3.1 Особливості міжособистісної взаємодії у стресових ситуаціях
Особливості міжособистісної взаємодії визначаються взаєминами в групі, у колективі, а також у суспільстві. Тому важливу роль у житті кожної людини відіграє взаємодія з іншими людьми. Стресова ситуація може як позитивно впливати на процес взаємодії, так і негативно. Це залежить від того, яку стратегію поведінки людина обирає в стресовій чи конфліктній ситуації.
Існують два підходи в оцінці активності співрозмовників в стресових ситуаціях. Деякі дослідники визначають форми та види спілкування людей при стресових станах, які впливають на їхню взаємодію (взаємодія, протидія тощо). Інші розглядають активність спілкування людей в стресових ситуаціях як власне стрес, тобто як неспецифічні прояви адаптаційно-захисної активності людей. Ця активність інтегрується в поведінку окремих людей при стресі [Кижаев-Смык Л., 1983, 272].
Зміни у спілкуванні в стресових ситуаціях можуть виникати як під час впливу на людину фізичних, фізіологічних стресорів, так і в результаті контактів з людьми, характер спілкування яких змінений стресовими ситуаціями. Доцільно використати три рівні аналізу зміни під час стресових ситуацій (див. рис. 3.1.). Перший повинен охоплювати аналіз взаємодії людей у спілкуванні протягом певного періоду часу, порівнюючи із тривалістю життя поколінь, тобто зміни особливостей особистісних характеристик і показників здоров'я, що виникають під впливом тривалих соціальних, біологічних і фізичних стресорів, що діють локально на групу людей або на широкі верстви населення. Другий рівень охоплює аналіз окремих актів спілкування людей у стресових ситуаціях, враховуючи їх індивідуальні, професійні особливості, а також враховує специфіку стрес-факторів. Третій рівень аналізу включає вивчення окремих елементів спілкування при стресових ситуаціях, що визначаються спеціальними методами дослідження (психофізичними, інженерно-психологічними й т.п.) [Кижаев-Смык Л., Москва, 1983, 273].
Рис. 3.1. Рівні аналізу зміни спілкування в стресових ситуаціях
Взаємодія групи людей у стресових ситуаціях повинна створювати більш ефективний захисний потенціал, ніж антистресовий потенціал окремої людини. Зміни спілкування під час стресів входять в структуру життєдіяльності, поведінки, активності людей. Вони можуть негативно або позитивно впливати на психологічний клімат колективу, на продуктивність праці, на успішність подолання екстремальних ситуацій. При розробці заходів оволодіння стресом необхідно базуватися на аналізі загальних закономірностей соціально-психологічних феноменів, які проявляються в екстремальних умовах. Характер і динаміка субсиндрому зміни спілкування у стресових ситуаціях зумовлюються кількістю стресорів, індивідуальними й особистісними особливостями людей, на які впливають ці стресори, соціокультурними нормами, що включають використання засобів керування стресом.
Зміна функціонального стану людини в стресових ситуаціях змінює її відношення до навколишнього світу, до людей. В стресових ситуаціях в людей змінюється не тільки характер фізіологічної й психологічної активності, але й показники активності спілкування. Це відбивається на взаємодії індивіда із соціальним середовищем: з оточуючими людьми, із групою, з колективом, із членами виробничої організації тощо. Соціальна взаємодія змінюється тоді, коли стрес виникає одночасно в багатьох людей [Кижаев-Смык Л., 1983, 275].
Відмінною рисою спілкування при гострому стресі є емоційність, що може різко підсилювати або, навпаки, знижувати активність взаємодії людей. Стрес може викликати в людей гуманне ставлення один до одного або, навпаки, нелюдяність. Зміни спілкування при гострому стресі виникають зі складної інтеграції впливу стресогенних факторів і різних психічних функцій, таких, як мислення, воля, емоції. Ці зміни зумовлюються індивідуальними, особистісними властивостями людей, що спілкуються, а також соціокультурними, національними, етнічними нормами, прийнятими в суспільстві [Цигульська Т., 2000, 158]. Дія цих норм в стресових умовах і їхній вплив на спілкування більш ефективні, якщо вони вироблені з врахуванням не тільки звичних, але й екстремальних умов існування людей.
На спілкування при хронічному стресі впливають соціокультурні, політичні, національно-етнічні фактори. Вони об'єднані характерологічними й особистісними особливостями міжособистісної взаємодії людей. Але в процесі спілкування при тривалому стресі виявляються закономірності, які є загальними для багатьох людей і для різних стресогенних ситуацій. Саме тому зміни спілкування при стресових ситуаціях можна віднести до проявів власне стресу. Загальні закономірності спілкування при стресі виявлені, зокрема, у структурі розвитку міжособистісних взаємин [Кижаев-Смык Л., 1983, 281].
Розвиток спілкування залежить від взаємовпливу факторів зовнішнього середовища (фізичних, соціальних та ін.) і факторів внутрішнього середовища індивіда (психологічних, фізіологічних, біологічних тощо). Екстремальна ситуація надає спілкуванню адаптивну спрямованість, одночасно стаючи каталізатором, що прискорює розвиток взаємовідносин між людьми [Цибульська Т., 2003, 5].
Зміни під час спілкування в стресових ситуаціях включають п'ять стадій [Кижаев-Смык Л., 1983, 284]. Перша стадія стресогенної зміни спілкування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Часто вона виникає у незнайомих екстремальних умовах, і в тому випадку, коли людина була у таких умовах раніше; і коли стресогенний фактор подіяв на людину в присутності незнайомих людей. Для цієї стадії характерне зниження активності спілкування. Вербальне спілкування може повністю припинитися, проте людина повністю не виключається зі спілкування, тому що продовжує стежити за оточуючими людьми. Деяка загальмованість людей у цій стадії може сповільнювати процес їхнього знайомства, їхню спільну діяльність і дискусію. Стан тривожності, цікавості, гніву, агресії, що визначають емоційне спілкування на цій стадії, можуть періодично повертатися протягом декількох перших днів чи тижнів під час спілкування при стресових ситуаціях [Кижаев-Смык Л., 1983, с. 284].
