Історія України - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія України

о середини 60-х рр. частка машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25%. У цей час у республіці виникла нова галузь промисловості -- легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден, риболовецьких траулерів у Миколаєві. Значний крок було здійснено в галузі авіабудування, налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реактивних повітряних лайнерів ТУ-124.

За період з 1959 р. по 1965 р. металургійний комплекс збільшив свою продукцію майже на 70%, зростав видобуток вугілля, нафти, газу.

У 1962 р. в Україні було введено в експлуатацію першу чергу магістрального нафтопроводу «Дружба», яким через українські землі без будь-яких оплат нафта постачалася Польщі, Німеччині, Чехо-Словаччині, Угорщині. З'явилася нова галузь -- трубопровідне транспортування нафти.

У сфері енергетики головна увага концентрувалася на спорудженні та експлуатації Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, який, за задумом керівництва, повинен був перетворити Дніпро на «енергетичну артерію». На початку 50-х рр. вийшла на проектну потужність Каховська ГЕС, споруджувалися Кременчуцька, Дніпродзержинська і Київська гідроелектростанції.

Одначе негативним наслідком їх створення були штучні «моря», що завдали величезної шкоди сільському господарству і природі України.

У роки семирічки 1959-1965 рр. на територіях України було споруджено і реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів культурно-побутового призначення і господарського вжитку збільшився вдвічі. Проте за останні роки семирічки розвиток промисловості уповільнився; бракувало товарів народного споживання.

У 50-60-ті рр. Україна залишалася одним з основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР.

Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало відрізнялися від фактичних конфіскацій, змінювалися закупівлями. За 1952-1958 рр. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури -- майже в 7 разів, на продукцію тваринництва -- в 5,5 раза. Забезпечений цими заходами приріст сільськогосподарської продукції був досить значним у 1954-1959 рр. -- понад 7% річно. Урожайність зернових в Україні за 1950-1961 рр. зросла з 10,2 до 19,9 ц/га, відповідно збільшився і валовий збір врожаїв зернових культур.

Проте основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку промисловості. Для села коштів не вистачало, всі бюджетні негаразди, особливо пов'язані з розвитком військово-промислового комплексу, оборони, взагалі вирішувалися передовсім способом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства.

Не дали позитивних результатів реорганізація машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-технічні станції (РТС) та обов'язковий викуп колгоспами техніки, що належала МТС. Це призвело до тяжкої фінансової заборгованості колгоспів перед державою. Позитивних наслідків не дало і побільшення колгоспів. Штучною та необгрунтованою була також чергова реорганізація сотень колгоспів у радгоспи.

Негативний вплив справило і примусове впровадження на полях України кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, зате в багатьох районах призвела до порушення сівозмін, структури грунтів, зниження врожайності зернових.

З 1958 р. по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився лише на 3%. А в 1963 р. проти 1958 р. продукція рільництва склала лише 86%, а тваринництва -- 93%. Сільське господарство, перебуваючи в жорстких лещатах директивного управління, не в змозі було забезпечити населення продуктами. Держава змушена була розпочинати закупівлю хліба за кордоном, виділяючи зі свого бюджету дедалі більші суми валюти.

50-ті -- середина 60-х рр. ознаменувалися суттєвими змінами в рівні життя населення. У середині 50-х рр. було переглянуто існуючу ще з довоєнних часів тарифну систему оплати праці. Це забезпечило відчутне її підвищення -- в середньому з 642 крб. 1950 р. до 806 крб. 1960 р.

У 1956 р. на 80% було збільшено розміри пенсій, хоча колгоспникам держава їх не сплачувала. Колгоспи ж таку можливість мали не всі.

Високими темпами розвивалося житлове будівництво. Цьому сприяло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема залізобетону. У 1951-1958 рр. в республіці було збудовано майже 2 млн. квартир загальною площею 85,7 млн. м2, а в 1959-1965 рр. в дію було введено ще близько 60 млн. м2 житла. Таких темпів Україна доти не знала. Щоправда здійснювалося в основному малогабаритне житлове будівництво -- «хрущовки».

У 1961 р. було проведено грошову реформу. Масштаби грошової одиниці зросли в 10 разів, у зв'язку з чим в обіг було випущено нові гроші.

Одначе підсумки економічного розвитку країни в першій половині 60-х рр. виявилися невтішними. Семирічний план було зірвано, зменшився приріст промислової продукції, структура виробництва була найгіршою й найвідсталішою серед промислово-розвинених країн, виробничі фонди використовувалися неефективно. Зупинилося підвищення рівня життя більшості населення України, а дехто навіть відчув його погіршення.

Мільярди карбованців перекачувалися через «ножиці цін» із сільського господарства в промисловість, головно у важку та оборонну.

Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині 50-х -- на початку 60-х рр.
Процес десталінізації справив позитивний вплив на культурне життя республіки. Було порушено питання чистоти української мови, перевидано «Словарь української мови» Б.Грінченка. Восени 1955 р. впроваджено часткову дерусифікацію університетів України. У 1957 р. почали виходити журнали «Народна творчість та етнографія», «Український історичний журнал». Розпочався випуск Української радянської енциклопедії. А втім, обмеженість поглядів і непослідовність політики М.Хрущова та його оточення несприятливо позначилися на стані народної освіти, науки, літератури, мистецтва. Посилився процес русифікації народної освіти в Україні. У 60-х рр. в обласних центрах і в Києві кількість українських шкіл становила 28%, російських -- 72%, в інших містах відповідно -- 16% і 84%. Русифікація провадилася під гаслами «інтернаціоналізму», «зближення і злиття націй». М.Хрущов стверджував, що без впровадження в усі сфери життя союзних республік російської мови і культури комунізм неможливий.

