Розчленування території України та життя людей
На світанку 22 червня 1941 року, згідно з директивою №21(план "Барбаросса"), вермахт напав на територію СРСР. Сталін проголосив війну з Німеччиною Великою Вітчизняною. "Тисячолітньому рейху" залишилося жити 1418 днів.
Німецьке командування націлило на територію України групу армій "Південь" на чолі з фельдмаршалом Г. фон Рундштедтом. Напад розпочався з масованого бомбардування літаками люфтваффе (німецькі військово-повітряні сили) Києва, Львова, Одеси, Житомира. Ця група армій включала 57 дивізій загальною чисельністю 300 тис. чол. (три німецькі польові армії, одна танкова група, дві румунські армії, один угорський корпус).
3 липня 1941 року Й. Сталін по радіо так звертався до громадян всього СРСР:
"Товариші! Громадяни!
Брати і сестри!
Бійці нашої армії і флоту!
До вас звертаюсь я, друзі мої!
Віроломний воєнний напад гітлерівської Німеччини на нашу Батьківщину, розпочатий 22 червня, - триває незважаючи на героїчний опір Червоної армії, незважаючи на те, що кращі дивізії ворога й кращі частини його авіації вже розбиті і знайшли собі могилу на полях бою, ворог не перестає лізти вперед, кидаючи на фронт нові сили. Гітлерівським військам вдалось захопити Литву, значну частину Латвії, західну частину Білорусії, західну частину України…
Як могло статись, що наша славна Червона армія здала фашистським військам ряд наших міст і районів? Це пояснюється головним чином тим, що війна фашистської Німеччини проти СРСР почалась за невигідних умов для радянських військ і вигідних для німецьких. Справа в тому, що війська Німеччини, як країни, що веде війну, були вже цілком відмобілізовані, і 170 дивізій, кинутих Німеччиною проти СРСР і присунутих до кордонів СРСР, перебували в стані цілковитої готовності, чекаючи лише сигналу, щоб виступити, тоді як радянським військам треба було ще відмобілізуватись і просунутись до кордонів. Чимале значення мала тут і та обставина, що фашистська Німеччина несподівано і віроломно порушила пакт про ненапад, укладений 1939 року, укладений між нею і СРСР…"
Й. Сталін про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу.
Досить швидко німецькі війська просувалися територією України і на серпень 1942 року вся її територія була окупована.
Нацистські керівники на чолі з Адольфом Гітлером, не визнавали за Україною права на власне державне існування, і одразу після захоплення цієї благодатної території, почали хазяйнувати, запровадивши на нашій Батьківщині так званий "Новий порядок" . "Новий порядок" на окупованих територіях запроваджувався за планом "Ост", розрахованим на 30 років, що передбачав знищення місцевого населення для звільнення земель для німецьких колоністів.
Як говорив один з найбільших катів Німеччини Гіммлер "… однією з задач походу на Схід є знищення 30 мільйонів слов'ян". В листопаді 1941 року його підтримав Геринг "В цьому році помре в Росії від голоду 20-30 мільйонів людей. Може це й на краще: адже деякі народи потрібно скорочувати". Таке бачення в нацистських катюг було з приводу найближчого майбутнього України. Вони і не збирались змінювати своїх рішень з цього приводу, і одразу ж почали втілювати свої звірські плани в життя. І ніхто їм в цьому не заважав.
Колонізатори все робили для того, щоб скасувати поняття "Україна". Територія її була свідомо поділена:
Закарпаття ще у березні 1939 року окупувала союзниця Німеччини Угорщина.
Східну Галичину під назвою "дистрикт Галичина" передали як округ до "генерал-губернаторства", створеного на території окупованої Польщі.
До Румунії відійшли Бессарабія, Північна Буковина, та "Трансністрія" (Одеська обл. , південні райони Вінницької, західні Миколаївської обл.)
З решти території створено рейхскомісаріат "Україна" (столиця - м. Рівне на чолі з рейхскомісаром Е. Кохом).
У смузі бойових дій (Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловградська, Сталінська обл.) утворено "прифронтову зону".
