В березні 1995 р. редколегія щорічника провела «круглий стіл» на тему «Історик кінця ХХ ст. в пошуках методу», результати якого були вже опубліковані в 1996 р. У вступній статті до цього видання А.Я. Гуревич формулює програму подальших досліджень фактично для всієї російської історичної науки: «На сторінках «Одиссея» завжди приділялася увага методології історії, зокрема історико-антропологічному підходу… Тепер, однак, настав час обговорити питання більш широко та вдумливо… Я впевнений в тому, що лише детальний аналіз як передових тенденцій сучасної науки, так і паростків її нових напрямків здатний дати нам певні орієнтири.» Гуревич А.Я Историк конца ХХ в. в поисках метода. Вступительные замечания // Одиссей. - М., 1996.
Слід визнати, що заклик А.Я. Гуревича не залишився без відповіді. Сучасна російська історична наука демонструє потужну історіографічну базу щодо теоретичних та методологічних новацій в історії. Серед напрямків та течій, які викликали найбільше зацікавлень виділимо: історію ментальностей Русская история: проблемы менталитета. - М., 1994; Российская ментальность: материалы «круглого стола» // Вопросы философии. - 1994. - № 1. - С. 25-53; Менталитет и аграрное развитие России (ХІХ-ХХ вв.). - М., 1996; Менталитет и политическое развитие России. - М., 1996; Менталитет и культура предпринимателей России ХVII - XІХ вв.: Сб. ст.- М., 1996, історичну антропологію В 1998 р. в Історико-архівному інституті РДГУ відбулася конференція «Історична антропологія: місце в системі соціальних наук, джерела та методи інтерпретації», де вперше було поставлено питання про співвідношення історичної антропології як напрямку у французькій історичній науці з історіографічною ситуацією в науці російській. Про цей же напрямок див.: Михина Е. М. Введение составителя // История ментальностей и историческая антропология. - М., 1996; Культура и общество в средние века - раннее новое время: Методика и методология современных историко-антропологических исследований. - М., 1998; Бессмертный Ю. Л. Историческая антропология сегодня: французский опыт и российская историографическая ситуация // Историческая антропология сегодня: место в системе социальных наук, источники и методы интерпретации. - М., 1998. -С.32-34; История в ХХI веке: Историко-антропологический подход в преподавании и изучении истории человечества (Материалы международной Интернет-конференции) / Под. ред. В. В. Керова. - М., 2001; Кром М. М. Историческая антропология. - СПб., 2004, переосмислену політичну історію Политическая история на пороге ХХI века. Традиции и новации / Отв. ред. Л. П. Репина. - М., 1995; Бессмертный Ю. Л. Некоторые соображения об изучении феномена власти // Одиссей. - М., 1995; Бессмертный Ю. Л. Новые подходы к политической истории. - Форум, 1994, культурну та інтелектуальну історію тощо Репина Л. „Второе рождение” и новый образ интеллектуальной истории // Историческая наука на рубеже веков / Отв ред. А. А. Фурсенко. - М., 2001 - С. 175-192; Зверева Г.И. Реальность и исторический нарратив: проблемы саморефлексии новой интеллектуальной истории // Одиссей. - М., 1996; Репина Л. П. Вызов постмодернизма и перспективы новой культурной и интеллектуальной истории // Одиссей. - М., 1996.
В 90-х рр., окрім А.Я. Гуревича, продовжував свою наукову діяльність інший історик, що почав досліджувати школу «Анналів» ще за радянських часів, - Ю. Л. Бессмертний. В 1998 р. він видає свою монографію „Як писати історію”, який аналізує найновіші методологічні віяння у французькій історіографії в 1994-1997 рр. Основною особливістю сучасної французької історіографії Ю. Бессмертний вважає її свідомий відхід від так званого «мета-дискурсу», що передбачає глобальні пояснювальні схеми. Після цього він аналізує передумови цього процесу, зокрема критику історичної антропології у 80-ті рр., занепад історико-демографічних досліджень, глибоку кризу соціальної історії. Натомість у сучасних французьких істориків посилюється інтерес до мікроісторії, культуральної історії (Р. Шартьє), історії політики, все більше розширюються межі застосування нарративного жанру. У висновку Ю.Бессмертний радить російським історикам не ігнорувати жодну з парадигм сучасної французької історіографії, адже кожна з них, хоч і не піддається прямому запозиченню, проте містить надзвичайно корисний пізнавальний досвід Бессмертный Ю. Л. Как писать историю: Французская историография в 1994-1997 гг. Методологические веяния. - М., 1998; Бессмертный Ю. Л. Как же писать историю. Методологические веяния во французской историографии 1994-1997 гг. // Новая и новейшая история. - 1998.- №4 - С. 29-42.
