- фактор здоров'я - формування здорового способу життя школярів;

- фактор творчості - розвиток творчих здібностей кожної дитини, максимальний розвиток самодіяльності, вільне вираження свого «Я».

Така система роботи дає змогу формувати особистість дитини, яка в житті, спілкуванні здатна правильно сприйняти інформацію, переосмислити її, висловлювати думки, почуття, відстоювати свою точку зору.

Творчість дітей починається з казки, подорожей до країни фантазії. Навчання на уроках відбувається через гру. Улюблені іграшки дітей і казкові персонажі приходять у гості на уроки, приносять у загадкових конвертах цікаві завдання та листи. Тоді ручка перетворюється на чарівну паличку, а самі діти - на чарівників. Вони складають казки, пишуть твори про те, що уявляють, оформлюють збірки казок. Часто в класі відбуваються свята, поетична хвилинка, конкурси «Спроба пера» [, c. 123]

Готовність учителя до творчого пошуку разом з дітьми, уміння створювати атмосферу продуктивного пізнання на уроці залежить від його обізнаності та володіння арсеналом педагогічних умінь ат навичок, знання предмета, глибокого інтересу до нього.

Важливим для активізації пізнавальної діяльності учнів, розвитку творчого підходу до опрацьовуваних завдань є проблемні ситуації, завдання і питання, з якими вони стикаються. Тому вчитель сам повинен вигадувати, раціоналізувати, бути винахідливим, щоб створити атмосферу пошуку.

Важливе місце у навчальному процесі слід відвести коментованому навчанню на основі опорних схем, запропонованому Лисенковою. Наприклад, для того, щоб розв'язати таку задачу: «Фарби коштують 5 гривень, а олівці на 2 гривні менше. Скільки коштують олівці?», - один учень міркує (виділяє умову задачі): «Ми знаємо, що фарби коштують 5 гривень; ми знаємо, що олівці коштують на 2 гривні менше».

Другий учень (чи вчитель) заповнює її цей час кишеньки схеми даними задачі (цифрами). Схеми тверді, зроблені з картону, і стоять па рейці дошки:

Третій виділяє запитання («у задачі запитується: скільки коштує олівець?»). Четвертий складає розв'язок. П'ятий доводить вибір дії. Шостий коментує відповідь задачі.

За іншою схемою з готовим набором чисел дітям пропонується скласти задачу усно чи письмово, обов'язково з доведенням вибору дії.

На цеп час введені набірні полотна кількох видів простих задач: знаходження суми, залишку, збільшення на кілька одиниці., зменшення на кілька одиниць. Робота над розв'язуванням задач проходить цікаво (діти із задоволенням, сприймаючи таку роботу за гру, відгукуються на пропозицію вчителя з усіх схем вибрані потрібну: «На яку схему набиратимемо дану задачу? Яка схема зараз працюватиме?»), чітко (вчитель біля дошки за схемами задає запитання, учень або відповідає з місця, або підходить до схем, вибирає потрібну, піднімає й упевнено говорить: «Число, яке ми шукаємо, на ? більше - виконую додавання»; безумовно, трапляються й помилкові відповіді, і в такому разі активна реакція - допомога товаришеві), різноманітно (на одній із схем задача набирається під час аналізу, друга, з готовим числовим підбором, часто з малюнками предметів, використовується для складання задачі дітьми; та ось учитель цей набір виймає і вставляє в наступну схему-перетворення, знову складається задача, за четвертою схемою пропонується просто довести вибір дії), оперативно (не витрачається час на запис на дошці).

Активна відповідь є запорукою зворотного зв'язку, сприяє кращому усвідомленню виучуваного матеріалу. Таким чином до роботи залучаються усі діти. Навчання стає ефективнішим.

