Джерела свідчать про високі бойові якості охотницьких полків Лівобережної України у XVII ст. За своїми бойовими чеснотами і структурно-управлінською системою найманці ні в чому не поступалися городовому козацтву. Матеріали архіву Іллі Новицького переконують у цьому.
Якщо мобілізація реєстрового козацтва проходила повільно, особливо в екстремальних ситуаціях, то охотники були мобільніші, готові швидко вирушити на охорону кордонів, кинутися навздогін татарським чамбулам, аби відібрати награбоване: «Поки козаки городові і реєстрові з полків виберуться, ...вони, охотницькі, завжди готові на швидкі поїздки і для здобуття язика, і для першої сторожі, під час баталії перший фронт супроти ворога витримати».
В останній чверті XVII ст. сердюки і компанійці разом з усіма частинами збройних сил України (слобожанами, запорожцями, реєстровцями) набули значного досвіду у військовій справі та в удосконаленні військового мистецтва. Це стосується насамперед бойових дій навколо фортечних укріплень у роки російсько-турецьких воєн (1676--1681), що прокотилися Україною.[2, с. 685].
Дії сердюцької піхоти в обложеній фортеці дуже добре ілюструють події Чигиринської війни 1677-- 1678 років. Сердюки, сховавшись за мурами, мали за мету виснажити ворога частими вилазками, що завдавали збитків у живій силі, тяглі й артилерії. Коли ж ворог підривав мури, то вони засипали вирви, відбивали атаки, до підкопних ям проривали нори, щоб знешкодити вибухівку.
Сердюки і компанійці також застосовували оточення ворожих укріплень і замкнення кільця оточення обозом, спорудження системи шанців і підходів під фортецю, розвідку, інтенсивний артилерійський вогонь, атаку, штурм, підкоп, прорив оборони противника в підірваних мурах, відбиття і попередження вилазок ворога, споруджували осадну вежу, насипали під ворожими стінами високий земляний вал, з якого вдиралися до замку або вели артвогонь. В уже захопленій фортеці сердюцька піхота залишалася гарнізоном. [28, с. 98].
Сердюки успішно билися з ворогом на відкритій місцевості (з піхотою, кіннотою та артилерією) і здобували перемогу. Під час наступального бою вони шикувалися в бойові лави -- однією шеренгою -- або бойові лінії -- розгорнутим строєм по 3--4 шеренги і, наступаючи на противника, стріляли з рушниць одночасними груповими пострілами. Щоб досягти високої щільності вогню, остання шеренга лише заряджала зброю, передаючи її для пострілу переднім лавам. Під час оборони піхота сердюків з лави чи лінії швидко шикувалася трикутником і таким чином оборонялася на місці або тим таки трикутником відступала до свого обозу «оборонною рукою». У рукопашних сутичках з ворогом билися шаблею, келепом, ножем, ятаганом. [44, с. 253].
Дії сердюцької піхоти в обложеній фортеці дуже добре ілюструють події Чигиринської війни 1677-- 1678 рр. та облоги Кизикермена й Таванська турками й татарами у 1677 р. Сердюки, сховавшись за мурами, мали на меті виснажити ворога частими вилазками, що завдавали збитків у живій силі, тяглі й артилерії. Коли ж ворог підривав мури, то вони засипали вирви, відбивали атаки, до підкопних ям проривали нори, щоб знешкодити вибухівку. Тисяча сердюків на чолі з Я. Жеребиловським 20 серпня 1677 р. з драгунами Ф. Тумашева, прорвавши вороже оточення, увійшли до обложеного Чигирина. Вони принесли боєприпаси обложеним і стали їм підкріпленням. Це був прорив оточення, підмога фортеці й порятунок обложенцям.[24, с. 25]. У серпні 1678 р. сердюцький полк І. Рубана у складі 867 чоловік обороняв чигиринське передмістя. У сутичках з ворогом загинув сам Рубан -- йому турецький ага відрубав голову. Беручи участь в облозі сердюки і компанійці застосовували оточення ворожих укріплень і замкнення кільця оточення обозом, спорудження системи шанців і підходів під фортецю, розвідку, інтенсивний артилерійський вогонь, атаку, штурм, підкоп, прорив оборони противника в підірваних мурах, відбиття і попередження вилазок ворога, споруджували осадну вежу, насипали під ворожими стінами високий земляний вал, з якого вдиралися до замку або вели артвогонь. Атакуючи, обов'язково несли стяги, хоругви, виставляли гетьманський штандарт, полкові прапори та сотенні значки. В уже захопленій фортеці сердюцька піхота залишалася гарнізоном. Після ворога знищували його шанці, укріплення, траншеї, пагорби, фашини тощо.[24, с. 25].
