Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів

тже, монологічним мовленням дитини слід вважати повідомлення у формі зв'язного цілісного потоку, який утворюється з кількох речень, що виражають судження й об'єднані загальносмисловим значенням та структурою певного функціонально-смислового типу. Однак важливо зазначити, що діалогічне висловлення, в якому використовується запитальна й спонукальна інтонація, не виражає суджень і не є формою повідомлення, оскільки запитальні й спонукальні речення вступають у структурні й смислові зв'язки за законами діалогу, а не повідомлення.

Важливим для вдосконалення методики розвитку монологічного мовлення молодших школярів з позиції функціонального підходу є з'ясування логічної основи типів мовлення. У логіці, психолінгвістиці вважається, що логічною основою різних типів мовлення, як і речень, є категорії думки у вигляді дитячих суджень. Складніші логічні побудови -- умовиводи -- виникають у мисленні дитини як результат об'єднання суджень за наявності причинно-наслідкових відношень між явищами реального світу. Проте загальносмислові зв'язки в різних моделях монологічного мовлення з'являються не лише тоді, коли дитина виділяє причинно-наслідкові відношення. Вони виникають за наявності певних змістових відношень між співіснуючими фактами та ознаками речей тоді, коли мислення дитини спирається на об'єктивні форми існування матерії у часі й просторі.

При сприйнятті й відображенні дитиною фактів дійсності, що змінюються, її мислення набуває форми динамічних різночасних логем, які відповідають у мові тексту-розповіді. Таким чином, часові логеми виражають послідовність існування явищ, що змінюються одне другим; вони пов'язані з категорією часу. У випадку відображення дитиною одночасних явищ виникають синхронні логеми, які оформлюються в мові як тексти-описи і, позначаючи одночасність, виражають порядок розташування об'єктів, що співіснують «тут і тепер»; вони пов'язані з категорією простору. Коли дитяча свідомість проникає в закони зумовленої взаємозалежності явищ, тоді її мислення реалізується у формі умовиводів, які в мовленні відповідають тексту-міркуванню.

Отже, навчити дітей стабільних надфразних структур у формі розповіді, опису й міркування -- це означає розвинути в їхньому сприйманні розуміння різних мовних одиниць, необхідних для побудови всіляких типів висловлювань.

Коли дитина практично навчається логічно розмірковувати й правильно висновувати, тоді можна вважати, що вона оволоділа «формами логічної побудови думок». Думки людини, що відображені в мисленні, характеризуються узагальненим смислом, мають певні форми, а також сталі мовні структури. Ось чому дуже важливо допомогти дітям засвоїти усталені мовні засоби, характерні для різних функціонально-смислових типів мовлення, оскільки саме вони як мовні одиниці узагальнюють і оформляють думки, саме в тих (мовних засобах) «відбувається і здійснюється думка».

Усвідомлені причинно-наслідкові об'єктивні зв'язки між явищами реальної дійсності завжди складніше сприйняти й передати в зв'язному монологічному мовленні, ніж одночасні й послідовні в часовому аспекті, оскільки останні (на відміну від причинно-наслідкових) прозорі для розуміння, хоча, без сумніву, вони також потребують логічного осмислення; каузальні ж зв'язки приховані, безпосередньо не сприймаються дітьми, потребують вищого рівня абстрагування й інтелектуально-емоційної уваги, дошкільників.

У функціонально-смисловому відношенні монологічне мовлення дитини виражає різні повідомлення і, закономірно, що вони не можуть бути однотипними, адже об'єктивна дійсність відображається в свідомості мовця й виражається у його висловлюваннях різними своїми гранями. Коли дитина описує ведмедика, їй достатньо бачити іграшку й перелічити зовнішні ознаки цього предмета. Дитина описуватиме не самого ведмедика, а розповідатиме історію, яка трапилася з ведмедиком. Для цього дитина повинна уявляти дії ведмедика, що розвиваються в часі (йшов лісом, зустрів мисливця й песика, знайшов пасіку, наївся меду тощо). Щоб міркувати, наприклад, чи втік ведмедик від песика, дитина має знати, хто з тварин швидше бігає, їхні звички, тобто об'єктом дитячого мовлення стають такі ознаки або дії, які треба, по-перше, виявити й, по-друге, зіставити інформацію у причинно-наслідковому відношенні.

