27 лютого корпус вирушив з Богуслава. Виславши перед собою в похідну охорону авангард, І.Лисенко наблизився до Лисинки, де 2 березня дав бій орді й козакам Григорія Дорошенка. І.Самойлович пише: «Як тільки перші наші люди дійшли близько до Медвіна, то там застали під Мед вином Грицька Дорошенка, який разом з ордою штурмував місто». Він розбив передовий загін, але невдовзі підійшов весь Лівобережний корпус і, навалившись на ординців і задніпрянців, «наголову їх розбили, і трупів багато навалили в полі, язиків наловили багато і навіть до самої Лисинки, п'ятнадцять верств рубаючи, гнали до пізньої ночі» орду і козаків Дорошенка. Залишки орди сховалися з Григорієм у Лисинці, а решта втекла й заперлася в містечку Тарасівці [29, с. 233]. Самовидець кепкує, що ті «заледве увійшли в Лисянку - добре один гнано». [4, с. 117]
У Лисянці вибухнуло повстання проти татар. Прибулі від Самойловича з'єднання Чернігівського, Київського, Лубенського і Білоцерківського полків на чолі з Лизогубом полонили рештки татарського війська. Григорія Дорошенка «знайшли на передмістю криючогося й узяли в неволю на Москву». 4 березня 1674 р. його і командира татарського загону мурзу Джану-Тугая привезли до Переяслава, де стояли війська гетьмана і князя. [28, с. 103].
Після цих боїв придніпровські правобережні полки змушені були «схилитися його царській величності та гетьманові задніпрянському Івану Самойловичу,-- пише автор літопису -- Самовидець,-- опроч самого Чигирина і Паволочі. І побравши письма от гетьмана Самойловича полковники по городах разьехалися з войсками». [4, с. 117]. Для підтвердження об'єднання Правобережної України з Лівобережною в Переяславі 16 березня 1674 р. була скликана рада, де старшина десяти правобережних полків формально усувала від влади П. Дорошенка й проголошувала гетьманом обох боків Дніпра І. Самойловича, , котрий відтепер титулувався лише так і не інакше [29, с. 234]. Самовидець зазначавСамовидець зазначав, що «й по Дорошенка посилали, але Дорошенко не поехал, жалуючи утратити гетьманства». Він обіцяв улітку прибути на раду і продовжити з царським урядом переговори про умови власної здачі і про майбутню долю України.[4, с. 117].
Навесні до гетьмана Петра Дорошенка надійшла від турків допомога -- два солтани з ордою, котрі разом із загонами Андрія Дорошенка зайняли Лисянку, Вільховець та у інші міста. Сюди 16 травня прибув із російськими та козацькими військами як наказний гетьман Д. Райча, «який, напавши на них за Тайшликом, оних значно громив, бо чотири милі гонили, рубаючи татарву, і багатьох спіймали».
18 травня 1674 р. з п'ятьма лівобережними полками -- Переяславським, Миргородським, Полтавським, Лубенським та Гадяцьким -- рушив у напрямку до Сміли, де до нього мали приєднатися правобережні Канівський, Черкаський, Уманський, Корсунський та Торговицький полки і, склавши разом двадцятитисячне військо, рушити проти орд та дорошенківців під Чигирин. В козацький корпус були придані також московські стрільці в 1000 чоловік та 1000 чоловік сумського полковника Герасима Кіндратьєва.
Під Орлівцем татари солтанів Мібарен-Прея і Джамбет-Гірея та козаки Андрія Дорошенка атакували Уманський і Гадяцький полки, котрі рухалися за похідним табором Дмитрашки ар' єргардом. Але наказний вчасно скерував туди козацьку кінноту в 3 000 чол. і завдав татарам і дорошенківцям нищівної поразки в гарячому бою, котрий тривав з полудня до півночі. Татари ганебно втекли, так що козаки гетьмана гнали їх аж до Чорного лісу. По дорозі вони втратили 7 бунчуків, 3 прапори, 3 литаври, 20 чол. полонених, з яких два вищі офіцери. А Дорошенко з рештками замкнувся в Жаботині.[33, с. 93-94].