Українське військо ставало мобільним і швидким завдяки городовій та компанійській кавалерії. Зокрема, компанійці під час боїв здійснювали сміливі атаки і контратаки, переслідували ворога, влаштовували засідки, залишали під прикриттям місцевості резерви, застосовували під'їзди й оточення, захоплювали язиків і трофеї, атакували позиції противника з фронту і тилу. Досконало володіючи списом, шаблею, пістолем, гвинтівкою, компанійці сіяли паніку в яничарських корпусах і були грізним противником татарській кінноті і турецьким спагі.
У походах кінця XVII ст. охотницька кіннота набула досвіду раптового форсування рік і за допомогою переправ. Вона захоплювала плацдарм, охороняла його, удаваним відступом заманювала ворога в пастку, провокувала сутички.[29, с. 154].
Спільним з городовим козацтвом у компанійців і сердюків під час походу був як оборонний, так і наступальний табір. Оборонний табір козацького війська описав 1678 р. поляк -- очевидець подій під Чигирином.
Зразком наступального може служити табір, описаний Патриком Гордоном під час Кримських походів. Це гігантський прямокутник, що мав версту в ширину і дві в довжину. У центрі розташовувалися піхотні полки, що закривалися з флангів возами. За обозом -- ліворуч і праворуч -- стояла артилерія, а закривала обидва крила кіннота. Оборонний і наступальний табори давали змогу вести активні бойові дії при мінімальних втратах. [28, с. 96-99].
Як наймане регулярне військо охотники були постійно задіяні на військовій службі, у найрізноманітніших акціях. Під час воєн сердюки і компанійці брали активну участь у далеких і близьких походах -- на Правобережжя (1674--1676), Чигиринських походах 1677--1678 рр., у російсько-турецькій війні 1676--1681 рр., Кримських походах В. Голицина, у складі армії Самойловича, а потім Мазепи і т.д. Значна їхня роль у сторожовій та вістовій службі. Водночас вони виконували поліційні функції у придушенні селянсько-козацьких виступів, затримували втікачів-селян, охороняли гетьмана і генеральну старшину, державні установи України-Гетьманщини -- генеральну військову канцелярію, суд, гетьманський архів тощо.
Коли компанійці виходили «на чати» на подніпровські кордони «для оборони їх від наїздів татарських і для захисту людських добитків», сердюки несли гарнізонну і караульну службу у фортецях, допомагали митній службі збирати побори з купців -- індукту.[28, с. 92].
Інколи охотницьким полковникам доручали важливі дипломатичні і політичні місії -- супроводжувати послів і гінців, які подорожували по Україні. У 1674 р. Новицький і Павловський охороняли царського посла Василя Тяпкина, що їхав до Петра Дорошенка після здачі Чигирина туркам. У листопаді 1678 р. Новицький відвідав Москву для доповіді в Боярській думі про стратегічну обстановку в Україні й одержав інструкцію щодо забезпечення оборони Києва від турецько-татарських походів. У 1684 р. Самойлович наказав йому «подлуг розпорядження нашого» охороняти «висланих нами в Крим послів».
Гетьмани залучали сердюків і компанійців до виконання охоронно-поліційних акцій. У джерелах ця їх функція визнається головною: «На усмиряння самовольне називаючихся козаками будників і винокурів легкомислених», «супроти почвар, підбурливих слів, розрух ів та зради укомплектовані наймані полки». За статтями 1669 р. охотники, власне, й утворювались заради цього.[2, с. 702].