Як зразок для своєї тези Ю.Бессмертний представив вже й власне історичні дослідження, ґрунтовані на методології сучасної зарубіжної історіографічних течій. За його редакцією в 1996 та 2000 рр. вихйшли збірки праць, кожна з яких присвячена історії приватного життя людини, чи то в колі сім'ї та друзів, чи то в сфері почуттів та емоцій. Серед авторів праць знаходимо і Н.Пушкарьову (кохання російського дворянина ХІХ ст.), і П. Уварова (старість і немічність в свідомості француза ХVI ст.), й І.С. Свенціцьку (шлях до незалежності грецької жінки, елліни в колі друзів), і самого Ю. Бессмертного (туга за близькими в ХІІ - ХІІІ ст.) тощо. Ці праці мають надзвичайно високу наукову цінність також завдяки вступним статтям, що розкривають перед нами як зарубіжну історіографію названих проблем, так і методу дослідження російських авторів Человек в кругу семьи: Очерки по истории частной жизни в Европе до начала нового времени / Под ред. Ю. Бессмертного. - М., 1996; Человек в мире чувств: Очерки по истории частной жизни в Европе и некоторых странах Азии до начала нового времени / Под ред. Ю. Л. Бессмертного. - М., 2000.
На жаль, в 2000 р. життя Ю.Л. Бессмертного передчасно обірвалося. На пошану видатному історику колеги вирішили видрукувати збірник праць, до участі в якому запросили як російських, так і зарубіжних авторів. Ю.Бессмертному віддав шану Жак Ле Гофф, який в свої статті відмітив значимість внеску російського історика в розвиток післявоєнної не лише радянської, пізніше російської, але й західної, зокрема французької медієвістики Homo historicus. К 80-летию со дня рождения Ю. Л. Бессмертного: В 2 кн. - М., 2003.
Окрім власне вже відомих вчених з радянських часів, дослідження французької історіографії та долі школи «Анналів» продовжує і молодше покоління істориків. Серед них виділимо Л. Рєпіну, яка в 1998 р. написала монографію «Нова історична наука» і соціальна історія» Репина Л. «Новая историческая наука» и социальная история.- М., 1998.
В.А. Бабінцев очолює вивчення історії школи «Анналів» в Уральському університеті. В 2001 р. він розробив програму до відповідного спецкурсу. Надзвичайно позитивною є і його видавнича діяльність. Наприклад, за його редакцією лише в 2000 р. вийшло одразу 2 книги французьких анналістів - Жака Ле Гоффа «Інше середньовіччя» та Е. Ле Руа Ладюрі «Монтайю». До останнього видання В.А. Бабінцев написав післямову «Чарівник з країни Ок», в якій дав детальний аналіз життєвого і творчого шляху Е. Ле Руа Ладюрі.
Безперечно, знаходиться місце для школи «Анналів» і в сучасних загальних історіографічних працях. В колективній монографії за редакцією І.П. Дємєнтьєва і А.І. Патрушева 2002 р. розділ щодо французької історіографії міжвоєнного періоду писали А.В. Адо і В. П.Смірнов. Автори розкрили головні етапи кризи позитивістської історіографії та проаналізували формування школи «Анналів». Французьку історіографію другої половини ХХ ст. характеризував В.П. Смірнов. Найбільше уваги він приділив Ф.Броделю та його методологічним поглядам, а також окреслив загальні риси «Анналів» третього покоління Историческая наука в ХХ веке. Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки / Под ред. И. П. Дементьева, А. И. Патрушева. - М., 2002.