Отож характер об'єкта повідомлення може бути різним, чим і зумовлений вибір того чи іншого типу монологічного висловлювання. Розгляньмо співвідношення типу мовлення й характеру об'єкта повідомлення на прикладі художнього тексту А.Григорука «Півень»: «Ходить Півень-молодець, на голові гребінець. Ніс гостренький, хоч куда, а під носом -- борода. Ніс у півня долотцем, хвіст у півня -- колісцем. На хвості у нього взори, на ногах у нього шпори. Шпорами Півень порох розгрібає, кури з курятками скликає: -- Курочки-хазяйки! Пістренькі, рябенькі, гарненькі, біленькі кудкудалочки»

У цьому контексті бачимо перелічення зовнішніх ознак і дій півника. Об'єктом мовлення фрагмента є предмет (у широкому розумінні), а мовлення має характер опису.

У наступному фрагменті наведеного прикладу об'єктом мовлення є предмет у причинно-наслідковому відношенні до іншого предмета: « -- Збирайтеся кури з курятками, із півнятками, я вам зернятко знайшов, ось яка моя любов!». Це причинно-наслідкове висловлювання є міркуванням, оскільки в ньому доводиться наявність дії і стану (дарую мою любов) на основі причинних зв'язків з іншими діями (знайшов зернятко). В міркуванні об'єкт мовлення має абстрагований характер як відношення між діями.

Ось уривок тексту, в якому об'єктом мовлення є послідовні дії й стани, що розвиваються: «Кури з курятками збирались, розкудкудакалися, посварились і зернятком не поділилися. Півень-когутик... рідню помирив: цю -- за хвіст, ту -- за дзьоб, сам зернятко вхопив, з їв, на пліт підлетів, крилами замахав на все село закричав: -- Ку-ку-рі-ку-у!» -- представляє собою повідомлення-розповідь.

Усі запропоновані контексти є прикладами функціонально-смислових типів мовлення. Отже, важливим для методичної науки є лінгвістично коректна допомога дитині в розвитку мовлення, у виборі нею в повідомлення: опису, розповіді чи міркуванні (залежно від характеру об'єкта дитячих думок, суджень) тих чи інших мовних засобів, що відповідають нормам літературної мови та зумовлюють особливості мовної форми різних типів зв'язного мовлення.

Розгляньмо фрагмент тексту, що за типом є описом: «Мліє степ у малинових променях передвечірнього сонця. Мліє й сходить до небастепова імла -- теж малинова. А тумани щезають, розвіваються синіми та теплими вітрами й вітерцями». У ньому перелічуються одночасні дії й ознаки предметів.

Перебудуємо певним чином тему уривка з оповідання Г.Тютюнника «Небезпечний приятель», тобто трансформуємо опис на розповідь, склавши динамічний розповідний контекст, у якому дії розвиваються в логічній послідовності, а не в статиці, як в опису, а тому і факти значною мірою зміняться, наприклад: «Млів степ у малинових променях передвечірнього сонця. Мліла й сходила до неба степова імла -- теж малинова. Щезали тумани. Розвіювалися вони синіми та теплими вітрами й вітерцями».

Змінимо ще раз фрагмент наведеного вище прикладу: «А тумани вже давно щезли: отже, вони розвіялися синіми та теплими вітрами й вітерцями». У цьому міркуванні робиться висновок про погоду, виражаються причинно-наслідкові вивідні відношення, яких не було ні в опису, ні в розповіді.

Маємо наступне: у першому прикладі -- предмети і дії з їх ознаками; в другому -- дії, що розвиваються, змінюються; у третьому -- причинно-наслідкові зв'язки, які стимулюють трансформацію фактів, про які йшлося. Отож зміна характеру об'єкта мовлення приводить до зміни змісту тексту та типу мовлення.