В Україні проводилися дослідження з декількох визначальних напрямів науково-технічного прогресу. Розпочалася пошукова діяльність у сферах фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо. Україна була одним із центрів розвитку кібернетики. Українські науковці та інженери спроектували і збудували цифрову машину «Київ» (1964 р.), першу в СРСР керуючу машину широкого профілю «Дніпро» (1961 р.), машини «Промінь» (1962 р.), «Мир» (1964 р.). Україна вела перед у галузі електрозварювання. Ці дослідження провадилися під керівництвом академіка Б.Патона. Наприкінці 50-х рр. академік М.Боголюбов розробив нові методи квантової теорії поля і статичної фізики, що уможливило обґрунтування теорії надтекучості та надпровідності. У другій половині 50-х рр. розпочав свою діяльність учений-хірург М.Амосов.

Попри успіхи в царині фундаментальних і прикладних дисциплін, Україна залишалася науковою периферією СРСР. Традиційним стало переміщення талановитих учених на роботу до Москви.

«Відлига» в українській літературі почалася влітку 1955 р., коли московська «Літературна газета» опублікувала статтю О.Довженка «Мистецтво живопису і сучасність». Знаний діяч культури закликав «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». О тій порі засяяло яскравими талантами покоління «шестидесятників» -- В.Симоненко, Л.Костенко, М.Вінграновський, Є.Гуцало. Ця плеяда молодих літераторів внесла свіжий струмінь в українську культуру, яка тяжко потерпала від накинутих комуністичною владою ідеологічних штампів, і в центр своєї творчості поставила людину з її ідеалами та духовним світом, вірою в оновлення суспільства, торжество свободи і демократії. Слід зазначити, що процеси, які відбувалися в мистецтві, літературі, мали досить суперечливий характер. Так і не побачили тоді світу твори В.Сосюри «Третя рота», «Розстріляне безсмертя», «Мазепа»; було заборонено книгу Д.Павличка «Правда кличе».

На початку 60-х рр. зазнали переслідувань М.Вінграновський, І.Драч, Л.Костенко, В.Стус. У 1963 р. помер, а фактично -- загинув «лицар українського відродження» В.Симоненко.

У царині музичного мистецтва в 50-ті рр. було створено низку талановитих творів. До них слід віднести написану в 1955 р. Третю симфонію композитора В.Лятошинського, опери Г.Майбороди «Мілана» та Ю.Мейтуса «Украдене щастя». Великої популярності серед населення набули створені в той час пісенні твори П.Майбороди, А.Філіпенка, А.Штогаренка, І.Шамо.

Опозиційний рух в Україні у другій половині 60 -- першій половині 80-х рр.
Опозиційний рух виник як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних норм та очевидних порушень соціальної справедливості. Представники опозиційного руху виступили проти хиб політичної системи -- ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, друку, віросповідання, виступали за вільний розвиток української мови і культури, за історичну правду.

Основними проявами цього руху в другій половині 60-х -- першій половині 80-х рр. були:

1. Масові заходи

Проведена в лютому 1963 р. у Київському університеті офіційна конференція з питань культури української мови, участь у якій взяло більше тисячі осіб, перетворилася на відкриту демонстрацію проти русифікації.

У вересні 1965 р. під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» картини С.Параджанова «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів правозахисників виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною: всіх трьох звільнили з роботи й вигнали з аспірантури, де вони навчалися.

Завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60-ті рр. було започатковано традицію -- 22 травня вшановувати пам'ять Т.Шевченка. Цього дня 1861 р. труну з тілом Кобзаря провезли з Петербурга через Київ до Канева для поховання.

У пам'ять про цю подію біля пам'ятника Шевченкові, проти Київського університету, 22 травня щороку збиралися шанувальники поета, читали його поезії, вірші про нього, грали на бандурах тощо. Ці неконтрольовані владою прояви української національної свідомості викликали гостру реакцію властей, що не зупинялися перед арештами учасників скорботних зібрань.

2. Листи-протести до керівних органів УРСР та СРСР

Серед тих, хто підписувався, так званих підписантів, було кількасот представників української інтелігенції Серед них, крім уже названих, -- І.Світличний, М.Коцюбинська. 3.Франко, Є.Сверстюк, Б.Антоненко-Давидович, М.Брайчевський, В.Стус, Я.Кендзьор, А.Горська та багато інших.

Листи-протести надсилалися не лише зі столиці України, а й з обласних центрів. У 1968 р. на ім'я першого секретаря ЦК КП України П.Шелеста, секретаря ЦК з питань ідеології Ф.Овчаренка і секретаря Спілки письменників України Д.Павличка було надіслано листа, що його підписало близько трьохсот представників творчої молоді Дніпропетровська, які протестували проти шельмування Олеся Гончара за його роман «Собор». Так, у місті, де не було жодного навчального закладу з українською мовою викладання, виникла «націоналістична небезпека». У підготовці листа звинуватили поета Івана Сокульського, якого заарештували і засудили на 4,5 роки таборів суворого режиму.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21