Рефераты. Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів

Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів

Зміст

Вступ
Розділ 1. Функціонально-смислові типи мовлення
Розділ 2. Формування навичок розповіді та опису у молодших школярів

2.1 Формування навичок розповіді
2.2 Формування навичок опису

Розділ 3. Практична частина
Висновки
Список використаної літератури
Додаток

Вступ
Актуальність. У психології, лінгвістиці й методиці мови типологія мовлення традиційно розглядається в аспекті нормативно-літературних або діалектних особливостей, а також як стилістичний її різновид. Та лише такими нормативно-стилістичними і соціолінгвістичними підходами типологія мовлення не вичерпується. Виникає потреба впровадження в методику розвитку мовлення з урахуванням даних сучасної психолінгвістики досліджень з типологічної структури, системності мови з позицій єдності мови й мислення. Тим більше, що логічною основою мовлення є не нормативно-стилістичні його особливості, які виражають зовнішню форму висловлювання (план вираження), а внутрішньо-типологічна будова.

Загальновідомо, що взаємозв'язок між мислительними процесами й мовними структурами не обмежується лише зв'язком між логічними категоріями й такими одиницями мовлення, як поняття й слово, судження й речення. Отже, завдання методики розвитку мовлення дітей, що враховує теорію типології мовлення, -- встановлювати здатність дитячого мислення виділяти взаємозумовлені явища дійсності на вищому рівні, ніж судження, і реалізовувати ці зв'язки у відповідних контекстуальних мовних конструкціях особливих функціонально-смислових типів мовлення, зокрема розповіді, опису та міркуванні. За їх допомогою передаються мовними засобами в процесі мислення об'єктивно існуючі зв'язки між явищами дійсності, які дитина виражає в мовленні на текстологічно-синтаксичному (надфразовому) рівні. Як найвищий ступінь структурної системи мови в системі синтаксису функціонально-смислові типи мовлення утворюють найтісніший зв'язок з мисленням. У психолінгвістиці доведено, що чим вищий рівень мовної структури, тим багатогранніший зв'язок між мовними та мислительними категоріями. Отже, зв'язок між мовою і мисленням на рівні функціонально-смислових типів мовлення проявляється найповніше та найвиразніше.

Предмет дослідження - особливості формування мовленнєвих навичок у дітей молодшого шкільного віку.

Об`єкт дослідження - учні 2 класу.

Мета роботи - проаналізувати особливості формування функціонально-смислових типів мовлення у дітей молодшого шкільного віку.

Завдання роботи:

1) дати характеристику функціонально-смислових типів мовлення;

2) проаналізувати особливості формування навичок розповіді та опису;

3) розглянути застосування різних прийомів та методів при формуванні навичок розповіді та опису у молодших школярів.

Практичне значення даної теми зумовлене тим, що подальший розвиток у дитини мовленнєвих навичок неможливий без розуміння основних типів мовлення та частин мови.

Розділ 1. Функціонально-смислові типи мовлення
Функціонально-смисловий підхід у методиці усного та писемного мовлення забезпечує розвиток у дітей і таких характеристик, як інтонування мовлення, значення та функціонування лексико-граматичних явищ в індивідуальній мові дитини, що не завжди виявляються через словоформи та речення.

Методичні підходи до розвитку мовлення дитини з погляду структурно-лігвістичної характеристики типів мовлення дають змогу врахувати в практиці навчання своєрідність функціонування речень, граматичних категорій, семантико-смислових одиниць, а також забезпечити контекстуально-структурні умови формування й сполучуваності типів мовлення між собою. Урахування методикою логіко-смислових та структурно-функціональних особливостей типології мовлення відкриває необмежені можливості по-новому підійти до розвитку монологічного мовлення дітей: не мовлення взагалі як недиференційованого суцільного потоку під назвою «монолог», а мовлення у його конкретних функціонально-смислових типах і мовностилістичних варіантах. Отож виділення сучасною лінгвістикою функціонально-смислових типів мовлення дає методистам змогу уникнути уніфікованого погляду на монологічне мовлення як на неподільну, однотипну, однорідну за своїм складом категорію. Спрощений погляд на монолог не завважує специфіки й особливостей монологічного мовлення в різних комунікативних ситуаціях, а також у різних мовленнєвих інтенціях (намірах) як наслідку відображення дитиною різних об'єктивно існуючих взаємозв'язків -- просторових, часових, причинно-наслідкових та ін.

