В цей час на папський престол зійшов папа Павло V, змінивши померлого папу Климента VІІІ. Цар зразу ж почав установлювати контакти з новим папою. Він відіслав лист у якому повідомляв про свою щасливу перемогу над Годуновим, і казав, що в надії на божу допомогу він не буде бенкетувати, а буде всіма силами турбуватися про християнство; для цього він хоче з'єднати свої війська з імператорськими проти турків і просить папу відговорити імператора від миру з ними. Також, він клопотався про надання йому титулу імператора, та возведення старого друга Рангоні у кардинальський чин. Це свідчить про те ,що Лжедмитрій або не хотів спішити з введенням католицизму, або ж взагалі не хотів його вводити [18, с. 220].
Новий папа відповів Дмитрію поздоровленням з перемогою над тираном Годуновим, і особливо дякував богові за те, що Дмитрій зійшов на трон своїх предків будучи висвяченим у католицькій вірі. Взагалі, папа дуже приязно поставився до російського царя, що підтверджується наказами кардиналу Валенті та нунцію Рангоні якнайкраще прийняти російського посла Власьєва, щоби той був задоволений та спрямований на подальші дружні відносини між обома сторонами.
Король Сигізмунд не задоволений поведінкою Дмитрія, недобрим оком дивився на добрі відносини між російським царем та папою, і тому не захотів відпускати посла в Москву графа Рангоні, племінника відомого уже нам нунція. Проте папа гнув свою лінію, для нього надзвичайно важливою було весілля Дмитрія з Мариною. Сам глава римо-католицької церкви писав Лжедмитрію, що його шлюб з Мариною є ділом благочестивим, і, що цим вчинком він задовольнить всезагальні очікування: «Ми не сумніваємося, - продовжує папа, - що так як ти хочеш мати синів від цієї чудової жінки, народженої та вихованої в благочестивому католицькому домі, то хочеш також привести в лоно римської церкви і народ московський, тому що народи зобов'язані слідувати прикладу своїх вождів. Вір, що ти призначений богом для здійснення цієї рятувальної місії, причому великою допомогою для тебе буде твій благородний шлюб». Те ж саме писав папа і до Марини з її батьком [12, c. 468].
Павло V також порахував потрібним нагадати російському царю про лист, який він писав його попереднику папа Клименту VІІІ, 30 липня 1604 р.; нагадавши про лист , папа обіцяє матеріальні та людські ресурси для допомоги у покатоличенні росіян. Глава римської церкви так спішив з шлюбом самозванця з Мариною, що уповноважив пастора Савіцького, обвінчати їх у Великий піст. Знаючи, що Лжедмитрій добивається імператорського титулу, Папа через кардинала Боргезе наказав нунцію виконати це прохання і надати Дмитрію такий бажаний титул: Serenissimo et inviktissivo Monarchiae Demetrio Joannis, Caesari ac Magno Duci totius Russiae, Monarciae Moskoviticae subjektorum, Domino et Regi [30, c. 430].
Не вважаючи правильним прямо вимагати у Сигізмунда, щоби той поступився бажанню Лжедмитрія відносно титулу, Папа непрямим способом натякав королю, наскільки важливим є союз Москви і Польщі для дружнього нападу на спільних ворогів - татар. Папа відсилав листи з проханням, щоби ці дві сторони утворили коаліцію.
Але в той самий час, як римський двір задіював всі зусилля аби зміцнити союз між Польщею і Москвою, виникали проблеми в його особистих відносинах з Дмитрієм. Папа надіявся, що шлюб царя на католичці стане могутнім стимулом для розповсюдження латинства у московських землях, але Дмитрій вимагав, щоб Марина тримала католицизм у таємниці, і зовнішньо виконувала всі обряд православної віри: ходила в російську церкву, постилася в дні, приписаній православ'ям. Нунцій Рангоні, до якого звернувся Дмитрій з цими вимогами, відповідав, що незважаючи на щире бажання йому допомогти, він не має ніяких повноважень, щоб задовольнити його бажання, і ця серйозна та важка справа повинна вирішуватися представниками вищої інстанції. Рангоні всіляко переконував Дмитрія, що не потрібно відсилати це прохання дальше, оскільки це може викликати напруженість у відносинах з Римом. Проте цар не послухав нунція і справа була відправлена на вирішення Папі. 4 березня 1606 року Боргезе повідомив Рангоні , що справа вирішена не на користь царя. В такій же ситуації опинився і польський король, коли відправився в Швецію для прийняття престолу, але йому не було дозволено коронуватися за лютеранськими звичаями [13, с. 640].
