Культура педагогічного спілкування передбачає не тільки наявність у соціального педагога психолого-педагогічних знань, але і всебічний розвиток його особистості. Діяльність і спілкування - це основний шлях до розвитку власної особистості і водночас найбільш ефективний спосіб для прищеплення іншим людям певних особистісних якостей, набуття ними комунікативних вмінь. Оскільки навчання і досі, не зважаючи на використання технічних засобів (насамперед комп'ютерів і телебачення), визнається неможливим без виховного впливу особистості вчителя. Як показали дослідження Петровського А.В., особистий вплив педагога ефективний тоді, коли він сам має творчий склад розуму і багату уяву, ті якості, які він хоче передати дітям [Петровский А., 1992, 322]. Особистість, за його образним висловом, «випромінює щось на зразок силового поля», яке перетворює емоційні, вольові й інтелектуальні процеси у людини, з якою вона вступила в контакт.

Це вимагає пошуку адекватних методів підготовки майбутнього соціального педагога до спілкування з людьми, навчання спілкуванню. Фахове самовиховання і навчання у сфері комунікації треба починати з оволодіння основами педагогічного спілкування. На це спрямована, зокрема, запропонована Кан-Каликом В. система вправ для педагогів-початківців, в якій узагальнено матеріали досліджень Азарової Ю., Єршової Л., Леонтьєва О. та ін. Ця система включає в себе два цикли:

1. Вправи, спрямовані на практичне оволодіння елементами педагогічної комунікації, які сприяють розвитку комунікативних здібностей, набуттю навичок управління спілкуванням.

2. Вправи на опанування всієї системи спілкування в заданій педагогічній ситуації [Кан-Калик В., 1995, 108].

Педагогічна майстерність і педагогічна культура спілкування невіддільні від поняття «педагогічної інтуїції», ідея якої висунута видатним педагогом і психологом Блонським П. Вміння спілкуватися, засноване на інтуїції, передбачає врахування педагогом особливостей співрозмовника. Для того, щоб вести розмову конструктивно, соціальний педагог повинен відчувати свого співбесідника, розуміти те, що говорить інший, і залежно від цього перебудовувати спілкування, змінювати комунікативний стиль, який має залишатися завжди демократичним, діалоговим. Соціальний педагог з розвиненою культурою спілкування дбає про постійне професійне і особистісне вдосконалення, запровадження сучасних технологій навчання і виховання. Він перебуває в постійному пошуку нових форм навчального і виховного процесів. До таких форм, зокрема, належить покликане до життя демократизацією суспільства і перевірене сучасною педагогічною практикою навчальне співробітництві в рамках партнерського діалогу педагога та учня.

Отже, продуктивність нових форм навчання і виховання, дієвість різних комунікативних технік і загальна спрямованість навчально-виховного процесу залежать від психологічної готовності до комунікативної взаємодії і здатності педагога дотримуватися у своїй педагогічній діяльності демократичного стилю спілкування всупереч традиційній імперативно-директивній позиції, яка спирається на методи примусу, покарання, вимагає надмірної дисципліни, пригнічує особистість і не дає їй змоги повністю виявити себе.

З метою розвитку демократичного стилю міжособистісної взаємодії можна використати для вправляння метод «слухання». Це нетрадиційна, але ефективна комунікативна техніка, яка забезпечує емпатійність, свідчить про вміння відчути стан іншого і стати на його позицію, а не лише донести власну. Педагоги та батьки часто вважають, що найкоротший шлях допомоги дитині для досягнення чогось у майбутньому - це «позиція неприйняття», тобто осудження, критика, вмовляння, моралізування, вимоги та інші подібні засоби. Насправді, це найближчий шлях зробити дитину дійсно неслухняною і недоброю. Зокрема, психотерапевти і консультанти показали, що «позиція прийняття», втілена в техніці слухання, спонукає дитину поділитися своїми почуттями і проблемами з дорослими, вона є інструментом збереження і стимулювання її активності. Відповіді на вищеназвані запитання педагог має супроводжувати аналізом процесу свого педагогічного спілкування, з'ясуванням причин відступу від усталених й ефективних форм взаємодії з людьми, оцінкою свого психічного стану і з урахуванням результатів саморефлексії, перебудовою стилю педагогічного спілкування з дітьми. Культура спілкування визначає шанобливе і доброзичливе ставлення педагога і учня один до одного, закладає основи взаємин співпраці і взаємодопомоги.

Засвоєння вчителем розглянутих принципів і засобів міжособистісної взаємодії, творче застосування їх у педагогічній діяльності є запорукою практичної дієвості його фахової підготовки, свідченням культури педагогічного спілкування, яка вимагає гармонійного поєднання навчальних засобів і виховних та комунікативних зусиль педагога щодо свого вихованця [Корніяка О.М. 2003, 38].

