лояльністю до влади, молоді будителі прагнули внести революційні зміни в тогочасну літературу шляхом упровадження в неї народної мови. На діяльності "Руської трійці" до певної міри позначився вплив таємних польських організацій, які після поразки повстання 1831 р. готували грунт для нового національного виступу. "Руська трійця" була вхожа у ці конспірації, що, з одного боку, надихало її патріотичними почуттями під впливом їхніх польських знайомих, з другого боку, показувало байдужість або навіть ворожість польських змовників до українських національних потреб. Але найбільший ідейний вплив на молоду інтелігенцію мало знайомство з тогочасною європейською літературою, передусім з творами чеського і словацького національного відродження. Свій політичний ідеал діячі "Руської трійці" вбачали у слов'янській федерації.
Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності „Руської трійці” були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, але й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема М. Максимовича, М. Цертелєва, І. Срезневського, а також твори польських, чеських і сербських письменників, що відкрили слов'янський світ.
Великий інтерес проявляли діячі „Руської трійці” до народної творчості, вони збирали і записували українські народні пісні та перекази. В 1833 р. був підготовлений їх перший рукописний збірник - „Син Русі”, до якого були включені вірші руською мовою. Цей збірник друку не призначався - М. Шашкевич розглядав його лише як пробу сил.
У 1834 р. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький підготували рукописний збірник „Зоря”. Однак вихід його був заборонений віденською і львівською цензурами. Австрійська влада баялася, що український рух, який зароджується у Галичині, може бути спрямований Росією проти самої Австрії. Зі свого боку, львівська цензурна комісія, представлена верхівкою греко-католицької церкви, була проти видання збірки українською мовою, що, на її думку, могло підірвати авторитет церковнослов'янської мови. Дорошенко Д. Нарис історії України . У 2-х томах. Т.1. - К.: Глобус, 1992. - 279с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