Між тим у Рим приїхав Лавицький. Папа передав Дмитрію лист, в якому незважаючи на урочистість було видно ноти тривожності, очевидно, Лавицький приніс не лише добрі новини. Павла V турбувало те, що охоронцями Дмитрія були іноземці, які сповідували протестантизм, що в числі наближених було два поляки брати Бучинські, які не були католиками. В кінці листа Папа пише: «Посилаємо тобі назад Лавицького, який сповістить про наші поради, особливо не слухайся порад єретиків своїх, а слухай людей мудрих і благочестивих». Під останніми Папа розуміє Мнішка з його оточенням. Також, був лист до Марини, в якому він приписував цариці виховувати своїх дітей у всій суворості і благочестивості, з дитячого віку вбити їм в голову, що потрібно поширювати істинну релігію. В поскриптумі Папа Римський відсилає московській цариці Андрія Лавицького і обіцяє допомогу від ордену єзуїтів. У листі до сандомирського воєводи, глава католицької церкви писав, що саме більше покладається на благочестивість та вірність останнього. Павло V виказує надію, що народ московський легко навернеться в католицизм, оскільки він цитую «от природы кроток и до сих пор не бил заражен ересями».
Доїхавши до Вязьми, старий Мнішек залишив тут свою дочку, а сам поспішив у Москву, куди приїхав 24 квітня 1606 року; 2 травня з великою урочистістю туди ж в'їхала Марина і зупинилась у Вознесенському монастирі; вважали, що Самозванець на одні дари для Марини і поляків витратив 4 мільйона срібних рублів ( хоча на мою думку ця цифра була дуже завищена секретарем царя Яном Бучинським; російська казна, розорена трьохрічним голодом не могла видавати такі великі гроші).[20, с. 217].
Царське весілля мало відбутися в неділю 4 травня 1606 р. Але в назначений день вона не відбулася. Духовенству потрібно було кілька днів, щоб виробити прийнятну процедуру вінчання Марини Мнішек з царем і коронацію. Таємно наречений просив у Папи Пимського дозволу на миропомазання Марини та причащання за православним обрядом. Без такого акту не могло й бути мови про коронацію. Ватикан відповів рішучою відмовою. Лжедитрій об'єднав в одне ціле церемонію коронації та вінчання.
Весілля відсвяткували 8 травня 1606 року у палаці. Зранку молодих повели в столову хату, де придворний протопіп Федір урочисто обручив їх. У Грановитій палаті князь Шуйський привітав наречену, і молодих відправив в Успенський собор. Патріарх урочисто коронував Марину, попередньо здійснивши обряд миропомазання. Росіяни були надзвичайно обурені тим, що російська цариця відмовилася від причастя. Зате посли залишились задоволеними. Але тільки як іноземних послів, а зокрема поляків Миколая Олесницького і Олександра Гонсевського, відправили з церемонії, патріарх обвінчав царя з Мариною по православному обряду. Польські дами, (подруги Марини) з сміхом описували своїм чоловікам, як молоді прийняли від патріарха разом з благословенням по шматочку хліба і ковтку вина. Присутні тут привітали навернення цариці в православну віру [16, c. 215 - 217].
Бояри недаремно перенесли весілля з неділі на четвер. П'ятниця приходилась на день Святого Миколая, один із найбільш значних у православ'ї. Самозванцю було важко зупинитися. І він махнувши рукою на правила, затіяв величезний бал в непідходящий час.
Велике невдоволення московської зняті викликало те, що государ посадив коло себе не їх, а гостей з Польщі. Гусарам була виявлена особлива увага. Серед балу цар сказав, що кожному з них дасть по 100 рублів. Що ще більше довело бояр, які взнали що московська казна порожня. Російський народ, проте сердечно, на відміну від царя, сприйняв нову царицю, хоча його запал спав, коли після багатьох прохань вийти на балкон, цариця цього не зробила.
