Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітт - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Зовнішня політика Англії у XVI-XVIII столітт

p align="left">До певного часу проблема вивчення географії планети й освоєння нових земель залишалася нерозв'язаною як із технічних причин - недосконалість транспортних і навігаційних засобів, так і у зв'язку із забороною церкви поглиблено досліджувати природу, у тому числі планету й космос. Зрозуміло, що зародження капіталістичних відносин посилило інтерес до вивчення Землі, передусім потребами нових ринків збуту, пошуків джерел сировини, дешевої робочої сили. Капіталізація сільського господарства й ліквідація в аграрному секторі кріпосного права вивільнили великі маси населення, яку економіка держав перехідного періоду неспроможна була забезпечити роботою. Це «зайве» населення потребувало вільних земель для переселення [40, 26].

Пошуку нових світів сприяли й наукові досягнення в галузі мореплавства. Зокрема, у другій половині XV ст. було значно поліпшено навігаційні прилади (компас, астролябія, морські карти). Вони давали можливість більш точно визначити розташування судна в морі, прокладати морські шляхи й організовувати безпечне мореплавство. З'явилися нові, досить надійні й досконалі кораблі - каравели. Завдяки їх вдалій конструкції та великотоннажності судна могли досить швидко рухатися проти вітру (близько 23 км на рік) й перебувати в морі місяцями [66, 15].

Наприкінці XV ст. у країнах Західної Європи збільшилося виробництво товарів і розширилися торгівля. Зростала потреба у грошах, а, отже, й у дорогоцінних металах для їх карбування. Вирішення проблеми нестачі золота і срібла у Європі пов'язувалося із налагодженням вигідної торгівлі з країнами Сходу, багатими на прянощі і коштовності [63, 22]. Однак за умов турецького панування на Близькому Сході і Східному Середземномор'ї дістатись до омріяних східно-азійських країн і розбагатіти на торгівлі з ними було досить важко. європейці не могли вільно вести торгівлю з країнами Сходу. Справа в тому, що із захопленням турками-сельджуками Константинополя в 1453 р. й ліквідацією Візантії як держави сухопутні торгові шляхи на Схід було перекрито. В торгівлі з'явилося багато посередників - арабів, італійців, - що спричинило подорожчання товарів. Середземне море, яке ще з античних часів вважалося головним районом європейської морської торгівлі, поступово втрачає своє значення [66, 15].

Проблема, що склалася, полягала у протистоянні двох сил: європейських купців, зацікавлених у безпосередній торгівлі зі Сходом та посередників у торгівлі з країнами Азії та Африки. Західно-європейці, які до XVI ст. вже досконало освоїли сухопутні торгові шляхи в Індію, Китай, а морськими шляхами досягли навіть Екваторіальної Африки, змушені були шукати нові морські шляхи до «Індії» (так тоді називали далекі східні країни) в обхід турецьких і арабських володінь [63,22]. Оскільки середземноморська торгівля була монополізована італійськими містами-республіками, а північна і балтійська - союзом німецьких міст, то найбільш зацікавленими у пошуках нового торговельного шляху через Атлантичний океан виявились країни, що були розташовані на його узбережжі - Португалія та Іспанія [63,22].

Першими пошук шляхів у казкову країну Індію почали португальці, які обрали південний напрям. До 1445 р. вони обстежили західноафриканське узбережжя, а в 1471 р. досягли сучасної Гвінеї. 1487 р. відбулося відкриття Бартоломеу Діашем (1450-1500) мису Доброї Надії - південної точки Африки, звідки відкривався морський шлях до Індії. В 1497 p. Васко да Гамо (1469-1524), обігнувши Африканський континент із півдня, перетнув Індійський океан і привів кораблі до порту Калікут на південно-західному узбережжі Індії. Відкриття морського шляху до Індії дало поштовх західно-європейцям розпочати активне освоєння просторів Атлантичного океану в пошуках не тільки східних, а й західних шляхів до Індії [65,25].

