Тому необхідно враховувати обидві сторони значення механізмів захисту щодо подолання стресових ситуацій молодою людиною. Використовуючи механізми захисту, людина отримує час та інші можливості для об'єктивного аналізу певної проблеми. В цьому випадку при зниженні значення стресору потрібне конструктивне вирішення проблеми щодо зняття захисту і виходу із стресового стану.

На думку дослідників, вплив стресору на молоду людину не завжди шкідливий. Існують так звані корисні стреси, які мобілізують внутрішні ресурси людини. Розпочавши боротьбу з негативними природними чи соціальними умовами, людина може переглянути своє попереднє життя і вийти зі стресової ситуації не тільки не втративши здоров'я, а й з новими силами та можливостями. Такий позитивний вплив стресової ситуації на життєві перспективи людини можливий тоді, коли в пошуку нових цілей та можливостей особистість долає внутрішні обмеження та досягає повної самореалізації.

Отже, у рамках психофізіологічного підходу схильність особистості до дистресу, тобто виснаженості як фізичних, так і психічних адаптаційних можливостей, визначається як даність: якщо в людини наявні генетичні чи психологічні передумови хворобливого реагування на стресогенні впливи середовища, їх можна вивчати та враховувати, але не змінювати. Тому головним завдання профілактики стресових розладів вважається створення можливостей для своєчасної психом'язевої релаксації молодих людей, що зазнають надмірних стресів [Осадько О., 2005, 8].

Характер і інтенсивність стресової ситуації в основному визначаються ступенем розбіжності між вимогами, які пред'являє конкретна ситуація, діяльність, і тими потенціалами, якими володіє суб'єкт. Стресостійкість буде забезпечувати високу ефективність діяльності й збереже здоров'я молодої людини, якщо вона буде керуватися креативним мисленням у вирішенні своїх проблем Формування стресостійкості є процесом засвоєння людиною різних способів адаптації до стресових ситуацій. Тому молода людина повинна збільшувати свою стійкість до стресових ситуацій для того, щоб у майбутньому вміти протистояти будь-яким негативним впливам навколишнього середовища.

Таким чином, наслідки стресових станів можуть бути як позитивними (стрес мобілізує творчу діяльність особистості, дає можливість реалізовувати адаптивні резервні можливості тощо), так і негативними (виникнення різних захворювань, тривожність, замкнутість тощо). Важкий стрес може бути причиною розладів адаптації. Тому одним із актуальних завдань профілактики стресу є розвиток адаптивності та стресостійкості особистості.

1.2 Особливості комунікативної професійної компетентності соціального педагога

Працівник у сфері соціальної роботи має бути фахівцем високої професійної компетентності і культури. Вона вбирає в себе і такі професійні якості, як комунікативна компетентність та культура спілкування. В умовах становлення та розвитку системи соціальної роботи за період незалежності України роль професійної комунікативної компетентності, що характеризує мовленнєву культуру і поведінку спеціаліста сприяє утвердженню його професійної і етичної позиції, дедалі зростає. Кожен має усвідомлювати, що дана професія увібрала в себе як духовні цінності та норми поведінки, так і професійні знання взаємодії з різними категоріями населення і в різних мікросередовищах.

Велика роль у цьому належить системі професійного вдосконалення вмінь і навиків соціального працівника. Нині різні тематичні семінари, курси підвищення кваліфікації є тією структурною ланкою, яка має найбільші можливості для формування професійної комунікативної компетенції фахівців соціальної сфери орієнтації змісту їх професійного мовлення на суто людські потреби споживачів соціальних послуг [Карпенко О., 2004, 42].

За Капською А.Й. вагомість соціального працівника як партнера у спілкуванні особливо зросла в останні роки. У працівників спостерігається диференціація прояву комунікативних якостей за ознакою їх достовірності, переконливості, аргументованості, емпатійності. Позитивне сприйняття клієнтами пропозицій, рекомендацій визначається позицією соціального працівника, яка досить виразно простежується в процесі комунікативної взаємодії [Капська А., 2005, 328].

