Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування мовленнєвих навичок у молодших школярів

методиці виділяють такі прийоми навчання розповіді.

Спільна розповідь -- побудова коротких висловлювань, коли дорослий починає фразу, а дитина її закінчує. Вчитель виконує найскладнішу функцію -- планує висловлювання, пропонує його схему, називаючи початок речення, підказує послідовність, способи зв'язку. Спільне розповідання поєднується з драматизацією різних сюжетів.

Зразок розповіді -- короткий живий опис предмета чи виклад певної події, доступний дітям для наслідування і запозичення. Зразок підказує дитині приблизний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг полегшує добір словника, граматичних форм, способів внутрішньо-текстового зв'язку. Він показує приблизний результат, якого повинні досягти молодші школярі. Зразок належить до прямих прийомів навчання і використовується як на початку заняття, так і в ході його для корекції дитячих розповідей. Як різновид зразка розповіді використовується частковий зразок -- початок або кінець розповіді.

Аналіз зразка розповіді привертає увагу дітей до послідовності й структури розповіді. Спочатку вихователь сам пояснює, з чого починається розповідь, про що говориться потім і яка кінцівка. Поступово до розбору змісту й структури зразка залучаються діти. Цей прийом спрямований на ознайомлення їх з побудовою різних типів монологів, він підказує їм план майбутніх розповідей.

Складання дітьми плану розповіді -- спочатку це два-три навідних запитання вчителя, що допомагає дітям визначити зміст і послідовність розповіді. Пізніше діти складають план розповіді відповідно до своїх задумів (про що вони хочуть розповісти). План розповіді використовується в усіх видах розповідання.

Колективне складання розповіді (з колективного досвіду) переважно використовується на початкових етапах навчання розповідати. Цінність цього прийому полягає у тому, що він дає змогу наочно уявити весь механізм побудови зв'язного тексту, разом актуалізувати окремі деталі пережитого, висловити їх у мовленні, сформувати єдину сюжетну лінію, реалізувати спільний задум. Різновидом його є складання розповіді підгрупами -- «командами».

Моделювання використовується у старших групах. Модель -- це схема явища, яка відображає його структурні елементи й зв'язки, найістотніші сторони й властивості об'єкта. В моделях зв'язних висловлювань -- це їх структура, зміст (взаємини героїв і розвиток подій у розповіді), засоби внутрішньо-текстового зв'язку.

Поширеною моделлю є круг, поділений на три нерівні рухомі частини, кожна з яких відображає початок, основну частину й кінцівку розповіді. Спочатку модель виступає як зображення структури тексту, що сприймається, а потім -- як орієнтир для самостійного складання розповіді.

Оцінювання дитячих розповідей спрямоване на аналіз розкриття дитиною теми розповіді, її послідовності, зв'язності, виразних засобів мови. Оцінювання має навчальний характер. Насамперед вчитель підкреслює переваги розповіді -- цікавий і оригінальний зміст, незвичайний зачин, діалог героїв, образні слова й вирази.

У процесі навчання розповідати використовуються й інші прийоми: додаткові запитання, вказівки, виправлення помилок, підказування потрібного (влучного) слова, прослуховування дітьми своїх розповідей, записаних на магнітофон.

Отже, прийоми навчання дітей розповідати різноманітні. Методика їх використання змінюється на різних етапах навчання і залежить від виду розповіді, поставлених завдань, від рівня сформованих умінь, від активності дітей та їхньої самостійності.

Розповіді дітей з досвіду

Цей вид розповіді має велике значення для розвитку зв'язного мовлення. Діти привчаються до широкого мовленнєвого спілкування. У них розвивається уміння використовувати свій чуттєвий досвід, передавати його у зв'язній розповіді; чітко, зрозуміло, образно висловлювати свої думки. Розповіді з досвіду спираються на сприйнятий, осмислений і збережений у пам'яті дитиною матеріал. Це розповіді про ті події, свідками або учасниками яких були самі діти.

Розповіді з досвіду характеризується тим, що дитина добре знає те, про що говорить. Складність полягає в тому, що в процесі розповідання у дітей виникають нові асоціативні зв'язки, коли один образ викликає інший. Ця обставина порушує логіку й послідовність викладу, заважає зв'язному розповіданню. Виникають ситуативні елементи в мовленні.

