Звірствували німецькі злодії і в Дарницькому та Сирецькому таборах. Мирних громадян і військовополонених примушували виконувати важкі роботи, знущались і вбивали. В Сирецькому таборі діяли п'яниця-садист штурмбанфюрер Радомський і його помічник Рідер.
Радомський та Рідер різними методами винищували радянських громадян. Вони, наприклад, придумали такий спосіб вбивства: одних людей примушували вилазити на дерево, а інших - підпилювати його. Люди падали разом з деревом і розбивались. Або: Радомський згукував всіх, проходив стрій, відбирав 25 чоловік, виводив їх із строю і тут же й розстрілював.
Гітлерівські злодюги зігнали 28 вересня 1941 року на стик вулиць Мельникова та Артема тисячі мирних громадян. Гітлерівці вишикували людей у колони по 100 чол. І гнали до Бабиного Яру, де й розстрілювали. У приречених перед стратою відбирали всі цінні речі та одяг. Катюги добивали поранених лопатами, немовлят кидали в яр живими. Розстріли тривали п'ять днів з ранку до ночі. Сюди приводили і розстрілювали всіх затриманих в Києві "підозрілих". Уже з перші дні окупації тут загинуло 52 тис. громадян. Людей, які зібрались, повели до Бабиного Яру, відібрали всі цінності, а потім розстріляли. Свідки, які проживали поблизу Бабиного Яру розповідали, що бачили як німці кидали в яр немовлят і закопували їх живцем разом з вбитими та пораненими батьками. "Було помітно, як шар землі рухається від рухів ще живих людей".
Спеціальна комісія підрахувала, що по неповним даним в Києві розстріляно, замучено, отруєно в "душогубках" більше 195 тисяч людей, в тому числі:
1. В Бабиному Яру - більше 100 тисяч.
2. В Дарниці - більше 68 тисяч.
3. В протитанковому рову Сирецікого табору і на самій території табору - більше 25 тисяч. Тут довгий час перебували в ув'язненні і розстріляні відомі всій країні футболісти Динамо, які брали участь у "матчі смерті": М. Трусевич, О. Клименко та інші.
4. В лікарні ім. І. Павлова на території Кирилівської церкви - 800 людей.
5. На території Києво-Печерської лаври - 500.
6. На Лук'янівському кладовищі - 400.
Всі ці звірства здійснювала лише одна ейнзатцгрупа С, яка дислокувалась в м. Київ.
Полтава. На території Полтавщини теж був створений концентраційний табір. Він знаходився на території Береківки (Жовтневий район), прилягав до вулиць Слюсарної (Баяна), Красіна та кутка Пушкарівка. Створений цей концтабір був гітлерівцями після окупації міста Полтава 18 вересня 1941 року і діяв до вересня 1943 року. До концтабору входив госпіталь для військовополонених, що містився у приміщенні школи №27 і на території обласної лікарні. Тут, як і в інших таборах, відбувалось масове знищення населення України. Відбувались знущання не тільки над дорослими а і над дітьми.
Всього під час окупації в Полтаві загинуло 18 тисяч 200 людей, в тому числі і мирного населення. Всього під час тимчасової окупації на Полтавщині загинуло 221895 чоловік. Понад 156 тисяч юнаків та дівчат як невільників гітлерівці вивезли на каторгу до Німеччини. Були вщент спалені Велика Обухівка, Баранівка, Сакалівка, Панасівка та інші села. В самій лише Великій Обухівці Миргородського району нацисти розстріляли 315 чоловік, 137 чол. Вивезли до Німеччини. Жахливу розправу вчинили катюги 19-23 вересня 1943 року перед своїм відступом у селі Великі Липняги Семенівського району. Есесівці спалили село, загнали живих людей в палаючі хати, кидали в вогонь дітей. За ці дні вони закатували 371 чоловік.
Горами трупів людей, вся "провина" яких полягала в тому, що вони - не німці, був відзначений "новий порядок" в Україні. У Харкові, захоплення якого агресори відмітили тим, що повісили на балконах будинків головних вулиць 116 чол. , було отруєно в "душогубках" і розстріляно 112 тисяч жертв. У Рівному нацистські кати вбили та замордували понад 119 тис. мирних жителів.