Таким чином, обов'язковою умовою зміни різновиду надфразної цілісності є зміна характеру об'єкта мовлення. Це загальне, логічно-поняттєве значення виражається в тому, що в будь-якому опису перелічуються ознаки в широкому розумінні; в будь-якій розповіді повідомляється про дії, що розвиваються, що змінюються, або про дії чи стани, що уточнюються; у будь-якому міркуванні необхідне повідомлення у вигляді висновку, до якого дійшов мовець на основі встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами.

Тому в процесі навчання кожного з монологічних типів мовлення (розповідь, опис, міркування) слід ураховувати їх загальнопонятійні значення, диференційований, певний характер об'єкта мовлення та специфічні мовні засоби вираження.

Типи мовлення діти інтуїтивно виділяють з потоку мовлення дорослих на основі притаманного їм відчуття й сприймання мови, що формуються і поглиблюються у процесі емпіричного засвоєння цілісних надфразних єдностей. Типізовані монологічні композиції у процесі розвитку дитячої мови закріплюються у сталих мовних побудовах, що стають невід'ємною формою для кожного різновиду дитячого монологічного мовлення за умови, якщо методика передбачає для сприйняття дитиною зразкові тексти, виключно літературно-нормативні зразки, що враховують як специфіку синтаксичних моделей, так і граматичне та мовностилістичне оформлення типів мовлення.

Які граматичні категорії засвоює дитина в процесі практичного оволодіння різними типами надфразних монологічних композицій?

Якщо методика побудована на врахуванні особливостей типів мовлення, що проявляється у своєрідному функціонуванні речень, граматичних категорій, то діти, по-перше, оволодівають різними засобами вираження предикативності у видочасових формах дієслів; по-друге, опановують способи і форми дієслів і, по-третє, оволодівають засобами реалізації модальності взагалі. Такі граматичні форми потрібні для вираження змінності, динамічності розповіді та статичності (буттєвості) опису.

Розділ 2. Формування навичок розповіді та опису у молодших школярів
2.1 Формування навичок розповіді

Розповідь -- зв'язний, послідовний, логічний виклад певних подій, що розгортаються у часі. Структура розповіді вимагає чіткої наступності, не допускає перестановки в часі (початок події, її розвиток і кінець). Елементи композиції розповіді такі: 1) експозиція; 2) зав'язка; 3) розвиток подій; 4) кульмінація; 5) розв'язка.

У розповідях використовуються засоби, що передають динаміку подій: видочасові дієслівні форми; лексика, що передає час, місце, спосіб дії; слова для зв'язку речень.

У дитячому садку дітей вчать складати два основні види монологів -- самостійну розповідь і переказ. Вони різняться тим, що в першому випадку дитина добирає зміст для висловлювання й оформляє його самостійно, а в другому -- матеріалом для висловлювання слугує художній твір.

Переказ -- осмислене відтворення літературного зразка в усному мовленні. Переказуючи, дитина передає готовий авторський зміст і запозичує готові мовленнєві форми (словник, граматичні конструкції, внутрішньо текстові зв'язки).

За джерелом висловлювання виділяють такі монологи: 1) за іграшками й предметами; 2) за серією картинок; 3) з власного досвіду; 4) творчі розповіді.

Залежно від провідного психічного процесу, на який спирається дитяче розповідання, у методиці прийнято виділяти розповіді за сприйманням, з пам'яті, за уявленням. Розповідання за зоровим, дотиковим або слуховим сприйманням має описовий характер і підводить дитину до міркування. Розповідання з пам'яті -- це розповідь з досвіду, про пережите. Це складніша діяльність, ніж розповідання за сприйманням, оскільки спирається на довільну пам'ять. Розповідання за уявленням -- це творчі розповіді дітей. З психологічного погляду основою таких розповідей є творча уява.

Прийоми навчання розповіді

Засобом навчання зв'язного мовлення є розповіді дітей. У працях О.М.Бородич, Н.В.Гавриш, М.М.Коніної, Є.П.Короткової, ЛЛ.Пеньєвської, О.І.Соловйової, Є.І.Тихеєвої, О.С.Ушакової, СІ.Фльоріної та ін. розкрита роль розповідання у розвитку зв'язного мовлення дітей, своєрідність використання прийомів навчання різних видів монологічного мовлення.

Страницы: 1, 2, 3, 4