Для успішної роботи у соціальній сфері соціальний працівник повинен успішно володіти комунікативними і професійно значущими якостями. До них можна віднести:

стриманість, урівноваженість (володіння собою, уміння керувати емоціями і організовувати рівне, спокійне спілкування без прояву роздратування, гострого тону тощо);

доброзичливість, привітність у спілкуванні із людьми (готовність сприяти благополуччю інших людей, прояв співучасті і щирості у спілку ванні з ними);

повага (прояв поваги до інших у процесі спілкування, шанобливе ставлення до них, визнання їх гідності тощо);

довір'я, відкритість (прояв довіри до клієнта);

оптимізм (соціальне світовідчуття, яке концентрує життєлюбство у домінанті добра);

внутрішня енергія, впевненість у собі, які поєднуються з високим рівнем контролю, справедливість, організаторські уміння і навички;

педагогічний такт, який підказує фахівцю найбільш делікатну лінію поведінки;

емпатія (здатність до співпереживання);

рефлексія (усвідомлення соціальним педагогом того, як він сприймається партнером по спілкуванню).

У складі комунікативної компетентності варто виокремити таку якість, як гуманістичну спрямованість. Це система ціннісних орієнтацій і смислових установок у сфері взаємодії з людьми, яка має на увазі морально виховане ставлення до людей, розуміння їх цінності і значущості того, що В.О. Сухомлинський називав «устремлінням до людини, здатність дорожити іншою людиною, поважати їх як найвищу цінність. Гуманістична спрямованість є відображенням гуманізму і людності - базових характеристик соціального працівника, на яких і будується компетентність у спілкуванні.

Соціальний працівник і клієнт не просто сприймають один одного, але й формують стосовно один одного певне емоційне ставлення, в результаті чого і народжується ціла гама почуттів, з'являється взаємне тяжіння або атракції (це особливий вид соціальної установки на партнера по спілкуванню, в якому домінує емоційний компонент).

Практика показує, що, в основному, будь-яке позитивне підкріплення (увага, похвала, заохочення, висока оцінка) у процесі спілкування виступає умовою позитивного розвитку емоційних контактів із співрозмовником. Емоційний обмін інформацією з'являється як результат потреби ви разити почуття, як прояв очікування відчути емоційний стан партнера по спілкуванню.

Досить негативну роль у спілкуванні соціального працівника і клієнта має неадекватна емоційна експресія. Існують три основні причини прояву цих якостей: перша - бажання ігнорувати свої чи чужі переживання, якщо вони є неприємними чи небажаними; друга - пов'язана з небажанням партнерів обговорювати взаємні почуття, які у них з'являються; третя причина може бути внаслідок неусвідомленості людиною своїх почуттів і неприйняття їх у собі.

Особливий інтерес викликає пізнавальний аспект комунікативної компетентності соціального працівника, оскільки вибір соціального працівника тієї чи іншої лінії поведінки і форми спілкування в кожній і конкретній ситуації передбачає знання основних її елементів, зокрема: партнера по спілкуванню, самого себе і ситуаційного контексту процесу спілкування загалом.

Водночас у ході пізнання клієнта здійснюється кілька процесів: емоційна оцінка співбесідника, спроба зрозуміти хід його вчинку і побудова на цій основі стратегії зміни його поведінки та проектування своєї власної поведінки як фахівця.

Важливо при цьому мати достатню інформацію про клієнта: конкретну й обмежену або інформативно-регулятивну (про поведінку, стан і можливості клієнта). Звичайно, з часом інформація поповниться, розшириться, але без пізнання іншого не можна вести мову про пізнання себе.

Отже, у цьому розділі ми розкрили особливості міжособистісної взаємодії під час стресових ситуацій, етапи роботи соціального працівника із молодими людьми, які перебувають у стресових ситуаціях, основні профілактичні та психокорекційні методи подолання та управління стресами. Важливе значення при подоланні стресових станів відіграють тренінгові заняття, які включають різні види фізичних вправ, медитацію, соматичну концентрацію, тренінги прогресивної релаксації, уявлення на задані теми та ін. Велику роль у подоланні стресових ситуацій відіграють соціальні служби «Телефон Довіри» - консультування по телефону, що є досить доступною та ефективною формою допомоги при виникненні стресів.

Важливим чинником у формуванні стресостійкості майбутніх соціальних педагогів відіграє вміння управляти власними стресовими та конфліктними ситуаціями. Управління стресами відбувається на рівні як організації, так і на особистісному рівні, оскільки часто стрес на роботі відображається в особистому житті людини і навпаки. Для формування й реалізації програми забезпечення стресостійкості соціальним педагогам необхідно знати такі прийоми нейтралізації стресів, як планування, фізичні вправи, дієта, психотерапія, психоаналіз, медитація тощо.

Розвиток комунікативної компетентності займає особливе місце в підготовці майбутніх педагогів. Оскільки професія соціального педагога відносяться до соціологічних видів праці, де спілкування із сторони, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється у професійно значущу. Всі основні види роботи педагогів (сприяння формуванню особистості дитини, розвитку її здібностей, психодіагностика, психологічне консультування, психокорекція, профілактика, просвітницька діяльність тощо) здійснюються через організацію спілкування з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу.

Таким чином, молода людина перебуває в стресових ситуаціях на протязі всього життя. Якщо вона не може розв'язати проблему, то витрачає багато зусиль, що призводить до збільшення емоційної напруги. Тому потрібно сконцентрувати більше уваги не на невдачах та помилках, але на досягненнях та власних успіхах, на підвищенні власної комунікативної компетентності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16