Розвиток композиційних умінь учнів початкових класів на уроках тематичного малювання - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Розвиток композиційних умінь учнів початкових класів на уроках тематичного малювання

гідно з конструктивно-художньою ідеєю твору художник виділяє центр композиції яскравим освітленням і детальною виразністю зображення грізного батьківського обличчя царя-убивці та смертельно пораненого його сина. Все в картині підпорядковане головному: бачимо передусім виразно освітлені обличчя двох людей, які розкривають зміст трагедії; лише потім розглядаємо одяг персонажів картини та багатий інтер'єр, які взаємозв'язані й допомагають сприйняттю місця дії та задуму художника. Третьою ознакою закону цілісності є неповторність образів композиції (за винятком орнаментальної композиції) та розмірів, інтервалів її елементів.

Прикладом неповторності елементів композиції є картина І. Рєпіна «Хресний хід у Курській губернії», де зображено надзвичайно багатолюдний натовп, в якому геніальний художник втілив усі класи і верстви російського суспільства 80-х років XIX ст. з усіма їх зв'язками і суперечностями. В глибині ліворуч вирізняється пані з іконою під охороною сотників - композиційний центр картини, - а навколо рухається людська маса, в якій кожна постать - не лише характер, а й соціальний тип. Неповторність образів композиції передано великим майстром пензля і в різноманітності рухів кожної фігури людського потоку, в якому зображені дорослі й діти, багаті та бідні, жебраки і каліки з різними позами, жестами, мімікою. Художник знайшов таку конструктивно-художню ідею картини, яка сприяла збереженню цілісності композиції з її ознаками.

Закон контрастів - один з основних законів композиції. Дія контрастів виявляється в законах як природи, так і суспільства. В образотворчому мистецтві як одній із форм суспільної свідомості також знаходить своє підбиття дія контрастів. Активно виражені відмінність, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. В образотворчому мистецтві основними природними контрастами є тоновий і кольоровий [52, 217].

На тонових контрастах (світлий і темний) художники будували композиції з давніх часів (Рембрандт «Повернення блудного сина», О. Івасів «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ» і сучасні (А. Чебикін «Мрія здійснилась», Т. Яблонська «Над Дніпром»), зображуючи світлі фігури чи інші деталі твору на темному фоні або навпаки.

Контрасти й зіставлення в композиції підсилюють її виразність. Будуючи композиції на зіставленні великого і малого, старого і молодого, сильного і слабкого, гарного і невродливого, доброго і злого, багатого і бідного, великі майстри пензля добивалися незвичайної гостроти в передачі характеру образів у художніх творах. З метою виявити свій задум у композиції художники використовують різні контрасти.

Закон підпорядкування всіх засобів композиції ідейному задуму вимагає від художника «цілісності, виразності, ідейності художнього твору. Цей закон зобов'язує художника, щоб його композиція в усіх деталях підпорядковувалась ідейному змісту, розкривала його ставлення до зображуваного, його захоплення» [67, 159]. Всі вимоги, які ставить цей закон у зв'язку з ідейним задумом, художники прагнуть вирішувати у своїх композиціях.

Вдале вирішення всіх вимог закону можна побачити у багатьох визначних творах зарубіжних і вітчизняних художників: Е. Делакруа «Свобода, що веде народ», В. Сурикова «Бояриня Морозова», І.Рєпіна «Арешт пропагандиста», Г. Меліхова «Молодий Т. Шевченко у К. Брюл-лова». Вся група вдало скомпонована і тісно взаємозв'язана німим діалогом. Фігури гармонійно пов'язані з форматом картини та її образами на ледь прописаному полотні К. Брюллова «Облога Пскова». Картина розповідає про світ мистецтва, життя, нелегкі, але осяяні творчістю долі.

Закон новизни. Творчі пошуки новизни в мистецтві художники ведуть на основі аналізу досягнень минулого. Пошуки новизни не повинні бути у творчості самоціллю, яка спричинює псевдоновизну, спустошення змісту мистецтва. Вони мають виходити з естетичного сприймання і відчуття художником реальної дійсності, бути пов'язаними з ідейним задумом художника, його прогресивним світоглядом [44, 146].