Юрій Мнішек привів з собою кілька загонів гусар, з якими Самозванець починав свою кампанію. Найманці дивилися на прихід, як на друге завоювання Москви. Цар розмістив воїнство в помістях бояр, купців та багатих ремісників. Останні, прикриваючись покровительством царя, не дуже церемонились з хазяїнами. Весілля супроводжувалося багатьма вуличними інцендентами. П'яні найманці затівали бійки, ґвалтували жінок, пускали в хід зброю, якщо зустрічали опір. Про ці безчинства пишуть як польські так і російські сучасники [24, c. 591].
Тим часом міжнародні діла не стояли на місці. Від польського короля були прислані посли. Зустріч з якими відбувалася дуже напружено. Дмитрій вимагав імператорського титулу. Сигізмунд відмовляв йому, і тому що в титулі, які польські королі надавали його попередникам, називаючи його не великим князем, а просто князем.
Виявилося, що головна мета, задля якої до приїзду Марини цар хотів підтримувати союз з Польщею, не могла бути досягнутою. Нунцій Рангоні писав, що хоч він за наказом папи говорив з Сигізмундом про таємний союз між Москвою, Польщею і Імперією, однак становленню цього союзу заважають непереборні перешкоди, зокрема ворожнеча між німцями і поляками; польський король може згодитися на союз з Імперією лише за умови, що всі імперські князі дадуть обіцянку не залишати поляків впродовж всієї війни, але за тодішньої ситуації це було практично неможливо. Тому, Папа вирішив обмежитися союзом двох держав - Росії і Польщі проти кримських татар. Розгром яких відняв би в Порти значні військові ресурси, що б допомогло імператору у боях з турками на території Угорщини. Але війна з кримськими татарами автоматично перетворювалася на війну з Туреччиною, від чого вперто відмовлявся Сигізмунд [26, с. 185].
На тих же переговорах, Дмитрій оголосив, за свідченням бояр, що ні п'яді Московської землі не віддасть Литві і, що це було сказано не для відводу очей, доказують умови запропоновані поляками та відповіді на них Лжедмитрія. Поляки вимагали: 1) щоби Дмитрій віддав Польщі Сіверську землю;2) уклав вічний союз з Польщею; 3) щоб дозволив єзуїтам та іншому католицькому духовенству увійти в Московську державу і будувати там церкви; 4) щоб допоміг Сигізмунду повернути шведський престол. На першу вимогу цар відповів: землі Сіверської не віддам; на друге: союзу з Польщею сам хочу; на третє: церков латинських та єзуїтів не хочу; на четверту: для повернення Швеції буду грошима допомагати. Щоб довести свою прив'язаність до Польщі він готовий був зробити все, що тільки не несло шкоди цілісності та честі Московської держави. Зокрема, ще в 1605 р. він послав Карлу ІХ - шведському королю - лист з повідомленням про своє царювання, і з погрозою розпочати війну якщо той не поверне трону Сигізмунду.
Але набагато небезпечніше були справи у самій країні. Терські козаки скористались чутками, що в 1592 р. цариця Ірина народила від Федора хлопчика - царевича Петра, якого Годунов підмінив на дівчинку Феодосію, яка невдовзі померла. Видумка скоріше всього не терська, а московська. Царевичем став позашлюбний син муромського жителя Івана Коровіна, який раніше був у Москві і відповідно міг грати роль царевича. Правда, новоявленому царевичу від роду було років з двадцять, тоді як царевичу Петру по ідеї було б чотирнадцять. Козаки у кількості 4000 чол. вирушили до Астрахані, незважаючи на вимогу влади видати царевича. Проте Лжедмитрій швидко вирішив цей конфлікт, він послав посильного з запрошенням царевича в Москву і, більше того, наказав забезпечувати козаків по дорозі продовольством. Можливо, він за допомогою козаків хотів укріпити свою владу. Посильний застав козаків у Самарі; вони прийняли його пропозицію і рушили до Москви. Проте «дядя» не вспів зустрітися з «племінником» [23, с. 32-33].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
