Судження не тільки виявляється, а й формується в реченні. Суджен-ня є акт мислення, що відображає зв'язки, відношення речей, а речен-ня їх фіксує і відображає. Відповідність суджень об'єктивній дійсності перевіряють практикою або зіставленням їх з іншими судженнями, правдивість яких уже доведено досвідом, перевірено практикою.
6.5. Умовиводи.
Міркування є низкою пов'язаних між собою суджень, спрямованих на з'ясування істинності якої-небудь думки, доведення або заперечення, відстоювання її в суперечці з іншими людьми. Типо-вим його проявом є доведення будь-якої думки. Це складна розумова дія, у процесі якої встановлюється відповідність дійсності певної дум-ки, обґрунтованої за допомогою інших думок, істинність яких доведе-но практикою.
Умовиводом називають розумову дію або форму мислення, в якій з одного або кількох, певним способом пов'язаних суджень, що відо-бражають зв'язки й відносини предметів чи явищ об'єктивної дійсності, виводиться нове судження, яке дає нам нове знання про ці предмети або явища.
Індуктивний умовивід відображає рух думки від фактів до уза-гальнень, від менш загальних до більш загальних суджень. В інших ви-падках ми йдемо протилежним шляхом, від уже встановлених загальних суджень до суджень про певні групи або поодинокі об'єкти. Такий умо-вивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких, називають дедуктивним. Крім індукції і дедукції, ми ко-ристуємося ще такою формою умовиводу, як аналогія.
Аналогія -- це умовивід, що ґрунтується на подібності деяких ознак тих чи інших об'єктів.
6.6. Теорія.
У науковому пізнанні виділяють два рівні -- емпіричний і теоретичний.
Емпіричний рівень знань -- відображення об'єкта пізнання на ос-нові безпосереднього практичного досвіду діяльності з ним. Цей рівень існує у формі звичайного знання, заснованого на життєвому досвіді, та у формі описової науки.
Через стадію описового знання проходять усі галузі знань, більше того -- кожне часткове дослідження, і в будь-якій науці.
Формами емпіричного знання є наукові факти, класифікаційні схе-ми, емпіричні закони, а методами є спостереження, опис, вимірюван-ня, узагальнення, класифікація та ін.
Унаслідок встановлення взаємозв'язку між різноманітними об'єк-тами й явищами, які належать до певної галузі знань, у результаті серйозної розумової роботи виникають наукові теорії, теоретичні знан-ня як продукт людської діяльності. Теоретичні знання є вищою фор-мою наукового знання, які від емпіричних відрізняються своєю струк-турою і змістом. Вони виконують пояснювально-прогностичні, а го-ловне, конструктивні функції, які власне і визначають можливість про-ектування перетворювальної діяльності і перетворення науки на без-посередню продуктивну силу.
Логічним апаратом теоретичного знання, а отже, і наукової теорії, є поняття, яке відображає суть об'єкта.
Оскільки теоретичні знання принципово відрізняються від емпі-ричних як за змістом, так і за формою, то вони не можуть бути отри-мані шляхом додавання чи віднімання емпіричних фактів. В емпірич-ному описі явища чи об'єктів просто відсутні ті компоненти, які ха-рактеризують сутність об'єкта.
Сказане не слід розуміти так, що теоретичне знання може бути от-римане поза зв'язком із фактами, обминаючи стадії емпіричного рівня. Теоретичні знання володіють таким специфічним змістом, який не зво-диться до опису фактів, хоч його отримання опирається на знання й аналіз фактів та контролюється зіставленням із фактами.
Формою теоретичних знань є наукова теорія, яка може бути пред-ставлена як логічна система, в основі якої лежить невелика кількість вихідних принципів. За допомогою законів і правил логіки з вихідних принципів можуть бути виведені закономірності явищ і процесів, які належать до галузі застосування теорії. Тим самим забезпечується та здійснюється уніфікація і систематизація знань. Така уніфікація знань можлива лише через пізнання сутності об'єктів, виявлення загальної закономірності, необхідного зв'язку і відносин. Вихідні положення, принципи обґрунтовуються деякою сукупністю дослідних, експери-ментальних фактів.
Отже, до структури наукової теорії належать: вихідні положення, принципи теорії; дослідні факти, які є експериментальним обґрунту-ванням теорій; понятійний апарат теорії; факти, явища, процеси, які пояснює теорія; явища, властивості, факти, процеси, які передбачає теорія.
Наукова теорія описує, пояснює, передбачає явища, об'єкти, процеси. Теорії відводиться функція розкриття сутності явища, об'єкта, сутності внутрішніх зв'язків, встановлення та пояснення законів і закономірностей. Закон таким чином є органічною части-ною теорії.
Характерною рисою науки є те, що її розвиток відбувається не шля-хом простого накопичення фактів, а у формі боротьби ідей, система-тичної появи нових уявлень і руйнування старих. Нові ідеї, увійшовши в науку, залишають старим ідеям скромніше місце, ніж те, на яке вони раніше претендували.
Є дві причини труднощів у виникненні наукової теорії. Перша по-в'язана з розвитком самої теорії. Суть її в тому, що застосування теорії до певного кола явищ призводить до явно абсурдного результату. Роз-ширення кола явищ, до яких застосовується дана теорія, не є не-скінченним.
