Знання місць життя тих чи інших видів кліщів -- переносників збудників заразних хвороб має велике епідеміологічне значення, тому що по характері ландшафту можна припустити наявність тих чи інших видів іксодових кліщів, а це визначає характер профілактичних і протиепідемічних заходів, місце їхнього проведення і т.п., а головне, дозволяє провести їхній попередньо.
На території СРСР у зоні тундри іксодових кліщів практично ні, що визначається холодним кліматом з коротким летом, зоною вічної мерзлоти, убогим рослинним покривом. Тільки на північно-заході Заполярья (у Карлов), де під впливом Гольфстріму клімат тепліше, зустрічається паразитуючий на птахах у їхніх гніздах кліщ Ixodes putus.
У лісовій зоні іксодових кліщі зустрічаються від берегів Балтики до Тихого океану. На заході північна границя поширення іксодід проходить по 65° с. ш., на Далекому Сході -- знижується до 53° с. ш., що залежить від більш низької середньої температури на сході зони. Тайгові широколистяні ліси заселені переважно видами роду Ixodes. Типовий для тайги кліщ Ix. persulcatus розповсюджений від Камчатки, Курильськ островів, Сахаліну до західних границь СРСР. Найбільш численний у необжитій тайзі на вирубках, просіках, узліссях, по узбіччях звіриних стежок, у місцях відпочинку, годівлі, водопою великих ссавців. Стійкі вогнища масового розмноження кліщів виникають на місцях, де тайга навколо населених пунктів вирубана і територія використовується під пасовища. Звичайно на цій території виростають дрібнолисті породи і чагарник. На заході зони кліщі Ix. persulcatus живуть тільки в північній її частині: райони Прибалтики, Ленінградська і Калінінградська області. Тут у європейських змішаних лісах домінує кліщ lx. ricinus, що розповсюджений на сході до Волги, у лісових і чагарникових формаціях.
У лісовій зоні на відкритих просторах широколистяних лісів розповсюджений кліщ D. pictus (представник степової групи кліщів), вогнища масового розмноження його знаходяться на лісових лугах, узліссях, лужках і т.п., використовуваних під пасовища; зустрічаються від західних границь СРСР на схід до Західного Сибіру включно. Для широколистяних лісів Далекого Сходу характерні види роду Haemaphysalts (Н. concinna, Н. japonica). Кліщі Н. concinna часто зустрічаються й у широколистяних лісах Західної Європи, Алтаю, Кузбасу, Саянів, Закавказзя. Ділянки лугів, відкриті простори і чагарникові зарості далекосхідних широколистяних лісів заселені кліщами D. silvarum.
Для лісостепової зони характерне змішання фауни лісових і степових видів кліщів. У європейських острівних лісах найбільш поширені lx. ricinus, D. pictus (тайговий тип Ix. persulcatus відсутній), у степових ділянках -- D. marginatus, у Західно-Сибірському лісостепу -- D. pictus і D. marginatus. В Сибіру (до Новосибірської області) і Забайкалье лісові і чагарникові ділянки, березові колки заселяють D. silvarum, у степах Східного Сибіру і Забайкалья -- типовий для монгольських степів D. nuttali. Фауна кліщів степової зони вже більш багата видами. Типовими представниками є кліщі роду Dermacentor -- D. marginatus, D. nuttali. В острівних лісах, залісених балках, чагарникових заростях зустрічаються лісові кліщі D. pictus і lx. ricinus, а також напівпустельні Rh. rossicus, Ну. scupense.
У південній частині зони на лугах, покладах живуть Hyalomma plum-beum, восени кліщі збираються під стогами і копицями сіна, тут же, але в меншій кількості знаходяться Haemaphysails punctata. У південно-західній частині зони на великій рогатій худобі паразитують у масі кліщі Boophylus calcaratus (особливо в заплавах рік). На Чорноморському узбережжі в населених пунктах живе Rh. sanguineus. З норових форм найбільш типові Ix. laguri laguri у норах хом'яків, lx. crenulatus у норах хижаків і гризунів. У степовій зоні в масовій кількості кліщі розмножуються тільки на пасовищах домашніх тварин; дикі копитні через їхню нечисленність грають тут малу роль.