Захопивши Одесу, гітлерівці почали систематичне масове знищення людей. Здавалося, їхньому садизму немає меж. 19 жовтня 1941 року в приміщенні порохових складів вони спалили понад 15 тис. чол. У "Трансністрії" були організовані концтабори в Березівці. Вапнярці та інших місцях, де було ув'язнено понад 1млн. 600 тис. чол. За вказівкою Антонечку командир 10-ї румунської дивізії генерал Трестіоряну, "щоб залякати місцеве населення", розстріляв тут понад 20 тис. чол. У радгоспі "Богданівна" Доманівського району Одеської області фашисти створили в 1941 році концтабір, де було розстріляно близько 52 тисяч і спалено в бараках понад 2 тис. чол. У цілому в Одеській області окупанти розстріляли, закатували та спалили до 200 тис. чол.
"Табори смерті" взагалі були у гітлерівців улюбленим засобом масового знищення. Скільки сотень тисяч людей пройшло через них, скільки, ввійшовши за огорожу з колючого дроту, пронизану струмом високої напруги, не повернулось на волю, загинувши з голоду, від диких катувань, знущань, розстрілів, удушень і хвороб, - це відомо лише пекельній бухгалтерії гітлерівців, усі документи якої так і не вдалося виявити.
Особливо жорстокими в системі гітлерівського терору були вбивства дітей. Використання особливо жорстоких способів убивства дітей є однією з найбільш огидних особливостей гітлерівського терору на тимчасово окупованих землях СРСР.
Багаточисленними розслідуваннями німецьких звірств в СРСР, в тому числі і в Україні, встановлено, що при масових розстрілах багатьох дітей кидали в ями живими.
Свідок Беспалов розповідає: "З кінця червня минулого року я особисто бачив, як в лісопарк було вивезено на 10-12 вантажівках до 300 дівчат та жінок.
Нещасні в агонії кидались із сторони в сторону, рвали на собі волосся, одяг, частина плакали та втрачали свідомість, але німецькі кати не звертали на це уваги. Ударами прикладів та палок вони змушували їх підводитися, а з тих, хто не підводився, кати самі зривали одяг і кидали їх в ями. Кілька дівчат, серед них були і діти, намагались втекти, але були вбиті.
Я бачив, як після автоматної черги деякі жінки, розмахуючи безпомічно руками, з страшними криками йшли назустріч німцям.
В цей час німці їх розстрілювали з пістолетів… Втративши розум від страху та горя матері, прижимаючи до грудей дітей, з страшними криками бігали по поляні, шукаючи порятунку.
Гестаповці відбирали в них дітей, хватали їх за ноги чи руки і кидали живими в яму, а коли матері бігли за ними в яму, то їх розстрілювали.
При масових катуваннях дітей розривали пополам і кидали у вогонь."
Гітлерівці, поряд з масовими розстрілами, практикували злочинне утоплення мирних громадян в морі. Полонений обер-єфрейтор Фрідріх Хайле із військової частини 2-19 МКА (Морська транспортна рота) розповідав:
"Перебуваючи в Севастопольському порту, я бачив, як в порт на авто великими партіями привезли мирних громадян, серед яких були жінки та діти. Всіх їх погрузили на баржі. Частина чинила опір, але їх силою змусили туди зайти. Всього погрузили близько 3000 людей. Баржі відпливли. Деякий час над бухтою стояли крики та плач.
Пройшло кілька годин, і баржі пришвартувались на причалі порожні. Від команд я дізнався, що всіх викинули за борт".
