Марк Блок народився 6 липня 1886 р. в Ліоні. Його батько зробив серйозну наукову кар'єру історика і став завідувачем кафедри греко-римських старожитностей на факультеті словесності Ліонського університету. Матір'ю М. Блока була Сара Ебштейн. Марк мав брата Луї, який став дитячим лікарем. Брат загинув під час Першої світової війни. Марк Блок навчався в престижному ліцеї Людовіка Великого в Парижі, в 1904 р. вступив до Вищої нормальної школи, яка готувала вчителів і викладачів. Тут він вперше зустрів свого майбутнього друга і колегу Люсьєна Севра, вони обоє навчалися у батька Марка Гюстава Блока. Вчителями Марка в той час були Шарль-Віктор Ланглуа і Крістіан Пфістер. В Еколь Нормаль М. Блок познайомився з сінологом Марселем Гране і елліністом Луї Герне, які захоплювалися деякими ідеями Е. Дюркгейма. Вони надовго стали для Марка Блока інтелектуальними співбесідниками. М. Блок і Л. Февр обоє жили в гуртожитку для молодих вчених, в т. з. Фонді Тьєра, який був для них своєрідним інтелектуальним горнилом.
В 1908-09 рр. М. Блок стажувався в Німеччині, в університетах Берліну і Лейпцигу, де познайомився з дослідженнями історика К. Лампрехта, психолога В. Вундта, географа Ф. Ратцеля. Уроки цього стажування були значними для подальшої наукової біографії М. Блока: вона дала йому нелюбов до голої ерудиції, ідею створити журнал нового типу і впевненість у великому майбутньому міждисциплінарності Историки и история. - Т. 2. - М., 1998. - С. 794-795.
В 1908 р. М. Блок отримав право викладання - agregation. З 1912 до 1914 рр. викладав історію і географію в ліцеях Монпельє і Амьєна. В 1913 р. з'явилася його перша монографія „Іль-де-Франс: країна навколо Парижу”.
2 серпня 1914 р. його було мобілізовано на війну в якості сержанта. М. Блок воював на передовій, закінчив війну в чині капітана і був нагороджений військовим хрестом та орденом Почесного легіону.
В 1919 р. М. Блок одружився із Сімоною Відаль, в його сім'ї було п'ятеро дітей. В тому ж році разом із Л. Февром на запрошення К. Пфістера він почав викладати історію середніх віків на факультеті словесності університету Страсбурга, там же він став завідувачем кафедри середніх віків у 1927 р. В період свого перебування в Страсбурзі М. Блок написав значну частину своїх наукових праць: в 1920 р. він опублікував свою докторську дисертацію „Королі і серви: глава з історії Капетингів”. В 1924 р. вийшли „Королі-чудотворці”, в 1927 р. „Характерні риси французької аграрної історії” www.cmb.rsuh.ru .
В Страсбурзі друзі жили поряд: М. Блок - на просп. Свободи, 17, а Л. Февр - на бульварі Робертсау, 5 Историки и история. - Т. 2. - М., 1998. - С. 755.
Атмосфера Страсбурзького університету виявилася сприятливою для різних наукових інновацій. Справа в тому, що у всіх найбільших французьких академічних центрах провідні посади на кафедрах продовжували обіймати представники позитивістської школи, тому М. Блок і Л. Февр та інші молоді науковці, які притримувалися непозитивістських поглядів, не мали шансів та можливостей продовжити там свою наукову кар'єру. Страсбург же - столиця французького Ельзасу, щойно поверненого після 47-річного німецького правління, був практично tabula rasa для французьких академічних кіл. Сюди була запрошена команда молодих вчених, в числі яких опинилися і М. Блок з Л. Февром, завданням яких було реорганізувати колишній німецький університет на нових засадах, цей проект щедро фінансувався державою Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія ХХ ст. - Львів, 2001. - С. 29.
Друзі проводили домашні „інтелектуальні бесіди”: їх об'єднували не лише спільні погляди на реформування гуманітарних наук, але й політичні: це було коло лівих антиклерикалів. Ця молода команда реорганізувала факультет словесності, поділивши його на Інститути, кожен із своїм видавництвом та бібліотекою. М. блок був директором Інституту середніх віків, Л. Февр - директором Інституту нової історії. Разом вони створили Центр економічної історії і навіть організували захист дипломних робіт за новою спеціальністю „економічна історія”.
У Страсбурзі М. Блок з Л. Февром вирішили видавати журнал з соціальної та економічної історії, ця ідея з'явилася в них в післявоєнний період: німецький журнал подібної проблематики перестав виходити 1919 р., і вони сподівалися заповнити пусту нішу. В 1921 р. за ініціативи Л. Февра вони звернулися до відомого історика Анрі Піренна, який був членом редколегії німецького журналу, представивши йому проект свого журналу з історії, соціології та економіки, що призначався не лише для вузьких спеціалістів, але для всіх істориків та всіх гуманітаріїв, трибуною для наукових дискусій. Перша спроба не вдалася через відсутність фінансування, хоч А. Піренн їх і підтримав, з тих пір між ними зав'язалася міцна дружба.