Таким чином, конструктивний перегляд сучасними методистами існуючих засад розвитку мовлення дітей забезпечує передусім упровадження функціонально-смислового підходу в навчання типології монологічного мовлення дітей.

Отож, якщо в методиці розвитку мовлення дітей розповідь, опис і міркування виділяти в особливу лінгводидактичну проблему про суть функціонально-смислової підсистеми мови, то функціонально-смислові типи мовлення слід розглядати як найвищі синкретичні мовленнєві одиниці синтаксичного рівня, в які інтегруються речення для передавання зв'язного монологічного мовлення індивіда.

Типологічна теорія мовлення, що може бути представлена в методиці на логіко-смисловій і структурно-функціональній основі, допоможе висвітлити психолінгвістичні питання єдності мови, мислення і мовлення через форму цілісного висловлювання, допомагатиме розв'язувати проблеми структури мови та функціонування цілісного потоку мовлення.

У зв'язку з реалізацією в методиці розвитку монологічного мовлення функціонального-смислового підходу, постає завдання науково обґрунтувати психолінгвістичний і лінгводидактичний його аспекти; впровадити в практику роботи запропоновану класифікацію типів мовлення в їх функціонально-смисловому й мовному оформленні.

У сучасній лінгвістиці сформувалась певна система тлумачення щодо специфіки монологічного мовлення як мовленнєвого потоку, неоднорідного за своїм складом, що реалізується у типізованих різновидах (розповідь, опис, міркування), що більшою чи меншою мірою притаманні різним літературним жанрам, але самі типи мовлення не тотожні їм. Наприклад, розповідь більше характерна епічним жанрам літератури; опис -- пейзажно-ліричним жанрам; міркування -- науковим та публіцистичним творам. Але це не означає, що в усіх перелічених видах літературних творів не використовуються інші типи мовлення. Будь-який цілісний твір не може складатися лише з одного типу мовлення. Зазвичай ознаки, властиві цим різновидам, завжди проявляються комплексно. В реальному звуковому потоці такі типи мовлення -- не випадкові відрізки: це контексти з конкретним, визначеним загальносмисловим змістом і відповідним мовним оформленням. Загальносмислові значення з певною мовною структурою типізовані. Отже, вони стали стабільними функціонально-смисловими типами мовлення. Ось чому сучасне наукове розуміння їх типології пов'язане з питанням про те, що становить собою мовлення, яке є системою і реалізує мову з погляду її загальносмислового контекстуального змісту, та які різновиди мовлення сформувались у мові для реалізації того чи іншого узагальненого типізованого контекстуально-смислового значення на рівні монологічного висловлювання і в яких мовних формах ці міркування виражаються.

Таким чином, для методики розвитку зв'язного мовлення молодших школярів типологія монологічного мовлення відкриває психолого-педагогічні можливості формувати в дітей з логіко-смислових позицій різновиди комунікативного мовлення з притаманною їм мовною структурою. Гадаємо, що цей аспект проблеми типології монологічного мовлення є досить важливим, оскільки він безпосередньо пов'язаний саме із суттю і призначенням мови як засобу розвитку в дітей мислення та спілкування. Для вираження думок дитина об'єднує поняття в різноманітні синтаксичні структури, в судження, яким у літературно-нормативному мовленні відповідають різні мовні одиниці. Однак цим не завершується в дітей процес мислительних зв'язків і створення структур для мовленнєвого оформлення і висловлювання думок.

У процесі мислення діти встановлюють смислові зв'язки між судженнями (а в мовленні -- між реченнями) на основі тих реальних об'єктивних взаємовідношень між явищами, що існують насправді. У процесі такої інтелектуальної і мовленнєвої діяльності дитина засвоює моделі загально-смислових комплексів, які традиційно склалися і які відповідно реалізуються у більших від речення синтаксичних побудовах -- у надфразних структурно-змістових єдностях.