Вміння розповідати про враження з досвіду набуваються значною мірою у практиці повсякденного спілкування дитини з навколишніми, але головним чином у процесі навчання, тобто на заняттях. Основою для цього виду розповіді є змістовне, різноманітне повсякденне життя дітей: спостереження, екскурсії, прогулянки, свята, ігри, цікаві події.

Методику навчання розповідати з досвіду розробили Є.І. Тихеєва, Л.О. Пеньєвська, Є.П. Короткова та ін.

Тематику розповідей намічають з огляду на те, якими інтересами живуть діти в дитячому садочку й дома, які події відбулися в їхньому житті. Вчитель має спілкуватися з батьками, щоб дізнаватися про нове й цікаве про життя дітей удома.

Методика рекомендує такі теми висловлень дітей: як відбувалося новорічне свято; про свою кішку, песика (хом'ячка, морську свинку); як працювали на городі; що бачили на кухні; як святкували; що бачили під час екскурсії (до бібліотеки, зоопарку, музею); як відпочили влітку; наше місто; мій найкращий друг (подруга) тощо.

У методичних посібниках наводиться багато цікавих тем, але вихователь не може взяти будь-яку з них і запропонувати дітям для розповідання. Він повинен бути впевненим, що дошкільники мають запас знань і уявлень з тієї чи тієї теми.

Розповіді з досвіду поділяють на два види: 1) розповіді, що відображають колективний досвід дітей (екскурсія на пошту, завод, фабрику, до музею); 2) розповіді, що відображають індивідуальний досвід дітей («Як ти провів вихідний день», «Розкажи про свій дім», «Розкажи про свою улюблену іграшку»).

Перший вид розповіді є для педагога психологічно простішим, сам був учасником подій, про які розповідатимуть діти, і в нього більше можливостей допомогти їм. Другий вид психологічно складніший, оскільки ніхто не спостерігав того, про що розповідатиме дитина. Керувати розповідями в цьому випадку складніше, і діти потребують допомоги дорослого.

Вид розповіді зазвичай визначає прийом навчання. Найбільш ефективні додаткові запитання, зразок розповіді вихователя, план розповіді. Як додаткові можна назвати такі: вказівки, аналіз і оцінка дитячих розповідей, підказування потрібного слова, спільна розповідь вихователя і дитини.

Творча мовленнєва діяльність (творчі розповіді) розвивається у старшому дошкільному віці, коли в дітей нагромаджується достатньо великий обсяг знань про навколишній світ, що є змістом словесної творчості. Діти засвоюють складні форми зв'язного мовлення, лексику. У них з'являється можливість діяти за задумом. Уява з репродуктивної, механічно відтворювальної дійсності перетворюється у творчу (Л.С. Виготський).

Питання щодо формування дитячої словесної творчості досліджували Л.М. Ворошніна, Н.В. Гавриш, М.М. Коніна, Є.П. Короткова, Н.О. Орланова, Л.О. Пеньєвська, Є.І. Тихеєва, О.С. Ушакова, Є.О. Фльоріна, А.Є. Шибицька, та ін. Вони розробили тематику й види творчого розповідання, прийоми й послідовність навчання. Творче розповідання дітей розглядається як вид діяльності, що охоплює особистість дитини в цілому: вимагає активної роботи уяви, мислення, мовлення, прояву спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій.

Словесна творчість -- найскладніший вид творчої діяльності дитини. Особливості творчого розповідання полягають у тому, що дитина має самостійно придумати зміст (сюжет, уявлювані діючі особи), спираючись на тему і власний досвід, висловлюючись у формі зв'язної розповіді. Потрібне також уміння придумувати зачин, хід подій, кульмінацію і розв'язку. Не менш складне завдання -- точно, виразно й цікаво передати свій задум.

Педагогічними умовами навчання дітей творчо розповідати є наступні:

1. Постійне збагачення досвіду дітей життєвими враженнями екскурсії, спостереження за працею дорослих, розгляд картин, альбомів, ілюстрацій у книгах і журналах, читання книжок).

2. Збагачення й активізація у дітей словника і граматичних форм, які найкраще передають часову послідовність.

