Як зазначай відомий режисер К. Станіславський, «зондування душі об'єкта» - своєрідний пошуковий етап будь-якого акту спілкування, коли вчитель обводить поглядом аудиторію, внутрішньо настроює її на спілкування, На ньому етапі уточнюється попереднє уявлення про умови спілкування та можливі комунікативні завдання, оцінюється рівень готовності аудиторії до продуктивного спілкування, добирається оптимальний момент для початку спілкування. Ефективність цього етапу залежить від сенсорної культури педагога, його вміння зрозуміти стан іншої людини, подумки відтворити її переживання.

4. Вербальне (словесне) спілкування - своєрідна серцевина педагогічного спілкування. Ефективність нього етапу істотно залежить від уміння педагога домагатися, щоб учень не лише почув, зрозумів, а й «побачив» внутрішнім зором почуте. Звідси випливають вимоги образності, виразності мови вчителя, точності та дієвості його формулювань, здатності впливати не лише на розум, а й на почуття учнів, стимулювати при цьому їхнє мислення, уяву, потребу в пошуковій діяльності.

Щодо комунікативної взаємодії вчителя з учнями, на думку В. Кан-Каліка, існують такі характерні бар'єри:

- страх допуститися педагогічної помилки (запізнитися на урок, не вкластися в час, неправильно оцінити знання тощо);

- наслідування (вчитель механічно використовує манери поведінки іншого педагога, не розуміючи, що чужий стиль неможливо перейняти);

- розбіжності в установках учителя та класу (вчитель захоплений планом цікавого уроку, а учні неуважні, байдужі; як результат, недосвідчені вчителі дратуються, втрачають самовладання, приймають неадекватні рішення тощо);

- страх спілкування з класом, що характерно передусім для недосвідчених учителів;

- відсутність контакту з класом (замість того, щоб оперативно організовувати діяльність учнів, учитель починає діяти «автономно»: писати на дошці пояснення, читати учням нотації тощо);

- звуження функцій спілкування (вчитель ураховує насамперед інформаційні завдання спілкування, ігноруючи соціально-перцептивні та інтерактивні);

- негативна установка на клас, сформована внаслідок суджень інших вчителів або власних педагогічних невдач;

- попередній негативний досвід спілкування з певним класом або з окремими учнями.

В. Кан-Калік досліджував питання комунікативного забезпечення уроку.

Комунікативне забезпечення уроку, за В. Кан-Каликом, - це система засобів організації продуктивної взаємодії вчителя й учнів у процесі навчання. Вона охоплює визначення комунікативних завдань уроку, засобів емоційного впливу на особистість учня, досягнення емоційної спільності переживань учителя та його вихованців, порозуміння між ними. Інколи необхідно застосувати не новий метод навчання, - зазначає В. Кан-Калик, - а нове, надійніше комунікативне забезпечення вже відомої методики. І це підвищить рівень продуктивності навчання [24, с. 135].

Навчання стає лише тоді активним, коли вчитель у спілкуванні демонструє учням свою особистісну рівність з ними, особистісну залученість до взаємодії, небайдужість до них і до теми уроку. Йому самому цікаво на уроці. За цим стоїть удосконалення насамперед власної системи спілкування, пошук таких комунікативних засобів - слова, паузи, інтонації, погляду, деталі одягу, які допомагали б «достукатися» до розуму, душі учня. Програма комунікативної підготовки вчителя до уроку має такі складники: 1) визначення власної психологічної позиції на уроці (я - інформатор? наглядач? помічник? адміністратор? психотерапевт? порадник?); 2), вибір стилю спілкування, моделі зовнішнього вигляду (одяг, зачіска, міміка, пантоміміка); 3) режисура організації простору класу, визначення свого місця в ньому.

Критеріями добору комунікативних засобів для вчителя є демонстрація виваженості, мудрої сили, впевненості, відкритості у спілкуванні, естетичного смаку, і що особливо важливо - забезпечення емоційної захищеності учня на уроці. Він відкритий для спілкування з учителем, відчуває психологічний комфорт, не боїться помилитися при відповіді, довіряє учителеві.

Тут важливу роль відіграє творче робоче самопочуття вчителя. Це питання висвітлили педагог Львова Ю.Л. у книзі «Творческая лаборатория учителя».

Ю. Львова переконана, що творче самопочуття педагога - це обов'язкова умова його успіху в роботі, оскільки воно дав змогу реалізувати найсміливіші творчі проекти на уроці. Це особливий внутрішній стан педагога, який дає йому можливість бути оптимістично налаштованим на взаємодію з учнями, знайти виправдану зовнішню форму подання свого «Я» на уроці, забезпечити особистісний характер спілкування - відкритий, щирий, викликати творче піднесення, збудити думку, збагатити почуття [34, с. 100 - 112].

Творче самопочуття - об'єкт уваги вчителя, готового до діалогу з учнями. Його не можна штучно створити, але подбати про власну психічну готовність до публічного спілкування з учнями - необхідно. Цього потребує культура педагогічної праці. Вчитель-майстер не байдужий до свого емоційного стану перед уроком, він знаходить у собі відповідні почуття, докладає вольових зусиль, мобілізує інтелектуальні резерви, щоб налаштуватися на потрібну емоційну хвилю, сповнити клас позитивною енергетикою свого слова, погляду, постаті, посмішки. Керуючи ходом уроку, він водночас керує і власною психічною діяльністю: розподіляє свою увагу, гальмує небажані почуття і стани, контролює невербальну поведінку, мовлення [5, с. 99-117].