Влітку бої ішли фронтом по всьому Правобережжю. 1 червня Самойлович з регіментом стояв під Переяславом, ведучи бої з татарами. 29 червня гетьман надсилає Іллі Новицькому 48 левів для залікування ран, які той дістав у цих боях; Відтак то були тяжкі, криваві сутички з жертвами з обох боків, якщо страждали не лише рядові козаки, але й офіцери--полковники.
29 червня гетьман Іван Самойлович був зі старшиною в Черкасах, а 5 липня розпочав переправу всього війська з лівого на правий берег Дніпра, щоб іти на Чигирин до приходу туди турецько-татарської допомоги. 15 липня завершив переправу з Богушкової Слободи під Черкаси і князь Ромодановський. За день війська під Смілою з'єдналися з корпусом Дмитрашки. Сюди ж прибула й дальня розвідка, яка доповіла, що з-за Дністра на Поділля вдерлася буджацька орда й розпочала грабунки. Самойлович і Ромодановський відправили проти них корпус Раіча в складі лівобережних полків, що були в нього, і правобережних -- Кальницьюго, Канівського, Корсунського, Могилівського та Уманського полків та московське з'єднання яїцьких і донських козаків. Основна армія князя і гетьмана рушила під Чигирин, залишивши в Смілі залогу -- "Москви приказ" і Сумський полк [29, с. 236].
Ідучи під Чигирин, з маршу, десь 20 липня, Самойлович і Ромодановський спровадили з-під Канева з'єднання з вибраних козаків усіх полків на чолі з генеральним суддею Павлом Животовським під Паволоч, де засіли дорошенківці. З Києва воєвода князь Трубецькой виправив йому на допомогу стрільців, драгунів і солдат з амуніцією під проводом стрілецьких голів Михайла Уварова, Луки Ізєддінова та драгунського полковника Петра Делоргія. Але Паволочі вони не змогли взяти, коли 8 серпня вдалися до загального штурму. До того ж, Дмитрашко сповістив, що на Київщину, під Ставище й Білу Церкву прорвалася велика орда, і корпус змушений був відступити. 21 липня московсько-козацька армія стала за 15 верст від Чигирина під Боровицею. Авангард прилуцького полковника Лазаря Горленка з двомастами козаками Сумського полку вчинив під'їзд на Чигирин, але Андрій Дорошенко із своїми козаками, серденятами і черемисами відбив атаку. Підійшовши до Чигирина, Ромодановський і Самойлович з Ніжинським, Київським, Чернігівським, Прилуцьким і Стародубським полками отаборилися на лівобережжі Тясмина понад ставом під лісом. Потім два дні козаки рили окопи вздовж ріки, а згодом поставили з південного кримського боку 15 тисяч слобожан та стрільців і там почали рити шанці. Таким чином Чигирин було взято в суцільне кільце облоги. В шанцях вгніздили гармати й розпочали бомбардування міста.
28 липня боярин дав наказ до штурму, але обложені відбили його. Облога явно затягувалася і у війську князя та гетьмана почалося дезертирство [60, с. 305].
Аби зняти облогу, він направив послів до пашів, які перебували у Валахії, з проханням прийти йому на допомогу. Правобережжя знову зазнало спустошливого турецького нашестя. У липні 1674 року війська сераскира Каплан-паші форсували Дністер і, оволодівши Хотином вдерлися на Поділля. Прикордонні міста очікували допомоги від Самойловича, і підтримані його грамотами про надходження армії, не евакуювалися завчасно. Тому вони й стали легкою здобиччю завойовників: "Турчин Косницю достал, і усіх вистанано, а напотім місто Ціну достали і вистинали, відтіля зась місто Куничое в котором кілька городов зійшлося було, і там багато турків побито, але поганин не одступив таж приступом узяли і всіх вистинали", -- пише Самовидець.[4, с. 118]. У цей час були атаковані також Підгайці, Меджибіж, Бар. Проти агресора зі ставки гетьмана й князя відправили Тульчина корпус Д. Раїча. Дійшовши до села Буки, Раїч послав полковника Вуйцу Сербина з двома тисячами козаків на допомогу Ладижину, а сам повернувся до Канева. [28, с. 104-105].