Крізь призму становлення «нової історичної науки» розглядає всю зарубіжну історіографію другої половини ХХ ст. відомий методолог історії, засновник томської історіографічної школи Б.Г. Могильницький. Друга книга його монографічного дослідження «Історія історичної думки ХХ ст.» практично вся присвячена школі «Анналів». Б.Г. Могильницький детально розглядає життєвий і творчий шлях М.Блока, Л.Февра, Ф.Броделя, а також, спираючись на їхні праці, характеризує їх теоретичні погляди щодо історичного процесу, методологію історичного дослідження та результати її практичного втілення Могильницький Б. Г. История исторической мысли ХХ в. - Вып. 2. Становление «Новой исторической науки». - Томск, 2003.
Певні дослідження з французької історіографії та історії школи «Анналів» проводяться і в Україні. На початку 90-х рр. відома ще за радянських часів дослідниця Л. Таран випустила три монографії, в яких вона послідовно досліджувала та порівнювала французьку, російську та українську історичну думку кінця ХІХ-ХХ ст. Загалом, характеризуючи французьку історіографію цього часу, основну увагу вона звернула саме на школу «Анналів», яку справедливо вважає одним з найголовніших напрямків французької історіографії ХХ ст. На фоні розвитку зарубіжної історіографії в особі «Анналів» Л. Таран аналізує розвиток української науки. До 1929-30 рр. російська та українська історична думка розвивалися в руслі світової, а філософськими основами розвитку гуманітарної науки були позитивізм, марксизм та неокантіанство. В сучасній українській історіографії, вважає дослідниця, з відходом від марксизму відбулося укріплення позицій позитивізму. Для подолання кризи українські вченні повинні ширше долучатися до сучасних світових наукових дискусій, а також засвоювати досвід зарубіжних істориків другої половини ХХ ст., у тому числі школи «Анналів» Таран Л. В. Французька історіографія. - К., 1991; Таран Л. В. Развитие французской, русской и украинской исторической мысли (70-е годы ХІХ - 40-е годы ХХ века) и изучение Французской революции конца ХVIII века.- К., 1993; Таран Л. В. Историческая мысль Франции и России. - К., 1994.
Іншим відомим українським дослідником французької історії та історіографії є викладач Українського католицького Університету, докторант Вищої школи практичних досліджень Паризького університету Вадим Ададуров. В 2001 р. спільно з французьким істориком Жаном-Бернаром Дюпоном-Мениченом він видав ґрунтовну монографію «Французька історіографія ХХ ст.». Передмову до посібника написав львівський професор Ярослав Грицак.
Центральне місце в книжці відведено аналізові «нової історичної науки» та школи «Анналів», а також тим новим «територіям історії» та новим методологіям, що їх освоїли французькими істориками протягом останнього століття. На думку авторів, вироблення нових концептуальних і епістемологічних засад для досліджень української історії неможливе без ґрунтовного ознайомлення і критичного осмислення здобутків світової історичної думки ХХ ст.
Огляд французької історіографії, здійснений у монографії, містить спеціальні розділи та екскурси, присвяченні новими підходам, як от: історична демографія, колективна пам'ять, дискусій навколо французької революції кінця XVIII ст. тощо. Важливо, що книга містить також невелику антологію перекладів оригінальних текстів, які дають безпосередні уявлення про головні методологічні маніфести, ключові роботи та найважливіші дебати у французькій історичній науці ХХ стДюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія ХХ ст. - Львів, 2001 .
Вже наступного 2002 р. той же автор В. Ададуров видрукував книгу «Історія Франції», яку довів до кінця XVIII ст. Особливістю цієї книги полягає в тому, що для її написання історик використав практично лише оригінальні дослідження французьких дослідників, тобто охарактеризував найпомітніші методологічні, концептуальні, фактологічні досягнення французької науки ХХ ст. щодо історії власної країни. Монографія, побудована на такому типі дослідження, є безперечною новацією для українського науки Ададуров В. Історія Франції. Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.).- Львів, 2002.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