3. Вправляння дітей зв'язно розповідати при дотриманні структури зв'язного висловлювання, композиції розповіді. Цих навичок діти навчаються на попередніх вікових етапах, відтворюючи літературні тексти, особливо близькі до словесної творчості (типу розповіді) народні казки, розповіді про іграшку, придумування кінцівки й початку зображеного на картинці епізоду.

4. Правильне розуміння дітьми завдання «придумати», тобто створити дещо нове, розповісти про те, чого не було, або чого дитина сама не бачила.

Теми для творчої розповіді можуть бути з конкретним змістом: «Як хлопчик знайшов котика», «Подарунок мамі», «Як Дід Мороз прийшов на Новий рік у дитячий садок», «Як я гуляла в зоопарку». Коли діти навчаться придумувати розповіді з конкретним змістом, можна ускладнити завдання -- запропонувати розповідь на загальну тему «Про веселий випадок», «Про цікавий випадок».

У методиці розвитку мовлення не існує сталої класифікації творчих розповідей, але умовно виділяють такі види: розповіді реалістичного характеру; казки.

Прийоми навчання творчої розповіді залежать від умінь дітей, навчальних завдань і виду розповіді. В методиці роботи варто застосувати такі прийоми: спільне розповідання дітей з вихователем за запитаннями; придумування вихованцями продовження авторського тексту; придумування дітьми початку й закінчення розповіді; складання казки на самостійно обрану тему; складання розповіді на самостійно обрану тему (за попередньо продуманим планом).

2.2 Формування навичок опису

Чинні програми навчання і виховання дітей орієнтують вчителів, навчати дітей п`ятьма-десятьма реченнями описувати іграшку, картинку, реальних осіб.

У психолінгвістиці встановлено, що дитина в процесі мислення може фіксувати об'єктивно існуючі логічні зв'язки, зокрема темпоральні (часові) зв'язки між явищами дійсності, та виражати їх у мові у вигляді особливого функціонально-смислового типу мовлення -- опису.

Одночасні зв'язки, що реалізуються в описах, безпосередньо підлягають спостереженню, але й вони, як і різночасні (різновид темпоральних), що виражають послідовність у розповіді, та каузальні (причинно-наслідкові, абстрактні, приховані зв'язки) в міркуванні, потребують логічного осмислення.

Логічною основою опису є розумові процеси, завдяки яким формується судження, що є поняттям логіки. У мові йому відповідає речення як мовна одиниця. Судження у процесі мислення поєднуються між собою у синхронні логеми -- мислительні форми для сприйняття, відображення, вираження різноманітних ознак, виявлених у статиці або в динаміці.

Синхронні логеми пов'язані з простором, що виражає порядок розміщення існуючих об'єктів. У процесі такої розумової діяльності утворюються ланцюги логічних суджень, які відображають зв'язки одночасного вияву ознак в об'єкті. Наприклад: «У Катрусі була висока температура. її морозило».

Кожна логема, реалізуючись мовними засобами, має внутрішні зв'язки, основою яких є об'єктивно існуючі відношення між самими явищами дійсності, що відображаються в свідомості мовця за допомогою типових мовних структурних моделей у вигляді опису.

Опис має значення повідомлення і є сталою мовленнєвою структурою надфразової єдності (більшою, ніж одне речення). Його функція -- описувати предмети, явища, події, дії тощо. Лише перелік ознак предмета чи дії ще не є описом, а тільки способом, що використовується у ньому.

Опис як різновид усного та писемного мовлення -- це поєднання предметного значення об'єкта думки з його способом мовного вираження (висловлення у вигляді переліку одночасних ознак цього предмета, тобто описовий спосіб).

Для реалізації мовного змісту навчання опису з метою розвитку монологічного мовлення дошкільників доцільно використовувати такі різновиди методів: 1. Методи первинного введення граматичних форм -- сприйняття й осмислення значення змісту словосполучень і речень. 2. Методи активізації описових синтаксичних конструкцій у говорінні дітей та збагачення усного мовлення дитини різноманіттям словосполучень і речень. 3. Методи активізації побудови дитячих висловлювань (описів).

Страницы: 1, 2, 3, 4