Проект західного, найкоротшого шляху з Європи до Індії, спираючись на античне вчення про кулевидність Землі та неймовірні розрахунки і карти вчених XV ст., склав генуезець Христофор Колумб (1451-1506). Перша морська експедиція до берегів Індії під його керівництвом відправилась через Атлантичний океан у західному напрямі 3 серпня 1492 р. Того ж року він відкрив неподалік від Американського континенту Багамські острови, а потім Гаїті й Кубу. Під подорожі 1498-1499 рр. X. Колумб дослідив береги Південної Америки.

Колумб був впевнений, що відкрив новий західний шлях до Індії, і навіть не здогадувався про відкриття нового континенту [63,24]. Однак саме до такого висновку дійшли іспанські мореплавці, які в 1498-1504 pp. здійснили декілька подорожей вздовж бразильського узбережжя. Італійський космограф Амеріго Веспуччі (1452-1512), який брав участь у цих експедиціях, детально обстежив цю землю, зробив контурну карту берегів і запропонував називати відкриті на заході землі Новим Світом [65, 26]. Лотаринзький картограф Мартін Вальдзеємюллер у 1507 p., приписавши заслугу відкриття «четвертої сторони світу» А. Веспуччі, охрестив новий континент «Америкою», після чого ця назва затвердилась на всіх географічних картах [40, 27].

З відкриттям нового континенту між Іспанією й Португалією розпочалася боротьба за заморські володіння. Щоб уникнути в майбутньому воєнних конфліктів, в 1494 р. ці країни уклали між собою Тордесільяський договір, згідно з яким території на захід від островів Зеленого Мису належали іспанцям, а на схід - португальцям. Цей договір відкрив широкий шлях португальським та іспанським мореплавцям для пошуку нових земель та їх колонізації [42, 86].

В 1513 р. іспанський конкістадор Бальбоа здійснив у районі Панами сухопутний перехід углиб континенту і відкрив «велике море», назване пізніше Тихим океаном. Для більш детального вивчення Американського континенту і нововідкритого океану в 1519 р. іспанці організували експедицію на чолі з Фернандом Магелланом (1480-1521). Він протягом 1519-1522 pp. завершив справу, розпочату Колумбом, - досяг західним шляхом через Атлантичний і Тихий океани азійського материка і Молуккських островів, відкривши новий морський маршрут з Європи до Азії [63, 23]. Це було перше в історії людства навколосвітнє плавання, яке остаточно довело, що Земля кругла, і дало можливість наступним мореплавцям вже більш ґрунтовно вивчити нові землі, моря й океани, що мало надзвичайно велике як наукове, так і суспільно-економічне значення [40, 28].

Отже, зростання товарного виробництва у країнах Західної Європи, дефіцит дорогоцінних металів, а також бажання позбутися у торгівлі з країнами Азії та Африки арабських, турецьких та італійських посередників - все це у поєднанні зі створенням надійних засобів пересування по морю, з вдосконаленням компасу і морських карт зробило об'єктивно необхідними і можливими географічні відкриття кінця XV-XVI ст. На початковому етапі Великих географічних відкриттів найбільш активними виявились країни, що були розташовані на узбережжі Атлантичного океану, - Португалія та Іспанія. Однак у пошуках нових торгівельних шляхів були зацікавлені й інші країни, зокрема Англія.

1.2 Перші англійські експедиції та їхнє місце в історії Великих географічних відкриттів
Успіхи португальців і іспанців в освоєнні південного і західного напрямів світової торгівлі, захопленні нових земель, відомості про відкриття Вест-Індії Колумбом, кругосвітню подорож Магеллана справили сильне враження на купців західноєвропейських країн і заохотили їх до активної колоніальної політики. Однак «право» на захоплення всіх нововідкритих областей земної кулі регулювалося Тордесільяським трактатом, підписаним Іспанією і Португалією 1494 р., за яким всі землі, розташовані на схід від островів Зеленого Мису оголошувалися володінням Португалії, а ті, що на захід - Іспанії [42, 86].

