Невід'ємний атрибут одягу -- пояси служили для підперізування поясного і верхнього одягу, як чоловічого, так і жіночого. Найдавніші пояси -- плетені, згодом ткані, у чоловіків -- широкі і однотонні, переважно малинового кольору, з китицями на кінцях. Наприкінці XIX ст. їх замінили шкіряні ремені [58].

Великою різноманітністю локальних варіантів та невичерпним багатством відзначалися головні убори дівчат і жінок. Дівчата в свята одягали вінки, що вкривали всю голову. їх прикрашали волічковими уплітами, ґерданами, позолоченим листям барвінку, квітками, стрічками.

Багато уваги приділяли уборові голови жінки. На це вказують майстерно вив'язані перемітки, які ткали з найтоншого полотна, а їх кінці оздоблювали тканими переборами, узорчатими смугами -- заборами. Заміжні жінки пов'язували голову наміткою, рантухом, який кілька разів складали, обвивали голову під підборіддям, закриваючи чоло, і обидва кінці опускали через плечі.

У зв'язку з тим, що заміжні жінки мали втяте волосся, вони компенсували відсутність кіс кибалкою -- дерев'яним обручем, що добре підтримував хустку. Вони клали кибалку на голову, обмотували волосся довкола неї, а зверху накладали очіпок, на очіпок одягали хустку, яку підв'язували під шию. В окремих місцевостях ще збереглися намітки, рантухи, які чоловіки за народним звичаєм дарували жінкам на весіллі. Жінки намагалися ніколи не скидати кибалки, ходили й спали в ній, маючи тверде переконання, що жінку з відкритою головою обов'язково чекає нещастя [66, 69].

Найпоширеніша форма верхнього одягу -- опанча з відлогою -- виготовлялася з сірого або темно-коричневого домотканого сукна, з прямою спинкою, зі зборами по боках, оздоблювалася кольоровими нашивками, при комірі мала два прикріплені вовняні шнурки з китицями (бовтиці). В XIX ст. опанчі почали зникати, а замість них з'явилися різні види верхнього суконного одягу типу свити під різними локальними назвами (куртини, сердаки, петеки). Чоловіки тут носили довге волосся, яке спадало довкола голови, відкриваючи ззаду шию, а спереду над очима було рівно стяте. Бороди голили, а вуса звичайно підтинали під носом, залишаючи їх довгими по боках.

Дівочий костюм з Тернопільської області зображений на рис. 2.2 - 2.3. Комплекси чоловічого та жіночого одягу з Тернопільської області зображені на рис. 2.4-2.5.

Парубоцькі головні убори -- крисані плели з солом'яних плетінок, прикрашали ґерданами, плетеними шнурочками, стяжками, качуровим і павиним пір'ям, когутячими хвостами. Старші чоловіки не носили ніяких прикрас на капелюхах, а здебільшого опоясували їх шнурочком або вузенькою чорною і де-не-де синьою, та зеленою стрічкою.

Взимку вдягали чорні баранячі шапки конусовидної форми, зі стоячим чи загнутим всередину верхом, або стародавні «шапки на завісах». Відомі також в цих районах шапки з червоного або синього сукна, викладені всередині шкірою та обшиті довкола хутром (лисячими хвостами). Побутування таких шапок було наслідком етнокультурних взаємин подолян з бойками [78, 63].

Своєрідні риси одягу Західного Поділля виникли внаслідок взаємовпливів локальних елементів з елементами сусідніх областей -- Волині, Східного Прикарпаття та Східного Поділля, у творчому поєднанні зі своєрідними художніми традиціями.

Рис. 2.2. Дівоче вбрання.

Місто Борщів, Борщівського району. Тернопільської області.

Початок XX ст.

Рис. 2.3. Жіноче вбрання.

Село Лозівка, Підволочиського району. Тернопільської області. Початок XX ст.

Рис. 2.4. Чоловічий та жіночий одяг.

Село Добровляни, Заліщицького району. Тернопільської області. Початок XX ст.