З 1,5 тис. козаків, після облоги здалося в полон 800 козаків; турків прийшло під Лодижин 40 тис., вони мали 80 гармат. Побачивши турецьку потугу, ладижці викинули прапор і здалися після переговорів безоглядно. Склало зброю ї 800 козаків. А. Мурашко нізащо не хотів піддаватися і тримався кілька днів. Одна звістка повідомляє, що всіх мурашкінців перебито, друга - що А. Мурашко здався, коли в нього залишилось 12 чоловік. Його скарали за те, що він сміливо й непочтиво вилаяв візира, йому відтяли голову і жителів міста відправили в неволю. [1, с. 176].
Лівобережна козацька розвідка доповіла в табір під Чигирином, що на початку серпня хан форсував Дністер біля Сорок і простує під фортецю, а 9 серпня в таборі Самойловича стало відомо, що хан з Ладижина вислав авангард, який уже стоїть за Тясмином під містом. Тому командири дали загальний наказ до відступу. 10 серпня стрільці й козаки спалили табір і вирушили до Черкас, де були вже 12 серпня. Напередодні, 11 серпня, під Чигирин прибув хан з ордами. Дорошенко в подяку подарував йому 20 козаків-барабашів і дозволив набрати ясир з тих жителів, які присягали царю. Об'єднавшись з татарами, дорошенківці 13 серпня під Черкасами наздогнали обози Самойловича і Ромодановського і раптово атакували їх. Але в бою, який тривав цілий день, були відбиті й повернули до Чигирина. Перелякані вістками про підхід основного турецького війська, князь і гетьман спішно 17 серпня переправилися на Лівобережжя, захопивши з собою черкасців, а фортецю спаливши [29, с. 238-239], -- "так усе вигоріло, нічого не зостало в Черкасах" [4, с. 120]. Самовидець з докором зазначає, що те "войсько, которое першей переправовалося кілька недель, то одного дня і ночі усе Дніпр переправили" [ 4, с. 120]. П. Дорошенко з ханом, кинувши табір під Черкасами, поспішили до Умані, де вже стояв султан з армією.[29, с. 239]. Про те, який опір загарбникам чинило українське населення і як на це реагували інтервенти, свідчать події під Уманню, куди підійшли турецько-татарські війська після Лодижина. Міська старшина, "турецької зради не знаючи", відправилась до ворожого табору просити помилування. їх, а потім і другу делегацію взяли у полон, після чого місто почали посилено штурмувати. Протягом тижня населення мужньо захищало місто. Ворог оточив його окопами, насипав нарівні з міським високий вал, "так що з гармат турецьких у гармати уманскі стриляно". Було зроблено підкоп під фортецю і "значну частину замку з лівої сторони, з приїзду, міни вирвали, аж до самого фундаменту". Оточенці не розгубилися і "тую дірку возами, гноєм і землею понасипавши заставили були і вельми боронилися" далі. Однак турки вдерлися до міста. Самовидець свідчить про жорстокі вуличні бої і розправу над жителями міста: "Не тилько на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а інших по льохах, соломи понаволікавши, турки подушили, аиньїхнещадя, й малого й великого, у Раковской брами, где були остатнє в місти сперлися, усіх вистинали, й конми по трупах ездячи, кого й мало живого сискали, без всякой милости мертвили.. Підкорене 25 серпня місто спалили. Загинуло до 40 тис. людей. З таким же звірством турецький султан захопив Ладижин, Мурафу, Умань, Стіну (Ціну), Бар та інші міста.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