Отже, для того, щоб організувати активне дидактичне спілкування на рівні «вчитель-учень» у початкових класах вчителі використовують різноманітні розвивальні, рольові та ділові ігри, проблемні ситуації, «цікавинки», роботу «здобувачів знань», завдання творчого, пошукового характеру, досліди, яскраву та різноманітну наочність, багатства прироид, евристичні бесіди та інші методи й прийоми роботи з дітьми, що допомагають максимально підвищити рівень пізнавальної активності учнів. При цьому виявляється ставлення вчителя до своїх учнів як до суб'єктів навчання, рівноправних партнерів у навчальному діалозі. Особливою характеристикою вище перерахованих методів організації навчання є те, що нова інформація обов'язково має бути пов'язане із життєвим досвідом дитини, сприяти встановленню асоціацій із уже відомим і водночас містити достатню частину невідомого.

2.3 Авторські пропозиції та їх результативність

Досвід вчителів та наші спостереження (див. 2.1) підтверджують, що характер контактів з учнями залежить від індивідуально-психологічних якостей учителя, що стосуються комунікації, вміння слухати, спостерігати, реагувати на приязнь, симпатію й антипатію, висловлювати накази, доручення, прохання. Запитання й оцінювання, від експресивних умінь (вираження емоцій за допомогою жестів, міміки, відтінків голосу), імпресивних (розуміння психологічних станів дітей) та ін.

Спілкування слід здійснювати на трьох рівнях: пізнавальному (когнітивному), поведінковому та емоційному. Найоптимальнішим є спілкування, яке охоплює всі три рівні.

Спільним елементом усіх методів і прийомів навчання є зіткнення думки учня з новим для нього питанням. Як розумове явище - це особлива форма думки, що стоїть на рубежі між знаннями та незнанням і являє собою перехід від часткового і нечіткого знання до повнішого і точнішого. Доки питання не вирішене, людина перебуває у стані розумового напруження, бо виявлена суперечність стає рушійною силою продуктивної діяльності.

В будь-якому матеріалі «приховані» запитання. Якщо прологом до знань є запитання, які стимулюють пізнавальну діяльність, то цілком природно вважати, що ефект засвоєння матеріалу багато в чому залежить від того, наскільки вони захоплюють учнів.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині «знайти» запитання у виучуваному матеріалі, а потім і відповіді на них. Особливо важливо це у початкових класах загальноосвітніх шкіл. На уроках школярі звикли відповідати на запитання вчителя, бо самостійного формулювання їх майже не вчили. Тому у постановці запитань до тексту: первинних здогадок, передбачень, пов'язаних з критичним оцінюванням змісту навчального матеріалу діти відчувають значні труднощі.

У молодших школярів становище ускладнюється ще й тим, що вони не вміють визначити, що саме незрозуміло.

На констатувальному етапі експериментального дослідження було проведено анкетування учнів 3 класу Залозецької СЗОШ для виявлення спрямованості їх пізнавальних інтересів, ставлення їх до навчання та окремих навчальних предметів. На запитання про те, яких уроків чекають учні, на які йдуть охоче, вони відповідають: на ті, на яких цікаво, на яких вони разом із учителем відкривають щось нове, відчувають себе шукачами, дістають насолоду від досягнутого. Ці відповіді можуть бути для вчителя своєрідним орієнтиром під час розробки і побудови уроку. За даними нашого анкетування 72% дітей за головний критерій для вибору улюбленого предмета обирають ступінь його цікавості, 24% - рівень власної успішності при вивченні даного предмету, 4% - легкість засвоєння навчального матеріалу.

При цьому цікавою 58% дітей вважають математику. Зауважимо, що саме математика є одним з тих навчальних предметів, які вимагають особливої активності думки й спілкування та оперативного розв'язання навчальних завдань. Адже кожна задача містить у собі щось невідоме, що необхідно віднайти, вирішити. 18% учнів обирають математику тому, що їм легко вивчати цей предмет.

Менш популярними є такі навчальні предмети, як «Я і Україна» (12,5%), основи здоров'я (17%), українська мова (21%). При цьому перші два предмети близько 87% учнів, що їх обрали, визначають як улюблені тому, що їм легко їх вивчати і на цих уроках у дітей хороші оцінки. З цієї ж причини українську мову обрали 37% учнів, решта вважає її цікавою.