В 1929 р. М. Блок вирішив повторити спробу і друзі почали шукати видавництво. Л. Февр домовився з видавництвом Армана Колєна, який випускав „Географічний щорічник” Відаля де Ля Бляша. За аналогією з цим виданням журнал М. Блока та Л. Февра отримав назву „Аннали економічної та соціальної історії”. У Франції на той час існував „Журнал економічної та соціальної історії”, але він орієнтувався переважно на економічні та політичні ідеї. На початковому етапі свого існування „Аннали” виглядали порівняно скромним започаткуванням. У 30-ті рр. читачами часопису було лише декілька сотень спеціалістів у Франції та близько сотні в Італії. Проте поступово „Аннали” розширювали свою читацьку аудиторію за рахунок тих нових ідей, які пропагувалися їх засновниками. По-перше, журнал став тим необхідним містком для вчених-істориків та спеціалістів з інших галузей, своєрідним інструментарієм їх наукового спілкування, діалогу і, як наслідок, співпраці. На шпальтах видання публікувалася значна кількість повідомлень і роздумів, які мали відношення до найактуальніших тогочасних проблем. Значне місце в „Анналах” присвячувалося оглядам та критичним нарисам, в яких аналізувалися крім історичних, роботи з соціології, економіки, географії і психології. Місце, що відводилося оглядам, було надзвичайно значним в „Анналах”, особливо якщо порівнювати зі змістом інших історичних періодичних видань того часу Ревель Ж. Исторические и социологические науки во Франции. На примере эволюции школы Анналов // Новая и новейшая история. - 1998. - №5. - С. 86.
По-друге, на сторінках часопису свідомо декларувався заклик до колективних досліджень і навіть пропонувалася програма останніх, в центрі якої стояла проблема багатоаспектності поняття „соціальне”. Засновники „Анналів” М. Блок та Л. Февр, мабуть, одні з перших вербалізували цю ідею, визнаючи необхідність спільної роботи, перш за все на базі міждисциплінарності, забезпечивши, таким чином, свою пріоритетність в історичних пошуках.
Якщо з організаційної точки зору „Аннали” були своєрідним проривом, то з методологічного боку заснування М. Блоком та Л. Февром журналу нового типу виглядає не як революційна несподіванка, а як логічний етап довготривалих дискусій між істориками „методичної” школи та „нової історичної науки”. Прихильність молодого покоління науковців до ідей останньої чітко засвідчує програш позитивістів в боротьбі за пріоритетність історичних досліджень.
Фактично на час заснування „Анналів” етап теоретичного дискутування вже минув, належало переходити до площини прикладних досліджень Думки щодо пріоритетності прикладних досліджень у М. Блока та Л. Февра притримується і Ж. Ревель: „ Обоє вчених інстинктивно побоювалися всяких теоретичних конструкцій, потенційно обмежуючих думку. Більше того, їх підхід до історії був глобальним в принципі, але за своїм задумом практично емпіричним” (Ревель Ж. Исторические и социологические науки во Франции. На примере эволюции школы Анналов // Новая и новейшая история. - 1998. - №5. - С. 87). .
Засновники „Анналів” запозичили від французької соціологічної школи теорію проблемного аналізу і синтезу, пристосувавши її до історичного типу досліджень, а також ідею про створення міждисциплінарної соціальної науки. Разом з тим слідом за А. Берром в якості інтегруючої дисципліни вони обрали історію.
М. Блок та Л. Февр написали цілий ряд статей та монографій, в яких виклали свої методологічні погляди, або ж безпосередньо застосували їх в історичному дослідженні.
Одним з концептуальних творів Л. Февра вважається завершений ним в 1933 р. цикл есеїв „Суд совісті історії та історика”. Л. Февр твердив, що історію не можна зводити до механічної суми фактів-подій. Та й саме розуміння історичного факту Л. Февром було значно ширше, ніж просто подія, зафіксована в писемному джерелі. Існують ще й т. з. факти-конструкції, особливість яких полягає в тому, що, на відміну від подій, вони не дані нам безпосередньо, їх потрібно конструювати в процесі дослідження.
Нове розуміння історичного факту потребувало докорінного перегляду концепції історичного джерела. Не заперечуючи важливості дослідження писемних джерел, Л. Февр закликав за їх відсутності використовувати всі інші дані, залежно від винахідливості історика - географічні, археологічні, лінгвістичні, іконографічні, хімічні та геологічні експертизи тощо.
Такий тип історії передбачав розрив з описовим методом дослідження фактів-подій (нарративна історія) й зосередження на факті-проблемі.
В есеї „Історія і психологія” Л. Февр підкреслював, що порівняно з фактами-конструкціями історичні діяння особистостей мають вагу лише тоді, коли знаходять продовження, підтримку і поширення в часі, маси сприймають їх і поширюють далі. Це твердження відображало одну з найприкметніших рис методології школи „Анналів”, якою була зневага до політичної події на тлі підкресленої уваги до суспільних процесів. Неодноразово підкреслюючи, що в центрі уваги історика повинна стояти людина, вони розуміли її не як політичну особистість, а як фактор, сформований соціальним середовищем.
Л. Февр вважається засновником нового жанру історичного життєписання - т. з. інтелектуальної біографії.
В монографічних роботах дослідника („Доля: Мартін Лютер” (1928), „Навколо Гептамерона: любов священна, любов мирська” (1944)) розглянуто питання щодо інтелектуальної можливості уяви діячів епохи Ренесансу, а відтак, про роль людини в соціальному новаторстві. Для Л. Февра інтелектуалами є лише найяскравішими виразниками суспільних, колективних уявлень.
У праці „Проблема безбожності у ХVІ ст.: релігія Рабле” (1942) Л. Февр здійснив глибокий аналіз індивідуального світогляду Франсуа Рабле через призму соціального середовища його епохи, прямуючи до розуміння унікального через загальне. Досліджуючи за допомогою методів історичної психології ментальні структури ХVІ ст., Л. Февр спростував поширене в тогочасній історіографії уявлення про атеїстичне спрямування світогляду автора „Гаргантюа та Пантагрюеля”. Він довів, що в реальному світі глибоко і фанатично релігійного ХVІ ст. такого явища як атеїзм не могло існувати, бо його формування не допускала структура світосприйняття людини того часу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