Розділивши таким чином Україну на частини (ідею розподілу території на зони Гітлеру підкинув Альфред Розенберг), загарбники хвалились, що вона стала поняттям тільки "географічним". "України немає", - цинічно заявляв Еріх Кох, підбиваючи підсумки варварському поділу.
Звичайно, так говорилося тільки в колі своїх. Перед світовою громадською думкою німецька пропаганда намагалась зробити розбійницький поділ України як більш досконалий адміністративний устрій, який сприяє запровадженню "нового порядку". Окупанти намагались видавати себе як "визволителів", хоч їм ніхто й не вірив. На той час не були вже відомі секретні документи, такі, як директива Геринга від 8 листопада 1941 року, де прямо вказувалось, що "окуповані східні території експлуатуватимуться з колоніальної точки зору колоніальними методами", проте і так було зрозуміло, що хочуть гітлерівці . на Україні вже з перших днів окупації був встановлений найлютіший колоніальний режим.
Наказом Гітлера від 25 червня 1941 року вся повнота влади на окупованій території передавалась командуючим вермахту. Для підтримання "нового порядку" були створені німецька цивільна, а також місцева допоміжна адміністрація. Структура цього величезного адміністративного апарату мала такий вигляд: генеральний округ на чолі з генеральним комісаром; округ на чолі з гебітскомісаром; міська громада (місто районного типу) на чолі з бургомістром; середнє та велике місто на чолі з міським комісаром; район на чолі з головою; село на чолі з старостою. Уся влада зосереджувалась в руках рейхскомісара, генерал-комісарів, гебітскомісарів, міських комісарів і різних "шефів" та комендантів, на посади яких призначались тільки німці. Допоміжна адміністрація повинна була сприяти окупантам у поневоленні місцевого населення.
Колоніальний режим на Україні підтримувався густою сіткою всіляких каральних поліцейських органів, таких як гестапо (державна таємна поліція), СС (охоронні загони нацистської партії), СД (служба безпеки), поліція порядку, жандармерія та інші.
Німецькі керманичі особливо ретельно визначали майбутнє території України. У своїх загарбницьких планах щодо України вони виходили з її ролі в економіці СРСР. Вважаючи, що мети війни можна досягти лише знищивши людські ресурси і загарбавши економічну базу, що була конче необхідна для оновлення армії, гітлерівці прагнули за всяку ціну і якомога швидше окупувати Україну, яка давала половину загальносоюзного видобутку вугілля, чавуну і сталі, більше половини всього виробництва металургійного устаткування, майже три четверті всього випуску коксу. Особливу увагу німецьких колонізаторів привертали величезні простори дуже родючих чорноземів.
Щоб назавжди усунути саму можливість створення будь-яких суверенних національних держав, нацисти збирались провести широку германізацію, онімечення окупованих територій. Вони вважали, що вся земля перейде в руки німецьких підданих, і службовці, чиновники та особи вільних професій, кваліфіковані робітники і члени їх сімей повинні бути тільки німецької національності. Передбачалось, що онімечування сільських районів буде закінчено протягом перших п'яти років, а міст - протягом десяти років.
Україна за планами німецьких керівників повинна була перетворитись в аграрну колонію. "Завдання України - як заявив Розерберг, - полягає в тому, щоб забезпечувати продуктами харчування Німеччину і Європу і континент - сировиною". За планами нацистів, населення України повинне було бути частина знищена , частина - вивезена на примусові роботи до Німеччини, всі інші повинні були бути виселені в села під суворою забороною з'являтись в містах, і там проживати, поки не помруть. "Наш провідний принцип, - говорив Гітлер ще 30 березня 1941 року, - повинен полягати в тому, що ці народи мають одне єдине виправдання для свого існування - бути корисним для нас в економічному відношенні". Здійснюючи цей принцип, німці-переселенці повинні були проживати в містах, де повинна була бути цивілізація, дороги, електроенергія та інші блага, а за містом цей весь комфорт закінчувавсь. Далі повинні були жити недолюдки-українці. Ніякої жалості, ніякого спілкування між цими народами крім колоніальних бути не могло.
