Будучи щирим, це зобов'язання до санації було радше загальним станом, навіть настроєм, аніж особливою програмою. Насправді, санація стала правити за опору виконавчої влади пілсудчиків стосовно багатопартійної законодавчої влади, за суперпосвяту держави пілсудчиків над явно політично незрілим суспільством, чистку того державного апарату, його некомпетентного і неоковирного персоналу та створення культу містики Пілсудського як героїчного батька нації, мудрого керманича і доброзичливого покровителя. Формально санація передбачала три речі. По-перше, вона говорила про імунітет армії від політичних впливів; це означало насправді перетворення армії на власне знаряддя Пілсудського і на відбиток його самого. По-друге, вона говорила про оздоровлення та професіоналізацію державного апарату; це мало означати його злиття з технократично-управлінською (і знов-таки аполітичною) позицією. По-третє, існувало доброзичливе, але невизначене попередження, висловлене самим Пілсудським протягом першої ночі його перевороту, стосовно того, що "не повинно бути стільки несправедливості у державі щодо тих, хто працює на інших, не повинно бути стільки аморальності, аби не загинула держава"; це, зрештою, мало означати стратегію пошуку форми явно неполітичної фаланги усіх класів та партій, на думку всіх, готових піднести загальнодержавні інтереси над суто партійними та соціальними. (Вважалося, що традиційні націонал-демократичні вороги Пілсудського нездатні до цього випробування). Таким чином, відновлення влади Пілсудського набрало форми непростого поєднання надто специфічних цілей з дуже загальними: з одного боку, чистка армії та державного устрою від певного небажаного персоналу; з іншого -- відновлення моральної високої якості державної служби. Хоча Пілсудський прагнув відділити свою свободу і свободу нового режиму від ідеологічних забобонів, чинити утиски своїм недавнім прихильникам з лівиці, він та Польща заплатили високу ціну за відсутність ясної, довготривалої, врівноваженої політичної програми у санації.
Стратегія, згадана у попередньому абзаці, що набула форми, явно неполітичної або радше надполітичної фаланги, аби допомогти режимові піднести державні інтереси над сектантськими, була організаційним очікуванням Пілсудським нових парламентських виборів. Маючи після перевороту вдаватися до головного зусилля, аби здійснювати свою владу по законних, конституційних каналах, Пілсудський повинен був зголоситися узяти зобов'язання піддати свою владу виборчому випробуванню колись після того, як у листопаді 1927 року вичерпається термін законодавчого мандата. У свою чергу, цей виклик зробив необхідним, щоб з'єднати його різноманітних прихильників у здатний до зчеплення та дисциплінований табір підготовки до тих виборів. Втім, цей табір не міг бути таким, як інші політичні партії. З одного боку, була неможлива серйозна соціальна та ідеологічна згода між післяпереворотними пілсудчиками, які репрезентували широке розмаїття політичних поглядів. Отже, для нової організації була властива невиз-начена, загальна програма. З одного боку, ця невизначеність була умовою, що створювалася розмаїттям. З іншого боку, вона могла перетворитися на спокусу спричинити відступництво від традиційних партій. Ще одним фактором, який робив типову політичну партію неможливою, було те, шо власні політичні погляди Пілсудського, які підкріплювалися та надихалися певними теоретичними удосконаленнями концепцією керування уряду Бартела, були нині відверто антипартійні та державницькі. Отже, його політична машина мала бути різновидом державно-партійної, здатної і віддзеркалювати його ідеї санації, і включати в себе якнайширше можливий спектр старих і нових, справжніх та самозваних пілсудчиків.
Ця партія, якій дали неоковирну, але відверту назву Непартійного блоку співпраці з урядом, що передається польською абревіатурою BBWR (Bezpartyjny Blok Wspolpracy z Rzcidem). Осердя BBWR складали колишні легіонери Пілсудського, які інтелектуально підсилювалися і "модернізувалися" опікунами та професіоналами з нового культу технократії. У цьому осерді асимілювалися вихідці з усіх попередніх політичних напрямів у Польщі -- консервативної, соціалістичної, селянської, центристської, католицької, навіть з етнічних меншин - байдуже, чи вони прийшли з переконання, розсудливості, опортунізму, неспокою або покори. Це велике розмаїття членства BBWR могло замиритися лише на одному спільному політичному ґрунті: потребі сильної виконавчої влади після десятиріччя спантеличеної парламентської нестабільності. Апологети BBWR відчайдушне намагалися оточити цілком очевидний та зовсім пристойний, до певної міри прозаїчний факт аурою ідеологічної глибини та історичної необхідності. Вони твердили в такий спосіб, що BBWR репрезентує позитивну відповідь національної солідарності на марксистський виклик класової боротьби, що цей блок означав здорове відхилення відновленою Польщею фатальної розподільчої традиції, що підносила опір сама по собі до чесноти та що він символізував перемогу відповідальності над демагогією, служіння державі над духом партії. Фактом було те, що у політичній практиці місія BBWR полягала просто у підтримці Пілсудського. Так само тому що це було єдиною притаманною функцією блоку і тому що його ідеологічна бідність була настільки виразною, а його здатність висловлювати соціальні претензії була настільки недостатньою, BBWR був здатний потрощити, а не замінити політичні партії, здолати схильність кандидатів у чиновники, але не приваблювати молодь, перевести політику проблем у внутрішні структури режиму, а не сполучати, вдосконалювати або вирішувати їх у перебігу у неминуче пустопорожніх та формальних внутрішніх дебатах.