Для напівпустелі характерні кліщі роду Rhipicephalus (Rh. rossicus, Rh. schulzei, Rh. turanicus); сюди заходять і степові кліщі D. marginatus. У напівпустелях кліщі поширені в основному в норах чи гризунів у заплавах рік. Деякі норові види (Rh. schulzei) виповзають з нір і нападають на людей і великих тварин.
Пустельна зона найбільш багата видами іксодових кліщів (більш 20 видів), що, мабуть, зв'язано зі сприятливими кліматичними умовами, розмаїтістю біотопів, достатком тварин-хазяїнів. Для цієї зони характерні кліщі роду Hyalomma, найбільш розповсюджений вид -- Н. asiaticum asiaticum. Личинки і німфи цих кліщів паразитують на піщанках і ховрашках, а дорослі -- на дрібній рогатій худобі, верблюдах. У пустельному ландшафті кліщів небагато, здебільшого вони заселяють зрошувані землі, оазиси, заплави, пустельні передгір'я. Пустельні кліщі роду Hyalomma нападають на тварин і людей у сутінковий чи нічний час; удень від прямих сонячних променів вони ховаються в норах, тріщинах землі й в інших притулках.
Таким чином, вивчення розподілу іксодових кліщів по території СРСР показує, що кількість видів при просуванні з півночі на південь збільшується. Багато видів кліщів властиві тільки визначеним рослинним формаціям, наприклад Ix. persulcatus -- тайговим лісам, Ix. ricinus -- листяним лісам, D. pictus -- лугам і т.п. Норові форми частіше зустрічаються в різних ландшафтах, але зате зв'язані з визначеним колом хазяїнів, наприклад кліщі Іх. apronophorus -- паразити водяних полівок -- поширені в різних ландшафтно-кліматичних зонах по берегах дрібних водойм, lx. crenulatus -- у норах багатьох ссавців.
Варто помітити, що хоча різні види іксодід присвячені до визначених зон, але, як правило, у тих чи інших кількостях з різною частотою вони зустрічаються й у сусідніх зонах, відмінних по ландшафті. Нижче приводиться екологічна характеристика найважливіших іксодових кліщів, що мають епідеміологічне значення.
2 Роди кліщів Ixodes
2.1 Рід Ixsodes
Ixodes persulcatus живе в південній частині тайгової смуги -- від Камчатки до Карелії, зрідка виявляється і південніше -- у Московської, Брянської, Орловський областях, зустрічається на Алтаї (мал. 2.1). Характерні стації перебування -- хвойні і листяні ліси; найбільш рясний у змішаних хвойно-листяних лісах. У тайзі кліщі збираються (до середини травня) уздовж стежок у місцях відпочинку і водопою диких копитних, в освоєній тайзі -- на вирубках, використовуваних під пасовища, буреломах -- місцях перебування великих хижаків, у чагарниках, кілках.
Рисунок 2.1 - Карта поширення кліщів Ixodoidea у СРСР. Північна границя пологів:
/ -- Izodes, 2 -- Haemaphysalis, 3 -- Dermacentor, 4 -- Rhipicephalus, 5 -- Boophilus,
6 -- Hyalomma, 7 -- Ornithodoros, 8 -- Argas
Ix. persulcatus -- треххазяйнний кліщ. Дорослі його форми паразитують на великих домашніх тварин (в освоєних зонах тайги -- на лосях, оленях і т.п.), личинки і німфи -- на дрібних ссавцях (гризунах, комахоїдних хижаках), птахах, що ведуть наземний спосіб життя (наприклад, на рябчиках). На людину нападають як імаго, так іноді і личинки. Найбільша активність дорослих, німф і личинок спостерігається в першій половині теплого періоду року, імаго -- із квітня, личинки і німфи -- із травня.
Епідеміологічне значення Ix. persulcatus полягає в тому, що він є переносником збудників кліщового енцефаліту і туляремії.
Ixodes ricinus (мал. 2.2) розповсюджений у європейській частині СРСР (на схід приблизно до Волги), на Кавказу, у Західній Європі, Англії, Північній Африці. Найбільш характерні стації -- дрібнолисті і хвойно-листяні ліси і відкриті простори з чагарниковими заростями, на півночі -- сухі, а на півдні -- вологі місця. Вогнища масового розмноження знаходяться в місцях випасу домашніх тварин і в місцях, де частіше тримаються великі дикі тварини (лосі), на вирубках, узліссях і т.п.