Гітлер розмірковував про післявоєнний устрій в ніч на 9 вересня 1941 року так: "Німецькі установи та влада повинні перебувати в чудесних будинках, губернатори - в палацах. Навкруги міст, в радіусі 30-40 кілометрів будуть побудовані кільця пречудових сіл, пов'язані чудовими дорогами. Все, що за цим - інший світ, в якому руські недолюдки будуть жити як їм захочеться. При одній лише умові: ми будемо керувати ними. Якщо почнеться революція, то буде достатньо скинути пару бомб на їхні міста, і справі кінець. Раз в рік ми будемо привозити їх в імперську столицю, для того, щоб вони прониклись величчю нашої монументальної архітектури".
Гімлер доповнював "одразу після війни ми побудуємо будинок, яке буде найкращим в світі, висотою 355 м. Зали вміщатимуть 200-300 тисяч людей. В підземеллі буде приміщення, яке перевершить все те, що будували фараони. Золотий саркофаг, прикрашений уральським дорогоцінним камінням. Це буде місце поховання найвеличнішого з німців - Адольфа Гітлера. Пройде тисячі років, і з усіх німецьких земель будуть здійснювати паломництво до цієї святині". Коментарі зайві.
Щоб добитись поставлених цілей, окупанти збирались встановити жорстокий режим. Завдання адміністративної влади на окупованих територіях визначала "Інструкція про окремі області до директиви №21 (варіант "Барбаросса")", за якою командуючим збройними силами і призначеному Гітлером рейхсфюреру СС надавались необмежені права щодо корінного населення формованих "державних утворень". У цій інструкції прямо говорилось, що "на театрі воєнних дій рейхсфюрер СС одержує за дорученням фюрера спеціальні завдання в справі підготовки політичного управління, які випливають з остаточної і рішучої боротьби двох протилежних політичних систем. У рамках цих завдань рейхсфюрер СС діє самостійно, на свою відповідальність".
На практиці ці "спеціальні завдання" і право діяти "самостійно, на свою відповідальність" означало повне пограбування окупованих територій, нечуваний терор, грабежі, насильства і вбивства мирного населення.
Спираючись на війська, карателі чинили на окупованій території нечувану в історії народів сваволю, насильства, вбивства і т.д. Німецька влада видала ряд "пам'яток" і "заповідей" для німців, які рушили на Схід, тобто на окуповану територію СРСР. Характерними з таких "документів" є "12 заповідей поведінки німців на Сході і поводження їх з росіянами", випущені в серпні 1941 року: "Ніяких пояснень і обґрунтувань, - говорилося в "заповідях", - нехай росіяни бачать в наших працівниках керівників… Ви повинні з усвідомленням своєї гідності вживати найжорстокіших заходів, яких вимагатиме від вас держава. Відсутність характеру у окремих осіб безумовно буде приводом для звільнення з роботи… Не розмовляйте, а дійте. Росіянина нам ніколи не переговорити і не переконати словами. Говорити він вміє краще, ніж ви, бо він природжений діалектик і успадкував "схильність до філософствування". Менше слів і дебатів. Головне - діяти…Не будьте м'які і сентиментальні". Не важко уявити, на яке самодурство, на який деспотизм наштовхували новоявлених "панів" такі "правила".
Усі закони на окупованій території нацисти оголосили недійсними, позбавивши населення будь-яких прав. Замість них власті день у день видавали укази про "новий порядок", які закінчувались однією і тією ж фразою: "Винного буде покарано смертю". Скрізь розклеювались оголошення головнокомандуючого німецькими військами, які встановлювали жорстокий окупаційний режим. Цивільному населенню заборонялось: залишати своє місце проживання без спеціальної перепустки; виходити на вулицю, коли стемніє; приймати на проживання осіб не з місцевого населення; підходити до залізничного полотна на відстань ближче 100 метрів. За переховування зброї, допомогу партизанам і підпільникам загрожувала смерть.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
