Із 11 статейного договору московськи дьяки зробили копію на українській мові, яку потім і віддали послам, а оригінал, написаний на російський мові, залишався у Посольському приказі.
Оригінал договору не могли знайти вже через 15 років. Відомо, що й Петро І наказував провести відповідні пошуки у московських архівах, але й тоді його не змогли знайти. Існував іще один варіант договору -- з чотирнадцяти статей. Його подав московський посол князь Трубецькой на козацькій Раді у жовтні 1659 р., де Юрія Хмельницького знову було проголошено гетьманом. Трубецькой представив ці чотирнадцять статей як "Статті Богдана Хмельницького з додатками", що насправді були підробкою, і це було доведено на початку ХХ століття, дослідники-історики та юристи, спираючись на історичні джерела, спростували ці твердження і довели, що редакція з'явилася в 1659 р.
До сих пір доля першої редакції документу(23 статті) залишається невідомою, що ж стосується 11 статтейного договору - то вдалося знайти лише версію на російський мові, тоді як на український, збереглися лише чернетки з чисельними виправленнями і додатками.
Політика Гетьманщини і Московії після укладення договору.
Спочатку, договірні умови, що стосувалися спільних воєнних дій виконувалися. Об'єднані московські й українські сили весною 1654 р. виступили проти Польщі 1655--1656 pp. Однак з 1656 р.московський уряд відверто й грубо порушує договір 1654 p. Подальші дії Москви в цьому напрямку по смерті Б. Хмельницького в 1657 р. свідчать про агресивний, загарбницький характер її зовнішньої політики щодо України. Але ж все таки, спроби якось обмежити український суверенітет при Богдані Хмельницькому були дещо слабкіші, тому що цар розумів - гетьман в Україні користується дуже великою пошаною.
Ще одним проявом невиконання Московською державою договору було так зване "Віденське перемир 'я", укладене 24.10.1656 у м.Вільно між Реччю Посполитою та Московською державою - цей договір не відповідав інтересам Української держави, оскільки, головою метою Б.Хмельницького при укладанні Переяславської угоди був саме захист України від польської держави і воєнна поміч в боротьбі із нею. Було досягнуто згоди, що після обрання царя польським королем "Україна, як член Речі Посполитої", мала повернутися до її складу. Передбачалася ліквідація українського державного життя, оскільки скликана впродовж першого року королювання Олексія Михайловича комісія з російських, польських й українських комісарів уповноважувалася виділити для Війська Запорозького лише "певний уділ" на терені козацької України. А до завершення її роботи козакам дозволялося проживати лише на території, визначеній умовами Білоцерківського договору, тобто у межах Київського воєводства.
Український гетьман розуміючи, що Москва все більше схиляється до мирного договору с Польщею(оскільки в них з являється один спільний ворог - Швеція, військова діяльність якої не відповідала інтересам ні однієї ні іншої держави) починає перемовини з іншими державами - Швецією, Семиграддям, Бранденбургом, Молдавією, Волощиною й Литвою. Зближення з Річчю Посполитою й оголошення Москвою у кінці травня 1656 р. війни Швеції, в якій Чигирин вбачав союзницю, викликали глибоке занепокоєння у Б.Хмельницького. У своїх листах до царя та російських політиків він переконував їх у помилковості даного курсу і навіть відправляв посольство до Москви . Гетьман підозрював, що майбутнє замирення Росії й Польщі, якщо воно станеться, відбудеться за рахунок інтересів Української держави. Під цим кутом зору їхнє порозуміння таїло смертельну небезпеку для утвердження української незалежності. Насамперед, його турбувала доля західноукраїнського регіону, що міг назавжди залишитись у складі Польщі.
Щоб запобігти подібному розвитку подій, він і активізував перемовини щодо створення антипольської коаліції. І варто зазначити, що ця коаліція мала деякий успіх - козацьке військо на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем та союзниками по коаліції зайняли багато польських міст серед яких Краків та Варшава також вони відвоювали Пінську землю, яка "виявила бажання" приєднатися до Гетьманщини, дещо пізніше приєдналася і Волинь.
Після смерті Богдана Хмельницького козацька старшина обирає його наступником Генерального писаря - Івана Виговського - він продовжує широку дипломатичну політику Хмельницького і заключає зі Швецією договір. Цей договір мав оборонний характер. Союзники забезпечували собі взаємодопомогу на випадок ворожого нападу, зобов'язувалися укладати мирні договори тільки за спільним порозумінням. Але головною умовою було те, що Швеція мала визнати Україну вільною державою, обороняти її волю й незалежність. Шведський король Карл Х Август зобов'язувався добитися визнання Польщею незалежності України, а також прилучення до неї західноукраїнських земель, зокрема тих, котрі визнали протекторат Запорозького Війська під кінець гетьманування Хмельницького, -- Волині, Полісся і Білорусії. Одночасно був поновлений союз із Кримом і Туреччиною, з Польщею укладено перемир'я, а до Москви вислано посольство з повідомленням про вибори нового гетьмана.
І тут Москва знову порушує договір, намагаючись обмежити суверенітет Гетьманщини - цар не визнав обрання Виговського, мотивуючи це поправкою, яка була однобічно висунула Москвою. Згідно з цією поправкою вимагалося повідомляти Москву не після обрання гетьмана, як було обумовлено в договорі 1654 р., а перед тим, і одержати спеціальний дозвіл царя. Сама процедура на раді мусила проходити обов'язково у присутності царського представника.