Невелику, порівняно з математикою, кількість виборів даних предметів пояснюємо тим, що зміст уроків «Я і Україна» та основи здоров'я значною мірою знайомі дітям, а вчителі не завжди вміють підібрати такі форми роботи, які б стимулювали пізнавальні інтереси учнів, обмежуючись вивченням матеріалу в підручнику, роботою в зошиті та надаючи перевагу репродуктивним методам навчання.

Відносно невеликий вибір української мови пов'язаний з тим, що даний предмет не завжди легко вдається дітям.

Спробуймо перекласти щирі і безпосередні учнівські відповіді на професійну мову діяльності вчителя. Яким критеріям має відповідати сучасний урок?

Урок повинен цікавити учня, бути орієнтованим на забезпечення його природних пізнавальних потреб, з одного боку, і стимулювати нові пізнавальні інтереси, поглиблювати їх - з іншого. Учень на уроці має реалізувати власний творчий потенціал - знання, здібності, вміння, відчувати себе в ситуації успіху, вірити у свою спроможність розв'язувати пізнавальні завдання. Для дітей важливо відчувати на уроці зацікавленість учителя у спільній з ними діяльності (не дарма 64% учнів обирають як улюблені ті предмети, які найбільше подобається викладати їхнім вчителям).

Тому на формувальному етапі дослідження нами була розроблена і експериментально перевірялася система умов, які б сприяли організації активного дидактичного спілкування на уроці.

Для того, щоб організувати активне дидактичне спілкування на рівні «вчитель-учень» вчителеві необхідно:

1) вміло поєднувати різноманітні продуктивні методи навчання;

2) використовувати у навчальному процесі проблемні ситуації, завдання, запитання;

3) при вивченні нового матеріалу опиратись на досвід, здобутий учнями на попередніх уроках чи в позаурочний час;

4) впроваджувати нестандартні уроки;

5) використовувати яскраву динамічну наочність з метою організувати колективну учбову діяльність;

6) вести облік учнівських досягнень, залучаючи до цієї роботи самих учнів;

7) бути зорієнтованим на активну дидактичну взаємодію;

8) будувати урок так, щоб він забезпечував розвиток пізнавальних інтересів учнів.

Таке спілкування обов'язково відбувається на суб'єкт-суб'єктному рівні, тобто є особистісно зорієнтованим.

Молодший шкільний вік - це вік «чомучок». Учні продовжують відкривати світ і знаходити у ньому нове і цікаве. Вчитель повинен заохочувати їх до цього пошуку. Здійснити це завдання можна, зокрема, через створення проблемних ситуацій, проблемні завданням і запитання (див. додаток З). Проте навіть ці прийоми не будуть ефективними, якщо вчитель за допомогою інтонації, міміки, жестів не покаже, що йому не байдуже, яким чином вирішиться дана проблема.

На уроках, тема яких близька, знайома чи частково знайома учням доречно звертатись до думки дітей: «Чи є припущення, яким чином можна вирішити це завдання? Чи зустрічались вам подібні ситуації? Як, на вашу думку, слід поводитись у такій ситуації? А як зробили б ви?». Діти із ще більшим задоволенням висловлюватимуть свою думку, якщо це необхідно для того, щоб допомогти «гостеві» уроку: Буратіно, Незнайкові і ін. (див. Додаток К).

Часто вчителі роблять помилку, коли не дозволяють дітям розповідати різноманітні історії, що траплялись у їхньому житті, мотивуючи це тим, що ще не опрацьований матеріал підручника. На нашу думку більш ефективним, зокрема на таких уроках як «Я і Україна», «Основи здоров'я», буде вислухати і узагальнити життєвий досвід дітей, допомогти їм зробити відповідні висновки (за умови, що тема розповіді учня відповідає темі уроку). Тому вчитель повинен не лише не забороняти, а й заохочувати дітей до подібних повідомлень та їх обговорення. Зокрема, це можна зробити запропонувавши свою історію (див. Додаток Л).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20