Рисунок 2.2 Ixodes ricinus (самка)
Рисунок 2.3 - Схема сезонного ходу активності імаго Ixodes ricinus у різних кліматичних умовах (по Л.В. Бабенко):
1 -- район з теплою вологою зимою і сухому влітку; 2 -- район із прохолодною зимою і рідкими морозними днями; 3 -- район з континентальним кліматом середньої смуги Європи; 4 -- се° вірні райони з коротким прохолодним летом
lx. ricinus -- треххазяинний кліщ. Для імаго хазяїнами служать великі ссавці, особливо домашні тварини, хижаки (лисиці, барсуки), олені, лосі, а також їжаки, зайці і птахи. Личинки і німфи паразитують переважно на дрібних наземних хребетних, у першу чергу на їжаках, а на півдні -- також на зміях і ящірках. Нападають на людину дорослі і німфи, але іноді і личинки. На території Середнього Наддніпрянщин Ix. ricinus відноситься до числа домінантних видів. Масове розмноження кліщів відзначається в листяних і змішаних лісах, у лісових болотах, однак у лісових біотопах навіть в одній і тій же місцевості lx, ricinus розподілені нерівномірно. Найчастіше вони зосереджені на узбіччях і лісових дорогах, у заболочених місцях -- на ділянках з помірною вологістю і добре дренірованній ґрунтом. Цей вид кліщів має широке коло хазяїнів (він виявлений на 45 видах ссавців). Основними хазяїнами статевозрілих кліщів служать домашні тварини, а також плямистий олень, лось, лисиця, козуля. Статевонезрілі фрази прогодовуються переважно на гризунах (рудий, звичайної і водяник полівках, лісовий і жолтогорлой мишах) і землерийках (звичайної і малий бурозубках).
lx. ricinus зустрічається на савец в усі сезони року, однак зміни сезонної активності окремих фаз розвитку досить своєрідні. Активність дорослих кліщів починається в Середнього Наддніпрянщин з березня, масове паразитування на тварин збігається тут з початком випасу худоби (квітень), і число паразитуючих особей наростає до середини травня (до 250 кліщів на окремих тваринах). Велика чисельність і щільність Ix. ricinus на даній території, як показали дослідження Н.Т. Никитченко (1985), порозуміваються достатньою вологістю, оптимальною температурою, сприятливим рослинним покривом, підстилкою і щільністю заселення хазяїнами кліщів. Інтенсивність поразки тварин трохи знижується в червні-серпні. У середині вересня спостерігається другий пік активності. Максимум кліщів на окремих тваринах у цей період досягає 65 особей.
Німфи на тварин з'являються в I декаді квітня. Максимум їхнього паразитування приходиться на червень. У липні число паразитуючих особей різко знижується. Потім відбувається підвищення у вересні з наступним зниженням до листопада. Крива сезонної активності німф даного виду кліщів має дві різко виражені вершини з максимумом у травні-червні і восени (вересень).
Личинки Ix. ricinus протягом доби розповзаються від місця вилуплення, як показали дослідження Н.Н. Лебедєвої й А.В. Фильчагова (1985), на відстань 0,5--2,5 м. Однак велика їхня частина звичайно концентрується в радіусі до 1,5 м (60.--80%). Площа ділянки, зайнятого личинками з однієї кладки, складає в різні дні від 1 до 5,5 м2, а сумарно за кілька тижнів -- 7,5--8,5 мг. У пересуванні личинок не відзначається якої-небудь цілеспрямованості, вони розповзаються рівномірно в усі сторони. Голодні личинки в більшості випадків зустрічаються групами, у яких одночасно можуть знаходитися до 1000 і більш активних голодних особей (Левин, 1985). Активність личинок починається з квітня, максимум спостерігається в травні; у червні-липні вона знижується, а в серпні знову відзначається її підйом. Після другого піка активності починається повільний її спад;до кінця грудня. Період активності лічинкової стадії на тварин набагато триваліше (квітень-грудень), чим інших фаз розвитку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