Представник царя в Україні Богдан Хитрово провокує внутрішній конфлікт і розпочалася на Україні громадянська братовбивча війна, фактично кривава боротьба за гетьманську владу. Така обстановка значною мірою була наслідком підступної політики Москви, направленої на централізацію влади.
Українська старшина на чолі з Виговським виступила зі своїм маніфестом перед Європою, в якому пояснювала причини, що привели Україну до повного розриву і війни з Москвою. "Заявляємо й свідчимо перед Богом і цілим світом, що великі війни ведені з Польщею, не мали ніякої нашої мети, як тільки оборону святої Східної Церкви й прадідівської свободи, якої ми держимося, її провадив вічної пам'яти наш гетьман Богдан Хмельницький і канцлер наш Іван Виговський. Свої приватні справи відсунули ми далеко перед славою Божою й справами громадськими. Задля того ввійшли ми в союз із татарами, з пресвітлою королевою шведською Христиною, а потім із пресвітлим королем Карлом-Густавом, і всім їм додержували вірність непорушно. І Польщі не дали ми ніколи причини нарушити договори, але всім додержали свято нашу вірність, умови й союзи. І не з інших мотивів прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб, за Божою поміччю, нашу свободу, кров'ю здобуту й освячену, могли заховати й по смерті передати потомкам нашим". Далі в маніфесті говорилося, що цар московський не виконував своїх обіцянок: "Завоювавши козацькою зброєю Литву, розпочав трактати із Польщею коштом України, виповів війну її союзникові Швеції, поставив залогу в Києві, а нарешті задумав зовсім знищити Білу Русь і Україну з усім Військом Запорозьким, почав сіяти усобицю, піддержувати бунти проти гетьмана й наступати на Україну оружною рукою". Наприкінці зазначалося, що не на українців лягає відповідальність за нову війну, що вже загорається, і що вони беруться за зброю, будучи вимушеними до того.
Не зважаючи на блискучу зовнішню політику, в Україні ввесь час ішла боротьба. Насамперед опозицію виявили запорожці, до Москви посипалися доноси кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря, які обвинувачували Виговського в польських симпатіях. В Україні посилювалась боротьба різних груп населення: старшина, яку лякав царський абсолютизм, щораз більше схилялася до Польщі, міщани й селяни -- навпаки -- були ворожо наставлені до союзу з Польщею: їх лякали панщина, панський гніт, релігійні утиски.
16 вересня 1658 р. в місті Гадячі було укладено трактат про унію України з Польщею(Вища виконавча влада надавалася гетьманові, якого б обирали на Раді, а затверджувати це рішення мав король. Брестська церковна унія скасовувалася; православній церкві поверталися храми, землі, майно. У спільному сенаті мали дістати місця православний митрополит і єпископи.). Москва спробувала вести з гетьманом перемовини, але він вже не вірив царю.
Ранньою весною 1659 р. більш як стотисячна московська армія під проводом князів Трубецького, Ромодановського і Пожарського рушила на Україну. 28 і 29 червня 1659 р. відбулася генеральна битва. Московська армія зазнала нечуваної поразки. 30 тисяч чоловік полягло під Конотопом. Кілька московських воєвод потрапили в полон, загинув князь Пожарський. Але нажаль ця перемога не допомогла Україні залишитися незалежною. Військова перемога України-Гетьманщини перетворилась на політичну поразку. Гетьман не міг протистояти Москві, через безперервні повстання. Саме це змусило піти гетьманський уряд на укладення нового, вже нерівноправного договору з Москвою 27(17) жовтня 1659 р. З цього моменту Українська держава втрачає свою незалежність і стає автономною частиною Московської імперії.
А остаточно союз Московії і Польщі був оформлений 13 січня 1667 році у м. Андрусин, що , поблизу Смоленська. Перемир я було укладено на 13 років. За Андрусівським перемир'ям Лівобережжя України залишалось за Москвою, Правобережжя знову переходило під владу Польщі, крім Києва, який мав відійти до Москви тільки на два роки. Запорозька Січ потрапила під владу обох держав. Нагадаю що головною умовою в Березневих статтях був захист українського народу від ворогів, а також зобов'язання Москви ніколи не віддавати Україну польському королю.
Андрусівське перемир'я спричинило посилення протурецьких і протатарських настроїв у середовищі козацької старшини, Ті, що боролися проти царизму, після 1667 р. вже не могли спиратися на Річ Посполиту. А правобережні старшини не могли розраховувати на підтримку Московської держави у боротьбі проти Польщі. Тому дехто з них звертав свої погляди до Кримського ханства і султанської Туреччини. В Україні починається період під красномовною назвою - Руїна…
Березневі статті, які стали юридичним оформленням усної Переяславської домовленості цілком і повністю можна було вважати як договір двух суверенних країн, одна з яких становилась протектором іншої. В цьому договорі зберігаються усі "права и вольности Войска Запорожского". Але ж у цих двох держав були різні інтереси у боротьбі проти Речі Посполитої:
Б.Хмельницький вбачав у Росії державу, яка допоможе розгромити Річ Посполиту й включити західноукраїнські землі до складу гетьманату (впродовж 1655-1657 pp. він неодноразово підкреслював наміри поширити владу на "всю стару Україну або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова аж до
Вісли"), то російська еліта вбачала у них окремішні від Малої Росії терени Польщі й намагалася включати їх до складу Росії.
Прийняття царської протекції започаткувало нові й посилило вже існуючі процеси перегрупування геополітичних сил у Центрально- і Південно-Східній Європі, які у кінцевому підсумку докорінно змінили політичну карту даного європейського регіону.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