З перших секунд стресогенної ситуації людина отримує нову інформацію про соціальне оточення або про те, як вплинули на попереднє соціальне оточення стресогенні фактори. Перше, що визначається людиною, часто не усвідомлюється, - це чи не стало небезпечним його соціальне оточення й чи не вимагає з його боку швидких захисних дій. Друге - отримання інформації про перспективи розвитку спілкування в стресогенних умовах. Оцінка, рішення, психологічні установки, зроблені в цій стадії спілкування, в одних людей забуваються, навіть якщо ці рішення були правильні й продуктивні; в інших, навпаки, можуть бути стійкими й довго впливати на характер спілкування. Часто на відношення до незнайомого або малознайомого партнера зі спілкування впливає стороння інформація: наклеп, похвала та ін.
Друга стадія розвитку спілкування при стресі характеризується збільшенням інтенсивності проявів спілкування або виникненням форм активного спілкування, непритаманних даній людині в неекстремальних умовах, тобто при відсутності в неї симптомів стресу. Ця стадія розвитку спілкування може бути названа стадією особистісної «експансії», що підготовляє людину до встановлення свого рольового статусу [Кижаев-Смык Л., 1983, 285]. Інтенсифікація спілкування, характерна для цієї стадії, спрямована на оптимізацію вихідної соціальної позиції для отримання або захоплення бажаної престижної соціальної ролі. Зазвичай, усвідомлена меркантильність при цьому відсутня. Спрямованість цієї своєрідної експансії та її ціль майже не усвідомлюються суб'єктами, що спілкуються.
Таким чином, у більшості людей власна емоційна жвавість на початку спілкування не є спробою показати свої знання, можливості, але щоб стати перед іншими людьми в кращій позиції, ніж це вдавалося даній людині в минулому соціальному оточенні. У цій стадії часто відбувається обмін інформацією, особливо при рівності інтелектуального й мовного потенціалу. Люди часто надають елементарну інформацію, але самі вважають її цікавою. Подібний процес щодо висловлення позитивних знань, умінь виникає й у добре знайомих людей, що потрапили в незнайомі стресогенні ситуації. Таке «спілкування, що демонструє» відображає позитивні емоційні переживання, ейфоричну дружність. Однак можуть бути й інші форми аффективності спілкування людей на цій стадії. Після першого знайомства можуть виникати різні емоційно-позитивні реакції, що стають випробовуванням для людини. При спілкуванні в даній стадії - особистісної «експансії», спрямованої на встановлення рольового статусу, - іноді виникає надмірна афективна поведінка: агітація або скованість рухів і словесних виражень. У наступних стадіях спілкування зменшується можливість інтенсивного інформаційного обміну, тому що згодом зменшується терпимість до партнера [Кижаев-Смык Л., 1983, 285].
По закінченні стадії особистісної «експансії» рольові функції взаємодіючих людей відносно стабілізуються. Це четверта стадія розвитку спілкування при стресі. Стабілізація рольового статусу може проходити й монотонно, і супроводжуватися афективними актами спілкування як з позитивним, так і негативним емоційним забарвленням. При цьому створюються неформальні групи. У стресогенних умовах основа такої групи відрізняється більшою внутрішньою стійкістю, згуртованістю, що досягається через постійну напруженість внутрішньо групової протидії. Чим екстремальніші умови існування, тим важче людям, схильним залишатися недоторканим, зберігати нейтралітет у конфліктних ситуаціях.
Виникнення емоційних, вегетативних та інших ознак дистресу супроводжується подальшою зміною активності спілкування [Роттенберг В., 1989, 7]. Змінене спілкування може стати найбільш помітним проявом стресу на певній фазі його розвитку, тобто можливе домінування субсиндрому зміни спілкування при стресових ситуаціях. Його можна розглядати як п'яту стадію розвитку спілкування при стресі. В одних умовах така зміна спілкування характеризується збільшенням її активності, в інші - зниженням. При стресовій активізації спілкування в різних умовах можуть переважати компоненти міжособистісної взаємодії, які консолідують групу (соціально-позитивні), або дезорганізують її (соціально-негативні) [Кижаев-Смык Л., 1983, 287].
При стресі в екстремальних умовах не завжди активізується соціально-психологічна активність, тобто активність спілкування, що сприяє консолідації групи, колективу («кооперативний тип міжособистісних взаємин»). При деяких особливостях екстремальних умов є велика ймовірність виникнення стресу, що виникає в багатьох членів групи і призводить до дезорганізації колективу. Тому необхідно спрямувати соціальну форму адаптаційно-захисного потенціалу на шлях не дезорганізації, а консолідації групи (соціуму).
В багатьох випадках успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника. Розвиток в 60-i роки соціальної психології дав поштовх i до нових досліджень різних аспектів проблеми спілкування, особливо під час стресових ситуацій [Cемиченко В., 1998, 16].
Тривалий стрес формує, згідно з позицією Л. Китаєва-Смика, низку субсиндромів. Деякі з них, а саме когнітивний, афективний і поведінковий, було розглянуто при аналізі негативних ефектів стресу. Але для професійно-особистісної деформації педагога визначальну роль відіграє субсиндром зміни спілкування [Кижаев-Смык Л., 1983, 287].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