Друга полягає в тому, що внаслідок проведення експериментів, дослідів одержується непередбачений результат, робляться відкриття, які не вкладаються в рамки існуючих моделей і теорій. Звичайно, нау-ка завдячує своїм прогресом випадковим відкриттям. Однак розвиток науки носить закономірний характер, і навіть випадкові відкриття бу-вають підготовлені попередньою роботою багатьох учених.
Виникає проблема пояснення одержаного результату. Вона може бути вирішена внаслідок розвитку існуючої теорії або шляхом створен-ня нової теорії, нової системи. Стара теорія виявляється справедливою лише в окремому випадку, причому нова теорія визначає межі її засто-сування.
Саму теорію оцінюють на основі того, наскільки вона відповідає досліду, задовольняє практичні вимоги. У цьому й полягає зміст обо-в'язкової умови відповідності теорії об'єктивній дійсності.
Очевидно, проблема формування в учнів поняття наукової теорії передбачає розкриття сутності всіх її структурних елементів з одного боку, а з іншого -- встановлення між ними зв'язків, субординації.
7. Уміння і навички як категорії вираження цілей навчання
7.1. Уміння.
Знання самі по собі, без умінь їх застосовування мали б невелику цінність. Уміння надають знанням особливої ваги і значу-щості. Уміння -- це знання в дії.
Відомо, що в кожному продукті людської діяльності втілені ті умін-ня, використання яких у свій час привело до появи цього продукту. Знання -- продукт людської діяльності, отже, в них втілена діяльність із добування і застосування цих знань. Це і є основою для виділення умінь, формування яких є обов'язковим у навчальному процесі. Обо-в'язковим тому, що наступне покоління засвоює досвід старшого в справі добування знань і, не пройшовши логічного шляху появи цих знань, школярі не могли б знати, звідки вони взялися.
Серед умінь є такі, які, виходячи з попередніх міркувань, орієнту-ють лише на відтворення певного способу дії, алгоритму дії та його при-кладання. І якби не було їх, навряд чи можна було б розвивати ці спо-соби дій, переводити діяльність учня на якісно вищий рівень. Людство у своєму розвитку зупинилося б і почало деградувати.
Для формування різноманітних умінь, одержання нових знань і їх застосування школярі мають бути залучені до діяльності з порівняння, розпізнавання, розрізнення, виявлення різниці і подібності, кла-сифікації, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування, категоризації об'єктів, протиставлення, створення, проектування, запам'ятовуван-ня, перенесення, уяви, відтворення, прикладання, обстеження, орієн-тування, виявлення відмінності і подібності, побудови здогадок, впізна-вання, реконструкції і перетворення, відтворення в пам'яті, перегру-пування, відновлення, розчленування, об'єднання, виділення, відне-сення невідомого до відомого та ін.
Уміння -- це заснована на знаннях готовність людини виконувати ту або іншу діяльність. Уміння неможливі без знань і формуються лише на їхній основі.
Залежно від проф-ілю навчальних предметів цю групу складають граматичні, математичні, фізичні, хімічні, географічні та інші вміння. Наприклад, уміння роз-бирати речення за частинами мови, застосовувати формулу квадрата суми двох чисел і квадрата різниці двох чисел для раціоналізації усних числових обчислень, вимірювати швидкість руху за допомогою спідо-метра тощо.
Група умінь самоосвіти має низку особливостей. Одна з них -- мак-симальна самостійність дії за відсутності яскраво вираженого зовні-шнього керівництва. Приклади умінь цієї групи: уміння визначити, сформулювати мету самоосвіти на певний час, планувати роботу на перспективу, систематизувати матеріал з теми, обробляти вивчений матеріал.
Уміння контролю та самоконтролю виражають ступінь само-стійності дій, забарвлених різними мотиваційними установками. При-клади таких умінь і навичок: уміння підсумовувати зроблене за певний проміжок часу, уміння критично оцінювати методи роботи і визнача-ти зміни в характері подальшої роботи.
Досвід творчої діяльності має такі риси: самостійний перенос знань, умінь у нову ситуацію, бачення нової проблеми в знайомій ситуації, самостійне комбінування відомих способів діяльності, альтернативне мислення, тобто бачення можливих рішень даної проблеми.
Норми ставлення до світу виявляються в оцінно-емоційному став-ленні до нього, до діяльності, в істинності одержаних знань.
7.2. Навички.
Поряд з уміннями вони є однією з форм вираження дос-віду здійснення людської діяльності.
Якби людина не володіла навичками, їй кожен раз, за необхідності виконувати одну й ту саму роботу, довелося б витрачати багато зусиль і часу, щоб цю роботу виконати.
Якщо вміння -- це готовність до свідомих і точних дій, то навички --це автоматизована ланка цієї діяльності. Отже, навички -- це автома-тизовані вміння. Вони здійснюються без участі свідомості, але під її контролем. Наприклад, коли ми пишемо літеру "а", ми не замислює-мося над тим, як її написати. Однак коли виникає потреба написати її якимось іншим шрифтом або просто красиво написати, ми починаємо думати, як це зробити.
Навички, так само як і вміння, є практичні й інтелектуальні. Вив-чення кожного навчального предмета передбачає вироблення в учнів практичних навичок, специфічних для цих предметів. Наприклад, на-вичка користуватися мікроскопом під час вивчення біологічних мікро-об'єктів виробляється при вивченні біології, навичка користуватися вимірювальними фізичними приладами виробляється при вивченні фізики у школі, навички користуватися такими робочими інстру-ментами, як молоток, зубило, рубанок -- при вивченні технічної праці.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