Специфічними рисами відзначається й одяг Покуття. Це історико-географічна область України, що займала східну частину сучасної Івано-Франківської області. Одяг Покуття має багато аналогій на Поділлі, частиною якого власне є Покуття.

Рис. 2.5. Чоловічий та жіночий одяг.

Село Крогулець, Гусятинського району. Поч. XX ст.

Комплекс чоловічого одягу складався з тунікоподібної сорочки, з білого домотканого полотна. Рукава вгорі і внизу однакової ширини, комір стоячий, вишитий, як пазуха й рукава. Сорочка була довгою, до колін, і її носили поверх штанів як гуцули, так і буковинці, і підперізували ременем з мідними пряжками. Влітку вдягали штани з доморобного полотна, а на свята -- із сукна, внизу зібрані при нозі й обв'язані онучею з грубого, так званого сердакового білого сукна [87, 74].

Чоботи широкі з підківками замість каблука. Однак уже в половині XIX ст. почали носити чоботи на каблуках, з двома підошвами, так звані пасові чоботи, з широкими вивернутими халявами. Зверху вдягали сердак з чорного сукна, довжина якого сягала тільки колін, з широкими бічними клинами, коміром, обшитим на швах червоною шкірою. Взимку носили шапки (клепані). Доповненням одягу була табівка, перекинута через плече.

У покутян побутувало два типи жіночої сорочки: тунікоподібна, з рукавами без зборів, і уставкова [92].

Жіночий поясний одяг -- запаски -- підтикається на зразок буковинських. Нагрудний одяг -- сердак на Покутті довгий, як і на Буковині. Опанча побутує подільського типу.

На Поділлі (як і взагалі в багатьох районах України), крім стоячого коміра, на сорочках на початку XX ст. побутують і сорочки з викладеним, оздобленим вишивкою. Відома тут і сорочка з манішкою, яка часто не нашивалася, а утворювалася двома складками на грудях -- від коміра вниз, з невисоким, стоячим коміром (шлейкою). Рукава в таких сорочках шили з манжетами. Жіночі сорочки вишивали на уставках, рукавах, манжетах, грудях, на плечах. Вишивка розміщувалася вертикальними смугами, а на уставках -- горизонтальними [14].

Поясний одяг -- обгортку (катринцю) виготовляли з одного горизонтального полотнища, темного кольору, з вузькими кольоровими смугами по пітканню. Вона пов'язувалася на талії вовняною узорчастою крайкою (баюр, баюрок). Правий нижній кінець обгортки підтикався під крайку. Цей одяг був і буденним, і святковим. Замість фартуха часто одягали хустку, складену косинкою. Поверх сорочки носили безрукавки.

Традиційним верхнім одягом чоловіків і жінок була своєрідна свита -- чугай (бурка або чемерка) з коричневого доморобного сукна. Взимку чоловіки вдягалися в кожухи зі стоячим коміром, відрізною спинкою, рисовані і прикрашені спереду смушком, в негоду одягали манту з рукавами і двома комірами: вузеньким стоячим і великим викладеним, який вшивався між стоячим коміром і вирізом біли шиї. Подільську манту шили з доморобного грубого сукна; вона мала тунікоподібний крій, краї комірів, кінці рукавів, поли і низ оздоблювалися кольоровими вовняними шнурами [3, 54].

Як верхній одяг жінки носили літники -- жакети з рукавами із чорного сукна, прямоспинного крою; кацавейки з чорного сатину, кофти із складками в талії. Побутувала також свита з густими зборами від талії, гунька, поли якої знизу були розширені за рахунок клинців, які вставляли від рукавів (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Жіночий одяг.

Село Вільховець, Бережанського району, Тернопільської області.

Початок XX ст.

Важливу роль в комплексах жіночого одягу, як і в інших районах України, відігравали прикраси, серед яких особливо цінувалося справжнє намисто. У вухах носили ковтки з бовтицями -- заушники, а на шиї здавна побутуючі силянки, ґердани з різнокольорових скляних намистин, художньо підібраних і нанизаних так, що утворювались різноманітні геометричні й рослинні узори.