Як і педагогіка співробітництва, на розвиток теорії організації активного дидактичного спілкування вплинула концепція особистісно орієнтованого навчання.

Цю проблему досліджували відомі психологи сучасності К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, І. Д. Бех, В.В. Давидов, В.О. Моляко, А.В. Петровський, В.В. Рибалка, В.В. Сталін, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, І. С. Якиманська.

Філософсько-педагогічні аспекти особистісно орієнтованого навчання у вітчизняній педагогіці визначили С.У. Гончаренко, І. А. Зязюн, О.В. Киричук, В.Г. Кремень, О.Я. Савченко та інші.

Ягупов В.В. стверджує, що «під час конструювання і реалізації навчального процесу виявляється суб'єктний досвід кожного учня, його соціалізація в умовах освітньо-виховних систем, бо «в межах особистісного підходу суттєво змінюються орієнтири, за якими відбувається життя людини та її взаємодія з соціальним середовищем і професійними подіями. Саме діяльність стає засобом розвитку людини, а якщо вона не забезпечує цього розвитку, не задовольняє потреб людини, вона повинна прагнути її змінити» [55, с. 179]. Цього можна досягти тільки шляхом упровадження в навчальний процес нової педагогічної технології, в основі якої - розуміння, активний діалог, самоуправління, взаєморозуміння, які передбачають суб'єкт-суб'єктні взаємини між педагогами та учнями. Наприклад, розуміння передусім передбачає спілкування, співпрацю, рівність позицій, емпатію» [71, с. 274].

Прихильники особистісно орієнтованого навчання наголошують на необхідності організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель - учень» та «учень - вчитель» як умову становлення учня як суб'єкта навчального процесу. Велика увага приділяється вибору стилю спілкування, методів та прийомів спілкування, подоланню різноманітних бар'єрів спілкування.

І. Зязюн зазначає, що засоби організації особистісно орієнтованого навчання у вчителів різні, проте є загальні умови їхньої діяльності, які сприяють залученню учнів до діалогу. Серед них:

1. Учитель будує навчання з урахуванням індивідуальних, вікових особливостей сприймання теми дітьми; попередньо він ніби відтворює її очима школярів, аналізує з погляду їхніх можливостей, потреб, інтересів; визначає важливість для них теми. Це дає йому змогу мотивувати урок не стільки потребою виконання вимог загальної навчальної програми, скільки необхідністю розвитку учнів, формування їх як особистостей. Мотивація теми уроку, в свою чергу, сприяє створенню в учнів позитивних когнітивних установок, свідомому засвоєнню матеріалу.

2. Учитель здійснює навчання з постійним опертям на досвід учнів, на здобуті знання, які вони вже самостійно ретранслюють на уроці як власну цінність, вкладаючи у здобуття нового для всіх знання. Самі учні є носіями нової інформації для своїх товаришів - вони виступають із самостійно підготовленими доповідями, рефератами, аналізом власної пошукової діяльності.

3. Навчальна діяльність учителя спонукає учня до ведення внутрішнього діалогу - діалогу із самим собою під час пошуку відповіді на запитання, власної оцінки. Потім внутрішній діалог переводиться в зовнішній - бесіду, дискусію тощо. Цікавий урок спонукає учня до внутрішнього діалогу й після його закінчення, та це вже, як зазначають психологи, показник особистісного зростання школяра.

4. У навчанні враховується співвідношення між успіхом і невдачею учня. Це важливо, бо дає кожній дитині можливість відчути успіх, а в разі невдачі - зрозуміти її причини, побачити власні прорахунки; оцінка діяльності учня не гальмує його пізнавальної активності, а орієнтує на виявлення в собі резервів її успішного здійснення. Вчитель сприймає оцінку як засіб не покарання учня за помилки, а стимулювання розвитку його самосвідомості, вміння аналізувати і оцінювати свою навчальну діяльність.

Незважаючи на те, що проблема організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» викликала інтерес і розвивалася у працях багатьох педагогів, вона продовжує досліджуватися і в наш час. Багато вчителів шукають способи підвищення ефективності дидактичного спілкування, можливості його оптимального поєднання з іншими методами навчання, що дало б змогу підвищити якість навчального процесу в цілому. Адже навіть для того, щоб організувати групову роботу чи будь-яку форму інтерактивної моделі навчання, суть якої в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної взаємодії всіх учнів, необхідно сформувати в учнів вміння ставити запитання та відповідати на них, шукати невідоме у навколишньому світі, розвивати в учнів пізнавальні інтереси. Усе це можливе лише за організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель - учень». Тому ця проблема залишається актуальною й сьогодні.

1.2 Характеристика основних понять досліджуваної проблеми

«Для визначення характеру навчання треба виділити в ньому найважливіше і найсуттєвіше. Головним і суттєвим є те, що навчання відображає два ряди відношень, що воно складається з двох аспектів. Перший аспект відображає потреби і культурний розвиток суспільства, другий - ставлення до навчання учнів», - писав Огородников І.Т. [58, с. 220].

Таке пояснення вказує на велику роль у навчанні складного й різноманітного впливу широкої низки об'єктивних і суб'єктивних факторів навчального процесу у їх нерозривній цілісності. Учень при цьому виступає не як об'єкта, а як активний фактор, суб'єкт цього процесу.

Сучасна концепція освіти будується на засадах гуманізації та демократизації освіти. А тому організація активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» неможлива без усвідомлення значення цих понять.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20