Тому для підвищення ефективності соціальної роботи спеціаліст має досконало володіти знаннями і вміннями професійної комунікації, а також вміти адекватно їх застосовувати у відповідній сфері та ситуації.

Поняття «компетентність» в широкому розумінні цього слова означає досконале знання своєї справи, суті роботи, яка виконується, складних зв'язків, явищ і процесів, можливих способів і засобів досягнення окреслених цілей. У зміст компетентності включається рівень базової і спеціальної освіти, стаж роботи, уміння акумулювати широкий життєвий і професійний досвід, знання можливих наслідків конкретного способу впливу на особистість» (Суслова, 1993?.

Козлов А., Іванова Т. вважають, що професійна компетентність характеризується наявністю у соціальних працівників комплексу знань, умінь, навичок, психологічних якостей, професійних позицій та акмеологічних варіантів. А знання, уміння і навички виступають як рольові характеристики професійної компетентності. Окрім того, професійна компетентність соціального працівника повинна включати також і особисті якості, а також сукупність умінь і навичок, що забезпечують функціонування процесу спілкування з клієнтами і колегами [Козлов А., Іванова Т., 2001, 320].

Руденський Е.В. розглядає комунікативну компетентність як систему внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у визначеному колі ситуацій особистісної взаємодії. Компетентність у спілкуванні має як інваріантні загальнолюдські характеристики, так і характеристики, історично та культурно обумовлені [Руденский Е., 1997, 224].

Комунікативна компетентність складається зі здібностей:

1. Давати соціально-психологічний прогноз комунікативної ситуації, у якій відбувається спілкування;

2. Психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;

3. Здійснювати соціально-психологічне керування процесами спілкування в комунікативній ситуації [Петровская Л., 1989, 216].

Прояв якостей мовлення у процесі діяльності утворюють таку стійку структуру, яка спроможна регулювати особистісне ставлення студентів до ролі мовленнєвої діяльності, характеризують різний рівень готовності особистості майбутнього вчителя до професійної мовленнєвої діяльності і проявляються у свідомому, індивідуальному позитивному сприйнятті.

Мовленнєва діяльність - це об'єктивний процес, оскільки він стосується носіїв мови і водночас - це суб'єктивний процес, який реалізується завдяки мовленню суб'єкта, має свою мисленнєву базу, особистісні голосові та емоційні прояви, особистий інструментарій впливу на співрозмовника залежно від конкретної мети. Окрім того, це одна із умов особистісного самовираження, самореалізації. А звідси ми можемо говорити про мовленнєву діяльність як про процес і результат дії, як про структурний елемент будь-якої діяльності, як про складову професійної діяльності. Важливу роль у мовленнєвій діяльності відіграють уміння, які формуються у процесі педагогічної діяльності (див. табл. 1.1.)

Таблиця 1.1. Компоненти процесу формування мовленнєвих умінь

При такому підході до характеристики комунікативної компетентності доцільно розглянути спілкування як системно-інтегруючий процес, що має наступні складові:

1. Комунікативно-діагностична (діагностика соціопсихологічної ситуації в умові майбутньої комунікативної діяльності, виявлення можливих соціальних, соціально-психологічних і інших протиріч, з якими можливо повинні зіштовхнутися особистості в спілкуванні).

2. Комунікативно-програмуюча (підготовка програми спілкування, розробка текстів для спілкування, вибір стилю, позиції і дистанції спілкування).

3. Комунікативно-організаційна (організація уваги партнерів по спілкуванню, стимулювання їхньої комунікативної активності і т.д.).

4. Комунікативно-виконавча (діагноз комунікативної ситуації, у якій розвертається спілкування особистості, прогноз розвитку цієї ситуації, здійснюваний по заздалегідь осмисленій індивідуальній програмі спілкування).

Кожна з цих складових вимагає спеціального соціотехнологічного аналізу, однак рамки викладу концепції дають можливість зупинитися тільки на комунікативно-виконавській частині. Вона розглядається як комунікативно-виконавська майстерність особистості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16