Поет і художник Т. Шевченко створив полотно «Катерина» на чотири роки пізніше від однойменної власної поеми, у якій відтворив епізод розставання селянської дівчини Катерини з офіцером, що спокусив і покинув її. Художник з великою делікатністю розкриває цю драму соціальної нерівності людей, через яку гине найсвітліше - краса кохання. Вчорашній кріпак не засуджує «падіння» Катерини, подає босу селянку в красивому дівочому вбранні, яка ступає величаво, гідна подиву та захоплення.

Художніми засобами композиції Т. Шевченко ввів у мистецтво образи з повсякденного сільського життя рідного народу, зламавши умовні канони тодішньої Академії мистецтв, заклав основи критичного реалізму. Майстерно володіючи живописом, малюнком і, зокрема, гармонійною, вишуканою композицією, в ідейно-образному змісті Т. Шевченко виступає новатором. Усі атрибути побуту і пейзажу спрямовані на розкриття змісту полотна. Яскраво виявлена поетизація образів є виразною ознакою національного характеру, народності, новизни.

Крім розглянутих основних законів, існують ще закони життєвості та впливу «рами» на композицію зображення на полотні, які належать не до всіх видів образотворчого мистецтва. Закон життєвості діє у творах образотворчого мистецтва, в яких зображуються типові характери і обставини, а також передається рух у часі [46, 58]. Це належить здебільшого до творів станкової та книжкової графіки, живопису, скульптури, мініатюрного живопису, що мають сюжетні зв'язки.

Щоб передати рух в образотворчому мистецтві, треба знайти і виділити в сюжетній композиції кульмінаційний момент із ознаками минулого, сучасного та відчуття майбутнього. Важливими є відчуття художником ознак закону життєвості, здатність бачити життя в його розвитку, в процесі зародження нового, якому належить майбутнє, тобто здатність передавати відчуття, події в часі, а отже, і в русі, оскільки без руху немає життя [2, 151].

Вдало вирішив ці завдання І. Рєпін у картині «Не чекали», в якій не тільки передав момент несподіваної зустрічі (кульмінаційний момент події) з сім'єю (матір'ю, дружиною, дітьми), а й розкрив минуле образів, заняття персонажів картини до зустрічі (стара мати сиділа в кріслі, дружина грала на роялі, діти працювали за столом). Геніальний майстер передав через суттєві вузлові зв'язки в розвитку сюжету відчуття руху події в часі, надавши життєвості художньому твору.

Образно і правдиво відтворюють сучасну дійсність в її життєвому русі народні художниці України Т. Голембієвська в картині «Безсмертя» і Т. Яблонська в картині «Весілля». Життєва сцена, побачена нею на Київщині, з типовими характерами селян і в типових обставинах блискуче передана в багатоколірній композиції. Художницю захопила особлива атмосфера емоційного піднесення, веселощів, властивих радісній події, якою є весілля. Народне весілля вона відтворює як сучасне, життєве, художньою технікою, близькою до народного образотворчого мистецтва.

Закон впливу «рами» на композицію зображення на площині є загальним лигне відносно плоскої композиції, в основному картини. «Рама» - це композиційне явище, визначене всією конструкцією зображення як межа картини, на якій завершується композиційна цілісність; характеризується низкою ознак, які об'єктивно діють у взаємозв'язках «рами» і зображення на картинній площині [10, 203].

Так, у картині О. Куриласа «На Гуцульщині» центральна за тоном і кольором фігура молодої, у святковому вбранні гуцулки, яка, підперши голову рукою, з цікавістю дивиться перед собою, виходить уперед, немовби покидаючи картинну площину з групами гуцулів, що стоять на сільській вулиці з дерев'яними хатами та зарослими лісом горами, у верхів'ях яких заплуталися пасма хмар. Композиція сприймається як символічний образ Гуцульщини.