Колоритність одягу Західного Поділля починаючи з кінця минулого століття збільшують фабричні матеріали -- квітчасті або однотонні -- червоні, зелені, сині. Зміна домотканих матеріалів на фабричні зумовила певну зміну і в силуеті одягу. Замість поздовжньої лінії, яка надає стрункості та видовженості силуету, одяг набуває округлої форми від рясного збирання [4].

Особливістю подільського комплексу є наявність поясних видів одягу з незшитих частин (обгорток), велике багатство верхніх форм одягу, в колориті -- співставлення білого й чорного, з невеликою домішкою жовтого та червоного кольорів. З вишивальних технік найбагатше виявили себе лічильна гладь, мережка по білому білим, вишивка низзю, оздоблення кольоровим бісером. У комплексах вбрання різних районів цієї території спостерігаються спільні риси: у крої сорочок, розміщенні оздоблень.

У регіоні, що належить до Карпат і Прикарпаття, виходячи із локальних особливостей одягу окремих місцевостей, можна вирізнити: Північне Прикарпаття (Львівщина і частково Тернопільщина), гірські райони Карпат (Івано-Франківська без східної частини, частково Львівська область) та Закарпаття. Характерною рисою одягу цього етнографічного району є те, що він, виявляючи спільні риси в комплексах, одночасно дуже різноманітний за окремими складовими частинами та їх колоритом. В минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю конструкції одягу, вишивки, багатством орнаментальних композицій та їх кольорів.

Для комплексу одягу Північного Прикарпаття характерне дрібне рясування сорочок, спідниць, запасок і штанів. У чоловічому одязі переважає сорочка з прямими уставками, що підперізувалася широким вовняним узорнотканим поясом. До такої сорочки носили довгі полотняні штани, на голову одягали солом'яні капелюхи, прикрашені стрічками, квітами та узорними ґерданами з різнокольорових намистин [25].

Жінки шили короткі сорочки із стоячим коміром, оздоблювали їх вишивкою. До сорочки одягали вибійчану спідницю, а під кінець XIX ст. -- з фабричної тканини; запаску носили полотняну, з одного куска тканини, оздоблену вишивкою і тороками. З верхнього одягу, як жіночого, так і чоловічого, відомий полотняний одяг: короткі -- до колін каптани (з чорної тканини), полотнянки, кабати, мандини, волошки, сіряки, польки, чемерки. а також кожухи. Однак уже в 20-х роках XX ст. полотнянки почали витіснятися короткими, приталеними кабатами, шитими з домотканого або фабричного сукна, із стоячим коміром, на швах оздоблені темно-синіми шнурами (шнуровані кабати). Часто комір, рукава і поли обшивали темно-синім сукном. У різних місцевостях Прикарпаття крій кабата та його оздоблення мали своєрідні локальні відмінності.

За кроєм цікавою формою верхнього одягу були мандини -- з двох поперечних полотнищ грубого полотна, в горішній частині рукава викроювалися з того самого куска і не вшивалися окремо. Мандини шилися без коміра та кишень, широкими, без прикрас, підперізувалися крайкою. Із суконного одягу на особливу увагу заслуговують волошки, сіряки, польки і чемерки. їх носили жінки і чоловіки, шили приталеними, з вилогами на грудях і рукавах, оздоблювали темно-синім сукном [35].

Зимовий одяг для чоловіків і жінок -- кожух з овечих шкір, приталений, із зборами на спині. За довжиною кожухи різні: до кісточок або лише до колін. Молодь носила короткі кожушки, вкриті сукном, підперізуючи їх ремінним поясом. У цих районах спостерігалась велика різновидність головних уборів. Для притримування волосся вживали кибалки з лозини або картону, висота яких значною мірою залежала від місцевого звичаю пов'язування хусткою. У молодиць відомі білі полотняні очіпки, з дном, оздобленим білими або червоними нитками [41].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13