Керуючись розподілом світу, санкціонованим Папою Римським, Іспанія і Португалія вважали своєю «забороненою зоною не тільки сушу і води усіх нововідкритих областей, але навіть невідомі землі і морські шляхи до них. Доктрина про розмежування сфер впливу між цими феодальними державами Піренейського півострова послужила зручним обґрунтуванням для відмови допускати до колоніальних завоювань інші держави. Сила такого обґрунтування підкріплювалася беззаперечним пануванням Іспанії і Португалії на морях [5, 696].

Жодна західноєвропейська держава не наважувалась на відкриту боротьбу з обома державами Піренейського півострова на океанах і в далеких колоніальних володіннях з метою хоча б відстояти своє право теж засновувати колонії і факторії в Південній і Центральній Америці, в Індії і на островах, де вже побували іспанці і португальці. Проте миритися з цією іспано-португальською монополією «північні народи» (в історіографії піренейських держав - англійці, французи голландці, англійці) теж не збиралися [53, 116].

До середини ХVІ ст. колоніальна діяльність «північних народів», в т.ч. і Англії, обмежувалася розвідками і експедиціями. Незважаючи на Тордесільяську угоду, вони заходились проникнути в недосліджені куточки земної кулі, використовуючи північно-західний і північно-східний океанічні шляхи. Їхні розвідки організовувалися з кількох мотивів. По-перше, у процесі експедицій велися пошуки нових шляхів, не захоплених іспанцями і португальцями (головним чином до Індії). По-друге, у такий спосіб збиралися свідчення про шляхи в Індію і Америку, якими користувалися іспанці і португальці, виявлялися можливості підриву їх монополії. Одночасно широко практикувалися піратські напади на іспанські чи португальські колонії і кораблі [53, 102].

З усіх причин, географічних, економічних і політичних, Англія не могла залишитися в стороні від боротьби за оволодіння новими землями. Вигідне географічне розташування спонукало Англію вести активну політику морської і колоніальної експансії. Проте довгий час вона відставала у цьому відношенні від Іспанії і Португалії. Водночас швидкий ріст обезземеленого селянства, піднесення промислової діяльності, торгівлі, мореплавства, штучно здавленого іспано-португальською монополією, - все це щоденно нагадувало про необхідність вирушити у географічні пошуки [38, 267].

Саме наприкінці XV - на початку XVI ст. вслід за португальськими і іспанськими мореплавцями, авантюристами, завойовниками і купцями в Атлантичний океан вирушають англійські кораблі. Англія приступає до відкриття і освоєння нових земель. Не зупиняючись ні перед людськими жертвами, ні перед фінансовими втратами, англійці перш за все прагнуть віднайти новий морський шлях в Індію. В цей час Англія ще не задумується про те, щоб вигнати з цієї зони португальців і по можливості іспанців і зайняти їх місце. Все ХVІ століття пройшло у спробах уникнути цього зіткнення і відкрити свій власний морський шлях в південноазіатські води, в Індійський і Тихий океан, щоб торгувати з тими областями, яких ще не знають португальці і іспанці [53, 102].

На той час головним морським портом Англії був Брістоль. Брістольські купці вирішили направити на далекий схід, до берегів Китаю експедицію на чолі з Джоном Каботом (1450-1498). Італієць за походженням, уродженець Генуї, який згодом переїхав до Венеції. Джованні Каботто з 1490 р. перебував на англійській службі і прибрав ім'я на англійський лад. На початку 1496 р. про нього писав іспанський посол в листі до короля Фердинанда і королеви Ізабелли: «Дехто, як Колумб, пропонує англійському королю починання подібно до плавання в Індію». Хоча іспанці були категорично проти експедиції генуезця, заявляючи на основі Тордесільяського договору про своє повне панування над всією Західною півкулею, і навіть подали протест англійському королю Генріху VІI, останній видав патент на ім'я Дж. Кабота і трьох його синів з дозволом «плавати на схід, захід і північ на п'яти кораблях під англійським прапором і проводити дослідження для відкриття всіляких язичницьких островів, земель, держав і областей в усіх цих країнах світу». Король обумовив для себе особисто п'яту частину прибутків експедиції [63, 26].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12