Смислові єдності в дитини неминуче оформлюються й існують на основі виділення логіко-смислових відношень і функціонують у зв'язному монологічному мовленні за допомогою мовних одиниць. Узагальнення, логіко-смислове спрямування дитячого висловлювання, що виражається різними синтаксичними структурами, закономірно повторюється, змінюючись тільки тематико-семантично та конкретно-структурно. Засвоює дитина зразки структури висловлювання з мови дорослих, засобів інформації, мови дитячої художньої літератури, де різний конкретний тематичний зміст єдності зберігається в узагальненому, логіко-смисловому значенні.

Діти сприймають дійсність у її одночасних, послідовних явищах, що перебувають у причинно-наслідковій залежності. За допомогою мови діти виражають ці темпоральні (часові) чи каузальні (причинно-наслідкові) мислительні процеси, закріплюючи їх у певних стабільних синтаксично-змістових структурах (моделях).

Такі загальносмислові текстові цілісності відповідно до характеру мислительних зв'язків в одних випадках є переліченням одночасно існуючих явищ, їх ознак, властивостей, тобто побудовою опису предмета в широкому розумінні. В інших випадках загальносмислові синтаксичні єдності виражають у мовленні дітей послідовні дії або стани, які перебувають в розвитку й динаміці, що відповідає моделі розповіді. Ще в інших випадках логіко-смислові мислительні процеси реалізуються в дітей через причинно-наслідкові відношення, що оформляються засобами мови за типом міркування.

Конкретний зміст дитячих узагальнених висловлювань залежить від життєвого, мовного й мовленнєвого досвіду малюків.

У дитячому мовленні на емпіричному рівні формуються певні логіко-смислові й структурні типи монологічного висловлювання, які використовуються ними як мовні моделі в процесі спілкування. Але такі типи зв'язного мовлення молодших школярів досить поверхові. Вони потребують удосконалення і в логіко-смисловому, і в структурно-синтаксичному, і в лексико-граматичному аспектах. Лише певною мірою і в окремих випадках вони наближаються до усталених у літературній мові типів висловлювань, тобто наближаються до синтаксичних конструкцій у вигляді розповіді, опису й міркування.

Серед причин, що зумовлюють відсутність у дитячому мовленні досконалих висловлювань типу розповіді, опису або міркування, є передусім недосконалість традиційної методики розвитку монологічного мовлення взагалі й відсутність у ній конкретного мовного (синтаксичного) матеріалу, який допомагав би будувати висловлювання за певними структурами залежно від того, які мислительні зв'язки встановлює дитина: чи перелічує одночасні явища, чи послідовні дії, що розвиваються, чи причинно-наслідкові відношення. У будь-якому випадку (і коли дитина описує явища й дії, і коли розповідає про них, і коли міркує) їй завжди потрібна кваліфікована мовна й мовленнєва допомога в доборі необхідних для різних функціонально-смислових типів мовлення словосполучень та речень.

В опису, розповіді й міркуванні реалізуються загальносмислові теми, варіюючи в різних мікротематичних контекстах. Тому дітей треба вчити окремо опису, міркування й розповіді, оскільки в контамінації (поєднанні) вони утворюють висловлювання (повідомлення).

Можливість вираження дитиною комплексу думок через уживання функціонально-смислових типів монологічного мовлення пояснюється властивістю мислення виділяти в процесі пізнання дійсності явища з темпоральними і каузальними зв'язками. Узагальнені логіко-мовленнєві комплекси, які виражають послідовність, одночасність і причинно-наслідкову залежність реальних явищ і які виникають у мисленні дитини на основі відомих їй фактів або через абстрактне зіставлення за аналогією, закріплюються у різних мовних структурних моделях у вигляді монологічних типів мовлення (опис, розповідь, міркування). Вони є мінімальними одиницями монологічного висловлення, якими мають оволодівати дошкільники під керівництвом вихователів, методистів, батьків.

Страницы: 1, 2, 3, 4