Можна було б продовжувати і продовжувати цей сумний список пошматованих, спалених, замучених людей, але на це не вистачило б, мабуть, ніяких сторінок і пішла б велика частина життя. Всіх злочинів цих нелюдів не можливо описати, адже найдикіші вчинки стародавніх деспотів, найстрашніші тортури середньовічної інквізиції блідніють перед страхітливими злочинами гітлерівців проти людяності. Вони самі себе поставили не над людством, про що так мріяли, а поза ним, порвавши міжнародні угоди про гуманне поводження з населенням завойованих територій та військовополоненими. Загальним результатом цієї страшної окупації стало знищення понад 4 млн. чол., зруйнування понад 700 міст і містечок, 28 тис. сіл. Усі ці страхіття стали вічним обвинуваченням нацистам і агресорам у всьому світі. І віки не зітруть, а прийдешні покоління не забудуть цих злочинів. І поки люди будуть пам'ятати цю страшну війну з її страшними подіями, з її смертями та героями, доти не бути таким подіям. Пам'ятайте минуле на благо майбутнього!
Розграбування окупантами національних багатств України
Всеохоплююче і нічим не приховане пограбування окупованих територій СРСР - такою була економічна мета гітлерівців, яку й відображала їх звіряча політика. "В основному, - говорив Гітлер на нараді 16 липня 1941 року, - справа зводиться до освоєння величезного пирога з тим, щоб ми, по-перше, оволоділи ним, по-друге, управляли, по-третє, експлуатували". Конкретна програма пограбування загарбаних районів СРСР була викладена в документах "зеленої папки" - у розроблених під керівництвом Герінга "Директивах по керівництву економікою в новоокупованих східних областях". Виступаючи на нараді рейхскомісарів і представників військового командування, Герінг цинічно сформулював економічну політику німецького уряду на Сході так: "Я маю намір грабувати, і саме ефективно".
Грабунок розпочався з перших же днів війни. Він відбувався скрізь, де тільки не ступала нога німецького окупанта. Вилучали і вивозили до Німеччини матеріальні і культурні цінності України, устаткування підприємств, промислову сировину, метал та інше майно, яке не встигли або не змогли взяти з собою евакуйовані в східні райони колективи заводів, фабрик, інститутів. Так, з Макіївки, Горлівки, Єнакієво, Костянтинівни, Маріуполя окупанти вивезли до Німеччини більшу частину устаткування підприємств. Вивезені були тисячі тонн нікопольської та криворізької руди. Загарбники тягли все, що тільки становило цінність. У листопаді 1941 року румунський уряд включив у воєнні трофеї все устаткування фабрик і заводів, культурні та історичні цінності, а також обладнання навчальних закладів. Вже 21 лютого 1942 року в секретній доповідній записці румунському урядові губернатор "Трансністрії" повідомляв, що з Одеси відправлено 11899 вагонів майна.
Об'єктом особливого інтересу гітлерівців стали культурні цінності України. 3 жовтня 1941 року рейхсміністр Розенберг дав Еріху Коху директиву взяти на облік усі цінні фонди музеїв, бібліотек та інших закладів культури для відправки їх до Німеччини.
Окупанти по варварському розграбували вікові культурні цінності українського народу. У листопаді 1941 року вони наклали свою брудну лапу на Успенський собор Києво-Печерської лаври, збудованої в ХІ столітті: спочатку вивезли золото, ікони, коштовні ризи, потім висадили в повітря цю унікальну пам'ятку архітектури. Зазнав пограбування і Софійський собор - стародавній свідок культури слов'янських народів - звідси було вивезено 14 фресок ХІІ століття. Нацисти викрали багатющу колекцію вишивок ХVІІІ, ХІХ і ХХ століть, велику колекцію народних костюмів, 11420 експонатів художньо-промислового відділу історичного музею, 5384 твори живопису, графіки і всі експонати з відділу зброї у кількості 4000 предметів. З музею російського мистецтва разом з іншими експонатами окупанти вивезли надзвичайно цінну колекцію російських ікон. З 41 тис. творів, що зберігались в музеї українського мистецтва, лишилось тільки 1900.
З книжкових фондів київських бібліотек гітлерівці забрали понад 4 млн. книг. Так, у бібліотеці АН УРСР вони вкрали рідкісні рукописи перської, абіссінської, китайської писемності, російські і українські літописи, примірники книг першодрукаря Івана Федорова, рідкісні видання творів Тараса Шевченка, Івана Франка.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