Особливістю закону впливу «рами» на композицію зображення на площині й органічного взаємозв'язку їх є дія «рами» щодо її типу (прямокутна, кругла й овальна) [23, 102]. Кожен формат рами має свої особливості, по-різному впливає на будову композиції, сприймання її.

Таким чином, основні закони композиції та закони композиції, що діють у деяких видах і жанрах образотворчого мистецтва, відображають суттєві ознаки і специфіку побудови тематичної композиції. Їх знання дає змогу як об'єктивніше аналізувати композиційні твори, так і створювати адекватні дійсності власні мистецькі твори.

1.2 Закономірності композиційної діяльності

Правила, прийоми і засоби композиції допомагають художнику будувати її і належать до менш постійних категорій, ніж закони, що діють тривалий час в історії розвитку образотворчого мистецтва. Правила, прийоми і засоби є лише композиційною технікою, хоча в основі своїй випливають із закономірностей природи. Вони розвиваються і збагачуються творчою діяльністю нових поколінь художників різних країн. На зміну віджилим закономірностям приходять інші, які породжуються новими завданнями, що постають перед мистецтвом.

Основними правилами композиції є: виділення сюжетно-композиційного центру (головного в композиції), ритм, рівновага, симетрія й асиметрія, паралельність у композиції, розміщення головного на другому плані, портретне зображення голови і постаті.

У художній картині має бути сюжетно-композиційний центр (головне в композиції), якому підпорядковані всі інші елементи твору. Для кожної тематичної композиції кожен художник знаходить відповідний формат, який сприяє виявленню ідейного змісту картини (сприяє розкриттю задуму) [27, 54]. Розмір картини має відповідати його змістові, а зміст в свою чергу вимагає для свого розкриття картинну площину потрібної величини.

Так, твори на історично-батальні теми виконують на форматі, який більше, ніж формат картин на побутові теми чи формат портретів.

Розмір композиційного центра картини не повинен бути великим відносно формату картини, щоб не виступати з нього. Композиційний центр малого розміру поглинається в просторі великого формату [6, 35]. Тому хороша композиція повинна бути побудована і виконана так, щоб розмір картини, головних і другорядних образів відповідав тільки даному формату художнього твору і не потребував би зміни його при сприйманні глядачем картини.

Цілісність композиції картини не повинна порушуватися кількома рівнозначними композиційними центрами, якщо вони не виправдовують ідею твору. Цього потребує і специфіка здорового сприймання. Вона «полягає в тому, що органи зору в навколишній дійсності виділяють головне, те, на що ми звернули увагу. Це головне перебуває в центрі поля зору, сприймається воно чітко і з деталями. Інші предмети поля зору, що перебувають не в зоровому центрі, сприймаються узагальнено, без деталей» [20, 362]. Головне в картині можна виділити кольором, тоном і виразністю форми. Другорядні образи зображують більш узагальнено, менш чітко, щоб вони не привертали до себе багато уваги, лише доповнювали і допомагали розкривати ідейний зміст картини.

В картині В. Маковського «Побачення» (рис. 2) послідовність сприймання твору відповідає не тільки специфіці зорового сприйняття, а й логіці розвитку його змісту. Насамперед у картині бачимо зголоднілого хлопчика, який жадібно їсть принесену матір'ю булочку. Далі наш погляд переноситься на голову і постать зажуреної матері, яка з жалем дивиться на голодного босого сина.

Сприйнявши головні образи картини, розглядаємо другорядні елементи, деталі обстановки, що доповнюють і розкривають тему.

Найбільш виразно в картині художник виділив кольором і тоном голови сина й матері (композиційний центр картини), потім убогу їхню одежу, босі ноги хлопчика. Це допомагає розкрити художнику характер головних образів. Тісні темні сіни, в яких відбувається подія, художник передав тьмяними сірими кольорами, підкреслюючи цим гнітючий стан побачення матері, яка віддала сина «в люди».

Рівновагу, симетрію і асиметрію, як і решту елементів композиції, художник використовує для виявлення задуму картини.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9