На верхівці режиму, куди ці проблеми спрямовувалися для вирішення, мала поширення статистико-управлінська теорія урядування. І технократичне налаштовані прихильники Вартела, і осердя полковників-преторіанців Пілсудського зголошувалися на тому, що проблеми Польщі не можуть вирішуватися з урахуванням інтересів та вимог різних секторів її громадянського суспільства через політичні партії, що змагаються на державній та парламентській аренах. З їхньої точки зору, незрілість польського суспільства внаслідок таких подій яскраво виявилася протягом перших кількох років відновленої незалежності країни. Ні, першою потребою Польщі було визволити державу від (і підняти її над) громадянського суспільства та надати державному апаратові радше за будь-яку частину суспільства пріоритет вимог та юрисдикції. Польща мала бути вивільнена, вичищена та модернізована під орудою держави, а не внаслідок політичних змагань. Вона мала управлятися радше, ніж керуватися. Інтерес держави, а не класу чи партії єдиний мав визначати політичну, соціальну та економічну лінію уряду. На жаль, цей культ держави був інтелектуально та політично сумнівним. В дійсності він був марний, тому що не мав ні і програми, ані напряму. Концепція "інтересу держави" за певних обставин адекватно спрямовувалася на зарубіжну політику, але не була досить досконалою, аби слугувати вирішенню серйозних внутрішніх соціально-економічних та політичних проблем. Вона могла висвітлити очевидні національні цілі - такі, як індустріалізація, але не могла визначити ефективних шляхів для їхньої реалізації. Мали ще бути зроблені важкі вибори. Прийняття рішень було просто перенесено від фракцій законодавчої влади сутичок до внутрішніх структур режиму. Попри те, що можна стверджувати, що люди, які зрештою приймали рішення з питань політики режиму у цих внутрішніх структурах, відносили себе до ідеологічно нейтральних, попри те, що можна було вірити в їхні високі почуття громадського служіння та обов'язку перед державою, попри те, що можна було б визнати, що BBWR як організація була вірогідно настільки слухняною, аби впливати суттєво на їхню оцінку політичних імперативів, дарма було розраховувати, що вони не роблять політичного вибору з політичних варіантів, що вони просто застосовують гасло "інтерес держави".[4,170]
Хоча BBWR міг перемогти на виборах і у такий спосіб дозволити Пілсудському утримувати законний контроль над державним апаратом, він переконався у глибокому почуття політичного провалу, обумовленого політичною мізантропією Пілсудського. Одразу за переворотом 1926 року він міг використовувати колективне національне очищення, аби згуртувати польський народ навколо себе, активізувати його політичне, викликати перепосвяту, вимагати жертов та багато чого досягти. Але, не довіряючи щирості мас, він вирішив робити протилежне. Він поклав політичну пасивність на націю та перевів відповідальність уряду на себе, на технократичну еліту, укомплектовану Бартелом, та на свій власний найближчий гурток "полковників". Функцією BBWR було ізолювати режим від антагоністичних соціальних та ідеологічних впливів та тисків, а не втягнути націю у політичну активність. Хоча кількість "нових" членів визнавалася та підтримувалася цілком високо по ієрархії санації, режим трагічно рухався до самоізоляції. Пілсудський та його оточення досягли успіху в обстоюванні своєї монополії над державним апаратом та владною структурою, але вони втратили контроль та керівну роль у польському суспільстві стосовно роз'ятрених політичних партій.
Досягнення режиму, безсумнівні попри наслідки катастрофи 1939 року, - це серії структурних та дипломатичних зрушень, звершених у державному апараті та за його допомогою. Серед них були: конституційні поправки у після переворотніий період, які посилили виконавчу владу; відновлення військового морального духу; професіоналізація державної бюрократії; реінтеграція зон з переважно польським населенням (зокрема, західних регіонів) в єдину політичну систему збалансування бюджету; піднесення міжнародного престижу та самоповаги Польщі. Але фундаментальні соціальні проблемі не вирішувалися і навіть серйозно не розглядалися за життя Пілсудського.
Відчуваючи відразу до того, аби викликати в наці справжню довіру та політичне партнерство, Пілсудський міг би краще запровадити відверту диктатуру одразу після перевороту, ніж вести країну через дезорганізацію псевдопарламентської головоломки. Ця диктатура не мала бути "лівацькою", аби досягти певних позитивних "революційних" корективів. Втім, таке рішення було відвернуто і власними сумнівами, острахом та надіями Пілсудського, і загальнонаціональною вимогою продемонструвати, що відроджена Польща була, попри переворот, достатньо зрілою, аби прагнути перевершити успішно західну модель конституційного парламентського урядування. Отже, переворот сів між двома стільцями. Він потенційно був революційною акцією, чий революційний потенціал був миттєво заперечений та придушений її підбурювачами, ініційований "відповідальними" політичними та економічними інтересами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