Щоб уберегти гетьмана від «гарячих голів», з часів І. Самойловича при ньому завжди була «компанія надвірної хоругви» -- рота компанійців. Мазепа збільшив особисту гвардію на полк сердюків і батальйон жолдаків -- спеціальний преторіанський підрозділ гвардії, якщо можна зробити таке порівняння. Жолдаків поселили в конотопській сотні, де згодом виникло однойменне село.
Гетьмани неодноразово вказували на охоронні завдання найманців. Після арешту на допитах Іван Самойлович говорив: «А війська охотницькі, для яких встановлено оренди, тримав я по волі монаршій, та й здається мені, що потрібні вони тут, тому що під час розрухів на Москві я цими військами стримав малодушність неспокійних голів, котрі здатні були, спонукувані польською зрадою, підійняти розбрат». [50, с. 378].
Полщійні дії сердюків і компанійців були різними. Так, вони відловлювали селян-втікачів на кордонах у містах і містечках, на дніпровських перевозах. Охороняли Гетьманщину від «клеветников и плевосеятелей» стежили за населенням, збирали інформацію про настрої серед селян, міщан, городових козаків, виявляли і відловлювали польських шпигунів, татарських вивідувачів. У 1676 р. Ілля Новицький, повідомивши Самойловича про настрої і чутки серед реєстрових козаків і старшин Стародубського полку, дістав спеціальний гетьманський рескрипт залишатися в Стародубі під час виборів полковника і, доки «панове стародубцове старшого межи собою обернуть і до первшого прийдут порядку», пильнувати порядок, а також «на речи поглядати, який межи ними станет порядок и дальший их буде прогрес».[28, с. 94].
В 1676 р. гетьман доручив компанійцям охороняти жителів Правобережжя від переманювачів і вербувальників Євстафія Гоголя. У вересні 1677 р. Новицькому й Павловському з полчанами наказали охороняти жителів Черкас від донської та запорозької піхоти, які стояли в місті і "незносние людем чинили кривди". Отож, "чого ви доглядіте, коли будут ониє росходитися, жеби людей до остатку не пошарпали". Гетьман хотів ввести їх до своїх охотницьких полків, але зрозумів, що то такий набрід, що і добрих своєю поведінкою зіпсує. 1681 р. охотники виловлювали по Лівобережжю польських ясновидців та збирали чутки і плітки по містечках про господаря Григорія Дуку, у 1682 р. ганялися за зрадниками Білевичем та Крембишевським, у 1685 р. -- виловлювали під Чигирином запорозьких бродяг. [29, с. 128-129].
Коли 1689 р. Іван Мазепа відбув до Москви з візитом, то 12 серпня надіслав наказ Новицькому пильнувати за спокоєм у Гетьманщині, прислухатися до настроїв, а на випадок розрухи, щоб «неспокійные здесь и малодушные голови, которыї безславними плітками своїми всенародний покой нарушают, аби били до крепкого вязення давані і держані до нашого приєзду». Подібні настанови повторив гетьман і 29 та 31 серпня 1689 р. вже з Москви.
До настроїв серед старшини прислухався і сам полковник Новицький. Про це свідчить лист І. Мазепи до нього у січні 1690 р. Гетьман просить спостерігати за посланцем Січі Лихопоєм, який 1689 р. їздив з ним до Москви, а тепер, мандруючи по Гетьманщині, розповідав, що там бачив. Залишившись у лубенського полковника, «той п'янюга Лихопой,-- пише Мазепа,-- всю ніч у полковника пропиячив. Відтак бажаємо, щоб вашамосць (Новицький) уважно розпитали, з ким власне він пив -- сам чи з товариством і які вів там розмови, а також які йому давали подарунки. Негайно по тому через нашого посланця заженіть мені цю відомость».[29, с. 129].
Іноді охотницька старшина виконувала й не зовсім звичні, нестандартні гетьманські розпорядження. У 1678 р. Самойлович доручив Новицькому сторгуватися з козаками Вереміївки й купити в подарунок князю Каспулату двох мулів і двох верблюдів (з трофеїв). А у 1686 р. за дорученням гетьмана полковник розшукував в Чигирині місце садиби Б.Хмельницького і жінку, яка була годувальницею його доньок.[29, с. 129].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
